Країна Басків — тут закінчується Іспанія і починається щось інше
Є місця на нашій планеті, про які фізично важко розповідати без щирого захоплення. Країна Басків (País Vasco / Euskadi) — саме з таких. Це не зовсім Іспанія, і геть не Франція. Це дивовижний, автентичний окремий світ із власною унікальною мовою (баскська мова — еускара (Euskera) — є однією з найдавніших і найзагадковіших у Європі, адже вона не має жодних доведених родинних зв’язків із жодною іншою мовою світу), самобутньою кухнею, загартованим характером та неймовірною, майже містичною природою Атлантики.
Наша команда цього разу була зовсім невеликою — три учасники та я в ролі гіда. Проте «маленька група» тут жодним чином не означала «менш цікава». Навпаки: кожен із учасників мав за плечима солідний автономний досвід із категорійними походами різної категорії складності — як пішими, так і водними. Тож на кожному привалі, можна було заслухатися такими історіями та пригодами з минулих експедицій, що будь-який пригодницький серіал просто відпочиває.
Але перейдемо ближче до нашого незабутнього маршруту.
День 1 — Більбао, Португалете
Група успішно прилетіла в Більбао (Bilbao) 1 червня. Зустрілися в терміналі, обійнялися та поїхали заселятися в затишні апартаменти в містечку Португалете (Portugalete), неподалік від станції метро Пенота (Penota).
На цей день — усе. Після виснажливих перельотів, пересадок та фінального перезбору рюкзаків ми вирішили влаштувати вечір релаксу, адаптації та смачної вечері, налаштовуючись на майбутні відкриття.
День 2 — Гечо, Пленсія, Більбао
Ранок розпочався з видовищної переправи через річку Нервйон (Río Nervión) на знаменитому підвісному мості Пуенте-Колганте (Puente Colgante), він же — Біскайський міст (Bizkaiko Zubia / Puente de Vizcaya), офіційно внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Побудований ще у 1893 році видатним архітектором Альберто де Паласіо, він є першим у світі літаючим транспортером і одним із небагатьох мостів такого типу, що діють донині. Переправа у спеціальній підвісній гондолі над водою — це маленька та захоплива туристична пригода сама по собі.
На іншому березі річки нас зустрів район Гечо (Getxo) — і одразу пригостив добрячим порційним північним вітром із проливним дощем. Що поробиш: Північ є Північ, а Країна Басків диктує свої погодні умови, тут це абсолютна норма. Не злякавшись негоди, ми сіли у метро і поїхали далі на узбережжя, до курортного містечка Пленсія (Plentzia).
Там за планом у нас мав відбутися перший розминочний хайк до маяка Горліц (Gorlizko faroa), але природа внесла свої корективи — єдиний прохід скелястою стежкою виявився суворо закритим через нещодавній масштабний зсув гірської породи.Ми зробили невеликий, але бадьорий розгін для ніг уздовж океанічної лінії й вирушили підкорювати серце регіону — Більбао.
Ефект Більбао та прогулянка містом
Більбао — це дивовижне місто-фенікс. Ще якихось 30 років тому воно асоціювалося виключно з важкою металургійною промисловістю, сірими доками, брудом та економічним занепадом. А потім, у жовтні 1997 року, тут відкрили футуристичний Музей Гуггенхайма (Museo Guggenheim Bilbao), і місто буквально народилося заново. Цей урбаністичний феномен навіть отримав у світовій архітектурі та економіці офіційну назву «ефект Більбао» — коли один сміливий культурний об’єкт стає потужним каталізатором повного економічного та візуального перетворення цілого мегаполісу.
Ароматну каву з традиційними закусками ми пили в затишному кафе в районі Абандо (Abando) — це осередки витонченої архітектури епохи Belle Époque («Прекрасної епохи») та розкішного критого центрального ринку Меркадо-де-ла-Рібера (Mercado de la Ribera). Звісно, заглянули й у легендарне кафе «Ірунья» (Café Iruña), яке вражає своїм автентичним мавританським інтер’єром, збереженим з 1903 року. Свого часу за цими ж столиками з чашкою міцної кави любив проводити вечори сам Ернест Гемінгуей.
Далі за маршрутом:
- Емоційна прогулянка лабіринтами Старого міста, яке місцеві називають Каско-В’єхо (Casco Viejo / Zazpiataleak);
- Стрімкий підйом у зелений парк Ечебаррія (Etxebarria parkea) з панорамним виглядом на дахи міста;
- Прогулянка доглянутою набережною та перехід через ажурний білий міст Субісурі (Zubizuri) від культового архітектора Сантьяго Калатрави;
- І, звісно ж, обов’язкова фотосесія біля Паппі (Puppy) — гігантського 12-метрового тер’єра з живих квітів, що охороняє вхід до Музею Гуггенхайма.
