Враження від походу в Ефіопії – 2024 рік
Мабуть, один із найбільших сюрпризів серед країн, які мені довелося відвідати, це Ефіопія. Коли чуєш слово “Ефіопія”, зазвичай не очікуєш нічого особливого. Можливо, лише ще одна африканська країна, з саванами і бідними селами. Однак після мандрівки ти розумієш, наскільки неправильним є цей стереотип. Ефіопія – дуже яскрава країна, яка має чудову природу, неймовірні й мальовничі гори, дику і ендемічну флору та фауну, цікаву та самобутню культуру, а також цікавих людей і звичаї. За 16 днів, які ми провели в Ефіопії, здавалося, що ми побували в усьому світі: від виверження вулкану до безкрайніх озер і старовинних церков.
Аддіс-Абеба
Наша подорож по Ефіопії розпочалася з Аддіс-Абеби, найбільшого міста країни та його столиці. Місто не справило великого враження, але тут багато цікавих локацій. З нами був наш незмінний гід Дейв, який показав нам найцікавіші місця, зокрема парк Ентото, що знаходиться на горі над містом. Тут дуже гарний краєвид на все місто, а також поруч розташовані церква Маріам та палац Менеліка ІІ.
Іншим визначним місцем, яким славиться Аддіс-Абеба, є місцевий музей природної історії. Саме тут зберігаються залишки одного з перших знайдених австралопітеків – Люсі. Тож Ефіопія, до всього, є колискою людської цивілізації. У музеї не дуже велика експозиція, але зроблена з любов’ю і особливою гордістю за свою країну.
Вечір провели знайомлячись з місцевими танцями та автентичною кухнею. Взагалі, в Ефіопії популярні ресторани національної кухні, в яких подають традиційну страву інжеру. Інжера – це своєрідний млинець, який печеться із тіста, зробленого із злаку теф, що є дуже характерним для Ефіопії. Інжеру подають з різноманітними вегетаріанськими стравами або м’ясом. Загалом в Ефіопії їдять руками, до чого доволі важко звикнути, але до кінця подорожі ми вже вправно їли руками, наче місцеві.
Лалібела і святкування Нового Року 2024
Мабуть, найвизначнішою історичною пам’яткою Ефіопії є Лалібела, або “Другий Єрусалим” – великий комплекс з церков, висічених прямо в камені. Розміри комплексу та місце, де він розташований, просто вражають. Лалібела була заснована приблизно у XII столітті, за часів правління імператора Лалібели, від якого вона й отримала свою назву. Ми потрапили до Лалібели з Аддіс-Абеби літаком.
Ефіопія відноситься до ефіопської православної церкви, яка є однією з найдревніших на землі і займає проміжне положення між іудаїзмом та християнством. Протягом мандрівки ми відвідали багато церков, і важко сказати, що ми від цього втомилися – вони дуже автентичні і відмінні від наших. Оскільки люди зазвичай не вміють читати, всі сцени з біблії яскраво зображені на стінах храмів.
В Лалібелі багато паломників, але нам пощастило побувати тут перед святом Йордана, тому людей не було багато. Країна ще не встигла оговтатись від війни, і туристів тут практично немає. Все ще діє комендантська година. Ми оглянули весь комплекс Лалібели за два дні, і тут зустріли Новий 2024 рік. Святкування відбулося в готелі, що знаходиться на вершині гори з неймовірним видом на густо заселену долину.
Ми всі зібралися у холі готелю, влаштували невеликий святковий стіл, послухали промову нашого президента, загадали бажання про якнайшвидшу Перемогу України і пішли відпочивати.
Бахр-Дар і озеро Тана
Бахр-Дар – друге за розміром місто в Ефіопії, яке лежить на березі одного з найбільших озер в Африці – озера Тана. Воно сформувалося в верхів’ях річки Білий Ніл і є одним з найважливіших джерел прісної води в Ефіопії. До Бахр-Дару ми дістались автобусом, подолавши шестигодинний переїзд по дорозі, яка ще досі контролюється місцевими повстанцями, тому було трохи екстриму.
Бахр-Дар – це велике туристичне місто, орієнтоване на внутрішній туризм, однак через військові обмеження зараз відпочиваючих тут дуже мало, тож місцеві готелі залишаються порожніми.
На нечисленних островах біля узбережжя озера Тана знаходиться кілька дуже цікавих монастирів, які можна відвідати, взявши екскурсію на човні. Це дуже цікавий досвід, адже можна побачити місцевих рибалок, які все ще на традиційних каное, схожих на перуанські тотори, ловлять рибу в місцевих водоймах.
Також нам пощастило побачити бегемотів, які водяться в дельті річки та в місці її впадіння в озеро. Цікаво спостерігати, як ці гіганти мирно плавають неподалік від працюючих на полях людей. Вечір в Бахр-Дарі ми провели в цікавому ресторанчику, де спробували місцеву рибу, яка, до речі, нам не дуже сподобалася.
