Звіт про піший похід горами Норвегії. Йотунхеймен
Норвегія – дивовижна країна з дуже красивою природою і високим рівнем життя. І хоча ціни тут високі, я наполегливо рекомендую кожному любителю походів та активного відпочинку відвідати цю країну і пройтися по її горах. Сувора північна природа подарує незабутні емоції. І якщо все добре продумати, то похід у ці краї може вийти дуже бюджетним. Ось наша історія знайомства з приголомшливою Норвегією.
08.08.2014. Прибуття до Осло
До Осло я прилетів прямо з походу в Ісландії, де у нас також проводився похід. Група зібралася прилична – близько 20 людей. У кожного було завдання принести щось із продуктів. У Норвегії все дуже дорого, і якщо закуповувати продукти та газ на місці – бюджет поїздки буде неоправдано великим.
Нам пощастило, що Ігор, Галя, Діна та Діма – хлопці, з якими мені доводилося ходити раніше по лікійській стежці, приїхали в Осло на машині. Вони й привезли левову частку всього необхідного.
Зустрічалися ми у кемпінгу, що знаходиться у самому місті. День виявився важким, і зібрати всіх виявилося зовсім не просто. Але ближче до вечора всі вже були на місці, і ми пішли гуляти по місту.
Осло не велике, але дуже красиве місто. Як і в інших скандинавських країнах, тут стара архітектура тісно переплетена з будинками в стилі хай-тек.
Особливо вразила набережна з елітними житловими кварталами.
09.08.2014. Національний парк Йотунхеймен
Прокинулися дуже рано, практично не снідали, зібрали рюкзаки і побігли на автобус, що йде від самого кемпінгу до центрального автобусного терміналу Осло. Тут, як і в Ісландії, практично скрізь можна платити кредитною карткою.
Автобусний напрямок на Йотунхеймен дуже популярний, тому краще купувати квитки на автобус завчасно. Все тут ходить строго за розкладом. Дорога до парку займає більше 5 годин. Але види за вікном не дають нудьгувати, тому подорож приносить тільки задоволення.
Поступово природа за вікном ставала все суворішою, і безкраї соснові ліси замінив кедровий стланик та тайга. Нашою метою було селище Гендешейм, що стоїть на березі озера Генде. Озеро довге – близько 25 км, тому складається враження, ніби ми стоїмо на березі фьорда. Тут ми довго чекали хлопців, які добиралися з Осло на машині.
Зібравшись і пообідавши, почали підніматися наверх до гори Besseggen. Стежка поступово піднімається над озером і виходить на гребінь, за яким розташоване інше велике водоймище – озеро Bessvatnet. Воно значно вище, ніж Генде, і має зовсім інший колір води. Це унікальне видовище.
Піднявся сильний вітер, і погода почала швидко псуватися. В цей час ми дісталися до крутого спуску з Besseggen на перевал. Рельєф тут і так не простий, але дощ, який почався, тільки ускладнив наше пересування.
Слизькі камені змушували рухатися повільно, і в результаті ми втратили багато часу. На перевалі – на самому березі озера Bessvatnet були місця під намети, і оскільки вже майже стемніло, нам довелося розбити намети тут.
Перевал – не найкраще місце для табору. Як і очікувалося – піднявся дуже сильний вітер, який просто поламав кілька наметів. Я встиг зварити вечерю для групи, але ми її так і не з’їли, бо рятували табір від руйнування вітром. Це було нелегке хрещення для тих дівчат, які вперше були в поході.
Володимир, з яким ми раніше ходили навколо Аннапурни, разом зі мною тягали камені для укріплення наметів до 3 години ночі.
10.08.2014. Життя налагодилось
Ранком нас зустріло сонечко і повна тиша. Всі ділилися враженнями після жахливої ночі. Виявилося, що шторку від газової пальника і кришку від каструлі вітер просто зніс кудись у озеро. Хоча пізніше Алла знайшла і героїчно витягла шторку з озера.
Поївши, ми рушили далі. Піднялися від перевалу до озера Bjornboltjonne і звідти пішли на спуск до озера Russvatnet. На жаль, Володимир пішов уперед і трохи промахнувся зі стежкою. Довелося йти за ним і втратити час.
Але погода була відмінною, і цей час інші провели з користю – відпочивали та знайомилися один з одним ближче. Після возз’єднання групи ми пройшли ще трохи й розбили табір на березі озера Russvatnet.
11.08.2014. Даємо дві норми за зміну!
Коли я прокинувся та виліз з намету – на вулиці падав дрібний дощ. Це нормально для місцевого клімату. Після сніданку відразу зібралися та вийшли на маршрут. На жаль, все затягнуло хмарами, і видимості практично не було.
Незабаром повз нас пробігло стадо північних оленів – чудове видовище. Тут їх дуже багато, і вони зовсім не бояться людини. Іноді підходять дуже близько, здається рукою подати.
Перевал подолали в повній млі, рухалися переважно за позначками та навігатором. Оскільки йшов дощ і було холодно – рухалися без зупинок. В результаті – на обід прийшли до притулку Гліттерхейм. Тут поїли, трохи зігрілися та обсохли.
Погода за вікном покращилася, з’явилося сонечко, і було вирішено пройти за сьогодні відстань, заплановану на завтра. Так ми почали підніматися до озер на перевалі Veslgluptjonnen. Рельєф там дуже складний і дуже нагадує Горгани в Карпатах. Накопичення величезних валунів, по яких доводиться лазити та стрибати.
