Звіт про похід до озера Сари-Челек через Таласький хребет
Піші походи у Киргизстані сьогодні надзвичайно популярні серед любителів трекінгу. Особливо багато європейців, серед яких вважається дуже престижним пройти кілька маршрутів у околицях Іссик-Куля. Оскільки ті краї нам уже добре знайомі, цього разу ми вирішили звернути свій погляд на захід гірського масиву Тянь-Шань.
У цьому поході по Тянь-Шаню нам потрібно було перетнути два гірських хребти – Таласький та Чаткальський, і дістатися до національного парку Сари-Челек, де знаходиться легендарне озеро. У поході взяло участь 10 осіб. Наша інтернаціональна команда зустрілася в одному з хостелів у центрі Бішкека. Перший день був дуже сумбурним і повністю присвячений збору всіх учасників походу, ревізії спорядження та просто відпочинку після перельоту.
24.08.2016. Переїзд в Таллас
Із Бішкека до Таласу — усього 250 км, але цей шлях зайняв у нас близько 8 годин. Тож більшу частину дня ми провели в автобусі у напівсонному стані. З самого ранку за нами приїхав наш водій – Максат, з яким ми вже проїхали не одну сотню кілометрів у попередніх походах горами Терскей-Ала-Тоо.
Через затримку авіарейсу з Риги Катя та Іра трохи запізнилися, лише на добу, але це абсолютно не вплинуло на наші плани. Дорога до Таласу проходить через перевал Тоо-Ашуу висотою 3400 м. Тут розташований один із найдовших тунелів у Киргизстані. Різниця в температурі повітря між Бішкеком і місцевими висотами дуже відчутна.
Далі на нас чекав спуск із перевалу й повільний підйом шосе назад до висот понад 3000 м. Уже в Талаській області ми зупинилися біля однієї з придорожніх юрт, щоб купити кумис (кисломолочний напій із кобилячого молока) і сирні кульки – курут. Гостинна господиня впустила нас до юрти, щоб познайомити з побутом звичайних кочівників.
У Таласі ми зробили зупинку на обід в одному з місцевих кафе. Вибір був не найвдалішим, але голод — не тітка, вибирати не доводилося. До місця нашого призначення – річки Урмарал – ми дісталися вже на заході сонця. Попрощалися з Максатом і почали облаштовувати табір просто на березі повноводної гірської річки. Приготували суп і влаштували вечір знайомств.
Під час розповідей кожного з учасників групи про себе ми пили кумис. Цей диво-напій подарував частині нашої команди незабутню ніч із постійними вилазками з намету в кущі. Будь ласка, запам’ятайте цю особливість кумису.
25.08.16 Річка Урмарал
Найпростіший і найдовший за відстанню день нашого походу у Киргизстані. З самого ранку встановилася чудова сонячна погода. Зібравши табір, ми вперше взялися пакувати й налаштовувати рюкзаки перед переходом.
Стежка, а правильніше сказати – ціла ґрунтова дорога, пролягала вздовж річки Урмарал через суху й кам’янисту гірську ущелину. Час від часу траплялися зелені оазиси з деревами й густою травою. Уздовж річки Урмарал є безліч мальовничих місць для стоянок, із достатньою кількістю дров і прохолодною прісною водою.
Після обіду ми звернули в ущелину Чіїм-Таш. Невдовзі дорога перетворилася на гірську стежку, а небо почали затягувати хмари. Довелося пришвидшитися, щоб швидше дійти до місця стоянки й устигнути поставити намети до дощу. І хоча хмари були зовсім чорними й здавалося, що ось-ось розпочнеться злива, нічого не сталося.
У верхів’ях річки Чіїм-Таш із комфортними місцями для табору складно. Проте ми все-таки знайшли більш-менш рівну ділянку, де й зупинилися на ніч. Вранці зварили суп, поснідали, розпалили багаття. Неприємністю стала хвороба Ані – у неї виникли проблеми із травленням.
26.08.16 Днівка та перші втрати
Зранку Ані не стало краще, у неї був озноб, і йти далі не було жодної можливості. Тож після сніданку всі залишилися відпочивати. Але ближче до обіду ми зовсім занудьгували. Було вирішено пройти хоча б 2 кілометри, щоб трохи змінити обстановку й перевірити, як почуватиметься Аня. Розвантаживши її, ми почали збирати табір.
І тут сталося непередбачуване – раптовий порив вітру зірвав напівзгорнутий намет Артема. Пролетівши кілька метрів у повітрі, він упав у бурхливі води річки Чіїм-Таш. Потік води миттєво зім’яв намет і поніс його під воду. Усе сталося дуже швидко.
Ми намагалися знайти намет у річці, й одного разу навіть змогли це зробити, але відірвати його від дна й витягнути з води виявилося неможливим – надто сильна течія й велика парусність намету зробили це завдання нездійсненним.
Так ми залишилися без одного намету. Довелося трохи ущільнитися й перерозподілити решту наметів. Але в цьому можна було побачити і позитив – ми позбулися зайвої ваги в рюкзаках.
