Кольоровий мікс високих Татр

Осінь в Карпатах дуже приємне та різнобарвна пора року. Татри не є вийнятком, ба більше – осінь тут особливо прекрасна.  І не важливо якою буде погода,  природа всерівно здивує і змусить захоплюватися побаченим. 

Наша група зустрілася на автовокзалі Кракова, звідки ми вирушили автобусом до Закопаного – давнього польського курорту з власною історією і традиціями. Однак затримуватись тут у нас не було часу, адже ми поспішали в гори – Татранський національний природний парк. В Закопане ми повернемося через 5 днів, в кінці нашої мандрівки. 

Перший день походу в Татрах лайтовий, бо всі змучені з дороги, і часу до заходу сонця не так багато. Наш трек почався в долині Косцеліска. Це широка гірська долина, по якій вверх по течії річки дуже плавно піднімається широка дорога. Він неї у всі боки відходять різноманітні марковані маршрути різної складності. Людей тут дуже багато. Хтось повертається з високих перевалів, а хтось прогулюється з дитячим візочком, чи просто неспішно гуляє. 

Ми ж поспішили до Мрозної печери – 600 метрової печери, що розсікає один з гірських відрогів, що спускається в долину Косцеліска. Печера мінімально обладнана, однак не підсвічена. Тож озброєні ліхтариками ми полізли вузькими галереями досліджувати підземне царство Татр. З рюкзаками тут доволі не зручно.

Після печери пройшли живописний каньйон з невеликою віафератою. В кінці вересня темніє біля 19:00, тож ми поспішили до притулку Hali Ornak. 

Схроніска в Татрах

Гірські притулки в Польщі називають схронісками, і про них я б хотів розповісти детальніше. Це як правило старі і дуже колоритні дерев’яні садиби побудовані ще в 20х роках 20го століття польським товариством Татранським. Ця організація займалася розвитком туризму більше ніж 100 років тому.  Будували вони схроніска і в українських Карпатах. На жаль до наших днів не дійшло жодне з них, адже після приходу совка,  всі вони згоріли або були розграбовані.  

В схроніску дуже затишно і є все необхідне для відпочинку після тяжкого похідного дня.  Є столова де подають смачні страви національної кухні,  “світлиця” – кімната де туристи проводять вечір,  спілкуються та діляться враженнями, гарячий душ, туалет, сушильна кімната для мокрого одягу, кухня для тих хто хоче готувати самостійно та звісно спальні номери різного розміру, з ліжками, матрасами та навіть постіллю.  

Після вбогої інфраструктури Українських Карпат це все здається чимось не реальним.  Важко передати ту неперевершену атмосферу, що панує в схронісках.  Люди після гарячого душу, пють келих пива і діляться враженнями та планами на завтра.  На стінах розіграні ретро фотографії Татр та численні мапи і схеми.  Засмучує лише кількість людей.  Забронювати місце в такому схроніску дуже важко, і робити це потрібно сильно заздалегідь.

Зимова стихія Татр

Прокинулись дуже рано,  одразу пішли снідати, і зрозуміли що прогноз погоди всеж виправдався. На вулиці падав дрібний дощ.  Сьогодні по нашому плану мав бути найскладніший день – 16 км, по високогірю Західних Татр з набором висоти понад 1000 м. 

Вгору йшлося дуже просто, і до перевалу Chuda Turnia ми добралися, не помітивши, як пройшов час. Тут панувала вже справжня зима, видимість була всього кілька метрів. Дув сильний вітер з поривами до 50 км/год, а температура опустилася нижче нуля. Дрібний дощ перетворився на сніжні крижинки, які боляче сікли по обличчю. Провести цілий день на високогір’ї в таких кліматичних умовах вкрай складно, тому було прийнято рішення спускатися і добиратися до нашого притулку іншим шляхом.

Довелося спуститися знову до закопаного, сісти на автобус і переїхати до іншої долини, а потім піднятися вгору до притулку Мураванець. Це також дуже атмосферне місце недалеко від гори Каспровий Верх. Цей будинок чимось нагадав мені обсерваторію на вершині гори Попа Івана. Він був збудований приблизно в той самий час.

