Реюньйон – як здійснилась моя мрія
Про Реюньйон я дізнався ще в далекому 2014 році під час походу на Канарських островах. Тоді я зовсім нічого не знав про цей неймовірний острів посеред Індійського океану. Потім була невдала спроба потрапити на острів у 2018 році, коли через людський фактор мене не пропустили на літак у Парижі, вимагаючи додатковий штамп із посольства Франції для відвідування заморських територій. І ось у далекому 2024 році мрія нарешті здійснилася: я потрапив на Реюньйон, острів, що перевершив усі мої сподівання.
Зробити це зараз дуже просто: сідаєш на літак у Парижі, і через 8 годин ти вже на місці. Щоб потрапити на Реюньйон не потрібно жодних додаткових документів, лише звичайний український біометричний паспорт, адже цей острів є заморською територією Франції і частиною Шенгенської зони.
На острові є два міжнародних аеропорти: на півдні та півночі. Найбільшим з них є аеропорт у місті Сен-Дені, в який прилетіли і ми. Сен-Дені – це столиця острова, доволі велике за мірками Реюньйона місто, яке мені здалося не дуже цікавим і по якійсь мірі навіть безликим. З іншого боку порівнюючи його з Антананаріву – столицею сусіднього Мадагаскару, розумієш, що між ними пролягла величезна прірва, яку мабуть ніколи не вдасться подолати. Реюньйон – дуже заможний острів.
Довго засиджуватися в місті нам не довелося, адже прилетіли ми пізно ввечері. А зранку наступного дня вже вирушили на маршрут. На схилах гір, прямо над столицею, розташований національний парк Roche Ecrite. Він вкритий дуже красивими тропічними лісами, які піднімаються майже до самих вершин гір. Ці ліси були одними з найкрасивіших, що мені довелося бачити. Шкода, що в цей час не цвіло жодних орхідей, але навіть без цього різноманітність рослин просто вражає.
В парку Roche Ecrite ми провели два незабутні дні, під час яких піднялися на однойменну вершину, де зустріли світанок і побачили цирк Салазьє, а також основну ціль нашого походу — гору Пітон-де-Неж. Такого кольорового і золотистого світанку годі навіть собі уявити.
Загалом острів тропічний, але температурні коливання тут дуже значні: так, протягом дня температура доволі висока, і можна ходити в шортах і футболці, але під час сходження на вершини острова потрібно мати пуховик, шапку і рукавиці, адже тут може бути холодний вітер, а температура опускатися до 3-4°С. Іноді бувають навіть приморозки. Ночували ми в чудовому гірському притулку, який витриманий у дусі європейського трекінгу, доволі аскетичний, але при цьому достатньо комфортний і розміщений у дуже красивому місці.
Після сходження спустилися у містечко До д’Ань, де перепочили та насолодилися всіма благами цивілізації. Саме селище розміщене на високогірному плато, і просто з притулку був неймовірний вигляд на узбережжя острова та Індійський океан.
Далі нас чекала справжня пригода — перетнути цирк Мафате, який вважається найдикішою частиною острова. Сюди не веде жодна автомобільна дорога, а дістатися можна тільки гірськими стежками або на гелікоптері. До речі, гелікоптери на Реюньйоні — дуже звичайне явище і використовуються тут майже як звичайне таксі. Тому абсолютно рутинним явищем є ситуація коли продукти харчування та людей доставляють в гірські селища саме гелікоптером.
На самому дні цирку Мафате стежка безліч разів переходить річку, і цей трекінг іноді чимось нагадує національний парк Зайон у США, де також є маршрути, які йдуть просто по руслу ріки. Тут простіше просто зняти взуття, одягти сандалі і йти вверх по течії, насолоджуючись прямовисними скелями, які піднімаються з усіх сторін просто у небо. Рельєф на острові просто скажений, іноді важко уявити, що це реальність, а не просто комп’ютерна графіка. Дивлячись навкруги, я не міг збагнути, чому ці місця настільки мало відомі у світі. Люди багато знають про Мадейру, Азори, Канари тощо. Однак вони не йдуть ні в яке порівняння з тим, що ви побачите на Реюньйоні.