Пройшовши 2 кілометри, ми знову зупинилися на нічліг. Увечері були багаття й умиротворений спокій гір Таласького хребта.
27.08.2016 Озера Чіїм-Таш
Прокинулися о 6 ранку. На вулиці було дуже прохолодно, але багаття стало для нас справжнім порятунком. Долина річки, якою ми продовжили підійматися, вражала своєю мальовничістю. Тут росло багато тополь, які вже пожовкли й почали скидати листя. У повітрі панувала справжня осіння атмосфера.
Стежка часто перетинає річку, і тут уже немає мостів, тому нас чекали кілька переправ через освіжаючу гірську річку. Переправи були зовсім нескладними, але вода дуже холодна.
Поступово ми залишили зону лісу й вийшли на альпійські луки. Тут нас наздогнали двоє туристів із Німеччини та Швейцарії. Це була несподівана і єдина зустріч із туристами в цих диких місцях.
Наприкінці дня ми дісталися озер Чіїм-Таш. Два озера притиснулися до гірського хребта, який рясно осипався вниз дрібною кам’яною крихтою. Десь серед цих осипів виднівся наш завтрашній шлях на перевал. Знизу він здавався зовсім непривітним.
28.08.2016 Перевал Чіїм-Таш
Як кажуть, «у страху очі великі». Стежка, на яку ми ще вчора дивилися з подивом, виявилася зовсім не такою страшною та крутою, як здавалося. І хоча вона пролягала через суцільну осип, підніматися було доволі легко. Було ще зовсім рано, сонце лагідно світило й не пекло, як удень. Прокинутися нам допомогла невелика переправа через річечку, що витікала з озера.
Невдовзі ми дісталися сніжників, висота перевалу становила 3601 м. Зверху відкрилася чудова панорама на Чаткальський хребет. І хоча вершини тут не перевищують 4500 метрів, гори виглядають дуже велично.
Спуск у долину річки Західна Каракульджа був дуже крутим і неприємним, особливо враховуючи, що під ногами дрібна кам’яна крихта, яка намагається щоразу вибити ґрунт у тебе з-під ніг. Тож підійматися на перевал було значно комфортніше, ніж спускатися з нього.
З південного боку Таласький хребет виглядає зовсім інакше. Із рослинності тут лише карликовий ялівець і трава. Жодних дерев, а рельєф дуже плавний. Ми опинилися в царстві безмежних трав’янистих просторів, на яких пасуться табуни коней. Саме так більшість людей і уявляють собі Киргизстан.
Сама річка досить повноводна, а її береги трохи заболочені, тому, щоб знайти сухе місце для табору, необхідно було ретельно шукати. Вечір був прохолодним через постійний вітер, що дув уздовж долини.
29.08.16 Перевал Каракульджа
29.08.16 Перевал Каракульджа
Наш табір знаходився зовсім близько від перевалу, тому ми дуже швидко піднялися на нього. Через перевал проходить ґрунтова дорога, якою може проїхати автомобіль. Схили мали мінімальний нахил, тому ми навіть не помітили, як опинилися нагорі. Долина Східної Каракульджи значно відрізняється від Західної. Тут схили різко обриваються в глибоку гірську долину, вкриту тянь-шаньськими ялинами.
Погода всі ці дні була чудовою, хоча ввечері й збиралися хмари, з неба не впало жодної краплі дощу. Спускаючись донизу, ставало дедалі тепліше, а коли ми дісталися зони лісу, почалася справжня «малина».
Погода все эти дни стояла великолепная, хотя вечером и собирались тучи, с неба так и не упало ни одной капли воды. Спускаясь вниз, постепенно становилось все теплее, а когда добрались до зоны леса, пошла «малина
Під час обіднього привалу нас уперше за весь похід застав дощ. І хоча ми пройшли зовсім небагато, усі відчували втому, а попереду нас чекало найцікавіше – підйом угору долиною річки Курумди. Ми почали підніматися на гряду Чаткальського хребта.
Набравши близько 200 м висоти, натрапили на балаган пастухів, які люб’язно вказали нам, де можна знайти рівне місце для ночівлі. Усі були неймовірно втомлені й з нетерпінням чекали завершення денного переходу. Місце для наметів було не дуже зручним, але практично єдиним у цій частині долини Курумди.
30.08.16 Перевал Курумди
Вранці через наш табір пройшла величезна отара овець. Вони пересувалися по великих зелених схилах у будь-якому напрямку, так, ніби це рівнина, а не крутий схил, з якого звичайна людина просто би скотилася донизу. Підйом долиною був досить швидким і впевненим. Чим вище ми піднімалися, тим холодніше ставало, і тим більше траплялося місць для табору.
Незабаром ми дійшли до самого перевалу, висота якого перевищує 3000 м. Трав тут майже не було, лише мохи та лишайники. На схилі гірської долини все ще лежав великий незамерзлий сніжник. Подолавши його, ми вийшли на фінальний серпантин і вже за пів години стояли на перевалі.
