Звіт про новорічний похід у Марокко. Райська долина та сходження на Тубкаль

Подорож розпочалася…

Північно-західна Африка, Марокко, найвища вершина Атлаських гір — Тубкаль (4167 м).

29 грудня

Передноворічний настрій 🙂 А попереду — два перельоти з пересадкою в Амстердамі, де, як з’ясувалося, я зустрічаю нашого гіда Сергія, бо далі ми летимо одним рейсом.

30 грудня

Марракеш зустрів чудовою сонячною погодою, температура повітря +28°C, а в душі — Новий Рік і передчуття вражень 🙂 .

В аеропорту зустрічаємо ще кількох учасників нашої групи — Іру з Генадієм та Юлю з Костею. До Медіни — історичного центру міста — досить швидко добираємось туристичним автобусом (30 MAD). Є й дешевший варіант, яким користуються місцеві, але він менш комфортний.

Сьогодні нам належить трохи познайомитися з Марракешем в очікуванні збору всієї групи. Перше знайомство почалося зі склянки апельсинового фрешу, який тут повсюди — зокрема й на площі Джемаа-аль-Фна, по дорозі до хостелу, де призначено місце збору. Там зустрічаємо асистентку Сергія — Катю, а також ще двох учасників — Галю та Анатолія, які приїхали раніше.

Залишивши рюкзаки в хостелі, вирушаємо оглядати місто та ближче знайомитися з місцевою кухнею і визначними місцями.

Відвідали знаменитий ботанічний сад Jardin Majorelle (вхідний квиток для іноземців — 70 MAD), де зібрано понад 300 видів рослин, а також похований прах Іва Сен-Лорана. До Медіни повертаємось на тук-туці. Поїздка на цьому транспорті особисто для мене стала кульмінацією дня 🙂 — швидко, весело, з вітерцем, а ще в кабіні була перша й, мабуть, остання 🙂 новорічна прикраса у вигляді блискучої гірлянди, яку вдалося побачити за всю подорож. У Марокко Новий Рік святкують лише туристи.

Місцева кухня на обід і марокканський чай стали чудовим завершенням прогулянки дорогою назад. До вечора майже вся група зібралася — приєдналися Рома й Сергій. Трохи поспілкувавшись, вирушаємо гуляти вечірнім містом, куштувати вуличну їжу та зустрічати ще трьох учасників (Наталю, Андрія й Ігоря), які мали приїхати з Касабланки. Національними стравами тут вважаються «таджин» — запечені овочі з м’ясом або без, у спеціальному конусоподібному посуді, в якому вони готуються й подаються, суп «харира», а також кожна трапеза завершується марокканським солодким чаєм, який подається в металевих чайниках і п’ється з маленьких склянок. Також на ринку на площі, який працює до пізнього вечора, можна було скуштувати варених равликів — на що я особисто не наважився 😉 .

31 грудня

Зібралися у повному складі, поснідали й, познайомившись із Халідом — місцевим співорганізатором нашої подорожі — покидаємо хостел. Сьогодні наш маршрут веде в маленьке село Імузер (Imouzzer), а дорогою купуємо продукти та заїжджаємо до печери Вінтімдвін (Wintimdwin) з штучною водоймою при вході.

В Імузері відвідуємо водоспад «Фата нареченої», у його околицях заплановане місце нашої новорічної ночівлі.

На жаль, водоспад не порадував наявністю води 🙂 , хоча саме місце безперечно красиве. Тож якщо потрібна вода 🙂 — краще їхати в сезон дощів.

До вечора поставили намети в оливковому гаю й почали готуватися, переважно морально 🙂 , до зустрічі Нового Року. На щастя, інші клопоти з приготування святкового столу місцеві мешканці взяли на себе за цілком прийнятну плату 🙂 . Зустріч Нового року проходила в 3 етапи, адже наша група складалася з учасників із різних часових поясів 🙂 — під звуки гітари в умілих руках Роми 🙂 і пісні. Чудовим доповненням стала можливість милуватися чарівним зоряним небом.

1 січня

Зранку збираємо табір і без рюкзаків ідемо в бік «Райської долини». Сьогодні наші речі перевозить машина, що виявилося дуже доречним, адже треба було пройти понад 30 км.

Після довгої, але не виснажливої й мальовничої дороги зупиняємось на ночівлю в місці під назвою «Райська долина» — оливковий гай змінився на фініковий 🙂 .

2 січня

Розпочинаємо день із прогулянки околицями «Райської долини», після чого вирушаємо до Танзергуда, де заплановано наступну ночівлю.

Місце виявилось дуже мальовничим, а ще можна було знайти на деревах стиглі гранати. Тепла погода й неймовірно зоряне небо спонукали спати без намету просто неба — для мене це був перший досвід такої ночівлі.

3 січня

Зранку оглядаємо околиці, за традицією — порція апельсинового фрешу, й вирушаємо на узбережжя Атлантичного океану — пляж Легзира (Legzira). По дорозі заїжджаємо в Агадір, де трохи гуляємо, і їдемо далі. Погода радує — по-справжньому новорічна +33°C 🙂 .

