Відгук про похід “ВСІ двохтисячники – Чорногірський хребет”

«Неможливо оцінити у твердій валюті те відчуття свободи поза часом, яке дарують тобі гори, коли ти стоїш на вершині під бездоганним синім небом і озираєшся навколо»

Джонатан Коу. «Поки не випав дощ»

Літній похід через всі двохтисячники.

Середина літа – це особливий час коли грайливе Сонце кличе до себе в гості. І найближчим місцем для цього будуть вершини гір. Гайда у Карпати. Лишилось питання з ким та коли. Тисну на клавіатуру і бачу головні для мене слова, що і куди я хочу потрапити – «Похід в гори» (Pohid V Gory). Це те, що мені потрібно. Не зволікаю: зібрав рюкзак, купив білети – готовий до цієї подорожі! Поки складав рюкзак серце згадувало всі відчуття з якими тебе зустрічають гори, тому цьому питанню приділяю особливу увагу. У поході найменша дрібничка може стати у нагоді.

Зібрав та зітхнув з полегшенням. Гадаю сіро – сталевий лук буде пасувати до безмежного синього неба вершин.

Мить поїздки до Івано-Франківська позаду і мене зустрічає старий друже – вокзал. Як з ним не випити кави та прогулятись затишним містом. Смакую та насолоджуюсь кожною хвилинкою своєї подорожі. Крізь мої думки прилітають сповіщення «Доброго ранку усім. Як настрій? Всі вже доїхали?» – це наш лідер групи Наталі турбується чи все у всіх добре. Приємно чути і відчувати, що тебе чекають. Далі: перша зустріч, знайомство. Разом нас десятеро з усієї України: Харків, Київ, Львів, Дніпро, Житомир, Новомиргород, Одеса.

Хоч ми різні та є спільна мета – вершини. А їх у поході планувалось побачити багато: г. Петрос, г. Говерла, г. Пожижевська (1822м), г. Туркул (1933м), г. Ребра (2001м), г. Бребенескул (2036м), г. Менчул (1998м), г. Дземброня (1877м), г. Піп Іван (2028м).
Автобус везе нас до с. Кваси звідки і почнеться наш маршрут. Їдемо і милуємось краєвидами. Вони манять до себе, надихаючи на майбутні звершення. Привітний карпатський край огортає нас своєю неповторністю. Ось і с. Кваси. Ламка рюкзака вже лежить на плечі, а серце тремтить у грудях. Роблю ковток чистого повітря із заплющеними очима. Декілька кроків і ми на нашій стежці, що веде нас до першої нашої ночівлі. Погода приємно вражає теплим сонечком та м’яким вітерцем. Пряний запах трав розливається довкола.
Під час підйому проходимо пасовище. Невеличка втомленість відразу минає коли нас зустрічає отара овець з їх неповторним переливчастим дзеленчанням дзвіночків. Це незабутнє видовище як для очей так і для слуху.

Ось і перша зупинка на ночівлю. Намети встановлені, смачна вечеря готується у казанках, а Сонце вже сідає за далекі вершини.

Гостинно зустрічає нас і господиня місцевого краю.

Вона оберігала наш сон та радісно зустріла з нами ранок.
Ніч була теплою та лагідний ранок додає сил. Готуємо сніданок, неквапливо все з’їдаючи до останнього шматочка. Запашний чай доповнює відчуття ранкової насолоди.

Йдемо по траверсу до Петроса. З стежки відкривається вид на безмежність карпатського лісу.

Все навколишнє надихає на рух вперед. До нашої першої вершини – г. Петрос. Вирішуємо лишити рюкзаки біля підніжжя, щоб насолодитися підйомом.

СХОДЖЕННЯ НА ПЕТРОС

Нам дуже пощастило, що погода до нас була прихильно.

Стежка на Петрос дуже стрімка та звивиста. Долати її приємніше за сухої погоди. А ось така очікувана вершина з якої відкривається синьоока далечінь.

Лишаємо ці краєвиди та рухаємось до г. Говерла.
Погода різко змінюється, адже гори непередбачувані. Дорогою нас накриває суцільне покривало краплинок, що завмерли у повітрі. Дерева розступаються відкриваючи галявину де втомлений мандрівник може знайти затишок. Це притулку Карпатського біосферного заповідника де є можливість відпочити під дахом та відновити сили для подальшої подорожі.

Ранок зустрічає трохи похмуро. Та це звичайно для цієї місцевості. Ліс оповитий хмарками краплинок постає чарівним та загадковим. Неначе зійшов з сторінок фентезі про ельфів.
Надихнувшись чаруючим видом під чашечку смачного чаю з’їдаємо сніданок. Вперед тільки вперед. Нас очікує наступна вершина.

В ГОСТИНАХ У ГОВЕРЛИ.

Освіжаюче повітря дає змогу прокинутись. Тіло надихається енергією, що розливається усім тілом.
Мандри продовжуються. Говерла зустрічає нас гостинною домівкою біля підніжжя. Як приємно зняти наплічники, щоб подолати частину маршруту до вершини.

Та краплинки надокучливо ув’язались за нами і швидше за нас опинились на вершині. Ми суцільному оточенні хмар.

І лише стяги майорять на вершині г. Говерла.

ШЛЯХ ДО ГОРИ ТУРКУЛ ТА ОЗЕРА НЕСАМОВИТОГО.

У піднесеному настрої після чергової вершини прямуємо по траверсу Говерли до гори Брескул. Після стрімких попередніх підйомів ця стежина нагадує колиску – вгору та вниз, вгору та вниз веде за собою в далечінь. На нашому шляху скелясті схили чергуються з квітучими плямами гірських трав.

