Звіт про трекінг навколо Манаслу | Експедиція на травневі 2019 року

Подорож до Непалу 1–16 травня 2019 року

Трекінг за маршрутом «навколо Манаслу»

1 день. Катманду

День відльоту. Планувала поспати хоча б кілька годин, однак збори затягнулися, тому довелося пережити безсонну добу перельотів за маршрутом Дубай–Катманду.

Перед посадкою потрібно було знайти Рому Уварова – хлопця, який мав летіти через Дубай разом зі мною. Шукала кремезного чоловіка брутальної зовнішності – натомість виявився молодим 23-річним програмістом, легким, приємним і веселим… 😊. 5 годин пересадки в Дубаї ми з Ромою налаштовували стабілізатор фотоапарата, який він придбав за 2 дні до походу. Ця сувора штуковина ніяк не піддавалася нам… Як він адаптуватиме її до умов походу, я поки що не уявляла. )) У Катманду спільними зусиллями заповнили анкету для отримання візи, оплатили її й зареєструвалися в спеціальному автоматі. Побачили дівчину в лосинах… Як виявилося, це була наша Мар’яна. 😊

На виході з аеропорту нас зустрів Вова – високий, бородатий і добрий хлопець. За 20 хвилин ми дісталися на таксі до готелю, де нас чекав чудовий сніданок (млинці, вівсяна каша, варена картопля зі смаженою цибулею, варені яйця, смажена ковбаса, мюслі, тости, масло, джем, булочки, чай, кава з молоком у необмеженій кількості). Дуже смачно… але про це згодом…)))

Переодягнувшись, у напівсонному стані ми вирушили на екскурсію до парку мавп і буддійських храмів. Ввечері була спільна вечеря в ресторані з вегетаріанськими мо-мо. Заснула без задніх ніг. )))

2 день. Селище Соті

Початок маршруту. Для 13 осіб було взято 5 портерів і 1 гіда на ім’я Пасанг, якого в жарт називали “Пацан”. 😈 Усе своє несли лише двоє: я і Мар’яна. Щодо мене Вова, як з’ясувалося пізніше, мав суперечливі почуття: з одного боку, Міша Кізера його запевнив, що я впораюся з маршрутом, з іншого – мій рюкзак вагою 18 кг і відсутність висотного досвіду на 5000 м викликали у нього сумніви. ))))

Селище Соті стало місцем нашого старту. Дорога туди зайняла 8 годин через пилюку і спеку Катманду, дуже вузькі дороги з вибоїнами, без правил дорожнього руху й із неймовірно жвавими водіями. Ми стали свідками авто в кюветі та мітингу, який розганяла поліція. Через це на дорозі утворився великий затор, але ніхто з водіїв не нервував – усі просто чекали. Вова зазначив, що неспішність і спокій у будь-якій ситуації – це типова риса непальців. 😈

До селища ми дісталися вже затемно під веселу непальську музику. Нас поселили на другому поверсі в двомісному номері з вентилятором. Ніч була теплою – вкривалася лише фліскою. На вечерю скуштувала мо-мо з куркою та гострим кетчуп-соусом. Дуже смачно! )) Чай масала також був чудовим. Пора спати.

3 день. Селище Кхолабеші

Підйом о 6:00. Вихід о 7:30. Перехід тривав понад 8 годин із тривалими привалами в селах. Ми рухалися дорогою вздовж ущелини Соті-Кхола. Було спекотно й пилючно, часто зустрічали спецтехніку: бурові установки, трактори, екскаватори – усе дробить скелі… Нескінченні каравани мулів із вантажами змушували притискатися до скель, адже мули не бачать перешкод і легко можуть зіштовхнути. Наша кучерява Лєна на собі відчула ці труднощі: її ледве зловив пастух на схилі, а трохи згодом інший мул спробував її вдарити копитом, але промахнувся. Сьогодні був її день: здається, вони її обрали (майже як «велика Ейва з Аватара»). ☺

Селище Кхолабеші (Kholabesi) вразило нас простотою й відсутністю облаштованого побуту. Гостьові будиночки майже фанерні, шторки замість дверей до санвузла й інші чарівності… ))

4 день. Селище Джагат

Підйом о 6:00. Сніданок на свіжому повітрі – і в дорогу.

