Звіт про похід Лікійською стежкою в Туреччині | Новий рік 2019

1 День – Під крилом літака Середземне море. Привіт, Анталія 28.12.2018

Думки починають звільнятися від звичної міської метушні і дивним чином від завершених справ по роботі. Я розумію, що це зараз найголовніше на шляху по довгоочікуваному маршруту – Лікійській стежці. Що нас чекає – сонце чи дощ, затягнуте або високе небо над головою… І лише одна ялинка в аеропорту нам про це нагадала, коли ми накидали рюкзаки на плечі з багажної стрічки. Зручність і простота у всьому. Сучасний трамвай від аеропорту Анталії (Хавалимані) доставив нас у центр міста за 2,5 ліри. Повільно, але якісно)) Ось вони найважливіші – ворота Адріана, що ведуть у історичний район Калечі. Арка часів Римської імперії, розумієте. Дуже велично, граціозно і шалено красиво. Заздалегідь заброньований хостел поруч із морем дозволив скинути рюкзаки і зрозуміти, де ми)) Ми з Ромкою раділи як діти теплу і сонцю. Відсутність думок навіть про наявність гарячої води в душі. Правда ввечері про неї ми все ж таки згадали)) З’ївши апельсин і бутерброди, ми вирушили пішки в Археологічний музей, вартість відвідування = 30 лір. Дорога до нього вела через вузькі вулички з затишними місцями, де можна посидіти (лавочками), живими квітучими в цю пору року квітами, мандариновими деревами, затишними пабами, мальовничим портом із кораблями, яхтами та рибальськими суднами і, звичайно, котиками, яких в Анталії більше, ніж жителів із усіма рибалками та туристами поза сезоном)) Вдихаючи чисте повітря, я усміхалася і забула про все те, що навантажувало мене ДО…

2 День – Зустріч з хлопцями на вокзалі і переїзд до Фініке 110 км. Привіт Лікійська стежка

29.12.2018. Після насиченого «вчора» день вдався ще яскравіше з смачним сніданком із місцевих маслин і оливок, сиру і незвичайного чаю, теж місцевого розливу. Сьогодні нам належало зустрітися з хлопцями. Всі летіли по-різному, хтось заздалегідь як ми, хтось під саму зустріч на автовокзалі. Нам залишалося лише сісти в мікроавтобус і розслабитися… Дорога представляла собою серпантин, зліва море, а праворуч гори. Уже в автобусі я звикала до турецької мови на предмет «привіт – «мераба», «зупинка – «дурак», «дякую – «тешекюр». Тільки встигла задрімати, як почула тихий, але впевнений голос Діми: – «Виходимо!» Встромивши ноги в черевики, ми всі покинули автобус, увімкнули ліхтарики, щоб краще орієнтуватися, і рушили подалі від дороги на місцевий пляж Finike. Море вітало нас, тому що з усіх туристів були тільки ми – любителі романтики і пригод.

3 день. Рух. Фініке — Белос

30.12.2018 Починаємо підйом на плато Карліоз-Тепе по стежці, що проходить через середземноморське рідколісся з чудовими видами на море. Стежка, поступово набираючи висоту, вивела нас до давнього кладовища. Після чого ми вирушили трохи далі до старовинних саркофагів некрополя Белос. Звідси відкрилися вражаючі пейзажі на місто Демре і західне над морем сонце. Висота близько 1600 м.

4 день – Тримаємо курс на Демре

31.12.2018 Погода в цей самий передноворічний день нам обіцяла сонце і чисте небо, тому ми легко скинули висоту через незвичайні камені і симпатичні колючі чагарники, які ніби масажували ноги)) Навіть найсвітліший час цього дня не навіював думки про спеціально забуті окуляри вдома, я раділа і дякувала всевишньому за це “свято погоди”. Трохи перевівши дух після затяжного спуску, ми сиділи вже в місцевій фургончику, який з доброти душі і по дорозі закинув нас у населений пункт Демре. Взявши хліба, картоплі і місцевих помідорів, ми вирушили в пустуючий і зачарований кемпінг до пальм і витягнутих на берег кораблів і яхт у зв’язку з несезоном. Якщо не враховувати одну кафешку, то мені здавалося, що це безлюдний острів із пальмами, рослинами, що ростуть із залишених туристами черевиків і величезних яхт у найкращому стані… Просто бери і пливи куди “хочеш”. Прогноз погоди обіцяв нам дощ і вітер на найближчі кілька днів. Замість ялинки була пальма, замість олів’є – сухпайки і зварена на багатті картопля + помідори місцевого вирощування. На душі було спокійно, і я, як завжди, перебувала в стані задоволення всім, що мене оточує…

