Звіт про сходження на Арарат | Серпень 2020

Арарат (тур. Ağrı Dağı) — найвищий вулканічний масив Вірменського нагір’я. Розташований на сході Туреччини, у районі Ігдир, на березі річки Аракс, поруч із кордонами Ірану та Вірменії.

Гору формують два конуси сплячих вулканів: Великий і Малий Арарат, що надає вершині дуже впізнаваний вигляд. Відстань між конусами — 11 км. Вершина Великого Арарату (5165 метрів над рівнем моря) є найвищою точкою Туреччини.

Відомо, що Арарат проявляв активність ще у III тисячолітті до нашої ери. Під пірокластичними потоками знайдені артефакти раннього бронзового віку та останки людських тіл.

Останнє виверження сталося 2 липня 1840 року. Внаслідок землетрусу та сходу лавини були зруйновані село Ахурі та монастир Святого Якова, розташовані на горі. За легендою, монастир заснував монах, який побачив на Арараті Нойов Ковчег, там же зберігалася і дощечка з ковчега, подарована Якову ангелом.

Історія сходження на Великий Арарат

Першим на Великий Арарат піднявся професор Дерптського університету Йоганн Фрідріх Паррот 27 вересня 1829 року. Сходження було частиною дослідницької експедиції, організованої через рік після переходу вершини від Персії до Російської імперії. Разом з Парротом піднялася супроводжуюча група: провідник-перекладач Хачатур Абовян і двоє солдат-єгерів.

Гора Арарат, вид з боку Нойового Ковчега

План сходження

• День 1. 22 серпня 2020 р. Зустріч у місті Ван і переїзд до м. Догубаязит.
• День 2. 23 серпня 2020 р. Переїзд до с. Елі та підйом до Табору №1. Висота 3350 м н.р.м.
• День 3. 24 серпня 2020 р. Акліматизаційний вихід до Табору №2, 4200 м н.р.м.
• День 4. 25 серпня 2020 р. Перехід до Табору №2, 4200 м н.р.м.
• День 5. 26 серпня 2020 р. Сходження на вершину г. Великий Арарат (5165 м н.р.м) і спуск до Табору №1
• День 6. 27 серпня 2020 р. Спуск до с. Елі та переїзд до м. Догубаязит
• День 7. 28 серпня 2020 р. Переїзд до м. Ван. Екскурсія на острів Ахтамар

Карта сходження на Арарат

Звіт про сходження на Великий Арарат

День 1. Мурадійські водоспади

Представляю Вам свій звіт про сходження на Великий Арарат з клубом Pohіd V Gory. Інструктором на маршруті був я – Роман Бідичак, засновник і керівник клубу.

Зібралися ми в місті Ван, звідки стартували до Догубаязита. По дорозі заїхали на Мурадійські водоспади (вірменська назва – Беркрі). Розповідають, що тут з давніх часів росло багато фруктових дерев, які щороку давали багатий урожай. Місцеві жителі при зустрічі вітали один одного словом «беркрі», що вірменською означає «радійся». Висота водоспаду — близько 18 метрів. Місцеві курди приїжджають сюди на відпочинок, влаштовують пікніки або просто спілкуються за чашечкою чаю.

Після обіду прибули до Догубаязита – міста, розташованого біля підніжжя гори Арарат у 35 км від кордону з Іраном. Названо його на честь османського султана Баязіда I, який наказав побудувати тут фортецю під час війни з Тамерланом.

Заселилися в готель. Цікаво, що практично всі альпіністи зупиняються в одному-єдиному готелі. Дуже цікаво за вечерею чи сніданком зустрічати старих друзів по гірських стежках та багато цікавих людей. Далі на нас чекав вечір знайомств та поділ на 2 підгрупи для кращої координації дій.

Сходження на Великий Арарат: карта маршруту

День 2. Базовий табір Арарату

Базовий табір Арарату знаходиться на висоті 3200 м. Насправді їх там кілька, ми ж зупинилися в одному з найтихіших і найзатишніших.

Наш шлях пролягав через безжиттєві високогірні луки, що простяглися на лавових полях. Погода видалася хмарною і похмурою, у другій половині дня почався дощ, часом змінювався снігом і градом. Гора зустрічала нас не дуже гостинно.

У таборі вже стояли намети, у кают-компанії чекав солодкий стіл і безкінечний гарячий чай. Зігрівшись і відпочивши після підйому, ми ще довго спілкувалися у затишку і теплі намету.

👣 Перехід 6 км. ⏳ Тривалість 5 годин. ↑ Набір висоти 1135 метрів.

Довгий шлях до вершини починається на околиці селища Елі

Наша команда в базовому таборі

День 3. Акліматизація

Ранок почався з чудового сніданку у святковій атмосфері, адже сьогодні великий день — День Незалежності України. Через епідеміологічну ситуацію сьогодні на горі були майже лише українці, що додавало урочистості моменту.

Нам належало піднятися на 850 метрів до штурмового табору Арарату, щоб краще пристосуватися до умов високогір’я.

