Звіт про святкування 8 березня на Мармаросах
Метеорологічні умови перед походом на Мармароси були дуже багатообіцяючими. Світило сонечко, і я сподівався на чудові пейзажі та гарний огляд Румунських Карпат із вершини Попа Івана Мармароського.
Однак, прокинувшись вранці в день початку нашого походу, я був неприємно здивований картиною за вікном – лив дощ, як із відра, і ніщо не віщувало синього неба, усе було затягнуте важкими хмарами.
Але настрій швидко покращився, щойно я зустрівся з нашою групою на вокзалі. Щирі усмішки, нові знайомства й зустрічі зі старими друзями відсунули погану погоду десь на задній план. Тим більше нас чекав похід на Мармароси взимку – а вони прекрасні за будь-якої погоди, особливо в такій компанії.
Дорогою до Мармаросів ми оглянули деякі пам’ятки Карпат. Наприклад, зупинилися в Яремчі й вирушили до знаменитого водоспаду, а також відвідали Центр Європи, що неподалік від селища Ділове, звідки й стартує наш похід на Мармароси.
Прибувши на місце, я пішов оформляти дозвіл на перебування в прикордонній зоні, а всі інші в цей час збирали рюкзаки та готувалися до переходу. Сьогодні у нас був невеликий перехід, переважно через село. Мармароси зустріли нас сухою атмосферою, однак згодом опади все ж дісталися й до нас. На ніч ми зупинилися в маленькій колибі. На жаль, через високу температуру сніг на її даху почав танути, і всередині почалося справжнє капання. Однак ми розпалили багаття й досить затишно влаштувалися там на ночівлю 🙂
Вранці розпочали похід із гарячого чаю. Підйом був досить пологим, і снігу було мало. Мармароси радували нас крутими схилами та мальовничими скельними виходами. Але невдовзі все змінилося – довелося прокладати шлях крізь глибокий і дуже мокрий сніг. Часом туман розсіювався, і перед нами відкривалися чудові панорами Мармароського хребта. Я вкотре переконався, що Карпати прекрасні за будь-якої погоди, а походи в суворих умовах іноді дарують набагато більше краси та приємних спогадів. Опівдні ми закип’ятили чай на примусі й рушили далі. Загалом, перехід сильно виснажив нас, і до наступної колиби ми дісталися вже під вечір.
Цей притулок на Мармаросах був значно комфортнішим – із двоповерховими лежанками та хорошою піччю. Ми швидко тут облаштувалися. Незабаром у печі вже потріскував вогонь, і всюди панувала атмосфера затишку, тоді як за вікном безперервно лив дощ. У колі нашої групи чудово відсвяткували 8 березня: багато спілкувалися, слухали музику – було просто чудово…
Наступного дня, добре виспавшись, ми розпочали наше сходження на Попа Івана Мармароського. Видимість, на жаль, була мінімальною. Сніг добре тримав, тож йти було нескладно. Усі рухалися швидко й енергійно. Білий сніг зливався з туманом, і неможливо було визначити, де схил, а де просто небо. У цьому густому тумані час від часу пролітали маленькі пташки, що надавало всій картині ще більш нереального вигляду. Незабаром ми вже стояли на вершині Попа Івана Мармароського – однієї з найкрасивіших вершин Карпат і найвищої точки нашого походу на Мармароси.
Спустившись назад у колибу, почали готувати їжу. Цей процес так затягнувся, що ми й не помітили, як пролетіла купа часу. Опади знову посилилися, і ми вирішили залишитися тут ще на одну ніч. Як згодом з’ясувалося, це було правильне рішення. Вечір промайнув непомітно в чудовій компанії, яка зібралася в цьому поході. Приємним бонусом стало невелике «вікно» в тумані, яке дозволило нам насолодитися краєвидами Карпат і побачити деякі вершини Мармароських гір.
Останній день походу в Карпатах видався таким же дощовим, як і попередні. Сніг став більш рихлим і провалювався, тож йти було зовсім непросто. Дорогою нас чекав неприємний сюрприз – виявилося, що колиби, в якій ми планували заночувати цієї ночі, але так і не пішли через негоду, більше немає. Посеред засніженої полонини залишилася лише цегляна труба від печі та маленькі хліви для худоби. Колиба згоріла – мабуть, хтось був необережним із вогнем. Тепер у Карпатах стало на один притулок менше. Це сумно, адже на Мармаросах і без того було мало колиб.
Коли ми нарешті спустились до нашого автобуса, ми були промоклі майже до нитки. Не допомогли ані сучасні мембрани, ані водозахисні куртки. Ось такі вони — Карпати. На цьому наші пригоди не закінчились. Коли ми повернулись в Івано-Франківськ, ми ще пішли в ресторан у всьому нашому похідному вбранні і відповідній аурі 🙂 Люди були трохи шоковані, але ми чудово провели час. Так ми незабутньо і насичено зустріли 8 березня в поході по Карпатах.
