Звіт про похід Сванетією 2013

Якщо до вашого намету вранці зазирають корови, а з першими променями сонця вас, загорнутого в теплий спальник, будять дивні звуки — хрюкання, хрипи та сопіння — знайте: ви заночували в грузинській Сванетії (причому, швидше за все, у поході). А ці дивні звуки видають корови, свині та коні, які ходять по горах не гірше за альпіністів і зовсім не соромляться будити туристів.

Свій похід гірською Сванетією наша інтернаціональна група з 12 осіб розпочала з Местії — центру Местійського району провінції Самегрело — Верхня Сванетія, що на заході Грузії. До цього північно-західного грузинського міста більшість учасників походу добиралися з аеропорту в Кутаїсі. Добре, що вже як рік з України можна долетіти до Грузії за зовсім невеликі гроші.

Як козаки Кавказ підкорювали, або 80 кілометрів за 8 днів

Після першої ночівлі в таборі — підйом. Із висоти 1500 метрів, а саме на такій висоті розташована Местія, ми здійснили підйом «до Хреста» — на 700 метрів вище від міста. «Хрестом» туристи називають вершину з встановленим символом, яка часто є першим пунктом плану сходження для тих, хто хоче підкорити ці гори.

Із самого міста хрест видно лише за безхмарної погоди. Якщо ж вона погіршується — він зникає в хмарах. А самі ці «білі ковдри» часто сповзають із гір, нагадуючи процес ліплення сніговика взимку. Трохи незвично бачити хмари майже перед власним обличчям. Адже Кавказ значно вищий за українські Карпати, де висота 1500 метрів — цілком «робоча» для туристів, а тут, як виявилося згодом, вона була для нас найнижчою за весь похід.

Перший підйом — важкий. З двадцятикілограмовими рюкзаками вгору — це складно. А якщо ще й літо, палить сонце, і йти потрібно 4–5 годин — удвічі важче. Власне, респект організаторам саме такого маршруту, адже перше випробування закладає хороший фундамент для наступних днів походу.

Приблизно п’ятигодинний підйом — і ми на своїй першій вершині. Внизу видно хатинки, місцевий аеропорт, а також корів і коней, які мирно пасуться на схилах.

Далі — більше: ще кілька годин підйомів і спусків — і ми вже недалеко від озера Корульді, на висоті приблизно 2500 метрів над рівнем моря. Відчутний перепад висот дається взнаки. Біля озера продовжує танути сніг, утворюючи навколо себе невеликі озерця з талою водою. Власне, ні вони, ні Корульді не встигають прогрітися до звичної для нас літньої температури водойм, адже хмарність на такій висоті значно переважає ясні дні. Тому сонце просто не досягає землі. Натомість ми дістали з рюкзаків свої куртки. А ще з нами трапилася неприємність. Через повну відсутність дерев тут немає й дров для вогнища. Нас повинен був врятувати газовий пальник. Проте запалити її не вдалося через неякісне місцеве паливо. Принаймні, нам не пощастило з покупкою, і ми були змушені залишитися на сухому пайку, очікуючи спуску.

Вночі на висоті заснути складно. Розріджене повітря й холод заважають. Одразу порада — у поході на Кавказ беріть зимовий спальник навіть улітку і не забувайте про теплі речі.

День 3

Ранкове мукання і хрюкання просто в намет змусили мене розплющити очі наступного ранку. Та виходити з намету не хотілося — ранкове сонце добре пригріло. За годину всі шурхоти віддалилися, і можна було діяти. Висунувши носа з намету, я побачив таку картину: на галявині, де ми розбили табір, паслося кілька десятків корів і коней — від малих до великих. Добре, що в нашій групі були експерти з поводження з тваринами. Поки Наталя знайомилася з прекрасним конем, малий бичок намагався всунути свого носа в цю справу. А великий бик не хотів залишатися осторонь, побачивши червоні рукавички нашого «експерта з тваринних питань». Тут головне — вчасно зреагувати на загрозу. Тоді й дружба переможе.

Завдання на третій день — сходження на гору Корульді без рюкзаків, а потім — спуск у саму Местію. На Корульді варто піднятися, адже ця гора — остання перепона на шляху до панорами на Ушбу, красиву вершину грузинської частини Кавказу. Корульді розташована на висоті 3400 метрів над рівнем моря. Нам піднятися не вдалося. Надто важкий сипкий підйом — ґрунт як морський пісок: не піднімаєшся, а провалюєшся. Окрім цієї складності була й інша — каміння, що сипалося згори. Якщо йти з наміром дійти до вершини — обов’язково треба брати з собою шолом.

Спуск зайняв у нас близько двох з половиною годин. Втомлені, але задоволені, ми знову розбили табір на вже знайомій галявині в Местії, де гаряча вечеря здалася вдвічі смачнішою за сухий пайок на вершині.

День 4

Наступного дня на нас чекала 13-кілометрова дистанція до села Жабеші. На відміну від попередніх днів, цього разу перепад висот був незначний — лише 300 метрів. Як нагорода за більш-менш легкий день — фантастичні пейзажі навколо, старовинні вежі, джерела з мінеральною водою, дерева, що ростуть просто зі скель. Ночівля — на висоті 1700 метрів.

Наступні два дні — перехід до села Адіші, далі — до перевалу Чхутнієрі й до села Іпралі.

Цікавий етап — переправа через бурхливу річку Адішисчала.

— Еее, річка, кінь, — намагається допомогти один із місцевих грузинів на коні.

Переправа через річку могла б коштувати нам близько сотні гривень. І це мінімум. Ну, такі вже розцінки в тих краях. Власне, варіант допомоги місцевих коней ми навіть не розглядали — ми ж самі їхали по труднощі в Грузію.

День 5, 6, 7

Рано вранці ми вирушили з табору й пішли вздовж русла річки. Знайшовши оптимальне за глибиною місце, по черзі занурилися в крижану воду — глибина майже до пояса. Без пригод переправа не обійшлася. Хтось втратив у річці взуття, хтось посковзнувся — довелося ловити, щоб течія не змило, але всі залишилися живі й здорові. Поснідали, трохи підсушилися, пофотографувалися біля снігових заметів і рушили далі.

Далі — 9-кілометровий перехід до села Ушгулі, яке розташоване на висоті 2200 метрів над рівнем моря. Це село вважається одним із двох найвисокогірніших населених пунктів у Європі. Розріджене повітря, хронічні дощі, прохолодно навіть улітку, а погода може змінюватися щогодини.

Ушгулі виявилося останнім пунктом нашої мандрівки. Два дні й цілу ніч нас заливало — дощ лив як з відра. Через це промокли дрова, змінний одяг, намети. Зате чудово почувалася місцева собачка, яка прибилася до нас і відганяла поросят, що час від часу забігали в табір, крадучи миски.

Після коротких консультацій більшість групи вирішила вирушити грітися на море до Батумі — похід завершився.

Епілог

Понад тиждень пригод за тисячі кілометрів від України. Незнайомі місця, привітні грузини, нові знайомства й випробування себе. Що може бути краще за підкорення гір, які значно вищі за українські? Чи пішли б ці ж люди у наступний похід — хто знає. Але, здається, від походу Кавказом, попри труднощі й втому, всі залишилися задоволені.