Як ми піднялись на Триглав | Похід Юліанськими Альпами в Словенії

Словенія — одна з найцікавіших країн Європи для гірських походів. На невеликій території тут розташувалися Юліанські Альпи, льодовикові озера Блед і Бохинь, глибокі долини, водоспади та десятки маршрутів, що ведуть через Триглавський національний парк. А над усім цим височіє Триглав — найвища гора Словенії заввишки 2864 метри.

Наш похід у Словенії ми побудували так, щоб не просто піднятися на Триглав, а пройти повноцінний маршрут через найкрасивіші місця Юліанських Альп. Подорож розпочалася в Любляні, звідки ми вирушили до озер Блед і Бохинь, а потім пішки пройшли від водоспаду Савіца через Долину Триглавських озер у високогірну частину національного парку.

Кульмінацією маршруту стало сходження на Триглав по маршруту via ferrata, після якого ми перетнули масив і спустилися через перевал Лукня в долину Врат.

У цьому звіті розповідаємо, як пройшов наш похід Юліанськими Альпами, яким виявилося сходження на Триглав і що ми побачили за сім днів подорожі Словенією.

Наш похід у Словенії — це семиденна подорож через Юліанські Альпи з відвідуванням найвідоміших природних місць країни та сходженням на Триглав (2864 м) — найвищу вершину Словенії.

Фінальна частина сходження проходить обладнаним скельним маршрутом via ferrata, тому подорож поєднує класичний гірський трекінг із нескладними елементами альпінізму.

День 1. Знайомство з Любляною

Наша подорож Словенією розпочалася з Любляни — невеликої, затишної столиці, яку легко досліджувати пішки. Я дістався сюди на авто, а більшість учасників походу прилетіли літаком з Будапешту, або ж автобусом. До вечора вся група поступово зібралася в місті, ми вирушили на першу спільну прогулянку.

Центр Любляни виявився напрочуд компактним. Тут майже немає відчуття великої європейської столиці: вузькі вулиці, набережні річки Любляниці, старі будинки, численні кафе та Люблянський замок, що височіє над містом. Загалом Словенія складає враження “слов‘янської Швейцарії”, все дуже чисто, і на своїх місцях.

Цей вечір ми спеціально залишили спокійним. Попереду чекали Юліанські Альпи та кілька днів гірського маршруту, тому після прогулянки центром влаштували спільну вечерю в одному з ресторанів національної кухні.

День 2. Озеро Блед і Бохинь — ворота до Юліанських Альп

Наступного ранку ми залишили Любляну та вирушили до одного з найвідоміших місць Словенії — озера Блед. Смарагдове озеро, маленький острів із церквою Успіння Богородиці та середньовічний замок на високій скелі створюють пейзаж, який давно став одним із символів країни. Тут дуже багато людей, всі парковки переповнені, а на в‘їзді до містечка стоїть традиційний корок на 10-15 хв.

Тут нас чекав місцевий гід – Тетяна, українка, що живе в Словенії вже багато років. Від неї ми дізнавшись більше про історію Словенії та самого Бледа. Після екскурсії залишився час просто поблукати берегом озера. Частина групи піднялася до Бледського замку, звідки відкривається чудова панорама озера та навколишніх гір, а потім пішли купатися в цьому неймовірному озері. Так тут можна і треба купатися. Вода прохолодна і дуже чиста.

Але Блед був лише першою зупинкою. Далі ми рушили до озера Бохинь, уже значно ближче до гір. Якщо Блед — туристична візитівка Словенії, то Бохинь відчувається зовсім інакше. Це найбільше природне постійне озеро країни, затиснуте між схилами Юліанських Альп і розташоване на території Триглавського національного парку.

Ми оселилися в туристичному готелі на березі озера, і решту дня присвятили прогулянці навколо Бохиня. Повечеряли в тематичному ресторанчику під скелею, де кожен бажаючий може просто взяти систему і спробувати свої сили в скелелазінні. Неподалік є також канатна дорога, піднявшись якою можна побачити панораму всього нашого маршруту. Це був останній неспішний день нашої подорожі — наступного ранку ми мали залишити цивілізацію й вирушити вглиб Юліанських Альп.

День 3. Водоспад Савіца та Долина Триглавських озер

Прокинулися рано. Поснідали, зібрали рюкзаки й ранковим автобусом в 7 ранку вирушили до водоспаду Савіца — місця, звідки починалася піша частина нашого маршруту.

