🎁 Терскей Ала-Тоо, або у природи немає поганої погоди /

Галина Матусевич

Похід по Киргизстану | Терскей Ала-Тоо і озеро Іссик-Куль

Терскей Ала-Тоо, або у природи немає поганої погоди

Отже, цей день настав! Усе почалося зі зустрічі з інструктором, якого звати Юрій Климпотюк. З аеропорту міста Алмати (Казахстан), де розпочинається цей похід Тянь-Шанем, нас забрав водій, із яким заздалегідь домовилися про трансфер на маршруті. Закинувши рюкзаки в машину, ми поїхали до магазину за продуктами. Купували все необхідне разом, тому багато часу це не зайняло, і ми ще встигли пообідати в місцевому бістро “Каганат” та оглянути Центральну мечеть.

Від себе хочу додати, що місто Алмати дуже красиве та зелене. Там багато парків і визначних місць, наприклад, Кок-Тобе. Це своєрідний міський символ – гора, з якої відкривається вид на гори та саме місто. Туди можна дістатися пішки або на підйомнику.

Після короткої прогулянки ми сіли в автобус і вирушили оглядати Чаринський каньйон. Він розташований у Казахстані на березі річки Чарин. Усім нам дуже сподобалася ця мініверсія Гранд-Каньйону, хоча Чарин не такий уже й маленький: його протяжність становить 154 км, а вік каньйону – 12 мільйонів років.

Майже весь день ми витратили на збори та переїзди, тому вирішили заночувати в гирлі річки в наметах і в компанії комарів 😉

День 2. Каракол, ущелина Алтин-Арашан

Вранці ми зібрали речі і, нарешті, поїхали до Киргизії. За вікном машини безперервно виднілися гори та безкрайня степ. У першому ж магазині біля дороги водій порадив нам купити крут — сиров’ялені солоні кульки з сиру, та кумис — кисломолочний напій з кобилячого молока.

Ближче до обіду ми приїхали в Каракол, прогулялися містом і вирушили за місцевими смаколиками в кафе. Кухня в Казахстані та Киргизії схожа, ми замовили бешбармак (локшина з бульйоном та бараниною), манти (ті ж пельмені), тушковане м’ясо, рибу і чай з молоком, який там п’ють у необмежених кількостях.

Добре відпочивши, ми зустріли наших казахських друзів і вже в повному складі, а саме: гід та 10 учасників, вирушили до села Теплоключенка, де починалась пішохідна частина походу.

Ми попрощались з водієм і, закинувши рюкзаки в іншу машину, вирушили на легке до ущелини Алтин-Арашан або, по-російськи, Золотий джерело.

За кілька годин дісталися до стоянки, де нам запропонували переночувати в юрті і скупатися в лікувальних гарячих джерелах. Ми, звісно ж, не відмовились 😉

День 3. Ліс Киргизії

Вночі почався сильний дощ, який переслідував нас протягом усього походу, але про це пізніше 😉

Ранок видався сирим і холодним, але йти треба, адже нас чекав довгий і виснажливий підйом.

Неймовірна краса гір зігрівала душу, і мені навіть спочатку не вірилося, що це Тянь-Шань (в перекладі з китайської — Небесні гори), бо в низині гори дуже нагадують українські Карпати, але вище ґрунт стає кам’янистим і практично голим, дме вітер і мерзнуть руки.

Вечором ми поставили табір на березі річки. Дуже незвично і приємно засинати під такий шум, але спати все ж холодно. Обов’язково візьміть у цей похід термобілизну, надійний спальник і теплу курточку.

День 4. Перевал Ала-Кель, озеро Пестре

Через не дуже сприятливі погодні умови ми лягали спати о 9 вечора, зате прокидалися майже завжди о 6 ранку. Так було і сьогодні: прокинулися, швидко запхали речі в рюкзаки і пішли на перевал Ала-Кель. Підйом важкий і складається з сипухи, тут головне — не зупинятися, інакше починаєш ковзати вниз.

З перевалу відкривається приголомшливий вид на однойменне озеро Ала-Кель і засніжені вершини. Ала-Кель в російському перекладі означає Пестре озеро, і це дійсно так. Його води можуть змінювати колір, воно холодне і дуже чисте.

Всі подолали перевал, але довго на вершині залишатися не було можливості, дув сильний вітер. Незважаючи на все, ми зробили багато красивих фотографій і спустилися до озера, де нас наздогнав град.

Швидко пообідали і почали спускатися в ущелину Каракол, де дуже-дуже багато каменів, що також нагадує мені українські Карпати, а саме Горгани.

