Звіт про похід в Фанських горах. Таджикистан
Мабуть, більшість звітів про Фанські гори починаються словами Візбора: «Я залишив серце в Фанських горах…». Те саме сталося і з нами. Ці гори вразили нас своїми масштабами, суворістю і водночас гостинністю. Вони точно не залишили байдужими нікого.
17.08.2015. Ташкент
Я разом із Юрою, другим інструктором цього походу, прилетів до Ташкента заздалегідь, щоб вирішити більшість організаційних питань. Іншим учасникам зустріч було призначено в аеропорту Ташкента з самого ранку. Усі прилетіли вчасно, без затримок і втрат багажу, що нас неабияк порадувало.
Прямо з аеропорту нас забрали чотири заздалегідь замовлені машини і відвезли на кордон між Узбекистаном і Таджикистаном, до прикордонного пункту Ойбек. Дорога зайняла близько двох годин. Процедура перетину кордону була непростою – довелося заповнювати декларацію, показувати вміст кишень. Залишився неприємний осад, але Таджикистан зустрів нас дуже гостинно, і так було до моменту, поки ми знову не опинилися в Узбекистані.
На таджицькому боці нас уже чекали два мікроавтобуси з альптабора «Артуч». Нас пригостили динею, і водії швидко повезли нас через пустелю до міста Худжанд, а звідти через перевал прямо до табору.
Приїхали ми пізно ввечері. Альптабір здивував своєю жвавою атмосферою і, головне, сервісом. Таджики можуть організувати все на найвищому рівні. Тут ми закупили газ, отримали необхідну інформацію і взяли мулів для перенесення речей на перші кілька днів маршруту. Ночували у власних наметах, які розклали на території табору.
18.08.2015. Перевал Чукурак і Кулікалонські озера
Зранку, щойно зійшло сонце, я прокинувся і побачив навколишні гори в усій їхній красі. Погода була чудова і передбачала довгий, спекотний день. Поснідавши, ми познайомилися з нашими погонщиками мулів, віддали їм свої рюкзаки, а самі, з легкими наплічниками, вирушили в дорогу.
Прямо за територією табору починається крута стежка, яка за пів години вивела нас до озера Чукурак – першого в нашому поході Фанами. Ми не втрималися і скупалися в його водах. Саме тут Ваня зробив свою «фатальну» помилку – побився об заклад, що скупатиметься в кожному озері Фанів 🙂 Тоді він ще не уявляв масштабу цього виклику.
Від озера ми почали підніматися до перевалу. Підйом був зовсім нескладний, але доволі спекотний. У Фанах дуже мало тіні, тому захист від сонця – кепка і сонцезахисні окуляри – є обов’язковими.
З перевалу відкривається чудовий вид на велике Кулікалонське озеро. Уся долина, наче на долоні, а над нею височіє майже двокілометрова стіна Міраль. Пообідавши на перевалі, ми почали спуск до озера.
Біля берега озера проходили повз стоянку пастухів, де нас пригостили неймовірно смачним айраном. Звісно, не обійшлося без купання у Великому Кулікалонському озері.
Погонщики мали чекати нас із речами біля озера Бібіджанат, куди ми і попрямували. Сонце вже сідало, коли на нашому шляху зустрілися пара планеристів. Важко навіть уявити, як красиво виглядає ця долина з висоти пташиного польоту.
Зустрівши погонщиків, ми розбили табір недалеко від чайхани, що стоїть на березі озера. У чайхані можна було придбати різні «цивілізаційні спокуси», головною з яких було пиво. На вечерю нас також чекав кавун, який прибув на осликах разом із рюкзаками.
19.08.2015. Алаудинські озера
Прокинулися під дружний акомпанемент ослів, які явно не зважали на людей, що ще спали. Ночі у Фанах доволі прохолодні, і ранок теж був свіжим.
Поснідавши, ми вирушили до озер Душоха, що розташовані трохи вище долиною. Тут росте багато дерев арчі, стовбури яких закручені в спіраль. Раніше я ніколи не бачив такої дивовижної форми дерев. На озерах Душоха Ваня знову змушений був скупатися в кожному.
Звідти ми повернули до схилу долини і почали повільно підніматися вгору. Перевал Алаудин ми пройшли легко, навіть попри спеку. З нього відкривалися краєвиди на Кулікалонське і Алаудинське озера. Колір води останнього нас просто заворожив.
На перевалі ми наздогнали наш караван із осликів і зупинилися на обід. Спуск униз, як і всюди в Паміро-Алаї, був нелегким завданням через схили, вкриті дрібним камінням. У Фанах можна знайти сипуху на будь-який смак.