Гондер
Гондер – це місто, що лежить на шляху до Сімеїнських гір, раніше було столицею ефіопського царства. Тут зберігся дуже цікавий форт, який збудували ще португальці. Цікава і нетипова архітектура радує око.
Окрім того, в Гондері знаходяться церква Святого Епіфанія, а також бані Святого Василя. Остання пам’ятка вразила і зацікавила нас найбільше, адже це великий кам’яний басейн, посеред якого збудований невеличкий палац. Під час святкування Йордана цей басейн наповнюється водою, а його береги заповнюють тисячі людей. У цей день вони плавають у басейні, освячуючись при цьому. Це дуже цікаве явище, адже в ці дні до Гондера злітаються сотні тисяч паломників. Клуб Pohid V Gory в майбутньому обов’язково організує похід в Ефіопію так, щоб потрапити на це свято.
Похід в Сімеїнських горах
П’ять наступних днів ми провели в лакшері поході в Сімеїнських горах. Нас супроводжували погонщики мулів, повар, місцеві гіди, а також озброєні скаути, які охороняли нас, зазвичай, від місцевих дітлахів.
Сервіс у поході був організований просто неймовірно. Після денних переходів в горах ми приходили вже до повністю готового табору, де були розкладені намети, а наші речі вже чекали всередині. Також була окрема палатка-кухня, де завжди стояв стіл зі стільцями, а в термосах уже був готовий гарячий чай та різні смаколики.
Окремо варте згадки харчування у поході: наш повар готував просто неймовірні страви, які подавалися наче в ресторані. Не було дня, щоб нас не здивували.
Незважаючи на те, що ми були в Африці недалеко від екватору, ночі в Сімеїнських горах доволі холодні, тому кожного вечора нам організовували вогонь, який ми розпалювали з евкаліпту. Звісно, всі речі переносилися віслюками або ж транспортувалися на авто, ми ж йшли тільки з легенькими рюкзаками.
Найбільше враження в горах справив Великий Рифтовий розлом. Це справді неймовірне видовище, коли ти стоїш на краю урвища глибиною близько кілометра. Протягом трьох днів ми йшли вздовж великого рифтового розлому і насолоджувалися пейзажами. Переходи були простими, стежки, як правило, були пологі та добре помітні.
Ми зустрічали просто неймовірні заходи сонця і прокидалися також з першими проміннями. В парку було дуже багато ендемічних тварин. Нам пощастило побачити вовків, косуль та місцевих знаменитостей – бабуїнів, або “гелатів”. Останні живуть в парку великими зграями і можуть пересуватися по абсолютно вертикальним стінам.
Сходження на Рас-Дашен
Кульмінацією нашого походу в Ефіопії стало сходження на найвищу гору країни – Рас-Дашен. Це сходження ми здійснили верхи на конях, адже до вершини Рас-Дашену веде ґрунтова дорога протяжністю більше 13 км в одну сторону, тому поїхати на конях було дуже хорошою ідеєю та цікавим досвідом. У багатьох учасників це стало найяскравішим спогадом із мандрівки, хоча їздити верхи на конях протягом цілого дня можливо навіть важче, ніж йти пішки. Однак чудові види і неймовірна природа навколо не давали зосередитися на труднощах.
На жаль, на вершині Рас-Дашену цього року було розміщено радіолокаційні системи ефіопської армії. Ефіопія будує водосховище на Білому Нілі, що загрожує інтересам Судану та Єгипету. Звісно, останні не в захваті від цього і погрожують знищити греблю, тож Ефіопія зараз у підвищеній бойовій готовності. На саму вершину військові нас не впустили і довелося піднятися на сусідню скелю, яка всього лише на 30 м нижче за Рас-Дашен.
А після сходження нас чекав справжній сюрприз в таборі, куди прибігли десятки дітлахів з усіх навколишніх сіл, щоб подивитися на загадкових білих людей, які прийшли у їхнє селище з невідомих для них причин. Наші гіди вирішили влаштувати для нас справжній концерт і організували традиційні ефіопські танці. Важко передати, що відбувалося в таборі, скільки радощів та сміху лунало в той вечір. Чікен-денс ми запам’ятаємо назавжди.
А далі було повернення до Гондару, де нас чекали всі блага цивілізації та неймовірний вигляд на місто з нашого затишного готелю.
Пустеля Данакіль
З Гондера ми вилетіли до Аддіс-Абеби, а звідти одразу до міста Сімера. Нажаль, через військові дії, нам не вдалося потрапити до регіону Тіграй. У зв’язку з цим всі виїзди в пустелю тепер відбуваються не з Мекеле, столиці регіону Тіграй, а з містечка Сімера, де теж є невеличкий аеропорт.
