Звіт про похід Південними Карпатами. Румунія
Як і попередній звіт про похід Південними Карпатами в Румунії, я почну з того, що Іра в останній момент знову не змогла піти з нами. Одразу спадає на думку один вислів: “Якщо робота заважає ходити в гори – змінюй роботу”.
Отже, цього разу у складі 4 осіб ми вирушили до Румунії. Нам належить підкорити одразу три гірські масиви: Фегераш, П’ятра-Краюлуй і Бучеджі.
23.08.2013. Тернистий шлях на Фегераш
Ми стартували з Чернівців, куди всі приїхали хто звідки і хто на чому. Тут на нас чекав замовлений мікроавтобус із дуже колоритним водієм – Василем, який веселив нас усю дорогу, іноді перегинаючи палицю.
Митниця зайняла 2 години й серйозно вибила нас із графіку просування до мети. По дорозі ми часто зупинялися, щоб перекусити або щось купити. У такому режимі ми їхали, поки не стемніло, і всі не поснули, як бабаки. Як же я здивувався, коли спросоння побачив освітлений прожекторами замок Дракули, що займав увесь лобовий огляд автобуса. Ого, виявилося, що ми серйозно збилися з маршруту, оскільки Василь дуже довіряв Марчеле – так він називав свій безглуздий навігатор. Довелося повертатися, витративши ще зайву годину в дорозі.
Автобус завіз нас до озера Балеа, що розташоване на трасі Трансфегераш приблизно о 2-й ночі. Тут стояв вражаючий холод, адже висота – близько 2080 м. Напівсонні, ми розбили табір на березі озера й заснули.
24.08.2013. Справжня “Ж” у горах Фегераш
До поганої погоди ми були морально готові, адже прогноз не обіцяв нічого доброго. Хоча вранці видимість була терпима, із півдня постійно з великою швидкістю насувались хмари. Навколо озера Балеа побудовано багато турбаз, є паркінг і купа місць, де продають сувеніри. Тут траса Трансфегераш перетинає головний хребет через довгий тунель і потім спускається вниз.
Від озера Балеа веде чудово маркована стежка вгору, до озера Капра, а звідти – далі вздовж основного хребта. Загалом схили тут дуже круті, і висоту можна набрати або скинути дуже швидко. Головне – щоб коліна витримали.
Видимість була мінливою, але ближче до обіду хмари почали розходитись і відкрили нам усю зловісну могутність Трансильванських гір. Обід ми влаштували з видом на гору Арпашу Маре (2468 м). Далі нам належало піднятися на неї за не найприємніших обставин.
Стежка йшла далі через перевал, де нам довелося перетнути справжню Віа Феррата (майже скелелазний відрізок із організованою страховкою). Тут натягнуті ланцюги та перила, але рюкзаки сильно обмежували рухи, тож ми отримали добрячу порцію адреналіну.
Далі наш маршрут проходив гострим, схожим на лезо гребенем. Саме в цей момент, як на зло, з півдня подув сильний вітер із дощем. Раптові пориви загрожували скинути нас у прірву. Особливо це стосувалося найлегших учасників походу, яких від такої долі рятував лише важкий рюкзак. Вітер із великою швидкістю ніс краплі дощу, які обпалювали обличчя і заважали нормально орієнтуватися. Усе було огорнуте туманом. Спуститися з гребеня було неможливо через крутизну схилів, тому доводилося йти лише по стежці – через вершину Арпашу Маре.
До озера Подрагу Гургулуї ми спустилися замерзлі й виснажені. Але такий стан тривав недовго, адже теплі спальники та шотландський віскі Богдана допомогли прийти до тями.
25.08.2013. Днівка
Прокинулися ми в густому тумані й вирішили, що підніматися на найвищу гору Румунії без видимості – не надто цікава ідея. Також не хотілося повторення вчорашнього сценарію. Було вирішено залишитися на місці й чекати кращої погоди. Так, в очікуванні, ми провели весь день, наче їжачки в тумані.
26.08.2013. Сходження на Молдовяну (2544 м)
Наші надії на зміну погоди справдилися. Із самого ранку хмари почали розходитись, і в табір заглянуло сонце. Наскільки ж приємніше й веселіше було збирати рюкзаки та готуватися до походу на Молдовяну в теплих, зігріваючих променях!
Але наша радість тривала недовго – з півдня знову насувалися чорні хмари, які загрожували закрити найвищу точку гір Фегераша. Водночас на рівнині, за 1-2 кілометри від нас, світило сонце.