Савіца — один із найвідоміших водоспадів Словенії. Вода виривається просто зі скельного масиву та падає приблизно з 78-метрової висоти, утворюючи характерний подвійний потік. Водоспад живлять підземні води високогірної частини Юліанських Альп, а сама Савіца далі впадає в озеро Бохинь. Доречі, раніше відвідування водоспаду було платим, зараз його зробили безкоштовним.

Після короткої прогулянки до водоспаду ми нарешті закинули рюкзаки на плечі й почали набирати висоту.

Від Савіци стежка різко йде вгору. Серпантин прокладений серед лісу та скель, а на окремих ділянках з’являються металеві троси й перила. Технічно маршрут нескладний, але тривалий набір висоти швидко дає зрозуміти, що прогулянкова частина нашої подорожі закінчилася.

Чим вище ми піднімалися, тим сильніше змінювався ландшафт. Ліс поступово залишився внизу, а навколо з’явилися характерні для Юліанських Альп світлі вапнякові скелі. Приблизно через п’ять із половиною годин ми дісталися Долини Триглавських озер — одного з найкрасивіших районів Триглавського національного парку.

Її часто називають Долиною семи озер, хоча насправді водойм тут більше, а їхня кількість та розміри змінюються залежно від сезону й кількості води. Озера розкидані серед карстових плато на різних висотах і оточені суворими вершинами Юліанських Альп.

Нашою домівкою на цю ніч став гірський притулок Koča pri Triglavskih jezerih, розташований біля Двійного озера. Ми прийшли досить рано, тому після поселення залишилося багато часу. Можна було просто відпочити після першого серйозного переходу або прогулятися вздовж озер.

“Коча” – це гірський притулок, дуже схожий на “схроніска” в Татрах чи “кабани” в румунських Карпатах. Тут є столова з смачною їжею, і кімнати для ночівлі. Як правило є кілька двомісних кімнат, а решта великі кімнати, що вміщують 10 і більше людей. Постелі в кочах мають постільну білизну, тож вам не потрібно тягнути з собою спальні мішки і килимки. Душ в кочах відсутній, адже словенці не ходять в довгі походи по Словенії, і 2-3 дні можна потерпіти.

День 4. Через високогір’я Юліанських Альп

Наступний день почався ще до світанку. Прогноз обіцяв після обіду дощ, тому затримуватися в горах не хотілося. О шостій ранку ми вже снідали, а невдовзі знову вийшли на маршрут.

Від Долини Триглавських озер стежка поступово веде все вище в центральну частину Юліанських Альп. Зелень залишається позаду. Пейзаж стає дедалі суворішим: навколо світлий вапняк, карстові западини, осипи та майже позбавлені рослинності гірські схили. Саме таким багато хто уявляє високогір’я Словенії.

Цього дня маршрут був технічно нескладним, але дуже красивим. Ми поступово набирали висоту, переходили через перевали та рухалися все ближче до масиву Триглава. Після перевалу почався крутіший спуск по сипучому камінню, а далі стежка привела нас до Koča na Doliču — високогірного притулку, захованого серед кам’яних схилів.

Перехід зайняв близько шести годин. Ми спеціально йшли без поспіху, адже до притулку все одно прийшли задовго до вечора. Тут уже майже нічого не нагадувало про зелену Словенію, якою ми подорожували лише два дні тому. Навколо — каміння, скелі та високі вершини Юліанських Альп. Мобільний зв’язок практично зник.

День 5. Сходження на Триглав — найвищу вершину Словенії

Цей день був головною метою всього нашого походу Словенією — попереду чекало сходження на Триглав, найвищу вершину країни висотою 2864 метрів.

Після сніданку ми вийшли з притулку Koča na Doliču і приблизно за годину підійшли під масив Триглава. Звідси закінчується звичайна гірська стежка й починається найцікавіша частина маршруту. Останні десятки метрів до початку скель проходять по доволі неприємному сипучому схилу. Далі дістаємо каски, страхувальні системи та комплекти для via ferrata — починається безпосередньо сходження.

Ми спеціально обрали маршрут на Триглав зі сторони Dolič. Це один із плюсів нашої схеми походу: тут значно менше людей, ніж на популярному маршруті через Kredarica. Можна спокійно рухатися вгору, не стоячи постійно в чергах на вузьких ділянках.

Маршрут проходить просто по скелях. Частина складніших місць обладнана металевими тросами, скобами та іншими елементами страховки, але трапляються й відкриті ділянки без тросів. Саме тому цей шлях значно приємніше проходити на підйом, ніж спускатися ним.