Тут абсолютно немає звичайного берега чи дна, камені просто йдуть під воду, а іноді потрібно стрибати з каменя на камінь, що лежать серед води. Сюрреалістичне місце.
За ним йде величезне кам’янисте плато. Його край видно, але скільки б ти не йшов, складається враження, що ти зовсім не наближаєшся. Вже починало темніти, коли ми підійшли до краю плато і побачили знизу притулок Спітерстулен.
Спускалися до нього вже з ліхтариками, зовсім виснажені. Було вирішено переночувати в притулку і не ставити намети. Гарячий душ та м’яке ліжко після такого марафону – просто неймовірне щастя.
12.08.2014
М’яке ліжко завжди дуже розслабляє – як результат, сильна крепатура м’язів. Після вчорашнього переходу 5 людей вирішили зійти з маршруту і продовжити своє знайомство з Норвегією в Бергені. Тим більше, що прямо від притулку ходять автобуси.
Решта ж вирішили сьогодні влаштувати день відпочинку, а завтра піти на сходження. Попрощавшись з хлопцями, всі зайнялися відпочинком. Хтось пішов збирати ягоди, хтось фотографувати оленів, а Віктор назбирав грибів.
Ввечері сходили в сауну та поплавали в басейні з видом на Гальхьопігген. А на вечерю приготували дивовижний грибний суп. Оскільки частина людей зійшла з маршруту, у нас був надлишок продовольства, так що до всіх наших негараздів додалося ще й переїдання-тур.
13.08.2014. Сходження на Гальхьопігген.
Було вирішено більше не балувати себе комфортом. Вранці зібрали рюкзаки та сховали їх у одному зі складських приміщень притулку. І з легкими рюкзаками пішли підкоряти найвищу вершину Норвегії.
Спочатку стежка йде круто вгору, поки не виходить з гірської долини. Далі стає більш рівною, але починаються курумники. Наверху хмарно, видимість низька.
Незабаром під ногами вже сніг і каміння. Але ми повні рішучості й ідемо далі по вузькому скельному гребеню. Іноді хмари розходяться, і ми бачимо масштабні льодовики внизу. З’являється відчуття ейфорії.
Удача на нашому боці, і коли ми виходимо на вершину, хмари розсіюються, і ми насолоджуємося чудовими видами навколишніх гір. Висота Гальхьопіггена – 2469 м. На вершині стоїть маленький притулок, де можна купити гарячий чай або каву та посидіти за столиками, сховавшись від стихії, що бушує на вершині.
У притулок усе доставляють портери, рідше прилітає вертоліт. Робимо заповітні фотографії на вершині та починаємо спуск вниз. У притулку забираємо наші рюкзаки та відходимо на відстань 1 кілометра для встановлення табору. Ось ми й знову в звичній – наметовій середовищі.
14.08.2014. Кірка
Погода поступово почала налагоджуватися. Сонце та гарна видимість все частіше дарували нам чудові пейзажі. Першу половину дня рухались вгору по долині річки Віса. На горизонті виднілася гора Кирка – вершина у формі шипа троянди.
Під перевалом ми бачили, як проводяться рятувальні роботи в горах Норвегії. Вертоліт з кількома рятувальниками знімав когось з гори неподалік. Все організовано на найвищому рівні.
Піднявшись до перевалу, вийшли до Troget і Leirvatnet під Кіркою. Рельєф тут простий, і пересуватися дуже легко та швидко. Незабаром прийшли до місця стоянки на березі Leirvatnet. Тут також є притулок і дорога в цивілізацію.
Коли поставили намети, побачили дуже яскраву веселку на тлі Кірки. Такої веселки я не бачив раніше.
15.08.2014. Назад до Генде.
Вранці обійшли озеро Leirvatnet і рушили в напрямку Генде. Стежка підіймалась на перевал, а далі, поступово й плавно спускалася вздовж каскаду довгих озер. Скрізь було багато чорниці, і доводилося робити постійні зупинки для дозаправки.
Світило сонечко, і було якось спокійно та затишно. Поступово ми спустилися до зони карликового лісу, і стало ще веселіше.
В кінці дня прийшли до притулку Гендебу на березі Генде, де й поставили намети. Звідси відправляються кораблі по озеру назад у Гендешейм.
Ввечері зібралися у їдальні притулку біля каміна, з кількома пляшками вина, відсвяткували завершення походу. Дуже душевно посиділи. Для завершення цієї картини, всіх нас чекав гарячий душ.
16-17.08.2014. Повернення до Осло
Ранок зустрів нас дощем. Тому намети довелося збирати мокрими. Приготувавши останню похідну кашу, ми пішли на пристань, де сіли на паром до Гендешейма.
Кораблик дуже вразив своїми розмірами та рівнем комфорту. Було дуже цікаво пропливти на великій швидкості уздовж перевалу, звідки нас ледь не здуло в першу ніч нашого походу. Іноді натраплялись водоспади, що прямо з крутих схилів гір обрушувались у озеро.
У Гендешеймі ми попрощалися з хлопцями, що приїхали на машині, та відправилися на автобусі до Осло. Тут група вже розбіглася по різних місцях. Хтось відправився ставити намети в кемпінг, а хтось шукати готель для більш комфортної ночівлі.
Ввечері зустрілися в центрі та прогулялися по вечірньому Осло. На цьому наш похід закінчився. Наступного дня більшість учасників розлетілася, а ті, хто залишився, пішли гуляти по музеях Осло.
Найбільше нам сподобався музей арктичних експедицій корабля Фрам та музей Тора Хейєрдала. Якщо будете в Осло – обов’язково відвідайте їх.