День видався спекотним. Все більше членів групи тягнуло до охолоджених напоїв типу коли чи спрайту. Зупинившись у селі на привал, ми насолоджувалися цими живильними напоями й намагалися зрозуміти, як узагалі сюди могли доставити холодильник (та ще й модного фіолетового кольору). Сюди не їздять машини, усе переносять люди й мули. Портер Айда пояснив нам, як це можливо, і ми всі дуже пошкодували мулів. )) На маршруті було кілька мостів через бурхливу й потужну річку. На одному з її ділянок, уздовж стрімкої скелі, ми йшли підвісною металевою стежкою. Це була дуже гарна й незвичайна частина шляху.

Ми зустріли кількох місцевих бабусь. Одна з них курила щось схоже на сигарету й заборонила Міші її фотографувати. )))

Тут ми вперше поспілкувалися з непальською дитиною, десь дворічного віку. Вони з мамою щиро усміхнулися на наше «Намастееее», і малюк побіг до нас… У цей момент нас Людмила і впіймала в кадр 😃.

Фінішували ми цього дня в селищі Джагат (Jagat) на висоті 1600 метрів. Нас привітали дуже гостинні й господарські власники. Номери тут прості, чисті й затишні. Зручності знаходяться на поверсі, а душ лише з холодною водою. Щоправда, деякі вирішили, що спати наодинці на ліжку — це надто розкішно, тож запросили “гостя”. Це був великий павук невідомого виду, через якого довелося викликати Вову. Він спритно загнав його в мішок і випустив на дах.

За вечерею багато їли. 😄 Порції тут дуже великі, майже потрійні. Страви класичні для цієї місцевості: рис, картопля, сочевиця. Іноді додають яйце, сир, зелень на кшталт кропиви, а також велику кількість кетчупу й соусу, схожого на гостру гірчицю. На сніданок можна замовити вівсянку з молоком. Масала-чай із молоком і спеціями має приємний аромат.

Увечері грали в гру «Пояснення на П», купили карти, а під стелею помітили дивні білі мішки з водою — це місцева розробка для відлякування мух, але вона, чесно кажучи, зовсім не працює. 😅Місцеві пам’ятки вирішили оглянути з центральної вулиці, яка тут одна. Дійшли до кінця селища — близько 300 метрів. Кам’яні скромні будинки, ззовні важко зрозуміти, де починається житлова частина, а де хлів із курми й козами. У селищі вперше побачила кішку: худа, потріпана, і, здається, тут їх зовсім не люблять. Місцеві взагалі не дуже церемоняться з тваринами. У багатьох є кнопкові телефони. Вдалося сфотографувати непальську швачку за роботою.

5 день. Селище Денг

Цей день запам’ятався довгим переходом і дуже мальовничою стежкою над річкою, яка вела вздовж вертикальних скель. Звивисті шляхи, нескінченні стрижені й лахматі мули, брудні діти в селищах і байдужі до нас собаки.

Після обіду почався дрібний затяжний дощ. Спочатку це дратувало, але тепла погода, улюблений рюкзак, свіжа зелень і краєвиди гір перетворили це на справжнє задоволення.

У Денг (Deng) ми прийшли під вечір, на висоту 1865 метрів. Двоповерхова дерев’яна лоджа ззовні виглядала затишно, проте дво- і тримісні кімнати всередині були не прибрані й більше нагадували стайні (так висловився Вова). Увечері стало дуже холодно. Митися в крижаній воді зовсім не хотілося, а за гарячу потрібно було заплатити 250 рупій (піввідра).

6 день. Селище Гап

Зранку біля кухні мене зустрів веселий рудий молодий песик. Він із задоволенням грав зі мною і з’їв половину сніданку Елени зі Швеції ☺. Традиційна порція вівсянки цього разу здалася менш смачною, ніж учора.

