Новорічний похід по Гринявах
Про новорічну поїздку в Карпати я дізналася від своєї тренерки з йоги Ріти. Ідея зустрічати Новий рік не з олів’є та телевізором, а в горах — біля вогнища з кашею — мені одразу сподобалася.
До цього походу в горах я була лише двічі, та й то в Криму — навесні й улітку. Тому термобілизни, зимових черевиків, куртки та штанів у мене не було, довелося гарячково шукати все в інтернеті й на розпродажах. Поступово рюкзак зібрався. Чого справді не вистачало у поході, так це термоса і трекінгових палиць.
Ось і день від’їзду. Уся наша група з шести людей — це я, Ріта, її чоловік Юра, Оксана (досвідчена мандрівниця), Лєна (початківиця) і Олексій (просто мега-мандрівник) — зустрічається прямо біля автобуса Київ–Львів. Поїхали. З нами в автобусі їхала група англомовних китайських студентів: у більшості в одній руці — сосиска в лаваші, в іншій — ноутбук. Близько 11-ї вечора вони доїли свої сосиски, вимкнули ноутбуки, й нарешті можна було спокійно заснути. Час промайнув непомітно, і вже о 5-й ранку ми на автовокзалі Львова. Наступний етап подорожі — дістатися Івано-Франківська. Їхали з пригодою: автобус зламався на півдорозі, довелося чекати інший близько години, тож прибули із запізненням.
День 1
На вокзалі в Івано-Франківську нас зустрів інструктор Роман. Жваво завантажив усіх у мікроавтобус. До нас приєдналася ще Катя. Три години дороги — і ми на старті: село Шибене. Саме звідси починався наш похід по Гринявських горах — гірському масиві Карпат на півдні Івано-Франківської області, між річками Чорний і Білий Черемош. На півночі Гриняви прилягають до Верховинсько-Путильського низькогір’я, на півдні межують із Чивчинськими горами. До висоти 1400 метрів Гринявські гори вкриті лісами — ялинами й ялицями. Також тут є полонини — відкриті ділянки, вкриті травою, де випасають худобу. Найвища вершина — гора Баба Людова (1590 м).
Погода чудова: світить сонце, лежить сніг (хоча навіть на гірськолижних курортах Карпат його тоді майже не було — самі трави). Ми вже були раді, що нам пощастило. Група неспішно вирушила в похід.
Перший день, звісно, був важким. Після дороги та на самих бутербродах далеко не підеш. Я вже почала задихатися, ноги провалювалися у сніг по коліна. Але ще один підйом — і ми біля колиби.
Колиба сама по собі — унікальне явище. Їх зазвичай будували пастухи, щоб сховатися від негоди під час випасу овець. Варіантів будівництва колиб є безліч, але головне — вони дерев’яні. Це може бути простенька прямокутна хатинка з пічкою чи без неї, іноді з господарськими прибудовами. Ще якихось п’ятнадцять років тому в Карпатах пастухи гнали величезні отари овець. Тепер гуцулам простіше продати землю, ніж пасти худобу. Все рідше в горах можна зустріти отару та пастуха, а колиби облюбували туристи.
Цього разу нам трапилася колиба без печі. Усередині — один спільний настил для всіх, власне на ньому й спали. Це був великий плюс: холод від землі не тягнув, як це було б у наметі. Вогнище розводили просто всередині, але в сусідній прибудові.
Почали переодягатися. Чоловіки рубали дрова, розпалювали вогнище, ми готували їжу. Біля полум’я одразу стало тепліше й веселіше. Я намагалася відігріти ноги, засунувши їх у шкарпетках майже в самий вогонь. Після вечері стало зовсім добре. Нарешті час спати. На настилі розмістилися лише шестеро, а двоє — Роман і Олексій — спали на чомусь на зразок ліжка. У повному спорядженні, знявши лише черевики (і рюкзаки, звісно), ми залізли у спальники. Ноги довго не могли зігрітися. Місця було небагато — лежали, як шпроти в банці. Хтось почав похропувати, я поступово заснула. Так закінчився перший день походу.
День 2.
Хтось смикає мене за косички — а це Юра вже встав і вирішив мене трохи розбудити. Одягатися ж зовсім не складно: натягуєш черевики — і вперед. Зуби можна не чистити, вмиватися теж необов’язково — краса! На вулиці знову мороз і сонце — день чудовий, легкий вітерець. Загалом із погодою цього разу нам неймовірно пощастило: кожного дня було сонячно, наче на замовлення. Після сніданку Роман пропонує зробити вихід на гору Луковицю, на схилі якої ми ночували. Рита з Оксаною заявляють, що їм і біля вогнища добре. Тож ідемо вшестеро. Прогулянка займає близько години, і відкривається чудовий краєвид з вершини. Я вже починаю розуміти, яка тут краса, адже вчора голод, холод і втома з дороги не дозволили як слід насолодитися чарівністю Карпат.