Цього разу ночували в лісі, але, як завжди, падав дощ, і ми залишилися без вогню 😉

День 5. Дорога до перевалу Телети

Сьогодні практично весь день ми йшли лісом. Після дощу всі стежки розмило, і камені стали слизькими. Тут однозначно не обійтися без трекінгових палок, щоб не прокотитися на попі 😉

Перейшовши міст через річку, ми змушені були зробити привал, щоб хоч якось перечекати дощ.

Пізніше пішли на підйом, розбили табір біля річки, а ввечері співали пісні. Маршрут по Терскей Ала-Тоо (з киргизького — Пегій гори) прокладений так, що ти постійно бачиш річку, і нам неодноразово доводилося переходити ці річки вбрід або по каменях.

Але дощ наздогнав нас і тут. Він падав кожен день разів п’ять і вночі. Ми навіть звикли до нього і сумували, коли він не йшов 😉

День 6. Льодовик Каракола

За планом сьогодні ми повинні були підкорити Східний Телети, але підйом вийшов важким, і ми, залишивши рюкзаки на галявині, пішли в радіалку до льодовика, щоб подивитися на пік Каракол поблизу.

Але до нього також треба було дістатися або добратися 😉 Ми дійшли і добралися, зате змогли насолодитися неземною красою льодовика. А сам пік Каракол (5281 м) підноситься над долиною, ніби охороняючи її.

Поки поверталися назад до рюкзаків — почався дощ. Переждавши його і пообідавши під кам’яним навісом, ми вирішили спуститися назад вниз.

І… О чудо! Вечором на стоянці дощ чомусь більше не йшов, і нам вдалося цілий годинник погрітися і посидіти біля вогню.

День 7. Західний Телети

З новими силами ми вирішили все-таки підкорити Телети, але не Східний, а Західний (3760 м). Адже до цивілізації якось треба ж дістатися 😉

Нас чекав довгий підйом і такий самий спуск. Але на перевал Телети вийти було навіть простіше, ніж на Ала-Кель, якби не сніг на вершині. А ось на спуску нас наздогнала не просто злива, а гроза. Це був пік наших мрій!

Швидко поставили намети і без вечері лягли спати, чекаючи ранку. Вранці було тепло і навіть виглянуло сонце;)

День 8. Джети-Огуз

Шкода, але цей день став останнім у пішій програмі туру. Поки світило сонце, ми просушилися і побігли вниз, у долину Джети-Огуз.

І що ж? Унизу було спекотно, паслися корови та літали метелики.

Щоб не втрачати часу дарма, ми пішли милуватися водоспадом, а деякі поїхали кататися на конях.

Пізніше приїхав наш водій Максат і запросив усіх до себе в гості. Він із дружиною живе в маленькому селищі майже на березі озера Іссик-Куль.

По дорозі ми ще помилувалися червоними скелями: Розбитим Серцем і Скелею Семи Биків, звідки й походить назва селища та долини Джети-Огуз.

Підкріпившись у Караколі, пізно ввечері ми дісталися будинку водія, де нас зустріла господиня Жулдиз.

У казахів і киргизів кожне ім’я щось означає. Наприклад, Жулдиз — це зірка, Максат — мета.

Якщо коротко, то гостинність киргизів вражає. І як же неймовірно приємно спати у теплому ліжку… Хоча там немає звичних нам ліжок, на підлогу просто кладуть зручні матраци й ковдри.

День 9. Іссик-Куль

Зранку на кухні нас чекав сніданок. Хліб, мед, джем, масло, багато чаю та кави. У киргизів процес чаювання може тривати вічно 😉

Але треба поспішати на Іссик-Куль, або Гаряче озеро. Саме тому вода в озері ніколи не замерзає.

Більшу частину дня ми купалися, лежали під парасольками, їли манти й просто насолоджувалися цим прекрасним відчуттям спокою 😉

Ввечері ми перебралися на інший пляж, де влаштували справжній бенкет. Жулдиз приготувала димламу (тушкована картопля з овочами та м’ясом), і, всівшись на покривала, ми цілий вечір бесідували та милувалися озером.

День 10. Іссик-Куль і Бостери

Цей день ми вирішили урізноманітнити екскурсіями та вирушили в селище Бостери, щоб покататися на оглядовому колесі й купити магнітики.

Після обов’язкового ритуалу поїдання місцевих страв ми поїхали в Чолпон-Ату, де знаходиться Рух Ордо — виставковий етно-релігійний комплекс. Дізналися багато цікавого від екскурсовода й повернулися назад до будинку водія, щоб поласувати шашликами з баранини 😉