Вийшли о 8:00. Перехід був недовгим, і ми фінішували близько 12:00 у селищі Гап (Ghap) на висоті 2165 метрів. Тут ми не тільки ночуємо, а й залишаємося на денний відпочинок. Двоповерхова дерев’яна лоджа з двомісними кімнатами, санвузлом і душем на поверсі, а також ковдрами для затишку.

Тепло і сонячно. Думка прогулятися до навколишніх водоспадів і побути наодинці з природою дедалі наполегливіше переслідувала мене. Швидко пообідавши вегетаріанським спринг-ролом (щось на кшталт нашого чебурека із зеленню), озброїлася фотоапаратом і вирушила на прогулянку. Водоспади розташовувалися приблизно за 500 метрів угору від нашого лоджа, вони були не дуже повноводними, але прекрасними. Потоки води, що спадали зі скелі, розвівалися вітром, мов волосся, і дрібними краплями осідали в долині. Це явно подобалося різноманітній рослинності, яка пишно зеленіла навколо. Стежка вгору та цікавість манили піднятися ще вище. Дуже хотілося дістатися місця, де вода спадала, але підходів до нього не було. До того ж водоспад виявився каскадним. Недалеко від стежки я зробила спробу скупатися в міні-водоспаді висотою 2 метри. Ага, не тут-то було))). Хоч і тепло, але вода крижана — мене не вистачило навіть дійти до потоку))). Сонце сідало, і настав час спускатися. На зворотному шляху вдалося протиснутися й залізти до місця, де падає нижній малий водоспад. У думках вилаяла себе за мерзлякуватість і рішуче запланувала обов’язково в нього зануритися)))

Ура, я змогла!☺ Живописне місце! На вечерю мене чекав смажений рис із овочами… Дуже смачно! Завтра важкий день — акліматизаційний вихід до озера з великим набором висоти. Новий день — я йду до тебе 😃.

7 день. Озеро Калхчуман

Після неспішного сніданку ми вирушили в радіальний вихід до озера Калхчуман (Kal Tal). Заявлена висота — 3574 метри, але гаджет Катерини показав понад 3700 метрів над рівнем моря. У підсумку, набір висоти склав приблизно 1600 метрів. Перехід зайняв понад 11 годин за гарної погоди.

До озера нас пустили лише за умови, що ми візьмемо із собою місцевого провідника з села…звісно, за додаткову плату))). Ним виявилася маленька жвава дівчина, яка задала швидкий темп підйому, і ми намагалися не відставати від неї. Стежка вела через мальовничий ліс, то листяний, то хвойний. Папороть, як рослина-паразит, росла просто на стовбурах дерев. Мох густими гірляндами звисав із могутніх гілок. Незвичайні поєднання траплялися всю дорогу. Половину шляху пахло осінню та опалим листям під ногами, попри яскраву зелень на кронах, іншу половину – солодкуватою хвоєю та свіжою стружкою…Аромати закружляли голову…запах свободи та безпричинного щастя☺.

Вражаючий ліс нагорі перетік у поляну з квітучими рододендронами та видом на засніжені вершини. На тлі мальовничої коряги – групове фото, це святе☺. Ще трохи, хвилин 30, і ось воно… велике гірське озеро, оточене сніговими скелями. Нагорі – покинутий різнобарвний будиночок і майданчик із розтягнутими буддійськими мантрами. Половина групи кинулася освячувати тіла й душі кришталевою гірською водою)). Купальний сезон сміливо відкрила Катерина, пірнувши оголеною в крижану воду з головою. Її приклад наслідували Лена з Євгеном, Людмила, Марина, Мар’яна та Микола. Натхненний Рома “віджав” у портерів варене обіднє яйце й побіг на найближчу скелю фотографуватися))). Мене ж висота притиснула до завалинки будиночка. Дозволила собі лише здалеку насолоджуватися видом озера й відпиватися чорним чаєм із Мишиних запасів із горіхами та курагою.