Головна зброя проти гірської хвороби — правильна акліматизація. Не можна форсувати події, організм повинен встигати адаптуватися.

Дуже добре працює правило альпіністів: «ходи високо — спи низько». Це коротка формула принципу ступінчастої акліматизації. За день бажано набрати висоту і провести там якийсь час, отримуючи при цьому фізичне навантаження. На ночівлю ж спуститися нижче і відновити ресурси.

До обіду ми вже були біля наметів штурмового табору. Погода видалася чудовою, світило сонечко, але щільні хмари час від часу ховали від нас вершину, додаючи горі таємничості.

Після спуску нас чекав потрійний святкування — Олександр Ковальчук, Наталія Гуєва та Володимир Цвілодуб святкували Дні народження. Особливо хочеться відзначити Володимира, якому в цій подорожі виповнилося 80 років!

👣 5 км. ⏳ 7 год. ↑/↓ 850 м.

Кам’янисті схили на шляху до Базового табору Арарату

З’явилася вершина. Група на відпочинку в штурмовому таборі

Похідний побут: вечеря на сходженні та наш перекус на день

Захід. Проводжаємо день, що минає

Навіщо йти в гори? Щоб побачити полум’я заходу під ногами!

День 4. Штурмовий табір

У нашої команди підтримки сьогодні було багато справ. Після сніданку ми упакували речі та допомогли хлопцям зібрати намети. Далі погонщики почали завантаження речей на коней. Ці витривалі тварини роблять можливими сходження у високі гори по всьому світу. Уявіть, скільки праці коштувало б людям дотягти сотні кілограмів спорядження і продуктів до базових і проміжних таборів.

По знайомій стежці неквапливо піднялися до нового табору, де знову зайнялися побутовими питаннями бівуака.

Підібрали кішки та інше спорядження для сходження, обговорили тактику і правила пересування. Штурм починається вночі, о 1:00 підйом, о 2:00 вихід. Спати йдемо раніше, але, як завжди на висоті та перед такою подією, заснути важко. Більшість просто лежить, закутавшись у теплі спальники.

👣 2,5 км. ⏳ 6 год. ↑ 850 м.

Штурмовий табір Арарату

Наші прекрасні сходжувачки. Такої краси Арарат ще не бачив🔥

Гід Юрій Клімпотюк, засліплений величчю Малого Арарату

Захід сонця над Вірменським нагір’ям

День 5. Сходження на Арарат

Ніч виявилася на диво теплою. Прокинутися не було важко, адже збудження і передчуття все одно не давали більшості команди зімкнути очі. Невелике чаювання, наповнення термосів — і ось ми вже на стежці, йдемо до вершини при світлі ліхтариків.

Шлях нагору досить крутий, є місця, занесені снігом і покриті льодом. На горизонті тисячами вогнів мерехтить Догубаязит, де мирно сплять звичайні люди.

Через 3 години безперервного підйому нарешті сходить сонце, заливаючи нагір’я яскравим світлом. Арарат відкидає величезну пірамідальну тінь – класичне явище під час сходжень на одиноку гору.

О 10 ранку ми вже стояли на вершині, хоча різниця між авангардом і замикальними складала більше півтори години. Важко передати словами емоції, які охоплюють у такі моменти: змішане почуття захвату, гордості і трепету перед могутністю природи. На вершину ми піднялися повним складом. Винятком був тільки Володимир, який розумно вирішив залишитися в базовому таборі і підтримувати команду морально, за що йому велика подяка і низький уклін.

Наша дружня група на вершині. Перемога!

Далі на нас чекав довгий спуск до штурмового табору. Трохи подрімали, пообідали і вирушили до базового на 3200 м. Сходження пройшло благополучно.

Ну а ввечері, забувши про втому, ми всі дружно зібралися в кают-компанії на святкову вечерю, де нарешті змогли поділитися враженнями та емоціями.

👣 5 км. ⏳ ~10 год. ↑ 965 м. ↓ 1800 м.

Тінь Арарату

Показався льодовик

Останні метри — найважчі

Малий Арарат (3927 м н.р.м.) – єдина висока вершина в окрузі.

День 6. Спуск з гори

Початок дня видався одним із найспокійніших і наймирніших у цій подорожі. До того ж унизу біля автобусів нас чекав найсмачніший кавун. Попрощалися з курдськими гідами, портерами і помічниками, які забезпечували безпеку і комфорт у цій подорожі.

Після обіду, довгоочікуваного душу і легкого відпочинку вирушили на екскурсію до резиденції Ісхак-Паші та залишків Нойового ковчега.

Резиденція Ісхак-Паші — архітектурний комплекс, побудований у 1685 році. Палац втілює найкращі риси османської, перської і сельджуцької архітектури. Зведений із тесаного вулканічного червоного каменю і прикрашений витонченою різьбою. На двох поверхах розташовані 536 кімнат, у кожній з яких були панорамні вікна і каміни. Комплекс включає мечеть, медресе, лазні, кухню, мавзолей, пекарню, підземелля, амбари, гарем і багато інших споруд. Він став останнім масштабним пам’ятником «періоду тюльпанів», або ренесансу Османської імперії.

