Звіт про зимовий похід на Грофу
Похід на зимову Грофу виявився неймовірною і дивовижною мандрівкою тривалістю в три дні! Рано-вранці в суботу ми зустрілися з провідником Іваном в Івано-Франківську. Цього разу наша група була надзвичайно крихітною – лише 2 людини. Одним з найпростіших завдань походу виявилося швидко дістатися стартової точки – Осмолоди. Ваня вивчив маршрути автобусів та з двома пересадками (автостанція Івано-Франківська, Небилів) ми протягом 2,5 годин відносно комфортно дісталися Осмолоди. Одразу вийшли на трек.
Погода була чудова, краще не вигадати: +1, без опадів, дуже сонячно! Це мій перший зимовий похід в Карпати. Я була в захваті від зимової погоди – повітря м’яке, повна відсутність вогкості, як часто буває навесні та влітку, дорога та ліс цілком просушені: йти – одне задоволення.
Ми мали пройти 11 км до нашої першої стоянки на полонині Плісце. Ідучи стежкою вздовж річки Котелець, ми невдовзі побачили наслідки лавини, що зійшла з Грофи, кілька років тому — ліс ніби зголений з гори гострою бритвою, повалені величезні дерева щільно лежать у руслі річки. На лисих схилах видно зовсім молоденькі ялинки і пні колишніх дерев. Шанси вижити судячи з руйнуванням нікчемні. Найсильніша стихія, наче цунамі.
Незабаром ліс став ще зеленішим і дрімучим, а стежка вужчою. Злякали великого птаха за кілька метрів від стежки. Незабаром піднялися на полонину Плісце. Будиночок виявився зовсім порожнім. Вирішили встигнути сьогодні піднятися на вершину Паренки і якщо пощастить – побачити захід сонця. Скинули рюкзаки, швидко перекусили, схопили ліхтарики та побігли. У нас у запасі було години 2 до темряви. Вся стежка до Паренки була витоптана вздовж і поперек кабанами – сліди величезних копит вражали і турбували, іноді траплялися розриті місця стоянок. Вийшли на стежку крізь жереп. Підйом ставав все крутішим і дедалі сніжнішим. Ми прагнули досягти вершини до заходу сонця. Встигли! Пора повертатися до притулку. Ми встигли подолати жереп до того, як стало зовсім темно. Вже в лісі одягли ліхтарики, світло відбивалося від снігового покриву мільйонами іскор. Сліди звірів уже не лякали і не викликали подиву. Успішно діставшись додому, ми розтопили піч, приготували вечерю і рано заснули. Будиночок прогріти у нас зовсім не вийшло, теплий спальник був дуже доречним!
Неспішно поснідавши і зібравшись, ми вийшли тільки до обіду. Поспішати зовсім не хотілося. Погода, як і раніше, була чудова: сонячна і без опадів. Ми вирішили перейти через Грофу і переночувати у притулку на галявині під Конем Грофецьким. Підйом на Грофу був швидким та нескладним. Снігу на сонячному боці схилу не було взагалі, чого не скажеш про протилежний схил Грофи. Краєвид зовсім літній. На вершині побачили пам’ятник Небесній Сотні, помилувалися молочними долинами де лежать горганські вершини. Рушили до спуску у напрямку Коня Грофецького. Іван спритно долав засніжену поверхню величезних горганських каменів. Мені ж довелося добре попрацювати, щоб подолати страх зісковзнути з припорошеного снігом каміння і уникнути травми. Страх подолано, спуск завершено, хоч і зайняв трохи більше часу, ніж планувалося. Весь шлях з вершини можна було спостерігати сліди дрібної парнокопитної тварини.
Ми дісталися лісовою стежкою до галявини під Конем Грофецьким. Радості не було межі, оскільки нас зустрів уже прогрітий будиночок. Іван ще вчора розповів мені про Миколу, який другу зиму доглядає за будиночком, радий туристам і є цікавим співрозмовником. Ми завітали до нього в гості. Все було саме так: будинок доглянутий, Микола радий та цікавий. (До речі, він попросив, щоб його не турбували журналісти-інтерв’юери). Складно було повірити після дуже холодної попередньої ночівлі, що у новому будиночку можна ходити у футболці та буде тепло! Ми смачно їли і довго говорили. Було справді цікаво!
Вранці почався снігопад, Микола попередив нас, що сніг тут дорівнює дощу у селі. І він мав рацію. Ми поспішали на автобус з Осмолоди, часу було зовсім небагато – приблизно дві години. Стежка вкрилася тонкою кіркою льоду, зверху падав мокрий сніг. Шлях складав 9 км. Підсковзуючись і балансуючи на ковзанці ми встигли якраз вчасно. З пересадкою дісталися Івано-Франківська і попрощавшись, роз’їхалися додому!
Чудові вийшли вихідні! Саме те, що потрібне для відпочинку! Краса гір прекрасна, досконала та приваблива!