Спуск униз зайняв 4 години й був не менш прекрасним у променях західного сонця, ароматах лісу та вигляді рівних, засіяних городніх квадратів. Запаси води й чаю в учасників команди за день переходу повністю вичерпалися, а поповнити їх було ніде, хоча пити дуже хотілося. Ну, як ніде: джерела й річечки траплялися, але без наслідків пити з них могли лише місцеві. Спрага перемогла… шістьох осіб утамували її з джерела. На заході дня й сил бурний захват у групи викликала велика дика мавпа, яка жваво пересувалася просто над нашими головами☺.

8 день. Селище Ло

5 ранку. Із криками «Відчиніть мене! Міша мене зачинив!» прокинулася майже вся група. Це лісове джерело бентежило організм Роми і кликало його до санвузла ☺☺.

Перехід у поселок Ло (Lho) зайняв 8 годин. Висота 3180 метрів. Набір висоти понад 1 км. Група дуже розтягнулася, і я ледь не промахнулася повз наш лодж. Портер Айда вчасно помітив мої вагання і врятував мене 😈.

Тут були не просто кімнати, а чудові дерев’яні будиночки з чистою білою постільною білизною, вишитими наволочками й ковдрами. Кухня була чистою, теплою, затишною, із м’якою зоною на підлозі та гітарою. У душі була гаряча вода… і не піввідра, вона не закінчувалася! Проточний нагрівач привів усіх у захват. Вечеря була божественною… чесно-чесно. Здавалося б, звичайний дал-бат… але ні: рис, як належить, красиво складений горбком, картопелька не смажена, а тушкована з овочами, спеціями та бульйоном. Чечевична юшка теж на бульйоні! Зелень тушкована з овочами, а не просто обсмажена. І на завершення все це подано на красивій металевій тарелі з піалою. Масала-чай налили в глиняні горщики. Анжела, Людмила й я насолоджувалися вечерею першими. Особливого настрою та радості нам із Анжелою додала покупка баффів у місцевій крамниці за 200 рупій. Катерина придбала шерстяну в’язану шапку за 350 рупій. Там же взяли снікерси по 150 рупій за штуку. Після вечері не хотілося виходити з теплої кухні, усі душевно спілкувалися, розповідали історії й насолоджувалися компанією 😃. Несподівана ідея спонукала нас із Мішею знову піти в крамницю (він уміє спілкуватися англійською): купили продуктів для торта та сувеніри для іменинників (Олені 60 років, а Катерині 37 років).

9 день. Селище Самагаон

9 травня ☺. Прокинулися всі о 5:30. Відкрилася Манаслу в рожевому світанковому кольорі.

Перехід до поселка Самагаон (Sama Gaon) не складний, 4 години з набором висоти 400 м. Висота 3525 метрів. На підході до селища вперше зустрілися яки. Уже високо, і городи порожні, лише починають садити картоплю (внизу вона вже цвіте). Садять її, як у давнину: запрягають у дерев’яний плуг яків і в поле. Просто картинка з підручника історії перед очима ☺.

Селище велике, багато будинків. Оселилися в двоповерховому лоджі, душ із проточною гарячою водою коштував 350 рупій. Як виявилося, це був останній день, коли можна було помитися до перевалу. Ковдр не було. Надворі 11 градусів удень. На обід – карі-суп із овочами, порізаною в нього яєчнею, соєю, дуже гострий. На вечерю – дал-бат… але він не зрівняється з тим, що був у поселенні Ло ☺.

Прогулялися кілька годин до озера Бірендра (Birendra, 3600 м), зі світло-бірюзовою водою, утвореного з танучого льодовика.

Завтра планується акліматизаційний радіальний вихід до базового табору Манаслу, а в селищі відбуватиметься фестиваль із кінними перегонами.