Молдовяну величезним гребенем перегороджує головний хребет Фегераша. Обійти його неможливо. Схил тут дуже крутий і кам’янистий. Піднімаючись, ми йшли у густому тумані, ледве розрізняючи силуети один одного.
Стежка підіймається на вершину Віштя, висотою близько 2526 метрів. Звідси на південь, по вершині скельного гребеня, йде маркована стежка до найвищої гори Південних Карпат – Молдовяни (2544 м). Дорогою трапляються скельні ділянки з натягнутими ланцюгами. На наше щастя, хмари трохи розійшлися, і ми змогли побачити сувору красу, що нас оточувала.
На самій вершині, як завжди, багато пам’ятних табличок, прапорів, обелісків та іншого. Зробивши кілька фото, ми вирушаємо вниз. Нам потрібно поспішати і постаратися надолужити згаяний час через вчорашню днівку. Внизу, на перевалі під Молдовяною, стоїть альпійський притулок. Через вчорашній відпочинок ми відклали наш вихід до цивілізації на день, а там я планував поповнити запаси провізії. Таким чином, тепер нам не вистачало продуктів.
У притулку нам вдалося роздобути «трофейний» рахат-лукум і дві банки паштету, дбайливо залишені добрими румунськими туристами. На ночівлю зупинилися біля одного з перевалів. Щойно поставили намети – почалася гроза. Блискавки били зовсім поруч, і від цього ставало моторошно.
27.08.2013. Похід до рефуджії
Такого ясного ранку в цьому поході у нас ще не було. Небо було кришталево чистим і віщувало чудовий день. Незабаром сонце вже світило на намети, і ми вперше змогли їх як слід висушити. Піднявшись назад на гребінь, ми побачили, що вся рівнина на північ від Фегераша укутана густими хмарами. Було враження, ніби летиш у літаку.
Стежка йшла по гребеню, то набираючи, то втрачаючи висоту. На одному з перевалів ми минули ще один альпійський бівак. Система таких притулків дуже добре розвинена у Фегераші та суттєво допомагає в зимових походах цими складними горами. Усередині, як правило, облаштовані лежаки й стіл. Жодних печей не передбачено, адже для заготівлі дров довелося б спускатися щонайменше на 400–500 метрів.
Увесь час на нашому шляху траплялися отари овець, надійно охоронювані собаками та колоритними пастухами. Під кінець дня ми натрапили на стадо осликів. Цих тварин я ніколи раніше не зустрічав на полонинах Карпат.
Заплановану відстань подолати ми не змогли – не вистачило сил, а погода знову почала стрімко псуватися. Діставшись до ще одного рефуджію, було вирішено залишитися там на ніч. Рішення виявилося дуже правильним, адже невдовзі піднявся сильний вітер і налетіли густі хмари. Насувався холод і дощ.
У притулку було дуже затишно і тепло, особливо коли знадвору чулося завивання вітру та стукіт дощу по даху. Як же неприємно було б зараз у наметі…
28.08.2013. Втеча з гір Фегераш
Як і планували, ми прокинулися о 6 ранку, щоб якомога раніше вийти і надолужити вчорашню дистанцію. Відчинивши двері притулку, я побачив картину, яка сильно зіпсувала настрій і бойовий дух. Видимість — 10 метрів, пориви вітру та дрібний, всепроникний дощ, від якого не врятує жодна мембрана світу.
Прогноз погоди також не обіцяв нам нічого світлого в горах Румунських Карпат. За таких умов похід у горах перестає приносити задоволення і може навіть зашкодити здоров’ю та моральному стану. Я ухвалюю рішення спускатися з гір Фегереш до найближчої кабани та добиратися в Брашов. Там ми повинні перечекати негоду, оглядаючи замки та старовинну архітектуру Трансильванії, а потім, за покращення погоди, розпочати маршрут заново з протилежного боку.
Усі хлопці прийняли цей план із величезним задоволенням і ентузіазмом, тим більше, що я повідомив їм про це через кілька годин після виходу з рефуджії. Усі вже відчули безвихідь і суворість стихії, що розігралася в румунських горах.
Ми йшли дуже швидко, орієнтуючись виключно за мітками та навігатором. Незабаром дісталися до чергового напівсферичного притулку, який більше нагадував літаючу тарілку прибульців, ніж туристичний прихисток у горах. Трохи перепочивши в «зорельоті», ми почали спускатися з хребта на північ. Хмари та вітер залишалися позаду, а вниз нас супроводжували лише опади.