5 день – Поїдання апельсинів із відвідуванням руїн римсько-грецького амфітеатру в Демре

01.01.2019. Сьогодні ми вирушили до унікальної споруди, збудованої у II столітті н.е. якимось Лисінусом Ланфусом з бюджетом у 10 000 срібних динаріїв. Є дані, що тут проходили гладіаторські бої і навіть подібність до імітації морських битв із заповненням сцени водою. Амфітеатр неодноразово руйнувався від землетрусів, але завжди швидко відновлювався. У XII столітті він частково був похований, як і давня Мира, під селевими потоками, що повернули назад річку Мірос через сильні землетруси. До кінця 90-х років XX століття він практично повністю був прихований під віковими річковими наносами. Зараз амфітеатр у Мирі відновлюється, вже звільнено і розчищено майданчик лицьового фасаду амфітеатру, де будь-який турист може доторкнутися до шедевру. Дорогою ми уплітали апельсини, нас зазивали на чай, але ми наполегливо шукали, де помитися, і це було вже азартним захопленням другої половини цього дня…

6 день – Дощ і несподівано теплий притулок у Kapakly

02.01.2018 Вночі лив безкомпромісний дощ, гриміло і світило небо. Ранок не обіцяв якихось змін у погоді, і тому, щільно поснідавши і зробивши “бррр”, ми під дрібний дощик вирушили далі гуляти за маршрутом. Мокрий пісок і довгі заходні хвилі в морі все більше радували мої очі, на душі томилося щастя від кожного пройденого кілометра. Заплановану стояночку на дикому березі нашого маршруту довелося скоригувати, і всі були десь усередині раді. Вода кольору “Orange” витікала струмками, перетікала в річки, а річки в море. А в голові всі суворі спогади про тайгу і морози…))) Крізь вітер і мрячний дощ ми напросилися в гості до однієї сім’ї, і цей теплий притулок у Kapakly ми будемо пам’ятати довго.

7 День – Через затонуле місто на острові Kekova

03.01.2019 Заглянувши рано вранці у вікно нашого притулку, було зрозуміло, що день буде радувати нас світлим небом, а можливо і сонцем. Як приємно думати про просушені з вечора намети і речі. Сьогодні нам належало надолужити вчорашні 6 км за маршрутом. На одному подиху, поїдаючи мандаринки, ми знову повернулися до «марсіанки» червоної землі на мальовничу стежку зі скелястими берегами і свіжою зеленню. Таким чином ми дійшли до стін фортеці Simena з безліччю саркофагів і милих квіточок під ногами. Обережно обходячи ці зимові квітучі красоти, а також приділивши достатньо часу для лазіння по старовинних гробницях, невеликому кам’яному нагір’ю, ми вирушили до причалу в надії все-таки дістатися водою до протилежного (праворуч) причалу за маршрутом у відкрите море. Бухта Кекова здавна вважалася найкращою в цій частині Середземного моря. Тут мешкали пірати, а пізніше з’явилися невеликі античні міста. Жителі займалися, в основному, виробництвом оливкової олії і вирощуванням фруктів. І ось ми вже у риболовецькому човні віддаляємося від місцевого причалу. Я була цікавою чайкою, яка, мовчки затамувавши подих, сиділа на носі човна і ловила бризки від води. Діма попросив, щоб нас по можливості роботи цього судна провели вздовж берегової смуги через затонуле місто на острові Kekova. Далі ми із завмиранням дивилися на одно-двоповерхові зруйновані кам’яні будівлі (будинки). Перший катаклізм стався у другому столітті нашої ери. Місто значно постраждало, а частина острова пішла під воду. Але життя тут не припинилося. У місто навіть прийшло християнство. А вже у сьомому столітті місту настав кінець. Новий землетрус, ще потужніший, повністю зруйнував місто (Доліхісте). Жителі у страху втекли і вже не повернулися до своїх будинків. Чим ближче ми наближалися, тим загадковіше ставало. При вигляді кам’яних кімнат і сходів вмикалася уява, як люди ходили, жили. У все це складно повірити, але це правдива-реальна історія 4-5 століття. Чим більше ми віддалялися від цієї «родзинки» лікійської землі, тим більшими ставали хвилі, піднімаючись угору. На всякий випадок, обмотавши руку мотузкою, я трималася, щоб не полетіти у воду. А ось і берег, причал і наш нічліг, який закінчився виготовленням «краболовки», сильним вітром і страшними історіями «мейден від туристів»:)