10 день. Базовий табір Манаслу

Ранок. +1 градус. Вийшли о 7:40. Повернулися о 16:20. Наш гід Пасанг цього сезону 5 разів намагався дійти до базового табору, але через високий рівень снігу це було неможливо. По дорозі зустріли дві групи туристів, яким завадили піднятися сніжники. Ми були краще підготовлені: Вова ще в Катманду завбачливо купив усім полегшені кішки. Стежка радувала видом на озеро Бірендра та гірський масив. Марина, Рома й один портер пройшли третину маршруту й повернулися додому, щоб зафіксувати фестиваль у всій його красі. Підйом ускладнювали сніжники й висота, але сильно надихнув чай зі снікерсом – пішла значно бадьоріше ☺. Погода сонячна.

ААА!! Дісталися!! Яка краса!!

Базовий табір Манаслу 4800 метрів. Набір висоти 1300 метрів. Сам табір накрило сніжною лавиною, залишився видимим тільки флагшток. Угорі всі обіймалися й вітали одне одного. Олена зі Швеції дійшла до самого верху, і це в 60 років. Вона – боєць, вона – мій герой сьогодні! ☺На зворотному шляху нас накрило хмарою, і ближче до селища почав накрапати дощ. Швидше додому. Вегетаріанські мо-мо на вечерю так і манять до себе))).

11 день. Селище Самдо.

Сьогодні наш шлях пролягає до села Самдо (Samdo) на висоті 3850 метрів.

Поснідавши піцою з грибами, ми вирушили з лоджу о 7:40. Перехід зайняв 2,5 години з невеликим набором висоти. Бадьоре ранкове гірське повітря та шум річки, вздовж якої пролягав наш шлях, наповнювали спокоєм і щастям ☺.

Високогірне село чітко поділяється на житла для туристів і місцевих мешканців. Двоповерхові бетонні лоджі, розмальовані яскравими кольорами, призначені для гостей. Місцеві жителі мешкають у скромних будинках, складених із плоских каменів. Навіть дахи тут накриті каменем, наче черепицею, а огорожі також викладені з каменів. Огороди порожні, земля доглянута… незрозуміло? В окрузі пасуться обережні яки, мули та коні. Місцеві дітлахи, як і всі непальці, досить брудні, але це не заважає їм радіти своїм скромним розвагам. Наприклад, вони граються на гірці — земляному пагорбі, вкритому шматком банерної тканини.

Нас поселили в дуже сирі кімнати. Оперативно випивши чаю, ми вирушили в радіалку на найближчий «бездушний» (так він здався Людмилі з поселка ☺) пагорб. Рома сьогодні остаточно відійшов від дії «живої» води. Випив банку якогось знайденого Red Bull, не дочекавшись команди, й першим побіг на схил. Погода гарна: сонячно, свіжо, вітряно. Стежка добре утоптана, а ускладнює підйом лише низький і густий чагарник. Ми набрали висоту 4230 метрів.

Вид згори на гірський масив, сніжники, простори й поселок був дуже надихаючим! )))) Озброївшись картою, Мар’яна намітила траєкторію на перевал… усі замислилися))). А тепер вниз: о 13:30 нас чекає обід. На зворотному шляху ми зустріли диких гірських козлів і ховрахів.

Післяобідня прогулянка вздовж річки не вдалася: почався дощ, і ми повернулися додому. Стало сиро й різко похолодало. Піч на кухні розтопити не вдалося – дуже диміла й загрожувала отруєнням. Газові обігрівачі пропускали газ і теж не давали жодної користі.

Раптово на вулиці зчинився переполох: усі кудись побігли, і почувся звук гвинтокрила. Маленький червоний гелікоптер не злякали дощ і сильні пориви вітру. Він привіз у село кілька коробок, як повідомив нам Міша, єдиний, хто вміє спілкуватися англійською.

Дощ посилився, блискавки й грім роздирали небо, а потім повалив сніг. Саме цей факт надихнув Миколу попрати й розвісити половину своїх речей )))) Коля, ти супероптиміст! Чи це магічний ритуал для гарної погоди? Розкрий секрет! ☺

Оскільки часу було багато, а зайнятися нічим, ми їли. Рома з дівчатами розсмакували яблучний пай – це наш чебурек із тертим яблуком і корицею.

