Мій похід до базового табору Евересту

12 березня.

Сьогодні розпочалась моя нова подорож до Непалу. Попереду 10-годинний переліт з семигодинною пересадкою в Шарджі (ОАЕ) та передчуття нелегкого, але неймовірного походу в горах Гімалаїв.

13 березня.

Наш літак приземлився в аеропорту Трібхуван. Непальська віза оформляється безпосередньо в аеропорту і коштує 40$ на перебування до 30 днів.

Катманду, ще не оправившись від минулорічного землетрусу, зустрів нас своєю азіатською особливістю, теплою погодою та великою кількістю пилу, сміття, а також численними магазинчиками, які продають туристичне спорядження та місцеві сувеніри.

Дуже корисно мати при собі марлеву пов’язку, баф чи хустку, якою можна закрити обличчя від пилу (в масці буде не так спекотно, а при необхідності її можна купити на місці — місцеві жителі використовують їх повсюдно). Від аеропорту до туристичного центру міста Тамель всього 5,5 км, і найзручніше їхати на таксі.

Info: Адекватна ціна поїздки з аеропорту в Тамель — 300 рупій, але якщо не хочеться довго торгуватися, за 400 рупій можна поїхати досить швидко, хоча місцеві таксисти спочатку просять 500-600 рупій. Бюджетний варіант перельоту Київ — Катманду — Київ коштує від 400$ до 550$.

Цей день присвячений збору групи, відпочинку після перельоту та іншим організаційним питанням, включаючи обмін грошей та отримання документів, обов’язкових для здійснення трекінгу за запланованим маршрутом. На щастя, всі турботи з документами та обміном грошей взяв на себе організатор, а нашою задачею було лише адаптуватися до місцевих особливостей і звикнути до того, що треба бути уважними до вибору їжі та всього, що не запаковане і не прокип’ячене. За збігом обставин, з однією з учасниць майбутнього походу (Танею) ми летіли одним рейсом. Приїхавши до готелю, зустріли ще одного учасника (Сашу). Часу до прибуття решти учасників було достатньо, тому вирішили трохи ознайомитися з містом і відвідати цікаве місце — вибір припав на храм-крематорій Пашупатінатх, куди добиралися на таксі за 400 рупій (вважаю, що можна дешевше). Вхідний квиток для іноземців коштує 1000 рупій (приблизно 10$). Якщо просто хочеться прогулятися і ознайомитися з місцем, то варто відмовитись від супроводу когось із місцевих, хто намагається розповісти, що тут і як — так працюють місцеві екскурсоводи, вартість послуг яких буде дорівнювати вартості вхідного квитка, але тут, як і всюди, можна торгуватися. Оскільки ми не відмовились від такої екскурсії відразу, вона обійшлася нам в результаті в 2000 рупій на трьох. Не можу сказати, що я залишився в захваті від неї, але загалом було цікаво і хоч трохи зрозуміло, що це за місце — я не шкодую, але хлопцям, які були разом зі мною, не дуже сподобалось.

Зупинилися в готелі, який знаходиться в центрі туристичного району Тхамель і в цілому є досить пристойним (одномісний номер — 20$, двомісний/тримісний — 30/39$). Як і в усьому Непалі, тут два рази на день відключають електроенергію, що потрібно враховувати, якщо є необхідність заряджати різні акумулятори і гаджети перед треком. До вечора зібралася вже вся група — наша команда складає 8 осіб.

Info: в Катманду курс обміну валюти залежить від номіналу обмінюваних купюр. Так, великі купюри номіналом від 50$ можна обміняти за вигіднішим курсом.

14 березня.

День перельоту до Лукли та початок треку. Лукла — гірське містечко на висоті 2860 м, відоме своїм екстремальним аеропортом і тим, що є відправною точкою для багатьох треків. Тут також можна найняти портерів, якщо не хочеться носити свій рюкзак. Якщо наймається один портер на кількох осіб, варто заздалегідь подбати про придбання баулу або експедиційної сумки (можна купити в Катманду за 15-18$), у яку можна покласти речі, які понесе портер. Ми обійшлися моїм транспортним чохлом для рюкзака.