Нашою метою було пройти знаменитий маршрут GR R2, який вважається найповнішим та найскладнішим на острові. Хоча особливих складнощів для проходження цієї стежки я так і не побачив. Вона дуже добре організована та облаштована. Основною складністю є значні перепади висоти, а також загальна протяжність маршруту, адже він пересікає весь острів з півночі на південь. У цирку Мафате багато невеличких поселень, у яких люди живуть натуральним господарством, ну і звісно туризмом. Повсюди розкидані невеличкі gîtes d’étape (гірські притулки). Вони доволі прості, але мають усе необхідне для базового комфорту, зокрема гарячий душ, ліжко, туалет, електрику. Також є невеличкі магазинчики, де можна придбати базові продукти, необхідні на трекінгу.
В притулках щовечора готують традиційні креольські страви, які не відрізняються особливою різноманітністю. Зазвичай це просто рис і смажені сосиски з підливою з сочевиці. Іноді буває риба або салат. До таких страв пропонують аперитив – місцевий алкоголь. Це настоянки на тропічних фруктах та ягодах. Хоч така вечеря здається доволі одноманітною, вона все ж ситна і заряджає енергією на весь наступний день. Чимось вона мені нагадує непальський далбат. А от зі сніданками тут набагато гірше. Ви отримаєте багет з маслом, джем а також каву. Все точно як у Франції.
У цирку Мафате ми провели три дні, протягом яких побачили неймовірні пейзажі та дивовижні ландшафти. Дуже запам’ятався водоспад Trois Roches, який, розсікаючи вулканічну породу, падає кудись у камʼяні глибини острова. Є тут також і свій Yellowstone. На жаль, без гейзерів, але навколишні ландшафти дуже нагадують цей далекий вулканічний світ. Із тваринним світом на Реюньйоні усе значно гірше. Острів доволі невеликий, тож в колоніальні часи тут були винищені більшість ендемічних видів птахів, та ссавців, які просто не витримали конкуренції із завезеними котами та собаками. Тому, окрім декількох ендемічних видів, на острові немає нічого цікавого із живності.
Пройшовши перевал Col du Taïbit, ми потрапили до цирку Сілаос і спустилися до однойменного містечка. Сілаос є містом-побратимом Шамоні і за своїм виглядом, атмосферою та загальним духом дуже нагадує це місто. Затишні вулички з кав’ярнями та сувенірними магазинами, багато людей, які або готуються до виходу в гори, або щойно спустилися, неймовірні пейзажі навколо. Все це дуже нагадує європейські гірські міста з єдиною поправкою: замість хвойних та листяних дерев ви можете побачити пальми та тропічну зелень. Короткий відпочинок, прання, відвідування ресторанів і знову вихід у гори.
Підйом на найвищу вершину острова – Пітон-де-Неж відбувається за загальними правилами гірських сходжень. Спочатку піднімаємось до штурмового табору, який представлений високогірним гірським притулком, а далі прокидаємось серед ночі і піднімаєтесь на саму вершину, де зустрічаємо світанок. Жодних труднощів під час сходження ви не зустрінете: гора повністю трекінгова, не потрібно ніякого спеціального спорядження, жодних скельних ділянок. Іноді трапляються фрагменти із сипухою, але їх не так багато. Головне — взяти з собою теплий одяг, адже на світанку на вершині дуже холодно. Але які ж неймовірні пейзажі звідти відкриваються та які кольори неба можна побачити — це просто фантастично!
Після сходження спустилися до притулку, поснідали, перепочили і пішли далі. Спуск досить непростий, адже пролягає через високогірний субальпійський пояс, який виявився напрочуд вологим. Важко уявити, що чагарники можуть акумулювати таку велику кількість вологи з океанічних хмар. Потім субальпійський пояс перейшов в неймовірні тропічні ліси, де й знаходився наш наступний притулок. Вранці був неймовірний світанок. Тепер ми бачили ранковий цирк Салаз’є з протилежного боку від гори Roche Ecrite (2250 м), на яку піднімалися на початку подорожі по Реюньйону.