Треба чесно визнати, що цей лодж був най«затишнішим» на треку )))). Холодно, сиро, душу немає, один кранчик із крижаною водою для вмивання на вулиці, зате можна скористатися водою в туалеті й світлом))).

Скільки градусів не знаю, але пуховик і штани з начосом мені не дуже допомагали. А ось портер Айда на фоні снігу виглядав дуже колоритно в сланцях на босу ногу, вітрівці й кепці ))). Ну й дає! Мабуть, його предки були ескімосами ☺.

12 день. Селище Дарамсала

Ніч була неспокійною: блискали блискавки, гуркотів грім, сипав сніг. Прокинулася о 4-й ранку. Дуже холодно. Усе вкрито 20-сантиметровим шаром снігу.

Вийшли о 7:40 у напрямку поселка Дарамсала (Daramsala, 4460 метрів). Перехід тривав близько 4 годин. Перша половина шляху була складною: висота давалася взнаки, дихання збивалося, ноги ковзали на мокрому снігу. Сніг активно танув, а стежку перетинали дві річки, які довелося переходити вбрід. Сили додавали сонячна погода, морозне прозоре повітря і чарівні засніжені гори!

Селище Дарамсала зовсім не схожий на попередні: будинками тут слугували залізні багатокімнатні вагончики з нарами на всю кімнату. Розміщення – на 2, 3 або 4 осіб. Портери оселилися в наметі. Нам видали ковдри.

Сонце припікало настільки, що я вирішила підкоригувати туристичну засмагу й одягнула купальник. Мар’яна й Катерина, обравши романтичні образи, вирушили фотографуватися на фоні снігу та гір.

Після обіду ми пішли в радіалку на гору. Дісталися висоти 4830 метрів. Для закріплення успіху зліпили сніговика й зробили кілька фото ))).

На спуску нас наздогнала хмарка, але ми встигли дійти до снігу.

Вечеряли о 17:00. Смачний смажений рис із капустою, морквою та омлетом грів зсередини ☺.

13 день. Перевал Ларкья Ла Пасс. Селище Бімтанг

Сьогодні – перевал Ларкья Ла Пасс (Larkya La, 5160 метрів).

Підйом о 3:00. Без сніданку та з ліхтариками вийшли о 4:10. Йде сніг.

Висота, ніч і сніг далися взнаки – дихати важко й нерівно. Група сильно розтягнулася. Мар’яна й Катя задавали темп, а замикаючими йшли Марина, Олена й Вова. Стежка нескладна, але дві попередні сніжні ночі зробили пейзажі ще більш мальовничими, підсилюючи враження від сходження – ноги буквально тонули в снігу ☺. До перевалу дійшли о 8:45. Набір висоти – 970 метрів. Було туманно, вітряно й багатолюдно. Паралельно з нами йшли ще дві групи туристів із портерами: іноземці.

Ура!!! Ми це зробили! Це мій висотний максимум на сьогодні – 5160 метрів над рівнем моря! Обійми, вітання й фото на пам’ять! Олена й Марина – мої герої! У 60 і 59 років досягти такої висоти – це подвиг!

Спускалися туманною, крутою й неспішною стежкою. Тут знову знадобилися наші «кішки». Зниження висоти – 1600 метрів до поселка Бімтанг (3500 метрів). Тут нас чекали затишні дерев’яні будиночки з чистою постільною білизною й теплою їдальнею.

Сьогодні день народження Катерини. Готуємо сюрприз на вечір. Завдяки винахідливості Марини дістали у місцевих какао й разом із портером Соуропом приготували шоколадний торт-пудинг ☺. Після вечері вимкнули світло й урочисто, зі свічкою, привітали іменинницю всі учасники групи. Навіть гід і всі портери підійшли з шовковими шарфами, щоб побажати удачі й щастя! А далі… далі були танці ☺.

Думаю, такий день народження – із підйомом на перевал, тортом у горах і непальськими танцями – запам’ятається надовго! ☺

14 день. Селище Гова

Встали, як зазвичай, о 6:00. Небо ясне. Відкрились гарні пейзажі навколо та в бік Манаслу.

