Закохатися в Північ раз і назавжди. Звіт про похід по Ісландії

Виявилося, мій сусід також летить до Рейк’явіка через Гельсінкі, і його також чекає пересадка 12 з половиною годин! Ночувати в аеропорту буде не нудно! Домантас, так звали мого попутника, виявився дуже цікавим молодим чоловіком. Ми обговорили свої маршрути та плани в Ісландії. Він планував зустрітися з другом, який живе в Ісландії, і зробити коло на машині по всьому острову з зупинками в певних місцях. 12 з половиною годин очікування пролетіли непомітно, а аеропорт Вантаа Гельсінкі став зовсім рідним! Він входить до п’ятірки найкомфортніших для ночівлі, там є як спеціально обладнані для сну місця, так і просто зручні для цього сидіння. Домантас був у цьому місці вже не вперше, тому він показав мені, де можна відносно недорого поїсти, після чого ми ще трохи поговорили, потім зайняли по чотири сидіння кожен і заснули.

24.07.2015 Рейк’явік

Цей день виявився найдовшим у році. З Гельсінкі ми вилетіли о 08:45, а в Рейк’явіку опинилися о 09:10! Часовий пояс Литви і Фінляндії відрізняється від ісландського на мінус 3 години. Поки Боінг 757 мчав нас у напрямку до мрії, я встигла більше дізнатися про ту землю, на яку ось-ось спущуся з трапа. IcelandAir пропонує безліч фільмів про цю дивовижну країну, які надихнули мене настільки, що я просто не могла повірити, що я скоро все це побачу!

І ось – Кефлавік! Аеропорт-космодром, так він виглядав на тлі місячних пейзажів! Тут прощаємося з Домантасом, обмінюємося контактами і їдемо кожен у свій бік: він до вокзалу, а мені напередодні інструктор Владислав підказав, що автобуси FlyBus їдуть прямо до кемпінгу, до зупинки City Hostel! До речі, квитки на ці автобуси можна купити прямо в літаку.

Прибувши в кемпінг, знайомимося з прибулими одногрупниками і інструкторами. Усі хлопці позитивні та цікаві, інші в походи не ходять! А кемпінг у Рейк’явіку – all inclusive по-походному! Там є не лише душі та умивальники, але й пристойна кухня, де, до речі, люди, які приїжджають відпочивати цілими сім’ями на машинах, залишають непотрібну їм їжу в спеціальних кошиках! Так я одного разу цілу банку “Нутелли” знайшла.

Наші хлопці вирішили скупатися в бадьорих водах Атлантики, тому вирішили прогулятися до набережної, а потім – до центру, познайомитися ближче з Рейк’явіком. Рейк’явік – найпівнічніша столиця на планеті Земля. Він справляє враження спокійного, тихого містечка, багато машин і людей на вулиці ви там не побачите, як і особливо витончених творів архітектури та мистецтва. Північна строгість і чіткість характерна цьому місту. Гуляючи вздовж набережної, ми дійшли до тієї самої скульптури з підручника з географії, яка називається Sun Voyager, у перекладі “Сонячний мандрівник”. Вона символізує надію на нове життя, мрію про далекі країни та незвідані горизонти, прагнення до свободи, і не є пам’ятником вікінгам, як багато хто вважає. Потім ми зайшли в Harpa. Це концертний зал незвичайного стилю, майданчик для проведення концертів, ділових зустрічей, великих конференцій, банкетів та виставок. Його фасад нагадує базальтовий моноліт, що зайвий раз нагадує про гармонійне співіснування технологій і прогресу з природою.

Потім ми з хлопцями розділилися і пішли хто куди. Я пішла в напрямку ісландської Ейфелевої вежі – Хадльгримскірк’я, протестантської церкви, яка видно з усіх боків і здається обманливо близькою. Це супернереальна, футуристичного стилю будівля, з якою у мене пов’язана одна згадка. Вона дуже особиста. До останнього моменту думала, чи варто нею ділитися, чи залишити при собі. Але описуючи і перечитуючи це, я переживаю все знову. Колись, роки 3-4 тому, знайшла в інтернеті фото цієї ж Хадльгримскірк’ї, стала розглядати її в деталях і подумала: «Рейк’явік… Ісландія. Та ну, це вже точно нереально, я там точно ніколи не побуваю!» Минуло кілька років і я стою перед нею. Що я могла відчувати?! Я намагалася повірити в реальність реального. І ось я заходжу всередину. Внутрішня простота оздоблення, голі стіни діючої протестантської церкви і доноситься звідкись спів спочатку не дивують. Я підійшла ближче до вівтаря і побачила звичайну жінку, яка з душею і повною віддачею співала, а навколо неї стояла юрба людей. Приєднавшись до них, я стояла зачарована! Жінка виявилася американською оперною співачкою британського походження. Їй захотілося співати, просто тому, що в храмі хороша акустика. Вона співала Requiem, вже не пам’ятаю, якого композитора, що зробив мій день… Нереальна реальність. Та хто мені 3-4 роки тому сказав, що я тут не побуваю? Усі кордони в голові. Адже тобі пощастило народитися, і весь світ відкритий перед тобою! Я, переконаний атеїст, стояла перед вівтарем протестантської церкви і плакала. Цього вечора я написала мамі повідомлення «як це здорово – жити».