Сімера – це абсолютно непримітне місце, де немає що робити, тому одразу вирушили в пустелю. Це одне з найгарячіших місць на землі, середньорічна температура тут перевищує 50°. Неймовірно, але в таку спеку, серед повної відсутності води живуть люди. Коли ми зупинялися десь посеред пустелі, одразу абсолютно нізвідки брались діти, які в таку спеку начебто просто прогулювалися і бавилися серед спекотного пекла. Цю пустелю населяють племена афарів, кочівників, які звикли жити в цьому суворому світі. Нажаль, пустеля дуже засмічена пластиком, це стало невід’ємною частиною місцевих ландшафтів. Вирішити цю проблему напевно не вдасться, доки не зміниться рівень життя в країні, а це, мабуть, займе ще сотні років.
У пустелі багато вулканів, як згаслих, так і активних. Ландшафти нагадують плато Альтіплано в Болівії. Далі нас чекав справжній солончак – абсолютно рівна поверхня пустелі, вкрита товстим шаром солі. Тут ми зустріли захід сонця із пляшкою вина та неймовірним видом на безкрайні простори. Це був один з найатмосферніших моментів за весь похід. А ночували ми просто під відкритим небом в пустелі, на імпровізованих лежаках, і дивилися на зорі.
Далол і вулкан Ерта Але
Наступного ранку нас чекала справжня висадка на Марсі. Ми відвідали сірчані фумароли Далол. Такі ландшафти я раніше не бачив ніде. Це щось віддалено нагадує Єллоустоун або гейзери десь у Новій Зеландії, але все ж зовсім інше. Сірчана кислота утворює тут цілі басейни та каскадні утвори, схожі на Памукале в Туреччині.
Цей природний диво представляє собою унікальний геологічний феномен, який зберігається протягом тисячоліть і викликає захоплення у вчених і туристів світу.
Далі ми поїхали на джипах до соляних гір. Цікаві формації є наслідком роботи сонячної та повітряної ерозії над соляними породами. Справжнім святом стали солоні басейни – невеличкі ополонки соляній породі, заповнені рупою. Концентрація солі у воді тут значно вища, ніж навіть у Мертвому морі. Тому поплавати в такій воді – це дуже цікавий досвід. Обов’язково потрібно після цього обполоснутися прісною водою, адже як тільки ви висихаєте на шкірі, кристалізуються великі кристали солі.
Ввечері ми приїхали до підніжжя вулкану Ерта Але, заселилися в кемпінгу в 20 хвилинах від його вершини і пішли дивитися на захід сонця наверх. І яке ж було моє здивування, коли піднявшись на гору, ми почули клекотання лави та гуркіт в надрах землі. Лише 10 днів тому було активне виверження вулкану Ерта Але, і зараз верхня кірка лави вже застигла, проте в деяких місцях все ще було видно розпечену породу. Важко передати відчуття, коли ти бачиш таку силу природи в променях сонця, що сідає за обрій.
Спустилися в саму кальдеру і пробули там до настання повної темряви, коли червона витікаюча лава яскраво світилася посеред повної темноти.
Далі повернулися в табір, де знову заночували просто під відкритим небом. Ну а вранці, ще до сходу сонця о 5-й ранку, знову повернулися на вершину вулкана. Кольори були зовсім іншими. На цей раз ми спустилися знову в кальдеру і прогулялися безпосередньо до самих місць, де видно розпечену лаву.
Це доволі моторошне відчуття, коли йдеш по кам’яній кірці, яка тріщить, і час від часу провалюється у тебе під ногами, а з цих тріщин сахтить гаряче повітря. Іноді накаочувала справжня паніка, хотілося негайно повертатися назад.
Свіжа щойно застигла лава більше схожа на скло, ніж на камінь. Вона складається з величезної кількості дрібних скляних волокон, які переплелися між собою. Порода легко ламається, але дуже гостра і ріже шкіру, наче бритва. Тож для таких походів потрібно ходити в довгих штанах та рукавицях.
Після вулкану вирушили до великого озера посеред пустелі, яке називається Афрар. Це озеро теж наповнене солоною водою, але ми зупинилися у цікавій локації, де в озеро впадають гарячі прісні джерела. Дуже боляче спостерігати, як така чудова локація більше нагадує смітник, а не справжній курорт, який би міг тут бути при відповідному підході до туризму. Поплавали та освіжилися після трьох днів у пустелі, а далі поїхали в аеропорт, звідки вирушили назад в Адіс-Абебу.
Подорож вдалась просто неймовірною. Було дуже багато яскравих вражень, особливо в пустелі Данакіль, де ми просто не пам’ятали, що було на початку нашої мандрівки в Лалібелі. Наскільки багато всього трапилось протягом подорожі! Я дуже рекомендую відвідати цю країну, особливо наступного року, адже в лічені місяці повинен відновитися доступ до регіону Тіграй, і маршрут в Ефіопії знову стане більш логічним, зручним і насиченим. До того ж, додадуться ще старовинні скельні церкви, а також неймовірні архітектурні пам’ятки Аксумського царства. Тож слідкуйте за розкладом походів, та чекаємо вас у нових мандрівках по всьому світу.