О 8:00 вирушили в радіалку до озера Пончар (3700 метрів), яке ми бачили при спуску з перевалу. Стежка проходить по моренах вздовж розірваного льодовика.

Неймовірно красиве озеро! Прибережна галявина покрита килимом дрібних квіточок ніжно-сиреневого кольору. Спокійна водна поверхня відображає гори та хмари, які, як слайди проектора, змінюють картину, накриваючи собою, розпливаючись або зникаючи в далечі.

Повернулись до лоджу о 11:20. Після смачного обіду (вегетаріанський супчик: вода, борошно, морква та зелений горошок ☺) вирушили в село Гова (Gowa, висота 2500 метрів). Зниження висоти на 1000 метрів. Загальна довжина маршруту, враховуючи радіалку, близько 22 км.

Стежка йде вздовж річки через казковий хвойний ліс, вкритий мохом. Ліс вражає різноманіттям кольорів і розмірів квітучого рододендрону. Ліс зачаровував. Всі притихли, мовчки вдихали аромати та наповнювались звуками природи. Рідкісні фрази членів групи лунали пошепки, щоб не порушити внутрішній стан, не розлити внутрішній келих краси й гармонії.

Гостинність села Гова варта окремої уваги. Дуже затишні, красиві та чисті номери. Так, саме номери з душем, туалетом і балконом! ☺. Кухня вразила ще більше: святкові скатертини та стільці з білими чохлами! Прямо весільне оформлення ☺. Вечеря була такою ж смачною і теплою, як і атмосфера тут. Танцювали з Мариною твіст і вальс. Дурачились з привабливою та веселою собакою.

15 день. Містечко Бесісахар

Сьогодні був перехід до села Торопані (10 км), де нас чекали джипи. Дісталися о 10:30. Перехід зайняв 2,5 години. Йшли, балакали, смакували останні види гір, аромати лісу та шум річки.

У джипи сіли по 6 осіб. 13 тисяч рупій за машину. Їхали по дуже вузькій та небезпечній дорозі впритул до скель. Клаксон не замовкала, попереджаючи потенційних водіїв за черговим поворотом дороги. Близько 13 години зупинилися, щоб полюбуватися красивим водоспадом і поплавати в місцевих гарячих джерелах. Очікування трохи перебільшені )))

Спускаючись до річки, група побачила два квадратні басейни рудого кольору – це гарячі ванни з високим вмістом заліза. Смілому до цієї води занурився лише Євгеній і Пасанг. Трішки пізніше приєдналися Вова, Рома та Соуроп. Дівчата погрівали лише ніжки…☺. Після водних процедур нас чекав обід.

До Бесісахара ми дісталися близько 17 години. Спекотно і душно. Заселилися в 4-х поверховий хостел. Сьогодні день народження у Єлени зі Швеції. 60 років! Замовили їй торт і за вечерею всі дружно привітали. Наїлися манго та бананів. 🙂

16 день. Столиця Катманду

О 5-й ранку нас чекав комфортний автобус з кондиціонером. 8 годин пролетіли непомітно. За вікном змінювалися сцени з непальського життя. Тепер менше дивилася назовні, більше вдивлялася в очі і ловила настрій простих місцевих жителів…

Вдень нас уже чекав знайомий хостел. Прийнявши душ, всі розбрелися по Катманду за сувенірами.

За вечерею всі ще раз пораділи нашій душевній компанії, подякували за чудову спільну подорож і, звісно, смачно поїли ))).

І як написано в описі туру – краще придумати складно — завтра вранці ми вже розлітаємось по домівках, але в наших серцях ще довго буде жити гармонія, краса найвищих гір у світі і тепло нових дружб!!!

ДЯКУЄМО ГОРАМ!!! ДЯКУЄМО ДРУЗЯМ!!! Це найкращі травневі свята в моєму житті!!! 😈

• Читайте детальну програму походу довкола Манаслу >> ТУТ

*У звіті використано фото автора, а також інших учасників походу: Звєгінцевої Людмили та Єкатерини Гуленок. Дякуємо! 🙂