Також дорогою зупиняємось у вартих уваги й фотографій місцях — Тизнит (Tiznit) і Мірліфт (Merleft).

У другій половині дня дістаємось Легзири.

Місце дуже гарне, особливо на заході сонця, тож не було жодного жалю про пройдений шлях.

Бажаючі могли поплавати в океанських хвилях. А ввечері — чудова вечеря у вигляді дуже смачного рибного супу, яким вдалося поласувати завдяки Халіду, що знайшов пізно ввечері свіжу дорадо, і Наталі — авторці цього кулінарного шедевру. Цієї ночі знову спимо просто неба, милуючись зорями й слухаючи шум океанських хвиль.

4 січня

Ранній підйом, сьогодні вирушаємо до ще одного вартого уваги міста – Ес-Сувейра. Що сказати, це справді місце, яке варто відвідати – портове місто, значно спокійніше, ніж Марракеш, але не менш колоритне та цікаве.

Нагулявшись, вечеряємо в місцевому ресторанчику стравами з морепродуктів.

5 січня

Час повертатися до Марракеша і наближатися до Високого Атласу. Тож докуповуємо продукти і їдемо до Імліля (Imlil) – гірського селища, звідки починається наше гірське мандрівне життя. Тут же орендуємо кішки для сходження на Тубкаль і зупиняємось у дуже затишному та гостинному притулку в селищі Мзік (Mzik) на висоті 1800 м.

Залишивши наплічники, вирушаємо в радіальний вихід до одного з найближчих перевалів (2300 м). Нарешті ми дісталися Високого Атласу!!! Ось вони, довгоочікувані гори 🙂 .

6 січня

Сьогодні наше завдання – піднятися до наступного притулку на висоті 3200 м на шляху до найвищої точки Марокко. Тут можна зупинятися безпосередньо в самому притулку, а можна й поставити намети поруч. Власне, Сергій і Рома вирішили випробувати цей варіант, а решта вирішила залишити намети внизу й переночувати в приміщенні притулку.

7 січня

Прокидаємося рано і, поснідавши, вирушаємо на штурм Тубкалю (4167 м). Сьогодні нам дуже пощастило з погодою – певно, це нам від неї новорічний подарунок 🙂 . Не знаю, як для кого, але для мене підйом виявився на диво легким – набір висоти майже не відчувався. Невелику частину маршруту було зручніше проходити в кішках, хоча при бажанні можна було й загострити відчуття, йти без них 🙂 .

З вершини Тубкалю було видно початок Сахари.

А завдяки чудовій безвітряній погоді вдалося пробути на вершині близько 3 годин, вдосталь насолодитися краєвидами й присвятити час фотосесії в дусі року Мавпи 🙂 .

8 січня

Цей день планувався як резервний, але оскільки Тубкаль ми підкорили вчора, і ніхто не хотів проводити вільний день у Марракеші, вирішили залишитися в горах. Максимальний план – піднятися ще на одну чотиритисячну вершину, але сьогодні погода виявилася зовсім іншою.

У міру підйому видимість погіршувалася, а сніг і вітер посилювались, тому вдалося дійти лише до сідловини на висоті 3750 м. Далі вирішили не йти, оскільки для подолання решти маршруту бракувало необхідного спорядження та видимості. Завдяки замерзлій гірській річці потренувалися в пересуванні по кризі з використанням кішок.

Повернувшись до притулку, збираємо рюкзаки й спускаємось до селища Мзік. У міру спуску закінчується зима, знову стає тепло 🙂 , а сніжні пейзажі змінюються літніми.

Не залишає байдужим колорит гірського селища Аремд (Aremd), що трапляється нам на шляху.

Добравшись до вже знайомого притулку, де раніше залишили частину речей, відпочиваємо, ночуємо, а вранці спускаємося в Імліль, де вже чекає автобус, що повезе нас назад до Марракеша.

9 січня

Наш новорічний похід у Марокко добігає кінця. Дехто з учасників вирішив провести решту часу в Ес-Сувейрі, хтось мав повернутися до Касабланки. Тож прощаємось з тими, хто від’їжджає, заселяємось у хостел, а залишок вечора присвячуємо ще не дослідженим місцям Медини та вибору сувенірів.

10 січня

Для мене – день від’їзду, але оскільки рейс лише ввечері, в першій половині дня йдемо з тими, хто залишається ще на день, оглядати визначні місця. Відвідали палаци Бахія та Ель-Баді.

Тепер вже точно час… 🙂 Після такої насиченої різноманітними враженнями мандрівки, в яку якимось неймовірним чином, хай потроху, але вмістилися і гори Високого Атласу з найвищою вершиною Марокко – Тубкалем, і Легзіра на узбережжі Атлантичного океану, і «Райська долина», і колоритні села Імузер, Мзік, Танзергуд, Аремд, і такі яскраві міста як червоний Марракеш, синя Ес-Сувейра та білий Агадір.

Друзі, дякую всім за компанію 🙂 , Сергієві – за те, що завжди намагався врахувати інтереси кожного, і Халідові – за те, що за такий короткий час допоміг нам побачити колорит і розмаїття Марокко 🙂 .