Новорічний Мармарош | Звіт
Взагалі-то я не любитель писати звіти, але останній похід і обіцянка Ромі зробити 10% знижку на наступну подорож спонукали мене тимчасово стати дятлом клавіатури…
Початок для мене одразу не склався: вихід із під’їзду завершився соковитим падінням на бік – стара болячка знову нагадала про себе (, далі успішно забуваю ніж, термос, низ термобілизни та інші корисні речі, нашвидкуруч запаковую старий столітровий рюкзак від Terra і мчу до Роми, бо час підтискає. Роблю ще одне коло по місту, прихоплюючи аж дві пари термобілизни, і на душі стає значно тепліше… Усі ці миті після зустрічі з групою здаються марнотою марнот, і в комфортному мікроавтобусі ми долаємо нелегкий шлях до кордону з Євросоюзом, не забувши зробити кілька фото в Центрі Європи. Пейзажі більше нагадують осінь – снігу менше, ніж у Франківську, але Чорногора зустрічає засніженими вершинами Петроса та Говерли, Близниця теж зимова – схоже, все-таки зима 😉 На КПП без проблем, бентежить лише одне – ми восьма група, що вийшла на маршрут… Згадую про залишений намет… Похід починаємо доволі жваво – нас доганяють ще дві групи, і, само собою, ухвалюється рішення першу ніч провести в колибі біля села. Часу більш ніж достатньо і (о диво) всі, навіть дівчата, вирушають збирати дрова для багаття. Досхочу награвшись із вологими дровами та оцінивши ефективність Джетбойла Ігоря (і його гітари також) і навички «розпалювача» Сергія, пробуємо «знайомитися» і вкладаємося спати – зранку на нас чекав доволі відчутний перехід.
Ранок зустрічає непоганою погодою та вкритими інеєм дровами… які знову вперто не хочуть горіти – 2:0 на користь газу), хоча сніданок усе ж таки готуємо на дровах. Перехід пройшов нормально, вздовж Білого Потоку було доволі людно – зустріли собаку з мисливцями та просто мисливців, які старанно полокали в крижаній воді нутрощі кабана чи козулі. Під час підйому знову падіння, і знову нога… (, починаю згадувати туристичний анекдот, озвучений Ігорем: … «ну і лосі мені попалися»… Починаю зупинятися частіше, і робимо привал на чай біля хатинки, яку, ймовірно, облюбували лісоруби й успішно її загадили. Тут уже мій пальник у чисту програє Ігоровому бойлу, але, мабуть, на 60% через якість балона. Нас наздоганяє ще одна група, яка з термосами перекушує в годівниці для оленів. Перекусивши, рухаємося далі за маршрутом зимового походу на Мармарош, поступово виходячи на потрібну висоту. На снігу спочатку помічаємо сліди дрібного хижака – наймовірніше куниці, а далі – сліди вовка і зайця (прямо як у мультфільмі), які ведуть до колиби. Хатинка трохи засмучує – тут хтось був до нас! Кусок обпаленої покрівлі, купа сміття – не найкраще, що хотілося б побачити, але щойно розгорається вогонь, усе це відходить на другий план. Коли стемніло, до колиби підійшли ще троє туристів, але, побачивши нас, вони подалися в бік Берлибашки. Друга ночівля минає у спогляданні зоряного неба крізь дах колиби… І нічний Піп Іван…
Чи то від незручної пози, чи то від місячної активності, фізично зранку почувався не найкраще, але швидкий сніданок і збори трохи привели до тями ). Ярило сяяло в небі, надія на Вітальчину колибу в серці змушувала рухатися швидше, тим більше напередодні Нового року! Вітальчина колиба зустріла нас дровами, диваном, буржуйкою і… тренажерним залом. Розпакувавшись, вирушаємо в напрямку Піп Івану. Хотілося навіть на Попа зійти, але, трохи подумавши, піднімаємося на Берлибашку. Як для зими, усе пройшло доволі легко, і, повернувшись до колиби, готуємося до зустрічі Нового року. Новий Рік зустрічаємо з прикрашеною ялинкою, згодом вкладаємося спати, адже зранку на нас чекала головна мета подорожі…
Прокинувшись першого січня, відзначаю, що з кожним днем збори стають усе довшими – звикаємо, значить. Втоптаною стежкою впевнено рухаємося до полонини Лисича, а потім і на гору. Погода чудова – є можливість насолодитися красою гір, і ми впевнено йдемо вздовж кордону. На Попі – сліди святкування: стіна з мандаринами – Новий рік! Після фотосесії на вершині спускаємося назад на полонину, де перекушуємо, і в гарному настрої рушаємо до будиночка. Прийшовши, нас приголомшує «буржуйка» – вперто не хоче горіти, лише димить, трохи знижуючи настрій, а когось навіть вводячи в стан медитації ;). Зробивши (вдруге в житті) непростиму помилку з черевиками – захотілося анісу… – Ніколи! Ніколи і ще раз ніколи не залишайте мокре взуття біля печі, яка навіть не горить! Після додавання сухих дров буржуйка видає 200% ККД – обганяючи навіть Джетбойл! Сам би не побачив – не повірив би ) 1:2. Макарони й сосиски повертають новорічний дух, і ми, змучені, але щасливі, вкладаємося спати.
Збори в останній день перевершують усі попередні – водій уже в Микуличині, а у нас на полонині вода ніяк не закипить… І хоча на сніданок не було якогось особливого делікатесу, ми, залишивши Вітальці трохи припасів, бадьоро рушили в бік Костилівки, де на нас уже чекав водій.
Так і минула наша новорічна подорож… Дякую всім)