Під час спуску ми зустріли таджиків, які запросили нас увечері на плов. Спустившись до озера, ми, звісно ж, скупалися і зайнялися встановленням табору. Після шостої години вирушили до чайхани на іншому березі озера, де чудово провели час у компанії туристів із Таджикистану та Франції. Спробували смачний плов, а гостинні таджики дали ще каструлю плову з собою. Ми із задоволенням принесли її нашим хлопцям, які залишилися в таборі. Вечір був незабутнім.
20.08.2015. Мутні озера
Сьогодні погонщики розбудили нас раніше, адже хотіли встигнути повернутися до вечора в Артуч. Поки ми збирали речі, наші ослики у любовному екстазі вдерлися до табору і, не звертаючи жодної уваги на наші вигуки й каремати, почали топтатися по речам, розкиданим по всьому табору.
Розігнати цю «солодку парочку» виявилося зовсім непросто. Ослики справді дуже вперті. 🙂
Ми вирушили, коли ущелина ще не прогрілася сонцем. Іти було дуже комфортно. Незабаром дісталися невеликого озера Піала. У Фанах річки часто з’являються просто з-під землі і так само швидко зникають серед каміння. Так було і з озером Піала. За кілька десятків метрів вище водного дзеркала з-під каменів виривався гірський потічок, який впадав в озеро.
Ми вирішили скупатися і в цьому озері. Але перед цим чомусь виміряли температуру води — лише 3,8 градуса. У такій холодній воді я ще ніколи не плавав. Було зовсім не холодно — було боляче!
Піднявшись вище, побачили п’ятитисячники: Замок, Чимтаргу й Енергію. Пейзаж навколо ставав усе суворішим. Тут розумієш, чому Фанські гори вважалися Меккою радянського альпінізму.
Вже в обід ми дісталися нашої стоянки на березі Мутного озера. Тут ми попрощалися з погонщиками і караваном осликів. Далі починався автономний похід.
Другу половину дня ми провели, купаючись в озері та просто відпочиваючи. Було дуже незвично засинати без «співів» осликів.
21.08.2015. Перевал Чимтарга
Прокинулися рано. Чергові швидко зварили сніданок на газу, ми оперативно склали намети й упакували рюкзаки. Іти з важкими рюкзаками було вже не так легко, але всі почувалися чудово.
Швидко набирали висоту по кам’янистих осипах і незабаром вийшли у вузьку ущелину, звідки відкрився вид на перевал Чимтарга. Стежка часто губилася і проходила вздовж льодовика, вкритого дрібним щебенем.
Підйом на висоту 4500 м, де розташована рівна площадка з розчищеними місцями під намети, виявився доволі виснажливим. Води тут небагато, але вдень між камінням течуть невеликі струмки талої води зі сніжників. Вранці вони зникають, бо за ніч сніг замерзає.
Ми поставили табір і повечеряли. У декого почалася легка гірська хвороба через висоту. Краєвиди звідси були неймовірні, особливо на масив гори Велика Ганза.
22.08.2015. Велике Алло
Ніч минула неспокійно, і, мабуть, це була дія висоти. Прокинувся від звуку снігу, що падав на намет! Виглянувши, побачив, що все навколо замело. Видимість була не більше 30 метрів.
Ми вирішили трохи зачекати, сподіваючись, що снігопад припиниться. Але час минав, а погода не покращувалася. Зварили сніданок, рознесли його по наметах і почали збиратися.
Як тільки ми вирушили і підійшли до перевалу, у хмарах з’явилися розриви, і ми побачили Фани іншими — засніженими, оповитими туманом і хмарами.
На перевалі дув дуже сильний вітер, що ледве не збивав з ніг. Зробивши кілька знімків, ми швидко спустилися вниз, бо нагорі було дуже холодно.
Долина річки Зіндон, що відкрилася з перевалу, вражає своєю глибиною. Схил, яким треба було спускатися, складався з нескінченної сипухи. Незабаром сніг перейшов у дощ.
Коли ми дійшли до річки, дощ припинився, і стало значно світліше й приємніше. Пообідали, випили трохи віскі для зігрівання після дощу і продовжили спуск до озера Велике Алло.
Долина річки Зіндон дуже мальовнича. Навколо здіймаються високі скельні стіни, на яких можна навіть побачити гірських козлів. Подекуди каньйон перегороджують завали з каміння велетенських масштабів.
Саме озеро Велике Алло має завальне походження. Колись величезний обвал перегородив гірську долину, утворивши озеро. Колір води неймовірний, особливо в сонячну погоду.
Місць для наметів на березі небагато, але за бажанням можна розмістити кілька груп. На наш подив, окрім нас тут більше нікого не було.
