Надзвичайні пригоди парашутистів у Карпатах
…Восьмим у нашій групі любителів екстремального відпочинку виявився Ігор, на наше здивування, який не взяв у похід картоплі. Троє чоловіків – вже непогано для шестиденного туру Карпатськими хребтами!
У поїзді Харків – Львів
РОЗДІЛ 1. ОБЕРЕЖНО, ПАРАШУТИСТИ!
На початку варто познайомити вас із унікальними представниками людства, яким немає рівних на землі – і таких відчайдухів називають парашутистами.
З давніх-давен людина мріяла про політ, і, спробувавши повною мірою всі переваги стрибків із парашутом як самостійного виду спорту кілька десятків років тому, у людини «зірвало дах». І це триває й досі для тих, хто «хворіє небом». А це ми – шестеро людей, які проїхали всю Україну, бо не просто любимо нові відчуття; екстрим – це те, що пульсує в жилах кожного, хто відчув вільне падіння з висоти 1200 метрів.
Я поясню, чим небезпечні такі люди для звичайних землян – це ЦІЛИХ ШІСТЬ ДНІВ безперервного вивчення незрозумілих слів, термінів і професійного гумору, іноді перериваного скромними проханнями: «відключіться та нарешті відпочиньте і не морочте голову людям, які з цим не знайомі!!!» 🙂
На щастя, ми попередили нашого провідника, яка цікава компанія на нього чекає, але думаю, це його не сильно втішило (до речі, чи не з цієї причини його замінили на третій день, га?)
РОЗДІЛ 2. МИ ЙДЕМО, ГОРГАНИ
Повний склад групи зустрівся і познайомився тут же, в Івано-Франківську, незадовго до від’їзду у місцевість Гута, звідки ми, нагружені та забезпечені провіантом для майбутнього підйому на величні Карпати, вирушили в дорогу.
Чесно кажучи, у перший день я проклинала свій рюкзак із непомірним для моїх плечей вантажем – ще б пак, моя частина їстівного припасу складалася, крім пакетів із рисом і киселем, із величезного пакета сухарів! На щастя, цю тяжкість я та мої товариші дуже швидко позбулися.
Найважчими були підйоми. Кожний схил здавався крутим, але яка ж це була тренування для тіла! Було неймовірно переходити гірську річку. Тоді ми ще не знали, ЯК можна переходити гірську річку під безперервним проливним дощем, по вуха в багнюці, на останній день походу…
Того дня ми пройшли 8 кілометрів. Мало хто з людей, які не були в походах, уявляє собі величезну радість, коли бачиш ночівлю в кінці дня – просто тому, що тепер можна нарешті сісти, знявши громіздкий рюкзак (і що я туди поклала, що він такий непідйомний?!)
РОЗДІЛ 3. ВИ ТАКОГО НІДЕ НЕ БАЧИЛИ…
А потім ми влилися. Почали розуміти, від чого кайфують любителі гірських пригод.
Преодоління себе, втома, тяжкість і відчуття власної сили. Так, я можу!..
Відчуття повної й безмежної свободи, незабутнє чисте гірське повітря – де ще це зустрінеш? Точно не сидячи у задушливому, великому місті!
Там, де починається небо…
Чудова компанія, веселий гамір, підтримка… Спільне приготування їжі, вирішення загальних проблем – самих насущних! А ще незабутні посиденьки біля вечірнього вогнища, чай та шоколад 🙂
А ще – мабуть, найголовніше… Гори. Я ніколи не була так близько до них, ніколи так їх не відчувала. Упевнена, що це відчули всі в нашій компанії, кожен – з власною неповторною енергією. То спокій, велич, з яким вони дивляться на світ, що розстилається в їх підніжжя, зі всією його метушнею та людськими – і це стало так ясно саме тут – незначними проблемами… Це просто захоплює. І дарує абсолютно необхідне нам умиротворення.
Спокій розуму та душі, коли нічого зайвого не потрібно, лише насолоджуватися справжнім моментом і просто жити, просто бути собою. Це вражає. Це дійсно щось неймовірне для людини, яка більшу частину часу бачить лише внутрішні стіни будинків та дорогу за кермом свого «корабля життя», яке стало звичним.
Так і людина, яка захоплено дивиться на небо лише тоді, коли там запускають феєрверк – не зрозуміє парашутиста, який живе цим небом. Щоб це зрозуміти, треба там побувати. Так само й гори. Там, де розумієш, що все-таки, незважаючи ні на що – життя прекрасне.
Туди, куди обов’язково повернешся.
