Звіт про похід горами Терскей Ала-Тоо. Тянь-Шань
Це був дивовижний похід надзвичайно красивими горами з чудовою погодою та дуже приємною і дружною командою. Ми пройшли чудовий пішохідний маршрут на Тянь-Шані, в горах Терскей Ала-Тоо, подолали себе і побачили красу, якої ніколи не зустрінеш на рівнині. Киргизстан — справді дуже красива країна, і я обов’язково сюди ще повернуся.
27.08.2014. Каньйон Чарын
В Алмати ми прилетіли о 5 ранку і вже на паспортному контролі зустріли частину інших учасників походу Тянь-Шаном. Усі 20 осіб зібралися дуже оперативно. Біля виходу з термінала на нас уже чекали заздалегідь замовлені автобуси, які мали доставити нас із Казахстану до Киргизстану.
Продукти закуповували в одному із супермаркетів Алмати, що було нашою помилкою, оскільки в Киргизстані все значно дешевше. Газ для пальників також купували в Алмати. Балони з різьбленням тут коштують дешевше, ніж у Караколі.
Вирішивши всі організаційні питання, ми нарешті вирушили на схід від Алмати до каньйону Чарын, який вважають конкурентом Великого каньйону Колорадо в США. Дорога туди зайняла більше часу, ніж ми припускали, навіть більше, ніж очікували наші водії — киргизи Масхад і Чингіз. За вікном змінювалися напівпустельні краєвиди, біля убогих сіл продавали кавуни та дині просто гігантських розмірів.
Близько 15:00 ми дісталися Чаринського каньйону. Вхід платний, навколо — кам’яниста пустеля, яка тягнеться аж до горизонту і яку перетинає глибока долина з химерними стінами, що дещо нагадують вулканічні ландшафти.
Залишивши водіїв відпочивати, ми вирушили гуляти каньйоном. Часу у нас було обмаль, адже кордон Казахстану й Киргизстану в Кегені працює лише до 18:00, і потрібно було встигнути вчасно, інакше довелося б ночувати в Казахстані.
Стіни в каньйоні стрімкі, але вниз можна спуститися вздовж вузької ущелини, якою йде крута стежка. Спуск кам’янистий і незручний, усипаний сипухою. Каміння тут червонуватого кольору, а небо — яскраво-синє, що створює неймовірний контраст. Дуже здивувало те, що на самому дні тече велика річка, особливо якщо врахувати, що навколо справжня пустеля.
Береги вкриті буйною рослинністю та деревами — справжній оазис. Ми не змогли втриматися і скупалися в річці, що було дуже доречно. Течія була досить сильною, а вода — комфортної температури. У каньйоні зустрічалося небагато людей, переважно туристи з Казахстану.
На шляху від Чаринського каньйону до казахського кордону один із наших автобусів зламався, щедро заливши частину речей і взуття гарячим тосолом. Як наслідок — ми запізнилися на кордон на 30 хвилин. На жаль, пункт пропуску вже зачинили, і нам довелося ставити намети просто в степу біля шлагбаумів. Прикордонники люб’язно надали нам бочку питної води, ми приготували вечерю і трохи поспілкувалися біля імпровізованого вогнища (полум’я газового пальника і казанок із чаєм).
Ніч була прохолодною, небо всіяне яскравими зірками, а вранці всі намети були вкриті інеєм.
28.08.2014. Алтин-Арашан
Вранці ми продовжили наш шлях до гір Терскей Ала-Тоо. Досить швидко перетнули кордон, отримали печатки в паспорти й помчали до Караколу. З вікна автобуса ми вперше побачили на горизонті водну гладінь озера Іссик-Куль.
Каракол — обласний центр — не справив на нас особливого враження, але головне було не в місті, а в тому, що його оточує. Над будинками височіли величні гори. Ми докупили відсутню провізію, заповнили запаси арбузами і динями та вирушили зустрічати Юру, який мав допомогти мені в проведенні походу. Юра щойно спустився з піка Леніна (7140 м) на Памірі.
Отже, нарешті всі в зборі — ми на околицях селища Теплоключенка і готові розпочати похід горами Терскей Ала-Тоо. Розправившись з арбузами й динями, ми взяли на плечі наші важкі рюкзаки й вирушили лісовою дорогою вгору за течією річки.