До речі, я забув розповісти одну драматичну історичну деталь. Коли музей лише готували до тріумфального відкриття у 1997-му, баскські ліворадикальні сепаратисти з терористичного угруповання ЕТА планували закласти вибухівку прямо у квіткові горщики навколо будівлі. Жахливому теракту вчасно запобігли сили правопорядку, але під час перестрілки загинув один поліцейський на ім’я Хосе Марія Агірре (сьогодні площа біля музею названа на його честь). Сам кумедний квітучий цуцик Puppy від знаменитого художника Джеффа Кунса при цьому був ні до чого — його встановили трохи пізніше, і він став символом миру та відродження.
День 3 — Священна гора Горбеа
Сьогодні за планом — справжні гори. Найвища вершина провінції Біская — гора Горбеа (Gorbeia / Gorbea, 1481 м) — є для етнічних басків чимось значно більшим, ніж просто красивою географічною точкою. На її вершині височіє масивний 17-метровий металевий хрест — один із головних духовних символів усього регіону. Багато басків мають за традицію здійснити цей підйом хоча б раз у житті, виказуючи шану рідній землі.
Зробивши в дорогу класичні бокадільйос (bocadillos) з тортілья-де-патата (tortilla de patatas — соковитий традиційний іспанський омлет із картоплею та цибулею, затиснутий у хрусткому свіжому багеті, який є абсолютним must-have для будь-якого місцевого походу), ми вирушили в дорогу.
Сам підйом максимально комфортний, рельєф м’який та трав’янистий. Проте краєвиди тут абсолютно унікальні — навколо розстилаються безкраї зелені долини та пасовища, оповиті легким атлантичним туманом. На вершині, біля хреста, ми влаштували ситний обід, трохи неочікувано підгоріли на підступному північному сонці, яке раптом вийшло з-за хмар, і щасливі повернулися до машини.
День 4 — Містичний ліс, Герніка та Драконовий Камінь
Це був, мабуть, один із найінтенсивніших та емоційно насичених днів усього нашого треку.
1. Ліс Ома (Bosque de Oma)
З самого ранку ми попрямували в Боске-де-Ома (Bosque de Oma) — унікальний природний арт-об’єкт під відкритим небом, створений відомим баскським художником і скульптором Агустіном Ібарролою (Agustín Ibarrola). Уявіть собі: тихий сосновий ліс, де стовбури сотень дерев розписані яскравими фарбами вручну. Головна фішка в тому, що між деревами виникають цілісні масштабні картини (людські обличчя, тварини, складні геометричні фігури) лише тоді, коли ти стоїш на конкретній точці, позначеній на землі. Робиш крок убік — і оптична ілюзія розпадається на хаотичні штрихи. Рясний дощ, який супроводжував нас під кронами, зовсім не завадив, а лише додав локації містичної, майже казкової атмосфери.
2. Історична Герніка (Gernika)
Далі наш шлях лежав у Герніку (Gernika-Lumo). Це місто-символ, яке 26 квітня 1937 року під час Громадянської війни в Іспанії було практично повністю стерте з лиця землі бомбардувальниками німецького легіону «Кондор» та італійської авіації, що діяли на боці диктатора генерала Франко. Ця жахлива трагедія і зародження фашизму надихнули Пабло Пікассо на створення його всесвітньо відомого антивоєнного шедевра — монументального полотна «Герніка». Сьогодні місто повністю відбудоване — воно тихе, зелене й дуже затишне, але пам’ять про той страшний день закарбована тут у кожній деталі.
Ми відвідали:
- Великий вуличний мурал-репродукцію картини Пікассо, викладений із керамічної плитки;
- Будинок Зборів (Gernikako Batzarretxea), де розташовується історичний орган управління провінції. Саме тут, у внутрішньому дворі, росте знаменитий Дуб Герніки (Gernikako Arbola). Починаючи з XIV століття, під його кроною збиралися старійшини баскських родів, а кастильські королі складали присягу поважати суверенні права, свободи та закони баскського народу (fueros). Старе дерево загинуло, але на його місці продовжує впевнено рости молодий і сильний нащадок, що символізує незламність нації.