Квіти як вогники спалахують, заворожують та манять до себе. Бережися мандрівник! Ці квіти, як сирени з грецьких міфів, підеш до них, зачарований їх красою, та не побачиш як під ногами з’явиться край прірви.

На нашому шляху одна з прірв утворює величну скелю, що нагадує перевернутий догори корабель який перекинувся під час шторму.

І ми знайшли його серед безкраїх пустощів Карпат. Трохи втомлені зупиняємось на перепочинок в одній з седловин. Доречі протягом подорожі нас постійно супроводжували місцеві собаки. Вони як гіди – охоронці нашого спокою мандрували поряд не відходячи не на крок.

Перепочинок завершено. Далі, далі кличе нас стежинка. Швидше, швидше наспівую у вуха вітер.
Попереду г. Туркул.

Нагромадження скель Туркула як бастіони давньої фортеці. На ШТУРМ! Ще кроки і ще невпинно рухаємось угору. Бастіони підкорені, вершину досягнуто. З неї відкривається дивовижний вид на озеро Несамовите. Та тільки тепер не одне озеро може так називатись. Наша група несамовитих шукачів пригод подолала ще одну вершину.

Спускаємось вниз, щоб розбити табір. У западині достатньо холодно і сніг на схилах тому ярке підтвердження. Смачна вечеря у дружній та теплій кампанії, що ще потрібно для завершення цього дня.

РЕБРА та Шпиці – хто і про що подумав?

Гадаю всі знають будову тіла? Скажу ребра – куди Ви поглянете? А от коли Ребра скаже турист, то погляд відразу зверне увагу на одну з вершин Чорногорського хребта. Поряд з Ребрами знаходяться не менш чудернацькі скелі – Шпиці.

Ці нагадують ікла дракона, що стирчать з його пащі. Ще трохи і вирветься полум’я, зазвучить грізний рик та у вись здійметься дивовижне створіння. Рухаючись по траверсу дістаємось гори Гутин Томнатик. Поряд з ним, у гірській котловині, виблискую як око – озеро Бребенескул. Поряд знаходиться однойменна вершина. Вони зробили нам приємний подарунок. У достатньо спекотний день є можливість … пограти у сніжки!!!! Бери сніг у руки, скочуй сніжок … хто в нас буде мішенню, та кидай вже швидше поки сніг не розтанув.

ПІП ІВАН ЧОРНОГІРСЬКИЙ

Через г. Менчул, та г. Дземброня шлях наш лежить до г. Піп Іван. На її вершині збудована обсерваторія. Уявіть наскільки почуваєш себе ближчим до зірок коли стоїш на вершині гори.

Ця споруда наче стародавній замок з казок вабила до себе притягала, підштовхувала стомлені ноги. Доки ми йшли перетинаючи Менчул та Дземброню. Обсерваторія маяком вказувала шлях. Крокуючи було трохи сумно. Бо доходячи цього місця починав розуміти – похід доходе свого завершення тому крокував насолоджуючись усіма миттєвостями цього шляху.

Заключної ночі стали табором біля підніжжя Піп Івану.
А ранок на приніс «родзинку» цієї мандрівки. Світле небо потемнішало, гори насунули на нас хмари став крапати ріденький дощ. З’явилось передчуття чогось масштабного.

Хутко збираймось! Насувається шторм!!! Швидко складаємо речі та згортаємо палатки. В одну мить уся наша група як єдиний організм зробила все миттєво.
Видиралися схилом вже під зливою та сильним вітром. Град бив у обличчя та руки, дощ різав струменями. Ось вона сила природи! Це дійсне обличчя гір, нехай не вводять Вас в оману їх попередні лагідні обійми.
Та саме у таких умовах виявляються дійсні якості людини: впевненість, рішучість, дієвість. І наша група довела, що згуртувалась з саме таки людей під чутким керівництвом.
Продираючись крізь шквали і негоду дістались Вухатого каменю і там нас очікував один з його вартових, що нагадував птаха з давніх часів. Ось одну з таких скель, що нагадує птеродактиля вирішив осідлати один з нашої групи. Йо, йо … обережно, а бережися бо цей птах полетить та забере до свого гнізда.

Далі був неймовірний спуск від скелі Вухатого каменю. Подорож схилами під невпинний потік з дощових хмар. Біля скель примар.

А далі стежкою заплетеною коріннями могутніх дерев, що чергувалися брилами каміння. Під сплетенням віковічних дерев які утворювали над нами дах.
Ми дістались домівки сироварів «Молочної хати» у полонині Смотрич. Зробили невеличкий перепочинок, поласували відомими карпатськими сирами та з піднесеним настроєм вирушили до затишного притулку – хатинки баби Параски. Ця привітна жінка зустріла нас та оповила увагою та піклуванням. Ми відразу зітхнули з полегшенням. І припали до м’якої та теплої постілі даючи відпочинок стомленим тілам.

Ранком автобус повернув нас до Івано-Франківська. Ми, за традицією, відвідали затишний ресторан із цегляними стінами, де подають дуже смачні страви. Скільки тут було розмов про нашу цікаву пригоду!

На завершення своєї оповіді хочу подякувати організації (Pohid V Gory), особисто нашому гіду Наталі та усім учасникам походу. Тільки з Вами я відчув дійсний відпочинок та сповнився приємними спогадами. На додаток з’явився оцей малюнок та декілька рядків.

Велика шана та дякування усім!

У край стежин підкорених з тобою, За покликом своїх думок.
Де милувалися красою,
Що нам наспівував струмок.

В нас неодмінно повернутись, Бажання тепліє в душі.
Ще раз знайомим посміхнутись,

У тій незвіданій глущі.

(С. Гриценко)