Круті схили гір вкриті лісом з тяньшаньської ялини, яка відрізняється від інших ялин стрункою, колоноподібною кроною. У нас зібралася дуже спортивна група, усі йшли вперед крейсерською швидкістю. Стримати запал особливо активних людей було практично неможливо.
До вечора ми дісталися урочища Алтин-Арашан. Воно славиться тим, що тут із-під землі б’ють радонові термальні джерела, дуже корисні для здоров’я. Ми поставили намети в найближчому кемпінгу, власник якого виявився українцем і головою української громади Іссик-Кульської області. Тож плата за стоянку відбувалася салом, яке я привіз із дому.
Повечеряли, і коли вже зовсім стемніло, пішли приймати гарячу ванну. Це задоволення було платним — 50 сомів з людини. Басейни з теплою водою розташовувалися в звичайних на вигляд дерев’яних хатинах — точнісінько як наші карпатські колиби. Але вода була просто чудова, особливо зважаючи на те, що надворі було досить прохолодно.
Оскільки нас було більше двадцяти людей, ми розділилися на дві групи — чоловічу та жіночу — і по черзі купалися в термальних водах. Після цього чоловіча група влаштувала «полювання» на фотоапарат, який був у жіночій групі. 😉
29.08.2014. Похід до перевалу Алакель
Вранці ми знову сходили до термальних басейнів під відкритим небом і були трохи розчаровані, адже вони виявилися дуже маленькими — розміром із джакузі на двох. Після банних процедур зібрали табір і вирушили на маршрут. Деякий час стежка йшла вгору вздовж річки, але потім повернула в одне з бічних ущелин. Саме ним нам належало підніматися весь день.
Лісова зона швидко закінчилася, і ми вийшли на нескінченні альпійські луки, де паслися цілі стада бичків. На щастя, вони були мирно налаштовані і зовсім не звертали на нас уваги. На горизонті перед нами постійно маячив перевал Алакель.
Поступово піднімаючись, ми дісталися висоти 3100 м і впритул наблизилися до перевалу. Штурмуватимемо його завтра, а сьогодні поставили намети й зайнялися побутовими справами.
30.08.2014. Перевал і озеро Алакель
Вранці нас наздогнала група на конях — вони легко й весело дісталися від Алтин-Арашану до висоти нашої стоянки й так само легко поскакали далі до перевалу. Ми ж почали долати шлях поступово. До того ж Юрі стало зле, і він вирішив залишитися трохи в таборі, сподіваючись, що йому полегшає.
Підйом на перевал був дуже крутий, особливо останні метри. Стежка складалася з великої осипу, ноги постійно тонули в камінні й піску. Висота перевалу Алакель — 3900 м, і багатьом уже було важко дихати, з’явилися ознаки гіпоксії.
Але я дуже радий, що ми саме піднімаємося з боку Алтин-Арашану — спуск тут дуже важкий. Хоча більшість груп, які ми зустріли під час походу Тянь-Шанем, рухалися нам назустріч.
На останніх метрах перевалу була натягнута мотузка, що дуже допомогло під час підйому. Із перевалу відкривається запаморочливий краєвид на озеро Алакель. Вода в озері бірюзова, в нього впадає льодовикова річка, а над ним височіють скелясті вершини Тянь-Шаню. Звідси ми побачили піки Каракол і Джигіт — заввишки понад 5000 м.
Зв’язався по рації з Юрою — йому не стало краще, і він пообіцяв наздогнати нас вранці. Помилувавшись панорамами та поспілкувавшись з іншими людьми на перевалі, ми почали спускатися, траверсуючи крутий схил над озером.
Стежка була ненадійною, усюди знайомий насип, тому просувалися повільно. Незабаром сонце сховалося, і погода почала псуватися — полетів дрібний сніг. Ми дісталися протилежного кінця озера і зупинилися на обід. Група сильно розтягнулася, тож ми чекали на тих, хто йшов позаду.
Далі трохи похолоднішало й почався дощ, а спуск став ще крутішим. Але ніхто не сумував, і вже в сутінках ми спустилися в лісову зону, чому були неймовірно раді. Наметами стали біля притулку «Сирота», який являє собою звичайну курну хатину.
Розпалили багаття і провели дуже веселий вечір, спілкуючись і граючи в ігри. Все-таки приємно спускатися з висоти.
