Відгук про літній похід на Петрос та Говерлу, Карпати
Ви знаєте, як смакують Карпати? Якщо Ви ніколи там не були, не довідаєтесь, які вони на смак.
Літні Карпати – похід на дві вершини
Коли закінчувалося літо і сонцю вже було ліньки вставати раненько, я надумала чкурнути в Карпати. Мій коханий був так заклопотаний роботою, що не знайшов часу на подорож, тому вирішено було їхати із «Pohod V Gory». Інколи їх, чоловіків, вартує залишати наодинці, аби вони зрозуміли, що ранкова яєчня із кавою та тостом на столі з’являється не сама по собі і її готують не чарівні гноми з ельфами. Отож що вирішено, те і зроблено. Мабуть, найважче перед будь-якою мандрівкою – зпакувати наплічник і прокинутися зранку. Саме у такі моменту у голову приходять найпідступніші думки: «Та ну його, і так прогнозували грозу із градом, а ще ранкові приморозки. Та й горло здається мене щось трохи болить…» Але зусиллям волі ти відганяєш усі лукаві думки і одягаєш на себе «термуху», рюкзак… і розумієш, що четверта пара шкарпеток, мабуть, була зайва.
Франик, як його любляче називають усі західняки, зустрів ранковою кавою і вокзальним хотдогом. Хто б що не казав, але хотдоги і кава на вокзалі смакують особливо. Мабуть, є щось у цьому екстремальне і непередбачуване… Але зараз не про це. Кожна подорож багато в чому залежить від того, з ким Ти її проведеш. Люди у мандрівках творять настрій самої мандрівки.
Зібралося на десятеро: з Дніпра, Києва, Чернівців,Одеси, Миколаєва, Львова. Різні за віком, звичками у повсякденному житті, але однаковими у бажанні йти назустріч пригодам.
З пригод у нас намічалися гора Петрос, Говерла, озеро Несамовите, але це все мало бути попереду. Спершу мікроавтобус мав відвезти нас до с. Лазещина. Ландшафти за вікном змінювалися, кудись втікав асфальт, а натомість приходили розбиті гірські дороги. Із с. Лазещини ми мали дістатися до підніжжя Петроса і там розбили табір. Добирання до місця таборування далося доволі легко, наш інструктор Сашко великодушно погодився самостійно нести більшу частину їстівних запасів групи, що не могло не тішити. Адже, як знають досвідчені туристи, сила земного тяжіння в горах працює дещо по-іншому і додолу тягне сильніше.
Дорогою до місця ночівлі чулися звуки сопілки та дзвоники, начіплені на овець, яких пастухи зганяли до кошар. Незабаром очам відкрилася вівчарська колиба, на якій, як незмінний атрибут вівчарського життя, горіла «жива ватра». Споглядання цього окремого світу в світі, на пошуки якого, мабуть, люди і йдуть в гори, викликав неймовірний душевний спокій.
Надвечір ми дібралися до місця таборування і швиденько розклали намети. На вечерю приготували борщ на багатті, заварили чаю і неспішно гомоніли довкола вогнища до пізнього вечора.
На небі щедро розсипалися зорі…
Ніч видалася прохолодною, хотілося одночасно натягнути на себе весь наявний одяг, щоб хоч якось зігрітися. Сніданок, приготований нашим інструктором з гречки та тушонки, відновив втрачені напередодні сили, а ранкова кава додала бадьорості. Далі ми швиденько зібрали рюкзаки і залишили їх у наметі інструктора, щоб без зайвого вантажу піднятися на вершину Петроса.
Сходження на Петрос Чорногірський
Стежка на Петрос стрімко вилася вгору, йти було непросто, і у ці миті я особливо раділа тому, що наплічник залишився внизу. Нагорода за потрачені сили чекала нас на вершечку. Виявилося, що хтось встав раніше нас і накрив полонини білою ковдрою… Невгамовний вітер старався зігнати нас з гори і залишити її для себе, своєю силою і холодом він начебто намагався показати, що він тут господар і не радий гостям.
Загалом підйом на Петрос зайняв у нас близько двох годин, стежка униз видалася куди легшою, ми поспішали. Старша сестра Петроса, Говерла, чекала на нас.
Іти з наплічниками було вже куди важче. Тішило, що прохолодний гірський вітерець робив спеку не такою втомливою. Чим вище ми підіймалися, тим живописнішими ставали краєвиди.
Говерла має свій чар, дивний і не повторний. Немов царівна Українських Карпат, височить над всіма і пильнує свої володіння…
Вершина Говерли
У притулку перед Говерлою ми зупинились трішки передихнути і, залишивши наплічники, подолати останні кроки до вершини. На вершині Говерли було мов на галасливій ринковій площі.
Багато туристів, які ішли із Заросляка та Лазещини, раділи зустрічі із вершиною. І у кожного ця радість була своя, особлива. Хтось радів гучно, хтось мовчки, а ще хтось і досі не міг перевести подих після затяжного підйому. Радість від того, що ти піднявся на гору (саме так – піднявся, а не підкорив), наповнює Тебе, самостверджує і водночас приходить розуміння того, який Ти насправді слабкий перед силами природи.
Соромно зізнатися, але дістатися до озера Несасамовитого нам видалося не під силу, забракло часу, попереду чекав спуск у Лазещину, де ми мали провести нашу останню ніч у горах.
Ноги все більше переставали слухати і ліниво йшли додолу, можливо через те, що насправді і тіло, і душа не хотіли вертатися до задушливого міста.
Спати у цю ніч нам видалося поблизу річки. Знову була вечеря, багаття і посиденьки до пізньої ночі, хотілося відтягнути цю мить прощання з горам, ще трішки затриматися та наситити легені чистим карпатським повітрям.
Прокинулися ми раненько, щоб востаннє у цій мандрівці зустрітися із сонечком та розкласти багаття для приготування сніданку. Коли наплічники та намети вже були зібрані, приїхав наш мікроавтобус , який повинен був нас відвезти до Івано-Франківська.
У місті ми зібралися у кафе «Десятка», смачно пообідали, згадали пригоди, які з нами відбулися та пообіцяли зустрітися знову на нових стежках та у нових походах.
П.С. Особливу подяку у цьому поході хотіла б висловити інструктору Сашку за те, що у найхолоднішу ніч позичив свою пухову куртку і знаходив слова підтримки на найкрутіших стежках. Подрузі Любі за те, що була чудовою співрозмовницею і просто веселою та чуйною дівчиною. Друзям із Одеси та Миколаєва – тріо спортсменів (Костя, Віка, Оленка) – дякую за мотивацію. Ігорю та Олегу (двоє братів з Києва) за філософію у підкоренні вершин … «пиво в поміч»))) Наталії та Софії за науку вміти підтримувати одна одну. Віці та Юлі за гарний настрій.
Велике спасибі турклубу «Pohod V Gory» за класну організацію і чудове маленьке життя! 😉