25.07.2015 Кольоровий Ландманналаугар

Вранці вирушаємо на маршрут! На зупинці біля кемпінгу нас підібрав автобус-позашляховик, і ось ми вже прямуємо вглиб острова. Дорога зайняла близько 4 годин, але сумувати не довелося: вже з вікон автобуса ми милувалися зовсім не земними пейзажами.

Сьогодні ми будемо ночувати в оточенні кольорових гір! Ландманналаугар – незвичайне місце. Як картина, написана акварельними фарбами, постала перед нами ця долина. Мимоволі дивуєшся цій незвичайній красі: якщо розглядаючи інші творіння людини, будь то художні творіння або архітектура, ми можемо погоджуватися або не погоджуватися з автором, то творінням природи нам залишається тільки милуватися. Мовчки.

Ми поставили табір і здійснили радіальний вихід на гору Блахнюкюр, що в перекладі означає «Синій пік». І цей пік дійсно синій! А навколо червоні, бірюзові, мідні, золотисті піки…

У Ландманналаугар нам зустрілася перша сірководнева фумарола.

А після радіалки у нас були СПА-процедури. Ми скупалися в термальному джерелі, яке благотворно впливає на здоров’я людини. Навіть якщо не вдаватися в хімічні характеристики, було очевидно, що після купання в гарячому джерелі в горах Ісландії загальний стан людського організму поліпшується! 🙂

Завтра повноцінний похідний день! Треба сказати, що наша збірна складалася з немало 34 людей! Тож увечері ми остаточно поділилися на підгрупи, розділили продукти і приготували 2 казанки супу на вечерю. Вогонь розводити в Ісландії не можна, та й нічим, тож готували постійно на газовому пальнику. Того вечора ми спробували чарівну «саморобну» приправу інструктора Меланії… Це було божественно! А далі – більше… Чайний набір «Глінтвейн» – його не можна забути. А сало, привезене інструктором Юрою! Воно розметалося в лічені секунди. У цьому поході голодувати не доводилося!

26.07.2015 Країна льоду і полум’я

Цього дня ми вирушили у бік притулку Хоскулдскалі, південніше Ландманналаугар. Покинувши територію кольорових гір, ми зрозуміли, чому Ісландія – країна вогню і льоду. Там сусідні сніги і маленькі гейзери з фумаролами підтверджують цей факт!

Тут відчуваєш, що наша планета дихає. Усе кипить, шипить, плюється, булькає! А ще тут неймовірно тепла земля. Я не могла упустити можливість, щоб зловити цей момент: я лягла на землю і насолоджувалася відбуваються чудом.

Пізніше ми потрапили під мокрий сніг або дощ. Це було щось середнє. Тож намети в Холкудлскалі довелося ставити під дощем. Зате пізніше дощ відступив і дав нам можливість повечеряти і краще познайомитися! Полярний день дозволив нам це. О 12 годині ночі ще дуже світло! І компанія у нас зібралася світла. Ми всі такі різні, але в чомусь однакові. Дізнаватися щось нове, прагнути, мріяти, бути собою – ось, що нас об’єднує!

27.07.2015 Блакитний Альфтаватн

Похід по Ісландії незвичайний тим, що кожного дня ми спостерігали різні пейзажі. Сьогодні рухаємося ще південніше, до озера Альфтаватн. Позаду залишилися золотисті гори і сніги, а вдалині ми бачимо чорні гори, вкриті шаленого зеленого кольору мохом, місцями на яких залишився ще сніг, і дзеркало-озеро Альфтаватн.

Ми прискорили крок, бо думали, що ось-ось почнеться дощ. Але в міру наближення до озера, хмари почали розходитися і виглянуло сонечко.

Після невеликого відпочинку, охочі вирушили на прогулянку навколо озера.