Похід по Високих Татрах – нарешті

На третій день удача посміхнулася нам з самого ранку: на вулиці стояла прекрасна погода, повний штиль і голубе небо над головою. Поснідавши і залишивши речі в мурованці, ми вирушили в невелику радіалку до озера. Воно розташоване зовсім поруч, і тут дуже атмосферно.

У Татрах чудово організовані стежки: всі вони викладені каменем, добре марковані і прокладені для максимальної зручності проходження маршруту. Сходити із стежок суворо заборонено, за рахунок цього навколишні екосистеми збережені в ідеальному стані. Попри те, що національний парк відвідують мільйони людей протягом року, раніше я бачив таку кількість людей в горах тільки в Китаї.

Повернулися в мурованець, забрали наші рюкзаки і почали підніматися наказом вгору по дорозі. Піднялися на вершину Бескид висотою понад 2000 м. Схили гір з північної сторони були вкриті шаром льоду, через що підніматися було доволі складно, однак схили зі сторони мурованцю дуже пологі, що робило таке сходження абсолютно безпечним.

На вершину Каспрового Верху піднімається канатна дорога, тому тут безліч людей. Зупинилися на обід в ресторані на самій вершині, трішки перепочили і далі продовжили рухатися по основному хребту Східних Татр в сторону вершини Кондратова Копа. Ця частина хребта дуже мальовнича і називається також Короною Татр.

Сьогодні ми були в ударі і вирішили піднятися також на гору Великий Ґвонт, яка дуже популярна серед туристів, які відпочивають у Закопане. Це велика скеля, яку добре видно з самого міста. Після сходження на Ґевонт спустилися до Кузниці, де зупинилися в одному з готелів.

Долина П’яти Ставів Польських 

Долина п’яти ставів польських, напевно, сама відома локація у Високих Татрах. Це каскад із п’яти високогірних озер, які розташовуються на північних схилах цього гірського хребта. Тут, на березі одного з озер, знаходиться дуже мальовниче схоронисько. Саме до нього і вирушили ми ранком наступного дня. Здивувало, що попри те, що це був не вихідний день, людей у горах знову було дуже багато.

У субальпійському поясі на стежках було багато натічного льоду, що дещо ускладнювало проходження маршруту. Піднявшись до озера, ми провели кілька годин, медитуючи посеред сонячного високогір’я. Отримали неймовірну естетичну насолоду. Також побачили, що наша ціль — перевал Заврат — повністю засипаний снігом і є непрохідним. Тож довелося йти альтернативним маршрутом у Долину Морське Око.

Перехід з однієї долини до іншої дуже мальовничий. По дорозі було видно навіть найвищу вершину Карпатських гір — Герлаховський Штіт, який знаходиться на території Словаччини. На жаль, це був останній день гарної погоди в нашій мандрівці. На завтра знову передавали дощі. До Морського Ока ми прийшли під вечір стомлені й задоволені.

Риси і Морське Око

Морське око — це величезне озеро завального типу, чимось подібне до нашого Синевиру, яке розташовується на висоті 1400 м над рівнем моря. На його березі знаходиться один із найстаріших схоронiск у польських Татрах — дуже колоритне місце зі своєрідною атмосферою. Оскільки з 10-ї ранку передавали значні опади, ми прокинулися якомога раніше і вирушили в швидку радіалку до Верхнього озера.

Прогноз справдився на всі 100%. Як тільки ми зробили кілька фотографій з Верхнього озера, розпочався дощ. Про сходження на Риси не могло бути й мови, адже круті схили цієї гори були вкриті льодом, на який зверху падав дощ. Тож обійшовши навколо Морське око, ми вирушили назад до притулку Розтоки, в якому провели затишний вечір у теплі і комфорті, насолоджуючись видом з вікна і попиваючи гарячу каву із знаменитим штруделем.

На цьому наш похід завершився. Ми поїхали до Закопаного, де прогулялися і купили сувеніри та подарунки для близьких та рідних вдома. Попри те, що нам не вдалося пройти весь запланований маршрут, ми побачили Татри у всі пори року, за що дуже вдячні матінці-природі. Татри — це  справді неймовірне місце, куди хочеться повертатися знову і знову. Тож не прощаємося з цими горами, а кажемо: «До наступної зустрічі!»