Info: один портер погоджується нести до 20 кг — вартість цієї послуги складає близько 15$ на день.

З трапа літака відкриваються чарівні види Гімалаїв, які стають усе більш захоплюючими по мірі набору висоти.

Дуже складно описати словами, наскільки мені сподобалися Гімалаї, через які пролягав наш маршрут. Відчуття грандіозності, масштабності та величі цих місць не покидало протягом усього походу.

Переліт з Катманду до Лукли триває 45-60 хвилин і є справжнім атракціоном з кульмінацією на посадці, що пов’язано з особливістю ландшафту і злітно-посадкової смуги, якої вистачає лише для невеликих літаків, що перевозять по 15-30 осіб. Рейси здійснюються тільки за умови достатньої видимості та прийнятних погодних умов, тому велика ймовірність їх переносу на наступні дні. Це важливо враховувати при плануванні треку і дат інших перельотів.

Нам пощастило, і в Луклу ми прилетіли з затримкою всього на кілька годин. “Зачекінившись” на контролі перед входом на територію національного парку та трохи відійшовши від Лукли, зупинилися для відпочинку та ночівлі в першому нашому притулку, який тут називаються лоджіями.

Info: документи для входу на територію національного парку потрібно отримати заздалегідь, орієнтовна сума витрат на документи складає близько 50$. Нам не довелося займатися цими питаннями, оскільки організатор взяв на себе всі ці турботи.

Вартість перельоту Катманду — Лукла — Катманду складає близько 300$-330$.

Вартість ночівлі в лоджіях збільшується з висотою — чим вище, тим дорожче, і в середньому бюджетний, але більш-менш пристойний варіант ночівлі коливається від 100 до 300 рупій за двомісну кімнату, за умови харчування в цій лоджії, інакше вартість зростає від 800 до 1000 рупій.

Орієнтовні витрати на харчування складають від 1000 до 2500 рупій на день на людину, що також залежить від висоти (чем вище, тим дорожче), вибраних страв і того, як ви любите поїсти — мені (вегетаріанці) в середньому вистачало 1000-1500 рупій. На висотах до 4000 м також за додаткову плату можна скористатися досить хорошим гарячим душем (250-500 рупій), вище — за ці гроші в кращому випадку буде відро, а то й менше гарячої води, з яким ви вирушите митися в не дуже комфортний і не дуже теплий туалет — таке задоволення називається “bucket shower”.

15 березня.

Піднімаємося в Намче-Базар 3450 м — столицю шерпів. Мабуть, це одне з найбільш комфортних поселень з розвинутою інфраструктурою.

Тут також дуже багато магазинів зі спорядженням, але ціни безумовно вищі, ніж у Катманду. Уже по дорозі в Намче-Базар відкривається перший вид на Еверест.

Приємним сюрпризом стала зустріч одного з наших земляків — ведучого відомої в Україні програми «Світ Навиворіт» Дмитра Комарова.

16 березня.

Продовжуємо набирати висоту. Сьогодні ночуємо в селищі-монастирі Tengboche на висоті 3830 м. Хоча це місце не може похвалитися комфортними лоджіями, але це повністю компенсується тими приголомшливими видами, які відкриваються з усіх боків.

Ще по дорозі, в постійній видимості, знаходяться «шеститисячники» Kongde (6187 м), Konktega (6685 м) і Thamserku (6608 м),

а також відкривається панорама на Еверест, Нупцзе та одну з найкрасивіших вершин Ама Даблам.

Залишивши рюкзаки в лоджії, йдемо на перший акліматизаційний радіальний маршрут. Через відсутність видимості, що тут є частим явищем у другій половині дня, вдалося піднятися лише до 4168 м. Наш «суворий» інструктор — Роман, сказав, що не поверне нас назад, поки ми не пройдемо активну акліматизацію. Жарти жартами, але якось так вийшло, що я встигла 50 разів присісти і 40 разів віджатися за той час, поки ми, сміючись, запечатлювали наш «урок фізкультури».

17 березня.

Продовжуємо підйом у селище Pangboche 3930 м.