А деякі, зокрема я та мої чудові сусідки по намету Оксана і 6-річна Ярослава, рушили з інструктором Юрою в радіалку на гору! 🙂

Пишний і густий ісландський мох так і манить нас, втомлених мандрівників, прилягти і помилуватися інопланетними пейзажами Ісландії!

28.07.2015 Льодовики Ісландії

Покидаємо затишний кемпінг на озері Альфтаватн і вирушаємо до льодовика Мирдальсйёкудль, до кемпінгу Ботнар. Нам довелося пройти багато бродів, босоніж у крижаній, льодовиковій воді.

І ось, ми увійшли на територію геопарку Катла. Пейзаж знову змінюється, ми опиняємося в пустелі, в оточенні чорного вулканічного піску і зелених гір!

Йти довелося в основному по рівній місцевості, зате довго йшов дощ. Дощ припинився, коли ми підходили до кемпінгу, тож можна було розглянути льодовик Мирдальсйёкудль зліва і гору, яка нагадала мені шоколадну цукерку «Монблан», справа.

До кемпінгу нам залишалося зовсім небагато – спуститися, але ми стояли і милувалися пустельними полями, порізаними маленькими каньйонами. Краса! Як з’ясувалося незабаром, мені пощастило, що я розглянула всі ці орієнтири! 😉

Поставивши табір, більша частина групи вирішує вирушити в радіалку до каньйону Свартикрокур, що неподалік. Я не входила до цієї частини, мої ніжки категорично відмовлялися від ходьби. Зате одногрупники повернулися в захваті від побаченого. «Побувати в Ісландії і не побачити це – не можна!» – сказала наша Ірина. Я дуже шкодувала, що не пішла, тож після вечері вирішила вирушити до каньйону самостійно, адже він знаходиться за 30 хвилин ходьби від кемпінгу.

Каньйон справив сильне враження могутності і величі природи. Дуже крутий і високий обрив, бурхлива і гучна річка внизу. Міць природи! Раптом каньйон почало застилати туманом. Усе вірно, адже вже вечір, хоч і полярний день. «Треба розвертатися», – подумала я. А далі було Lost in Iceland. Так, мамо, це означає «загублений в Ісландії». У тумані видимість була кроків 5 від мене, природно, я втратила всі орієнтири. На щастя, ніч була місячна, і я якось забрела до того місця, звідки ми прийшли: «шоколадна» гора, маленькі каньйони. Містична картина: пустеля з чорного вулканічного піску, туман і заблукалий мандрівник-оптиміст! Так я знайшла дорогу до кемпінгу. Думала, чи варто це тут писати.. Але, думаю, що треба. Люди, не робіть так, як зробила я! 🙂 Ходіть з інструктором.

29.07.2015 “Ліси” Тосмерка

Обожнюю походи в гори. Десь далеко залишилися проблеми і турботи, а ти тут і зараз. У прямому сенсі слова. «Який сьогодні день?», – запитую Оксану. «Не знаю!», – чую у відповідь. О, це блаженне почуття!

Проходимо гранд-каньйон Свартикрокур у доступному місці по мосту і рухаємося на південь до національного парку Тосмерк.

А тут помітно тепліше! Ближче до півдня вже з’являються кущі та навіть ліс, ліс із грибами!

У Тосмерку ми зупинилися в чудовому кемпінгу з електрикою, душем, сауною – все включено! Крім того, там є магазин, і туди ходять автобуси. Тому перед найскладнішим днем походу ми відпочили як слід! А на вечерю чергові Сергій та Аня приготували гриби і запасені цукерки «M&M’s»!! До кожного столу – по мисці! Ось це несподіванка!!

30.07.2015 Перевал Фіммвьордухальс

Найскладніший день походу – підкорення перевалу Фіммвьордухальс, що розділяє льодовики з непро вимовними назвами Мирдальсьйокудль і Ейяф’ятлайокудль. Набір висоти склав 700 метрів. Ми почали підйом у зоні, вкритій зеленню чорних гір різних форм, що змушують замислитись, як така краса могла утворитися?! Дух захоплює!

А по мірі підйому ставало все менше рослинності й більше снігу, пересування ускладнювалося дуже сильним вітром і дощем. Подекуди мене здувало так, що доводилося просто сильніше впиватися палицями в землю.

А вгорі вже були видні маленькі вулкани льодовика Ейяф’ятлайокудль, відомого виверженням ланцюга кратерів у цьому місці в 2010 році, коли повітряний простір Європи було затягнуто чорним димом, що ускладнило авіасполучення. Потоки лави у цьому місці являють собою застиглі кам’яні річки, через одну з них і пролягала наша стежка.