8 День – Перевірка документів на предмет сирійців

04.01.2019 Дорогою ми не переставали уплітати арахіс і шоколад, розмовляти про життєві пригодницькі історії. Завдяки Дімі я дізналася про якогось Романа, який любить ставити різні двигуни в різні машини, а потім все це діло тестувати, і завжди це виходить дуже смішно)) Але найсмішнішою темою для щоденної розмови був наш раціон їжі))

• Картопля з цибулею на вечерю, серр – ось що я хочу! казала я. Вражаюся, як похідна їжа нас щодня радувала, смішила, а головне, у нас залишалося бажання заварювати ці самі пакети гарячою водою або сублімовані продукти харчування — ті, з яких видалили воду шляхом її сублімації. Уявляєте, вранці “кранчі з шоколадом і кокосом” або “вівсянка з журавлиною” ммм… яка смакота. Пам’ятаю-пам’ятаю, що в кінці походу власники цих сухих пакетів тримали в секреті, що у них і в якій кількості )) І нарешті, це зручно, не кілограми гречки, рису, а пакетики із сухою їжею. Хоч у поході не треба мити посуд і казани.

Поки ми набирали і скидали висоту, якимось дивним чином перемістилися до місця, де хвилі розбиваються об каміння. Видовище розумієте нереальне!!! Трохи пройшовши, ми знайшли вдале місце для наметів. Через деякий час, ближче до сну, у нас трапилася невелика штатна перевірка документів. За даними місцевих поліцейських у цьому районі вони зустрічають іноді сирійців, які прорвалися через Грецію. Але це були не ми…

9 День – Рух у місто Каш

05.01.2018 Під вітерець і мрячний дощ у швидкому режимі ми зібрали намети і рюкзаки. Попереду на нас чекали 12 км, а після виконувалися мрії кожного, адже Каш, як виявилося, це маленький курортний епіцентр для туристів із різними смаколиками, магнітиками, гарними яхтами “на поглянути”, нічлігом, душем і т.д.)) А поки ми стояли під дахом умивальника на дикому пляжі і вичікували закінчення завзятого дощу) Нарешті ми рушили в село з метою знайти машинку для нашої швидкої дислокації до міста. Єдиний старий Рено був на колесах, і у виборі цієї машини (була єдина) ми не помилилися. Дорогою до міста я наспівувала турецький однаковий мотивчик під теплу пічку в рено і яскраве сонце на небі. Щастя є, воно завжди зі мною…)

10 День – Прогулянка, яку не купити і не продати…

06.01.2018…. Сьогодні нам належав незвичайний вихід. Так і вийшло. Однак зранку мене тримала думка про те, що вже завтра ми всі вирушимо додому і ці “марсіанські” стежки, і бунтівні хвилі середземки, залишаться тут і нікуди не дінуться. А ми? А ми втечемо від них, щоб знову повернутися… Ми вирішили надолужити непройдені “за вчора” 10 км в один бік до місця “X”. Незабаром, залишивши місто, ми рухалися між скелями і чітко вздовж узбережжя. З кожним кілометром я відчувала силу хвилі, могутність вітру. Сонце гріло наші наміри і дії)) Ще кілька кроків по каменях, і я бачу неймовірне… Місце, де дивляться великими очима і мовчать. Які сильні вітри! подумала я. Хто творець цієї картинки? запитала я. Але ніхто не знав відповіді на моє запитання. З усмішками ми повернулися під вечір у хостел, прийняли душ і вирушили за свіжою рибою в магазинчик і коржами для головного затійника нашої пригоди – Клубу “Pohid V Gory”.