Протягом усього шляху є можливість милуватися красунею Ама Даблам (6814 м). Сьогодні під час акліматизаційної радіалки вдалося піднятися до 4500 м. Завдяки хорошій погоді вийшло зробити багато чудових фотографій і отримати задоволення від споглядання дуже красивих видів засніжених гірських хребтів.

18 березня.

Сьогодні переміщаємось у селище Pherriche на висоті 4270 м — цей перехід досить легкий і короткий, тому, прийшовши на місце, вирушаємо на радіальну прогулянку, під час якої вдалося набрати висоту до 4920 м.

19 березня.

Продовжуємо підйом і сьогодні зупиняємося в селищі Lobuche 4920 м. Потроху починає давати про себе знати висота, на щастя, для мене це проявляється лише в короткочасних незначних головних болях один-два рази на день і необхідності знижувати темп під час руху вгору. За планом ми мали відпочивати сьогодні перед завтрашнім днем, оскільки сприйняття висоти у всіх різне, але не втрималися і скористалися відмінною погодою і видимістю, чого тут не часто буває у другій половині дня, і вирушили прогулятися до льодовика Кхумбу.

З висоти 5000 м відкривається приголомшливий вид на льодовик, а також «семитисячники» Пуморі та Нуптце. Завдяки гарній погоді вдалині можна було роздивитись наші основні цілі на наступні два дні — Everest Base Camp (5364 м) і південний виступ Пуморі — Кала-Патхар (5645 м).

20 березня.

Сьогодні наша найвища ночівля в Горкшеп на висоті 5180 м. Приїхавши в поселення, розміщуємося в черговій лоджії, обідаємо і легко вирушаємо до базового табору, з якого стартують підйоми на Еверест.

E.B.C. розташований на висоті 5364 м. Березень ще не є сезоном сходжень, тому зараз табір тільки розбивається, вже встановлено багато наметів, і нескінченно тягнуться каравани яків та окремі портери, що доставляють туди газ, спорядження, обладнання та інші припаси. За запевненням місцевих жителів, яки не спускаються нижче Намче-Базару, оскільки не переносять такого різкого зниження висоти.

Сьогодні троє учасників нашої команди приймають рішення не продовжувати підйом, а трохи спуститися і зустрітися з рештою групи в Намче-Базарі через кілька днів на зворотному шляху.

21 березня.

Зранку піднімаємося на Кала-Патхар – це найвища точка нашого маршруту. З вершини відкривається чудовий вид на Еверест, Нупцзе, Лхоцзе, Чангзе і льодовик Хумбу.

Погода дозволяє затриматися нагорі на деякий час, вдосталь нафотографуватися і намилуватися приголомшливим краєвидом.

Сьогодні ще двоє хлопців приймають рішення почати спуск і також зустрітися з рештою групи на зворотному шляху в селищі Намче-Базар. Пообідавши і трохи відпочивши після підйому на Кала-Патхар, утрьох (Діма, Рома і я) продовжуємо запланований маршрут і переходимо в селище Дзонгла на висоті 4900 м, щоб завтра подолати найскладнішу перешкоду нашого треку – перевал Чо Ла. З особистих вражень варто зазначити, що в цьому селищі була найгірша їжа.

22 березня.

Штурмуємо перевал Чо Ла (5368 м).

Невеликий відрізок на підйомі було зручніше проходити в айсерах або кішках, хоча наш портер, як і протягом усього маршруту, пройшов його, не виймаючи рук із кишень. І взагалі, він, на відміну від нас, «сніжків», які постійно вдягаються на холоді, роздягаються, мажуться кремом на сонці, щоб не згоріти, весь шлях пройшов у штанах, сорочці, легкій кофті, дермантиновій куртці й кепці, не роздягаючись увечері в лоджії і нічого додатково не вдягаючи, коли ставало холодніше – «зимою і влітку одним кольором». Єдині зміни, які можна було спостерігати, – це поява окулярів на сонці та бафа на обличчі під час вітру або на запилених ділянках дороги, а також увечері в лоджії знімалася кепка. Ось це справжня терморегуляція і оптимальне спорядження!