Кабана, повз яку ми проходили під час спуску, виявилася порожньою та зачиненою. Але тут було значно тепліше, а також були чудові навіси, під якими ми влаштували обід. Далі наш похід тривав звичайною лісовою дорогою, яка постійно спускалася до рівнин Румунії. Ця долина дуже нагадувала мені Мармарощину. Усі ми, після днів, проведених у високогір’ї, відвикли від дерев.
Через кілька годин ми дійшли до асфальту та групи готелів і дач. Залишатися тут на ночівлю не хотілося, і нам пощастило – знайшовся хлопець, який погодився відвезти нас, мокрих і брудних мандрівників, до Брашова. У теплі та затишку машини нас швидко зморило, усі дивилися у вікна або дрімали, панувала повна тиша.
Хлопець виявився з Бухареста і не лише привіз нас до міста, а й майже довіз до самого хостелу, який я пригледів для нас ще на етапі планування походу Південними Карпатами. Трансфер обійшовся нам у 100 лей.
Так ми опинилися в цивілізації й просто не могли повірити у свою вдачу. Нас чекав душ, чистий сухий одяг, м’яке ліжко та невимушена атмосфера прекрасного Брашова. Увесь вечір ми провели, гуляючи старовинними вуличками загадкового румунського міста.
29.08.2013. Брашов у всій красі.
Увесь день ми провели в місті, оглядаючи місцеві пам’ятки, відпочиваючи й просто насолоджуючись атмосферою туристичної Мекки Румунії. Старе місто невелике, тож оглянути його можна досить швидко. Особливої уваги заслуговує центральна площа з міською ратушею, Чорна церква — готичний собор вражаючих масштабів, «Мотузяна вуличка» — найвужча вуличка Румунії, а також безліч інших історичних пам’яток. Усе тут просякнуте духом середньовіччя й приховує чимало загадок.
Наш хостел знаходився в самому центрі міста й коштував 30 лей за добу — чудова ціна та прекрасні умови. Зранку ми навіть пробіглися місцевими магазинами спорядження й отримали хорошу дозу ейфорії від аутдор-шопінгу (похідники й активні люди зрозуміють).
Увечері вирушили на безкоштовну англомовну екскурсію містом, яка проводиться тут щодня о 18:00 і починається на старій площі. Дотримуючись традиції нашого походу, всю екскурсію лив дощ, а небо затягли важкі сірі хмари. Лише біля церкви Святого Миколая виглянуло сонце, і на небі з’явилася чудова веселка.
30.08.2013. Синая і замок Пелеш.
Вирушивши рано вранці на центральний вокзал Брашова, ми вперше зіткнулися з румунськими регулярними перевезеннями. На жаль, інформація в інтернеті, на табло вокзалу й безпосередньо на самому пероні дуже часто відрізняється. Виявилося, що наш автобус нещодавно пішов, а наступний буде через годину. Вартість проїзду автобусом — 11 лей, проте нам вдалося знайти таксі, яке відвезло нас у Синаю за 15 лей з людини.
Сіная — курортне містечко Румунії з дуже давніми традиціями. Воно розташоване біля підніжжя гір Бучеджі — наступної мети нашого походу Південними Карпатами. Тут у нас уже був заброньований готель — Вілла Ретезат. Дуже гарний маєток з антикварними меблями, що створював враження, ніби ми зупинилися в замку. Вартість двомісного номера тут — 30 євро.
Залишивши речі, ми всі поспішили до замку Пелеш, щоб встигнути до його закриття. У Сінаї багато парків і старих пансіонатів із вишуканою архітектурою. А над усім цим грізною стіною здіймаються гори Бучеджі, які чимось нагадують Ай-Петрі. Так наш похід поступово перетворився на екскурсію визначними місцями, але ми не скаржилися, адже в горах усе ще вирувала стихія, від якої ми й так уже натерпілися.
Замок Пелеш — літня резиденція румунських королів — вразив нас своєю помпезністю та розкішшю. Такого оздоблення й шику мені ще не доводилося бачити. Він був збудований у XIX столітті та став першим замком із електрикою, центральним опаленням, вакуумною системою прибирання та іншими новітніми на той час технічними дивовижами.