Так я вирішила зупинитися і перевести дух за лавовою стіною, як нізвідки з’явився Сергій з термосом гарячого чаю і «снікерсом». Сергій – дивовижна людина! Він з’являвся несподівано і в найпотрібніший момент. Історичне фото на тлі теплящогося кратера вулкана, яке я зобов’язалася показувати і дітям, і онукам, і правнукам зроблено – можна рухатися далі!

Далі було ще кілька спусків і підйомів, ми зігрілися чаєм у притулку, що трапився нам на шляху, і продовжили спуск. Пройшовши трохи, ми побачили океан – кінцеву точку пішого маршруту. А наша стежка пролягала вздовж річки Скоугау, багатої на спадаючі, неймовірної краси водоспади, біля одного з яких ми поставили табір.

31.07.2015 Скоугафосс і тупики

Ранній підйом, і ми вирушаємо в бік водоспаду Скоугафосс. По дорозі було ще багато водоспадів, які мені здалися ще красивішими і природнішими.

Шестидесятиметровий Скоугафосс! І всі ознаки цивілізації – оглядовий майданчик, сходи вниз, автобусні зупинки, паркінги, магазини-ресторани.

На автобусі під’їжджаємо до найпівденнішого поселення Ісландії – Вік. Там гніздяться тупики (або пафіни – кому як подобається), а тупики це живий символ Ісландії.

З висоти крутого урвища милуємося пляжами з чорного піску, що входять у десятку найкрасивіших пляжів світу. Ось так сядеш на край урвища, звісивши ноги, і сміливо можна сказати – сиджу на краю світу. А перед тобою безкінечність – рівна гладь Атлантичного океану. Фантастика!

А вночі, перебуваючи на острові в Атлантичному океані, так і тягне розмірковувати про вічне.

01.08.2015 Льодовикова лагуна

Вирушаємо рейсовим автобусом до Льодовикової лагуни. Це було одне з найяскравіших вражень! Дрейфуючі айсберги блакитного, чорного, бузкового відтінків – у рідкісних місцях світу таке побачиш!

Треба сказати, що в цьому місці в першій половині дня було дуже багато автотуристів, зате ввечері Лагуна була наша! Ми спробували дійти до язика льодовика Ватнайокудль, але він виявився оманливо близьким.

У повній мірі вдалося відчути безтурботність і спокій цього місця ввечері. Це рай для фотографів і мрійників.

02-04.08.2015 Шлях до Рейк’явіка через Золоте кільце

По дорозі з Льодовикової лагуни назад до Рейк’явіка автобус робив кілька зупинок, і у дуже незвичайних місцях. Ми ще раз спробували дійти до язика льодовика Ватнайокудль…

…і побачили незвичайний водоспад Сельяландсфосс!

А наступного дня ми вирушили на екскурсію Золотим кільцем Ісландії. Наш маршрут включав трохи більше пунктів, ніж традиційний. Ми побачили геотермальні електростанції, поширені в Ісландії – вулканічно активній точці планети. Далі ми попрямували до Тінгведлір – національного парку, який вважається місцем розходження Євразійської та Північноамериканської літосферних плит. Крім того, тут збирався перший у світі парламент – Альтинг.

Мене дуже вразив гейзер Строккур, що б’є з-під землі кожні 5-8 хвилин. Це купол киплячої води, що з ревом виривається на 20 – 30 метрів угору!

Наступна точка – Золотий водоспад Гюдльфосс. Двокаскадний, потужний, неймовірно красивий!

Далі за планом у нас було купання в термальних джерелах Секретної лагуни і відвідування озера Керід, утвореного в кратері згаслого вулкана Керід.

Ось і добігло кінця ця неймовірна та незабутня подорож. Наприкінці можна вирушити подивитися китів або відвідати геотермальний комплекс “Блакитна лагуна” або просто погуляти по Рейк’явіку та скуштувати страви місцевої кухні. Увечері влаштовуємо посиденьки з хлопцями на кемпінгу.

05.08.2015 Прощання з Ісландією

Ранком пакуючи рюкзак, щоб розпакувати його вже вдома, мені раптом стало сумно. Ісландія, здійснена красива мрія. А краса, дозволю собі послатися на А. Камю, – це вічність, що триває мить, а ми хотіли б продовжити її назавжди. Тому хочу сказати спасибі інструкторам Меланії, Юрі, Владу та Саші за чудово організований похід і за те, що ви допомагаєте людям здійснювати мрії та бачити прекрасне! Обов’язково побачимося з вами ще десь на цій планеті! 😉