На спуску з перевалу (з боку Гокіо) стежки майже немає, тому спускалися камінням і сипухою, але загалом цілком прийнятно. Як завжди, всі ці дрібниці компенсувалися приголомшливими краєвидами Гімалаїв. За початковим планом збиралися ночувати в селищі Solukhumbu (4750 м), але, оскільки з перевалом впоралися швидше, ніж планували, вирішили тут лише відпочити і пообідати, а на ночівлю перейти в селище Гокіо (4790 м), де мали опинитися наступного дня.

Таке коригування плану зекономило нам один день, що давало змогу раніше зустрітися з іншими хлопцями і зворотний шлях провести у більш розслабленому темпі. Дорога до селища пролягала через льодовик Гокіо з постійними підйомами і спусками.

По дорозі можна було милуватися відкритим краєвидом на «восьмитисячник» Чо-Ойю.

23 березня.

Для мене цей день, мабуть, найзапам’ятовуваніший, той, що надихає повернутися в Гімалаї знову і асоціюється з отриманням найяскравіших вражень.

Зранку налегко піднімаємося на вершину Гокіо Рі (5483 м). І хоча практично на самому верху я випадково вдарилася головою об камінь і прикусила язик, через що абсолютно збилося дихання і довелося кілька хвилин приходити до тями, з вершини відкрився настільки приголомшливий вид у всі боки, що я дуже швидко забула про цю дрібну неприємність.

Звідси видно одразу чотири «восьмитисячники» – Еверест, Лхоцзе, Чо-Ойю і Макалу.

Біля підніжжя гори розташоване красиве озеро і відкривається чудовий краєвид на льодовик Гокіо. Чудова погода і бажання насолодитися цією красою затримали нас на вершині на кілька годин. Не можу підібрати відповідні слова, здатні передати, наскільки грандіозні і прекрасні ці гімалайські гіганти, які просто приковують до себе погляд і не дозволяють відірватися.

Попри всю велич краєвиду, що відкривається з Кала-Патхар, для мене вершина Гокіо Рі запам’яталася як найкрасивіше місце нашого треку, яке мені дуже сподобалося і з якого не хотілося йти. На спуску постійно виникало бажання зупинитися, знову озирнутися навколо, затриматися тут якнайдовше.

Спустившись, відпочили, пообідали і вирушили до селища Доле (4050 м), де запланували ночівлю. Скидання висоти більш ніж на кілометр, справжній гарячий душ, кава і трохи коньяку після вражень, отриманих у першій половині дня, перетворюють цей день на справжнє свято і створюють відчуття, що ми вже майже на рівні моря.

24 березня.

Цей день можна назвати вихідним після гарно виконаної роботи – пізній сніданок, дорога на спуск і навіть тепло зранку, а не так, як попередні три дні, коли, мабуть, найскладнішим випробуванням був момент вистрибування з теплого спальника у холодний одяг. Завдяки тому, що ми зекономили час, йдемо в Намче-Базар на день раніше, що дає можливість раніше зустріти інших хлопців з нашої групи і продовжити подорож уже всім разом. Назад вирішили йти іншою дорогою і зайти на обід у селище Кумджунг.

Приголомшливі краєвиди навколо, трохи шопінгу в Намче-Базар, тепла погода, повна відсутність проявів висотної хвороби та дегустація Khukri Rum перетворюють подальшу подорож на справжній відпочинок.

25 березня.

Продовжуємо спуск. Зупиняємося в селищі біля невеликого храму дорогою до Лукли в чудовому лоджі, де досить смачно годували, а також вдалося знайти розетки та безкоштовно зарядити свої гаджети, що протягом усього треку можна було зробити лише за додаткову плату (від 100 до 300 рупій за годину зарядки). Також тут був відмінний гарячий душ всього за 250 рупій.

26 березня.