31.08.2014. Долина Каракол
Сьогодні спали досхочу й відпочивали першу половину дня, поки нас не наздогнав Юра. Він піднявся з самого ранку й за кілька годин пройшов увесь наш учорашній шлях.
Після обіду зібрали табір і продовжили спуск у ущелину Каракол. Стежка тут дуже красива, на протилежному боці долини височіли круті пікообразні вершини, а внизу темнів густий ялицевий ліс. Місцями стежка перетинала галявини, що дуже нагадували мені походи в Карпати.
Вже на самому дні ущелини довелося довго пробиратися крізь зарості і шукати міст через річку. Тут знаходиться альпійський табір “Каракол”, у цей час тут лише закінчили сезон і збирали юрти та інші допоміжні споруди.
Саме тут ми й натрапили на лісника. В кращих традиціях інспекторів дорожнього руху, розмову зі мною він вів у себе в автомобілі. Дуже знайома ситуація. Ну, звичайно, з’ясувалося, що вхід у заповідник платний (хоча ніде про це не написано), але за символічну плату ми можемо спокійно йти далі. Заплатив йому 1000 сом за всіх, і ми пішли далі.
Вже темніло, і було вирішено залишитися на нічліг у самій долині біля річки, а рано вранці почати похід до наступного перевалу.
01.09.2014. Перевал Телети
І ось ми знову підіймаємося вгору. Сьогодні потрібно не лише дійти до перевалу, а й перейти його. Всі вже ввійшли в ритм походу, рюкзаки стали помітно легшими, тому завдання здавалося не таким складним, як перевал Алакель.
По дорозі ми спостерігали дуже забавних тарбаганів, а завдяки тому, що Паша ніс з собою кілька кілограмів фототехніки, вдалося їх зафіксувати на фото.
Практично на всьому шляху перевал ховався серед серії гірських хребтів. Телети (3700 м) дался нам легше за інші. Зате звідси я побачив перевал Арчатор, нашу наступну ціль. Як говорив мені місцевий провідник на попередньому перевалі, краще на нього не підніматися. До нашої кінцевої мети — курорту Джилі-Су — ближче і легше було йти через перевал Джилі-Су Північний (1 А).
Подивившись на Арчатор із перевалу Телети, я остаточно переконався, що ми туди не підемо. Вниз спустилися дуже швидко і поставили намети на величезній пасовищній галявині в гірській долині. Прямо з табору було видно засніжену вершину з льодовиками, до неї було рукою подати.
Ввечері влаштували купання в льодовиковій річці — на це здатні лише справжні камикадзе.
02.09.2014. Долина Чон Кизил Су
Особливо порадувала погода в горах Терскей-Ала-Тоо, за весь похід нас полив дощ лише двічі, весь інший час світило сонце, було сухо і тепло. Клімат значно тепліший, ніж у походах по Кавказу чи Карпатах.
Продовжили спуск уздовж гірської річки і дійшли до місця стоянки пастухів. Вони змогли купити свіже молоко і айран. Останній дуже нагадував грузинський мацоні. Люди приїжджають сюди на літній сезон і живуть за рахунок натурального господарства.
Вже в долині самої річки Чон Кизил Су нам трапилася справжня житлова юрта. Її господарі люб’язно пустили нас всередину подивитися на побут киргизьких кочівників. Всередині все було просто і дуже чисто, посередині знаходилося місце для вогнища.
У головних долинах Тянь-Шаню течуть дуже серйозні річки, які можна перейти лише по мосту або організувати хорошу переправу. Спустившись нижче за течією, ми почали підніматися по ущелині Джилі-Су, де також стояло багато пастухів. Гори ставали все більш заселеними.
Дійшли до розвилки долини і поставили табір трохи вище пастуших халабуд. Не встигли розпалити вогнище, як через табір прогнали цілий табун овець. Вечір провели, гріючись біля вогню і насолоджуючись відпочинком.
03.09.2014. “Курортний” перевал
Поступово піднімаючись угору долиною, почав придивлятися до місця, де краще перейти перевал, і окреслити, де саме він знаходиться. По дорозі зустрів двох пастухів, спитав у них поради і отримав потрібний напрямок. Як виявилось пізніше, вони чомусь направили нас зовсім не легким шляхом. Але врешті-решт ми не пошкодували.