Панорама Догубаязита

Резиденція Ісхак-Паші — останній пам’ятник Османського ренесансу

Фортеця Баязет (Аршакаван), де у 1829 році генерал-майор Попов героїчно обороняв кордони Російської імперії від атаки турецького корпусу. Оборона тривала 32 години.

«І зупинився ковчег у сьомому місяці на горах Араратських. Вода постійно спадала; в перший день десятого місяця показалися вершини гір.»

(Буття 8:4,5)

Нойов Ковчег — одна з головних святинь трьох релігій: Християнства, Юдаїзму і Ісламу. Його шукали і продовжують шукати покоління дослідників, сперечаючись про те, хто ж правий у своїх висновках. Вірмени мають давню легенду про монаха Якова, який побачив Ковчег на вершині Арарату. Але спроби піднятися до реліквії не увінчалися успіхом: дорогою монаха долав сон, а прокидався він біля підніжжя. На третій раз уві сні Якову явився ангел, сказавши, що смертним не дано побачити ковчег, але в нагороду за труди вручив йому дощечку з нього. Яків приніс дощечку в Ечміадзін, де вона зберігається і досі. З того часу вершина Арарату вважалася священною і всі спроби піднятися на неї прирівнювалися до святотатства.

Все змінилося з розвитком авіації та переходом гори у власність Російської імперії, а пізніше Туреччини. Одне з місць, де, як припускають, знаходиться Ковчег — Durupınar site біля кордону Туреччини з Іраном. Химерні формації на схилі вулкана Тендюрек нагадують обриси корабля. Це помітив турецький льотчик Ільхам Дурупінар у 1957 році. Пізніше вивченням феномена займався американський лікар-анестезіолог Рон Уайет, який після кількох експедицій дійшов висновку, що це утворення — скам’янілості Нойового Ковчега. За іншими версіями, Ковчег може знаходитися на льодовику Арарату (2200 м від вершини, в зоні Араратської аномалії) або в горах Урарту, але підтвердження ці гіпотези поки що не отримали.

День 7. Озеро Ван і древні вірменські святині

Далі на нас чекав відпочинок на одному з найвищих судноплавних озер світу. Ван (тур. Van Gölü) — солоне озеро на Вірменському нагір’ї між горами Східного Тавру і Аладагларом, найбільше в Туреччині і друге за площею на Близькому Сході. Відрізняється красивим кольором і прозорістю води. На берегах і островах збереглися унікальні артефакти вірменської культури і давньої держави Урарту.

Орендувавши катер, ми попливли на острів Ахтамар, де у середньовіччі знаходилася резиденція вірменських царів і Церква святого Хреста. На Вані досі живуть головним чином вірмени.

Тут знаходиться чудовий пляж, а вода озера тепла і дуже чиста. Ми не змогли встояти 😃. А ще тут чудово готують смарагдову кефаль — рибу не тільки ендемічну, але й дуже смачну.

Пливемо на острів Ахтамар

Церква святого Хреста — прекрасний приклад художнього течії у Вірменії IX—X століть. Вона побудована у 915—921 роках архітектором Мануелом, прикрашена різьбленням і давніми фресками, завдяки яким здобула відомість.

Припускають, що фрески були виконані під безпосереднім керівництвом архітектора Мануела. Ахтамар по суті єдиний збережений пам’ятник, фрески якого збереглися порівняно повноцінно і дають можливість для формування уявлення про живопис епохи і його стилістичні особливості.

Кафедральна церква Святого Хреста

Пляжний відпочинок на острові Ахтамар

Місто Ван

Епілог

Як кажуть, альпінізм — командний вид спорту. На сходженнях особливо важливі люди, які тебе оточують і підтримують, які завжди готові простягнути руку допомоги. Ті, хто піднявся з тобою на вершину, назавжди залишаються в серці.

Наша велика і дружна команда лише підтвердила це правило. Дякую всім, хто не злякався пандемії і взяв участь в експедиції.

Якщо чесно, в найближчому майбутньому Арарат не значився в моїх планах, але я дуже радий, що доля внесла в них корективи. Ніколи не забуду ту особливу атмосферу, в якій пройшов похід, п’янке почуття висоти (особливо після карантину:) і гордість за кожного, хто піднявся разом зі мною.

Справді, ця гора неповторна, є в ній щось, що не піддається опису. Напевно, тисячоліття заборони наклали свій відбиток. Коли стоїш на вершині і дивишся на безкрайнє нагір’я, мимоволі замислюєшся: «…а може, саме про ці місця йдеться в Писанні?»

Сподіваюся, що всі мої туристи знайшли те, за чим вирушали на Біблійну гору, будь то краса чи пошуки відповідей. Одне скажу точно: з кожним я з радістю вирушу в будь-яку пригоду!

З повагою,