Повертаємося в колибу, п’ємо гарячий чай із халвою, чіпляємо на себе рюкзачки — і вперед. Сьогодні перехід невеликий, за 3–4 години маємо бути на місці. Дорогою час від часу зупиняємося, щоб дочекатися всіх. За цей час можна помилуватися красою довкола, перевести подих. Маршрут пролягає через зимовий казковий ліс, подекуди повалені дерева, надзвичайна тиша й спокій природи змушують відчути гармонію всередині себе, усвідомити, що ти — частинка цього всього, і саме це й є справжнє життя.
У перемішку з фотографуванням і розповідями анекдотів дістаємося до нашої наступної стоянки — сироварні. Пробуємо відкрити замок, вдається не з першого разу. Усередині розвішаний одяг, є посуд — видно, що приміщення використовується влітку. Піч зроблена так, щоб на горищі підкопчувалися сири. А ми вже теж непогано «підкоптилися» за ці дні — пахнемо, як справжні французькі сири.
Починаємо топити сніг для чаю та супу. Ніколи б не подумала, що суп із консерви може бути таким смачним. Спальних місць знову на всіх не вистачило, дівчата швидко все зайняли, тож Олексію та Юрі доведеться ночувати на підлозі, зате біля печі.
День 3. Новий рік.
У горах зовсім губиться відчуття часу — не знаєш, який сьогодні день і котра година. А вже 31 грудня — Новий рік. Швидко збираємося, сьогодні перехід легкий, святковий. Дорогою Роман виявляє, що забув найцінніше — тушонку, тож доводиться йому повертатися. Взагалі у Романа було багато цікавих похідних продуктів — сушені лимони, сублімоване м’ясо… Він повернувся з дорогоцінним запасом, і ми рушили далі.
Нам відкривається чудова панорама навколишніх гір: масив Чорногора, гора Піп-Іван. Цю вершину ми бачили з різних ракурсів упродовж усього маршруту. Недаремно кажуть: краще один раз побачити… Такі спогади залишаються на все життя.
Ще й не встигли як слід розігрітися в дорозі, як у низинці вже видніється наша новорічна колиба. Роман пішов шукати відповідну ялинку, а ми з Катею вирішили розтертися снігом — оце справді бадьорить!
Починається підготовка до Нового року: всі радісно метушаться. Але ця метушня приємна й розслаблена, не така, як у місті — істерична та нервова. Новий рік відсвяткували просто чудово! З ялинкою, зайчиками та веселими новорічними костюмами!
День 4.
Після зустрічі Нового року Роман дозволив поспати довше, лише близько першої години дня ми зібралися й залишили нашу стоянку. Погода за бортом чудова: сонячно, невеликий морозець, тож іти маршрутом – одне задоволення. Шлях пролягає хребтом гори Скупової. Відчуваю, як за ці дні додалося сил, іти стає дедалі легше, зникли всі стреси й проблеми… Загалом, усім нервовим людям щиро рекомендую ходити в походи.
Вирішуємо йти на ночівлю до будинку-гражди, якій близько 200 років. Гражда – це комплекс житлового будинку та господарських споруд, що утворюють замкнений і зазвичай прямокутний дворик. Такі споруди характерні для Гуцульщини. Гражда – це дім-фортеця, яку будували для захисту від диких звірів та ворожо налаштованих чужинців. Схоже, сьогодні ми будемо ночувати в музеї народного побуту.
Гражда не хоче відчинятися, чим повністю виправдовує свою назву дому-фортеці. На дверях стоїть старовинний гуцульський замок-загадка. Спільними титанічними зусиллями нам вдається відкрити двері. Тут ніби зупинився час: житлова кімната зовсім маленька, з лавами, затертими до блиску, піч, що топиться «по-чорному», закіптюжена низька стеля. Зате тепло й затишно.
День 5.
Сьогодні встаємо рано – вже о 6-й ранку починається рух. Нам потрібно встигнути спуститися у Верховину, де на нас чекає автобус, що повезе до Івано-Франківська. Зачиняємо гражду й вирушаємо в дорогу.
Весь шлях пролягає вниз. Спускатися виявляється теж нелегко: є ділянки з льодом, подекуди доводиться йти на напівзігнутих ногах, але всі мужньо долають спуск. Звивистими стежками підходимо до Верховини. І ось вона – кінцевий пункт. Стає трохи сумно від того, як швидко закінчується все хороше! Дякую всім учасникам походу за цей чудовий новорічний маршрут, а Роману – окрема вдячність! Похід був просто незабутній!