Почали поступово набирати висоту по правому борту долини і зайшли в прилягаючу до неї сусідню ущелину. Тут стежка губилася, і було два варіанти проходу вище. Залишивши всіх унизу, я піднявся вгору для розвідки. І добре зробив, бо перший напрямок виявився хибним, і мені довелося перелізти через кам’янистий гребінь у сусідню долинку.
Звідти я побачив перевал, який вважав Північним Джилі-Су. Повідомив по рації правильний напрямок групі і піднявся вгору. Як же я здивувався, побачивши з псевдо-перевалу справжній Північний Джилі-Су, що знаходився нижче на 100 м за висотою.
Щоб дістатися до нього, треба було здійснити траверс крутого схилу, що складався з величезних глибин і валунів. До Північного Джилі-Су було набагато простіше і швидше дістатися по головній долині, але чомусь пастухи не шукали для нас легких шляхів.
Коли вся група піднялася, було прийнято рішення назвати цей перевал «Курортним». До речі, звідси вже видно озеро Іссик-Куль і червоні схили Чон Кизил-Суу. Трохи відпочивши, ми подолали траверс і перейшли через перевал Джилису Північний.
На спуску вниз усі чекали нових сюрпризів від гір, але їх не було, і незабаром ми благополучно розбили намети на пасовищах, що знаходилися над курортом Джилису.
04.09.2014. Курорт Джилису
Цю гірську долину туристи відвідують дуже рідко, і багато стежок тут прокладені не людиною, а скотом. Тому, щоб не пробиратися крізь кущі (як ми), тримайтеся річечки.
До «курорту» — а саме так він називається на всіх картах — ми дісталися дуже швидко. Тут закінчувалася піша частина нашого походу по Тянь-Шаню, і звідси нас мали забрати водії, щоб відвезти відпочивати на пляжі озера Іссик-Куль.
Сам курорт — це два цегляні будинки у не найкращому стані. У них розташовані термальні басейни. Зі всієї радості ми кинули речі під дірявим навісом і побігли купатися. Вода у басейнах була дуже комфортна і теж лікувальна.
Поки ми ніжилися у теплій воді, погода остаточно зіпсувалася і почалася сильна гроза, частина наших речей неприємно намокла під стіною води з градом. Але нас це особливо не турбувало, бо приїхали наші водії і забрали нас у напрямку теплого Іссик-Куля.
По дорозі ми побачили червоні гори, закупилися різними смаколиками і алкоголем у містечку Покровка, і ще до заходу сонця опинилися на чудовому пляжі біля берега Іссик-Куля. Ще в автобусах ми почали святкувати завершення походу.
Пляж знаходився на приватній території, але Масхад зміг домовитись, і за символічну плату ми змогли поставити наш табір просто на пляжі. Готували переважно на газу, хоча інколи балували себе й багаттям.
Ввечері влаштували грандіозний пир — зварили картоплю і вжили непристойну кількість коньяку «Киргизстан». Але ні про що не жалкуємо.
05.09.2014. Озеро Іссик-Куль
Вода в Іссик-Кулі вже була прохолодною, але це з лихвою компенсувалося температурою повітря. Сонце тут дуже агресивне, адже озеро розташоване на висоті 1500 м. Вранці та ввечері видно, що над лінією горизонту височіє велетенський гірський хребет Заалайського Ала-Тоо.
Весь день ми провели, валяючись на піску, плаваючи та відправляючи гонців у магазин за різними смаколиками. Чудовий відпочинок після піших походів у горах.
06.09.2014. Повернення до Алма-Ати
Вранці нас забрали водії і ми вирушили до Караколу. Там скуштували місцеву кухню, накупили сувенірів і поїхали на кордон з Казахстаном. Цього разу перетнули його без затримок, але наші рюкзаки ретельно перевірили митники.
Символічно пообідавши на місці нашого першого табору, ми поїхали через пустелі Казахстану до Алма-Ати. Більшість хлопців залишалася ночувати в місті і вилітала завтра.
Я ж був у тій групі, що вилітав цього вечора. Як же не хотілося прощатися з нашою чудовою групою, яка завжди зі сміхом і жартами могла подолати будь-які труднощі та тягарі походу! Сподіваюся на нові зустрічі в майбутньому. А може, в поході Фанськими горами?