Чим вище ми піднімалися, тим ширшою ставала панорама Юліанських Альп. Унизу залишилися долини та гірські притулки, а навколо простягнувся майже суцільний світ вапнякових хребтів.

І нарешті — вершина Триглава, 2864 м. Силует Триглава зображений на державному гербі та прапорі, а сама вершина стала одним із головних символів країни. Серед словенців навіть існує популярна традиція: вважається, що кожен справжній словенець хоча б раз у житті повинен піднятися на Триглав. Я вже кілька разів словенець )))

На самій вершині стоїть ще один символ словенського альпінізму — невелика металева башта Aljažev stolp, встановлена тут наприкінці XIX століття. В голові не вкладається як цю металеву конструкцію сюди винесли без допомоги гелікоптера.

Після вершини ми почали спуск у протилежний бік — до Triglavski dom na Kredarici, найвищого гірського притулку Словенії. Ця сторона Триглава обладнана значно краще: на крутих ділянках багато металевих тросів і скоб. Але є інша проблема — це найпопулярніший шлях на вершину, тому людей тут набагато більше. На вузьких скельних ділянках доводиться постійно пропускати зустрічні групи.

Після тривалого спуску ми нарешті дісталися Kredarica, де зупинилися на обід. Здавалося б, основна частина дня вже позаду. Насправді до нашого притулку потрібно було ще повернутися траверсом навколо масиву Триглава.

На маршруті трапляються ще кілька коротких обладнаних скельних ділянок. Самі по собі вони нескладні, але після сходження на вершину та кількох годин руху в горах втома вже добре відчувається. Увечері ми повернулися до Koča na Doliču, звідки розпочали сходження вранці. За день пройшли близько 22 кілометрів, піднялися на найвищу вершину Словенії та фактично зробили велике кільце навколо верхньої частини масиву Триглава.

День 6. Спуск через перевал Лукня в долину Врат

Після довгого дня сходження цього ранку ми дозволили собі поспати довше. Вершина Триглава вже залишилася позаду, але наш похід ще не закінчився — потрібно було спуститися з високогір’я в долину Врат.

Це один із тих переходів, під час яких за кілька годин можна побачити, наскільки різними бувають Юліанські Альпи. Спочатку ми ще рухалися серед суворих кам’янистих пейзажів високогір’я. Попереду був перевал Лукня, розташований між масивами Триглава та Шкрлатиці.

Під час спуску довелося пройти невелику обладнану тросами ділянку, а нижче — доволі неприємний сипучий схил. Але поступово кам’яна пустеля залишалася все вище, навколо знову з’являлася трава, а потім і ліс. В траві побачили едельвейси – символ Альпійських регіонів Європи.

Долина Врат — одна з найвідоміших льодовикових долин Словенії. Саме звідси особливо добре видно величезну Північну стіну Триглава. Вона здіймається над долиною приблизно на кілометр і вважається однією з наймасштабніших скельних стін Східних Альп. Для словенського альпінізму це легендарне місце з десятками маршрутів різної складності.

Після кількох днів серед каміння, гірських притулків і високогірних стежок опинитися серед зеленого лісу було незвично. Ночували ми в районі Aljažev dom v Vratih. Тут наш гірський маршрут фактично завершився. Після кількох днів у високогір’ї можливість нормально прийняти душ, повечеряти й відпочити сприймалася вже майже як повернення до цивілізації.

А над долиною залишався Триглав — вершина, на якій ми стояли лише днем раніше.

День 7. З Юліанських Альп назад до Любляни

Останній ранок нашої подорожі був уже зовсім неспішним.

Після сніданку ми залишили долину Врат і приблизно за годину повернулися до Любляни (2 години на авто). За сім днів ми встигли побачити дві абсолютно різні Словенії.

На автовокзалі Любляни наша група попрощалася, і на цьому подорож завершилася.

Словенія – майже ідеальна країна для короткого, але дуже насиченого гірського походу. Тут на невеликій території поєдналися альпійські озера, водоспади, зелені долини, високогірні притулки, вапнякові хребти та справжні маршрути via ferrata.

А головне — весь наш шлях був побудований не просто навколо сходження на одну вершину. Ми перетнули значну частину Триглавського національного парку пішки, поступово пройшовши від озера Бохинь через Долину Триглавських озер у саме серце Юліанських Альп, піднялися на Триглав і завершили маршрут спуском у долину Врат.