23.08.2015. Верхнє Алло
Сьогодні за планом у нас був день відпочинку. Ми добре виспалися, розпалили вогнище і, звичайно ж, скупалися в озері.
Опівдні вирушили в радіалку до озера Верхнє Алло. Відстань до нього складає лише близько 3 км, а набір висоти — близько 200 м. Прогулянка пройшла легко й непомітно, хоча на самому озері було досить холодно. Ваня, який обіцяв скупатися у кожному озері, не був надто щасливий, але, незважаючи ні на що, виконав свою обіцянку.
Ввечері ми сиділи біля вогнища і «знищували» припаси, які могли залишитися несъїденими до кінця походу.
24.08.2015. Спуск в Газу
Береги озера складаються з величезних валунів, через які пересуватися було дуже непросто. Постійно доводилося стрибати з каменя на камінь і шукати правильний шлях у цих кам’яних джунглях.
Масштаби всього у Фанах вражають. Усе тут здається величезним і могутнім.
Погода стояла сонячна, і, як було написано у програмі походу, з кожним кроком ставало все тепліше й тепліше.
До обіду ми дійшли до озера Мале Алло, де зупинилися на обід і, звичайно, скупалися. Місце тут дуже красиве, але навіть для одного намету немає місця.
Трохи нижче озера стежка просто зникла. Нещодавній сильний паводок змив частину протоптаного шляху. Пересування ускладнювали також колючі кущі, через які було дуже непросто продиратися.
Пізно ввечері ми вийшли на автомобільну дорогу і рушили до селища Газа. Тут зупинилися на березі річки. Ми відразу привернули увагу місцевих жителів, і гості почали навідуватися до нашого табору.
Незабаром до нас почали звертатися з проханнями про медичну допомогу або ліки. Так на нашому столі з’явився свіжий хліб. Але всі були втомлені, і швидко розійшлися спати. Я подзвонив в альптабір Артуч, щоб нагадати, що нас завтра вранці мають забрати і відвезти до Ташкента.
25.08.2015. Повернення в Ташкент
Замість обіцяних 8 ранку машини приїхали близько 6, коли ми ще міцно спали. Ми швидко почали збирати табір і похапцем готувати сніданок. Всі вже хотіли повернутися до цивілізації.
Ми вирушили двома мікроавтобусами, зробивши зупинку біля першого магазину. Морозиво, пиво, кола — все це миттєво розійшлося. На жаль, наші плани дістатися Ташкента до заходу сонця не здійснилися. У горах Таджикистану будують нову дорогу, і ми потрапили на ділянку, яка тимчасово була закрита.
Ми простояли близько 4 годин, поки катки укладали новий асфальт. Але цей час ми провели з користю, відвідавши придорожнє кафе, де почали святкувати завершення активної частини походу.
Потім був кордон, і нас знову зустрів Узбекистан. У Ташкенті ми були пізно ввечері, прийняли душ і лягли спати в нашому хостелі «Топчан».
26.08.2015. Самарканд
О 8 ранку ми вже були на залізничному вокзалі і сідали на швидкісний поїзд «Афросіаб». Дуже вразили заходи безпеки — щоб потрапити до свого місця, наші квитки перевіряли 4 рази!
Рівень сервісу в поїзді перевершив усі очікування. Потяг дуже сучасний і комфортний. У кожного пасажира є розетка, навушники для радіо. Навіть в економкласі тут годують. Поїздка від Ташкента до Самарканда займає близько 2 годин.
Прибувши в Самарканд, ми перш за все вирушили на центральну площу Регістона — головну пам’ятку Узбекистану. На жаль, тут проводилися зйомки місцевого музичного фестивалю, і весь історичний комплекс був закритий для відвідування на кілька днів.
Попри це, у місті ще багато цікавих пам’яток часів Персії. Ми оглянули багато з них.
Самарканд нам дуже сподобався. Увечері ми завітали до одного з кафе і душевно посиділи майже до опівночі, після чого вирушили на вокзал і сіли на нічний поїзд до Бухари. Це вже був звичайний радянський плацкарт.
27.08.2015. Бухара
На вокзалі в Бухарі нас одразу атакували таксисти. Ми не втрималися і поїхали до центру міста, де спершу зайшли до кафе на сніданок.
Історична частина міста дуже самобутня й багата пам’ятками. Тут багато медресе, мечетей, а також базарів, де продають різноманітні сувеніри.
Дуже вражаючою є мечеть Калян — візитівка міста.
Ми також відвідали фортецю Арк, де послухали дуже цікаву й пізнавальну екскурсію.
О 8 вечора сіли на поїзд назад до Ташкента. На цьому наш похід завершився. Наступного дня всі розлетілися по домівках. Фани справді підкорили наші серця.