Сьогодні спускаємося в Луклу, сподіваючись вилетіти, як заплановано, завтра вранці. Решту дня гуляємо та досліджуємо місцеві кав’ярні, а також я особисто насолоджуюся наявністю безкоштовного Wi-Fi, який у попередні дні, якщо і був, то тільки за додаткову плату (100 МБ на 15 годин коштує 400 рупій, інших варіантів немає). Хоча в деяких місцях все ж працював мобільний інтернет від місцевого оператора, який безкоштовно роздавав свої SIM-картки іноземцям в аеропорту з 50 рупіями на рахунку. Мені цих грошей вистачило на кілька місцевих телефонних дзвінків, кілька повідомлень і приблизно тиждень користування хоч якимось інтернетом. Ночуємо майже біля самого аеропорту. Мабуть, це найдорожчий лодж із зручностями в кімнаті, хоча відсутність гарячої води зовсім не надихала скористатися душем (вартість двомісного номера – 1000 рупій).

27 березня.

День повернення до Катманду. Нам знову пощастило – наш рейс затримався всього на 4 години, тоді як пізніші рейси цього дня вже не здійснювалися. По прибутті прощаємося з Дімою, оскільки в усіх інших квитки назад на пізніші дати. Їдемо в Чітван, на південь Непалу, недалеко від кордону з Індією. І хоча це всього 170 км від Катманду, особливості дороги перетворюють подорож, навіть із хорошим водієм, на 6-7 годин безперервного стояння в заторах на гірському серпантині. За відгуками, дорога може зайняти до 15 годин. Ввечері прибуваємо на місце, відпочиваємо, дивуємося та гріємося в південному кліматі.

28 березня.

З самого ранку вирушаємо на прогулянку на слонах по національному парку. Вдається побачити оленів, мавп та носорога з дитинчам. Хлопцям, які їхали на іншому слоні, замість носорога вдалося побачити крокодилів.

Info: Вхідний квиток у парк коштує 1700 рупій, прогулянка на слоні (приблизно 1,5 години) – 1400 рупій. На вході в парк можна купити банани, щоб погодувати слона і подякувати йому за чудові фото з його присутністю.

Після прогулянки ще встигаємо відвідати «Elephant breeding» – щось на кшталт «слонячого дитсадка». Діти є діти, навіть якщо вони слоненята.

Для таких сентиментальних, як я, це чергова мегапорція позитивних емоцій – спостерігати, як ведуть себе маленькі слоники.

Слоно-купа-мала – Супер!!!

Info: Вартість відвідування «Elephant breeding» – всього 200 рупій.

Надивившись на слоненят, йдемо обідати та гуляти набережною річки. Тут нам знову щастить – на березі вдається побачити трьох крокодилів та дорослого носорога, який прийшов полежати у воді. Як же ж це класно!

Вся друга половина дня минає у поверненні до Катманду. Розмістившись у готелі, вдалося ще трохи прогулятися та розпочати шопінг необхідного спорядження та сувенірів.

29 березня.

Сьогодні продовжуємо гуляти, відпочивати, займатися шопінгом, а також відвідуємо храм Своямбунатх – релігійно-історичне місце, яке також називають Monkey Temple через велику кількість мавп, що тут мешкають.

30 березня.

День від’їзду більшості хлопців, тож до вечора я залишаюся вже сама.

31 березня.

Тепер і мені час додому. Попереду 10-годинний переліт і майже 20-годинна пересадка – чудова нагода зафіксувати отримані враження, яких у цій подорожі було дуже багато, подумати про нові похідні плани і усвідомити, як же мені все-таки пощастило опинитися в такому яскравому, екзотичному місці з чудовою командою однодумців!

Друзі, всім дякую за компанію, а Ромі – за турботу про всіх нас протягом подорожі та організацію таких незабутніх вражень!

P.S. Список не зовсім звичних речей, які дуже доречні на цьому треку:

• марлева пов’язка для захисту від пилу;
• кнопки та маркер (якщо є бажання залишити в якійсь лоджії свій прапор із деталями експедиції);
• знову кнопки або цвяхи – у багатьох лоджіях немає жодного гачка в кімнатах, куди можна було б щось повісити, тому не раз виникало бажання мати із собою кілька кнопок на такий випадок;
• трійник – дозволяє заряджати від однієї розетки кілька гаджетів, що може бути корисним у лоджіях, де приймають велику кількість туристів. У нашому випадку це ще й заощадило гроші, оскільки в одній із лоджій із нас взяли оплату саме за використання точки, а не за кількість пристроїв, які від неї заряджалися.