31.08.2013. Обережно, ведмеді! Похід на гору Ому (2505 м)
Нарешті настав час покинути затишок і комфорт готелів та хостелів і повернутися до справжнього походу горами Румунії. Спіймавши таксі, ми швидко дісталися сусіднього селища Буштень, звідки починався похід у протилежному напрямку за нашим маршрутом.
Водій висадив нас неподалік від початку стежки, що вела до гори Ому (2505 м) — найвищої точки гір Бучеджі. У вічі відразу кинулися численні таблички з попередженнями: «Обережно! Ведмеді».
Ми пройшли лише кілька метрів угору, коли в Ані стався сильний напад алергії, імовірно, через медичний препарат від болю в коліні. Довелося зупинити похід на вершину. Надавши Ані необхідну допомогу, ми вирішили розбити табір на межі лісу й продовжити сходження на Ому радіально.
Стежка тут добре маркована, тим більше в продажу є багато різноманітних карт Бучеджі з вражаючою деталізацією. Шлях угору спочатку проходить через звичайний ялиновий ліс, а далі – долиною величезного розлому, на дні якого висохле русло річки. Усе тут більше нагадує Крим, а не Карпати.
Дорогою нам траплялися отари овець і численні корови, що паслися без нагляду пастухів. Дивно, адже в цьому районі дуже багато ведмедів. На висоті понад 2300 м дув дуже неприємний і холодний вітер. Знову зустріли осликів, що мирно паслися.
Вершина Ому нагадує плато, в центрі якого стоїть велика кам’яна брила. До неї прибудовані кабана Ому (притулок) і метеостанція. Тут вирує життя. Усередині притулку є невелика, але затишна їдальня, де подають чай, каву та гарячий суп. У приміщенні тепло й комфортно, що дуже контрастує з холодом зовні. Перекусивши та випивши гарячого чаю, ми вирушили назад у табір. Дорогою зустріли зовсім не полохливого дикого гірського козла.
Повернулися ми вже затемна. Швидко розпалили вогнище – перше за весь похід. Ніч опустилася непомітно й стрімко. Неподалік стояло багато галасливих таборів, припаркованих автомобілів, лунала музика. Але ми зупинилися окремо, подалі від метушливого відпочинку Буштені, на самому краю лісу.
Невдовзі до нас у табір підійшли двоє румунів і сказали, що кілька хвилин тому бачили, як просто біля наших наметів пройшла ведмедиця з ведмежатами. Ми оторопіли, але важко було повірити в таке. Внизу на дорозі почалася якась метушня, і раптом у світлі фар одного з припаркованих автомобілів ми побачили ведмедя, що рився у сміттєвому баку. Ось так удача! За кілька хвилин він зник у темряві, а ми повернулися до вогнища.
Гортаючи фотографії, зроблені під час походу Фегерашем, ми геть забули про наших кошлатих сусідів і зовсім заспокоїлися. Щось змусило мене підняти голову, і раптом, у десяти метрах від нас, я побачив три пари очей, що світилися майже на рівні трави. А над ними – ще одна пара, яка пильно й насторожено вдивлялася прямо в нас. Просто поряд стояла ведмедиця з трьома ведмежатами! Їхні очі відбивали світло наших налобних ліхтарів і зловісно виблискували.
Ведмедиця зробила крок у наш бік, і ми рефлекторно підскочили. Мабуть, цей різкий рух її налякав – вона миттєво розвернулася й утекла разом із малюками. Але невдовзі вся родина мирно рилася в найближчому смітнику, не звертаючи жодної уваги на людей із фотоапаратами, серед яких були й ми. Як не дивно, незважаючи на цей інцидент, усі швидко поснули й міцно проспали всю ніч.
01.09.2013. Повернення в Брашов і шлях додому.
Прийшов час потроху повертатися додому. У Буштені ми розділилися: Богдан поїхав автобусом у Галац, а я з Лесею та Анею повернулися автостопом у Брашов. Дорога зайняла чимало часу, тому ми залишилися на ніч у нашому старому хостелі, а вже вранці наступного дня вирушили в Україну.
Дорога виявилася нелегкою. Нам довелося зробити три пересадки, і близько опівночі ми прибули до Чернівців. Автобусне сполучення в Румунії залишає бажати кращого, тож будьте напоготові.
Ось так і завершився цей надзвичайно насичений похід Південними Карпатами. Хоча ми й не підкорили П’ятра-Краюлуй, зате відчули на собі всю красу справжньої Трансильванії.