Краєвид звідси — просто неймовірний. Навколо нас розкинулися зелені, гострі, як ножі, хребти, увінчані зверху сніговими шапками піків Чаткальського хребта. Далеко внизу було добре видно озеро Кара-Суу – нашу наступну мету.
На перевалі почався дощ, різко похолодало. Спускатися мокрими каменями було менш комфортно. На шляху вниз траплялися численні осипи, через що ноги були постійно напружені. Спуск у долину зайняв багато часу й забрав усі сили.
Підганяємі дощем і виснажені втомою, ми почали шукати місце для табору. Щойно закінчили ставити намети, як розпочалася сильна злива. Готували вечерю під тентом і тулилися по наметах.
31.06.16 Озеро Кара-Суу
Настав день відпочинку, сьогодні у нас — південний перехід. Вранці чергували та збирали табір неспішно. Просушили намети, погрілися на сонечку й вирушили на маршрут. Широка, добре протоптана стежка йде лівим берегом річки Кара-Суу. Тут багато дерев, і природа зовсім відрізняється від Таласького хребта.
День видався дуже спекотним, і ми були щасливі, що йдемо вниз по такій пологій долині. Створювалося враження, що ми йдемо абсолютно рівною місцевістю. За три години ми дісталися озера Кара-Суу.
Місць для табору тут дуже багато. Абсолютно рівна місцевість і ідеально підстрижена худобою зелена соковита трава – чудове місце для відпочинку. Поставивши намети, ми вирушили купатися в озері. Вода в ньому дуже холодна, але при такому інтенсивному сонці й спеці теплої води якось і не хочеться.
Ближче до вечора пішли прогулятися навколо озера, зустріли туристів з Ізраїлю та зловили мобільну мережу. Зв’язок із домом повернув трохи до реальності й викликав дивне відчуття належності до двох зовсім різних світів – гір і метушливих рівнин.
Вода приносить до озера багато деревини, тож проблем із дровами тут зовсім немає. Увечері ми посиділи біля вогнища й помилувалися вражаючим зоряним небом.
01.09.16 Сари-Челек
День знань — перший день осені у нас вийшов дуже насиченим. Встали сьогодні дуже рано, оперативно зібралися – усі відчували близькість цивілізації й поспішали до неї. Пройшовши повз Кара-Суу, ми вийшли на стежку, що веде до заповідника Сари-Челек.
Стежка крута й кам’яниста, але з неї відкриваються чудові краєвиди на Кара-Суу й Чаткальський хребет. Важко повірити, що ще вчора ми прийшли з іншого боку цієї величезної гряди.
Стежка вивела нас на перевал Кутурма (2446 м), звідки ми вперше побачили Сари-Челек і озеро Ірі-Кель. Прямо біля наших ніг розкинулося Сари-Челекське плато, що прихистило безліч маленьких озер і поросло соковитою травою й плодовими деревами.
Спуск із перевалу був досить неприємним – крупна осип і крутий схил не давали розслабитися й змушували дивитися лише під ноги. Але, на щастя, спуск був коротким, тож скоро ми вже обідали й купалися в озері Ірі-Кель.
Вразило те, що все плато вкрите фруктовими деревами: яблука, груші, алича. Наразі це територія національного парку, і ці сади не належать нікому. Хоча тут всюди косять і заготовляють сіно. Після відпочинку на березі Ірі-Кель нас чекав останній ривок – кілька кілометрів до мети, і ми прийшли! Ура! Сари-Челек!
Озеро вражає своїм грандіозним масштабом. Воно більше нагадує норвезький фіорд, ніж гірське озеро в Середній Азії. Береги круто обриваються до самої водної гладі, тому поставити табір прямо на березі неможливо. Ми зупинилися в лісі, недалеко від води, і трохи прогулялися вздовж озера.
Тут є невелика турбаза з причалом і паркуванням. Перебування в національному парку платне – 400 сом. Поставити намет – 500 сом. Ціни дуже завищені, але туристів тут усе ж вистачає. На Сари-Челек відпочивають також і місцеві.
Серед ночі приїхав наш водій – Максат. Він хотів забрати нас до Аркита в готель, але більшість уже солодко спала у своїх наметах.
02.09.16 Повернення до Бішкека, Токтогульське водосховище
Прокинулися ще затемна. Нам потрібно було проїхати 800 км до Бішкека й устигнути на літак, тож спати було ніколи. Першу зупинку зробили в Аркиті. Тут підібрали двох хлопців зі Швейцарії, яких зустріли ще на озерах Чійим-Таш, і поснідали.
Стіл для нас накрили в гостьовому домі. Усе було як належить: килим, плов, чай із піал і горілка 🙂 Господарі виявилися дуже гостинними й приємними людьми. Після такого сніданку в автобусі всі солодко заснули.
Перше масове пробудження відбулося вже біля Токтогульського водосховища. Насичений блакитний колір води, жовті й червоні гори навколо – Киргизстан уміє дивувати разючими, ні на що не схожими пейзажами.
До Бішкека прибули о 9 вечора, заселилися в хостел і пішли до ресторану святкувати завершення походу. Потім усі роз’їхалися хто куди, а я вирушив маршруткою до Алмати.