Після світанку дозволили собі трохи поніжитися у ліжку, поснідали і пішли в радіальний вихід у долину Trou de Fer. Це справжній Загублений світ. Узагалі вперше цю долину змогли дослідити лише наприкінці XX століття, що саме по собі вже неймовірно. Тут дуже багато людей, адже це популярне місце, куди веде добре облаштована стежка, а неподалік є парковка до якої можна добратися на авто. Однак Долина найбільше вражає саме з висоти пташиного польоту, тому сюди бажано прилітати на гелікоптері, з екскурсіями які дуже популярні на острові, але коштують понад 300 євро. Нам вдалося насолодитися долиною через об’єктив дрона.
Наступного дня на авто відвідали водоспад Voile de la Mariée (Фата нареченої), пообідали на березі океану, відвідали церкву Église Sainte-Anne.
На острові є також велике озеро Grand Etang. Скажу по правді, я очікував від нього значно більшого, яле таке розчарування закономірне після всього того, що ми побачили в цирку Мафате. Найгірше, що через озеро перекинута лінія електропередач, яка дуже псує загальний вигляд локації. Трекінг тут не дуже цікавий, але навколо озера можна пройтися верхи на конях, що, як на мене заслуговує на увагу.
Вже вечеріло, коли ми добрались до притулку біля вулкана. На останній кілометрах шляху нам пощастило побачити острів у золотих променях сонця що сідає за горами. Притулок на Пітон-де-ла-Фурнез знаходиться на висоті понад 2000 м, і як ви вже здогадались – тут дуже холодно. При цьому зоряне небо просто неймовірне. Всередині розпалений камін, тепло і затишно. Провели чудовий вечір, дегустуючи французьке вино і готуючись до наступних пригод на вулкані.
На жаль, Пітон-де-ла-Фурнез був не активним. Останнє його виверження зафіксовано у 2006 році. Відтоді рідкої лави на острові не бачили. Однак у цьому є свої плюси, адже можна піднятися на саму вершину вулкана. Коли він активний, це, звісно, неможливо. Єдиним мінусом Пітон-де-ла-Фурнез є величезна кількість людей. Чомусь це місце є дуже популярним серед туристів на Реюньйоні.
Після сходження на вершину нас чекав ще героїчніший спуск: потрібно було скинути більше 1800 м висоти та пройти додаткових 17 км. Це був справжній челендж, але ми чудово справилися із цією задачею, хоча й прийшли на місце ночівлі близько 23:00. По дорозі нас накрив справжній циклон: вітер з дощем промочив до нитки, але чим нижче ми спускалися, тим тепліше ставало. Тому цей дискомфорт швидко минув.
Отже, ми завершили проходження маршруту GR R2 і далі відправилися відпочивати на море. По дорозі заїхали до двох чудових водоспадів Cascade du Trou Noir і Grand Galet, в одному з яких навіть скупалися. Далі відвідали мис Cap Méchant, де подивилися, як величезні океанічні хвилі розбиваються об скелі острова. Це справді неймовірне видовище!
Але нам так не хотілося прощатися з горами, що довелося також заїхати на оглядовий майданчик Майдо, звідки ми побачили практично весь цирк Мафата і весь шлях, який подолали. Це було дуже цікаво!
Відпочивати на пляжі ми зупинилися в Сен-Жилі. Це єдине місце на острові, де офіційно дозволено купатися. Справа в тому, що в прибережних водах острова Реюньйон водиться особливий вид акул. Вони мають чітко виражену територіальну поведінку і намагаються нападати на все, що потрапляє на їхню територію. Таким чином, більшість зафіксованих нападів акул на людину припадають саме на Реюньйон. На острові можна купатися лише на пляжах, які спеціально захищені від акул. Один із них знаходиться якраз у містечку Сен-Жиль, яке є одним з найбільших туристичних центрів острова.
Загалом на острові є багато різноманітних активностей: велосипедний спорт, трейлранінг, каньйонінг, екскурсії на гелікоптерах і спелеологія в лавових тунелях тощо. Тут також можна поплавати з дельфінами та китами (нам пощастило побачити дельфінів просто з берега).
Загалом острів залишає дуже яскраві і незабутні враження, тож я щиро сподіваюся ще повернутися сюди не один раз. Тут доволі складно без знання французької мови, тож це завжди потрібно враховувати при плануванні своєї подорожі на острів. Проте будь-які труднощі в підготовці просто ніщо, в порівняні з тим, які емоції та враження вам подарує Реюньйон.