3. Острів Сан-Хуан-де-Гастелугаче (San Juan de Gaztelugatxe)
А під вечір на нас чекало видовище, яке складно повноцінно описати словами — скелястий острівець Сан-Хуан-де-Гастелугаче (San Juan de Gaztelugatxe). Це крихітна скеля посеред бурхливої Біскайської затоки, з’єднана з материком вузьким рукотворним кам’яним мостом-сходами, що налічує 241 сходинку. На самій вершині стоїть старовинна каплиця Іоанна Хрестителя, датована X століттям (за традицією, піднявшись туди, треба тричі вдарити в дзвони й загадати бажання).
Якщо це місце здається вам до болю знайомим — вам не здається. Саме тут знімали легендарний замок Таргарієнів — Драконовий Камінь (Dragonstone) — у культовому серіалі «Гра Престолів». Але навіть без цього кінематографічного бекграунду, вигляд хвиль, що розбиваються об кручі, та звивистих сходів викликає справжні мурашки по шкірі.
День 5 — Ущелина Ріо Карес, Пікос-де-Еуропа
На п’ятий день я вирішив дещо відступити від початкового маршруту Країною Басків. Знаючи, що мої супутники — досвідчені люди гір, які цінують складні та мальовничі стежки, я просто не міг не показати їм одне зі своїх найулюбленіших місць в усій Іспанії — Маршрут Карес (Ruta del Cares), розташований у сусідньому національному парку Пікос-де-Еуропа (Picos de Europa — «Піки Європи»).
Ця дивовижна стежка, буквально вирубана в прямовисних скелях над глибокою ущелиною річки Карес (Río Cares), вважається одним із найбільш видовищних трекінгових маршрутів на всьому Піренейському півострові. Нас чекали 12 кілометрів в один бік вздовж глибокого каньйону: вертикальні кам’яні стіни заввишки в сотні метрів, бурхлива бірюзова річка далеко внизу, прохолодні скельні тунелі й панорами, від яких натурально перехоплює подих.
Перед стартом ми залишили наш автомобіль у колоритному селищі Лас-Аренас-де-Кабралес (Las Arenas de Cabrales). Це місце є всесвітньо відомим завдяки виробництву знаменитого сиру Кабралес (Queso de Cabrales) — одного з найгостріших і найароматніших блакитних сирів у світі, який за давніми традиціями дозріває у глибоких і вологих карстових печерах цього регіону.
Місцевим автобусом доїхали безпосередньо до точки старту — і рушили в дорогу. Наша група пройшла 24 кілометри туди й назад на одному диханні.
День 6 — Канатна дорога Фуенте-Де, Кантабрія
Зранку ми переїхали в сусідню провінцію Кантабрія, до підніжжя скельного амфітеатру Фуенте-Де (Fuente Dé). Тут ми абсолютно випадково потрапили на відкриття видовищних професійних змагань із трейлраннінгу — бігу на так званий «вертикальний кілометр» (Kilómetro Vertical). Із захватом та подивом ми спостерігали, як атлети у стані неймовірного спортивного натхнення, азарту та фізичного болю буквально вибігали вгору по стрімкому схилу туди, куди ми навіть візуально не розуміли, як можна безпечно піднятися пішки без альпіністського спорядження.
Самі ж ми скористалися відомою канатною дорогою (Teleférico de Fuente Dé), яка за лічені хвилини підняла нас на висоту майже 1850 метрів, подолавши близько 800 метрів вертикального перепаду. Густі хмари цього дня щільно затягнули сусідні вершини, тому грандіозних панорамних краєвидів ми не застали. Проте із задоволенням прогулялися суворим високогірним плато, вдихаючи крижане, розріджене гірське повітря після кількох днів насиченого міського життя — це було безцінно.
Увечері, втомлені але задоволені, ми вирушили зворотним автомобільним шляхом до нашої бази в Більбао.
День 7 — Океанічний відтинок Каміно-де-Сантьяго
Легендарне паломницьке перепуття Каміно-де-Сантьяго (Camino de Santiago / Шлях святого Якова) дуже часто уявляють як монотонну, нудну прогулянку плоскими, випаленими сонцем полями Кастилії. Цей день став моєю маленькою, але переконливою відповіддю на цей популярний міф.
Ми обрали мальовничий ходовий відтинок Північного шляху (Camino del Norte), що пролягає від Португалете через вершину гори Серантес (Serantes) у напрямку селища Мускіс (Muskiz). Тут перед нами відкрилися круті рельєфні підйоми, густі евкаліптові ліси та розкішні панорами на безкрайній Атлантичний океан. Як бачите, зовсім не рівнина!
Дійшовши до прибережного селища Побена (Pobena) і справедливо вирішивши, що наші ноги чесно заробили свій сьогоднішній бонус, команда вирушила на розкішний піщаний пляж Ла-Арена (Playa de La Arena). Учасники походу без вагань занурилися в бадьорі прохолодні води Біскайської затоки (Golfo de Vizcaya). Я ж, як істинний гід, з комфортом розклався на теплому піску й ліниво спостерігав за цим благородним процесом гартування.
Це був наш фінальний активний ходовий день. Попереду залишалася вишукана культурна програма.
День 8 — Гастрономічний Сан-Себастьян
Сан-Себастьян, який самі баски гордо називають Доностія (Donostia / San Sebastián) — це взагалі окрема перлина в короні Країни Басків. Це розкішне й елегантне місто на березі океану зі всесвітньо відомим пляжем Ла-Конча (Playa de La Concha), який за формою нагадує ідеальну мушлю і стабільно входить до топів найгарніших міських пляжів Європи. Крім того, Доностія тримає світове лідерство за концентрацією зірок кулінарного гіда Мішлен (Michelin) на душу населення. Саме тут народилися знамениті пінчос (pintxos) — витончена баскська міні-версія іспанських закусок тапас, піднесена в ранг високого гастрономічного мистецтва.
Програма дня:
- Спершу ми здійснили підйом на історичний пагорб Ургуль (Monte Urgull), увінчаний мурами старої захисної фортеці Кастільйо-де-Ла-Мота (Castillo de la Mota) та величним монументом Христа. Вигляд на бухту Ла-Конча та скелястий острів Санта-Клара (Isla de Santa Clara) звідти відкривається просто приголомшливий.
- Далі ми влаштували справжнє гастрономічне паломництво — вирушили куштувати оригінальний баскський чізкейк. Цей знаменитий «палений чізкейк» (burnt cheesecake), що відрізняється карамельною темною скоринкою зовні та ніжною, майже рідкою кремовою текстурою всередині, народився саме тут, на кухні ресторану «Ла Вінья» (La Viña) у 1990 році завдяки шефу Сантьяго Рівері.
- Потім був тривалий тур по автентичних пінчос-барах Старого міста (Parte Vieja). У Сан-Себастьяні такий формат вечері — це не просто вживання їжі, це особлива культура, стиль спілкування та філософія життя.
Купа куплених сувенірів, повні шлунки та сяючі задоволенням обличчя.
День 9 — Мистецтво та прощання
Фінальним яскравим акордом нашої подорожі став повноцінний візит до Музею Гуггенхайма в Більбао. Навіть якщо ви максимально далекі від сучасного та концептуального мистецтва (чесно зізнаюся: мені в ньому теж інколи буває складно розібратися), цей комплекс обов’язково варто відвідати бодай заради його унікальної екстер’єрної архітектури. Шедевр деконструктивізму від канадсько-американського архітектора Френка Гері (Frank Gehry), облицьований тисячами титанових пластин, що фантастично змінюють свій відтінок залежно від кута сонячного світла та хмарності — це вже видатне самодостатнє мистецтво.
Після культурної програми ми піднялися на старовинному фунікулері на пагорб Арчанда (Artxanda) — оглядовий майданчик із найкращим панорамним виглядом на весь архітектурний ансамбль Більбао, що лежить у низині. Там ми випадково зустріли нашого земляка-українця, який люб’язно зробив для нас чудові спільні фотографії на згадку про цей тріп.
Смачний прощальний обід — і ось уже час вирушати в міжнародний аеропорт Більбао (Aeropuerto de Bilbao). Обійми, теплі слова, прощання з учасниками та з цією суворою, але прекрасною землею. Я абсолютно впевнений: Країну Басків вони не забудуть ніколи.
Замість висновку
Країна Басків — це дивовижне місце на карті світу, де складний ментальний пазл складається лише тоді, коли ти бачиш та приймаєш абсолютно всі його контрастні деталі разом:
- Смарагдові гори, що стрімко обриваються в глибокі води океану;
- Старовинна селянська кухня, яка легко уживається поруч із найвищими зірками кулінарного авангарду Мішлен;
- Драматична, сповнена боротьби історія та усміхнене, безпечне живе сьогодення;
- Геть незрозуміла для іноземців мова та неймовірно відкриті й щирі серця місцевих жителів.
Якщо ви все ще вагаєтеся і досі не були в цих краях — обов’язково збирайте рюкзаки та їдьте в Країну Басків, Андалусію, Піренеї чи будь-які інші чудові місця в Іспанії. Вона того варта.
