Відгуки учасників про похід Лікійською стежкою | Вересень 2013
Зовсім нещодавно завершився наш чудовий похід Лікійською стежкою (29 вересня – 10 жовтня 2013). Зібралася відмінна команда, яка до кінця подорожі перетворилася на велику дружну родину. Ось відгуки всіх учасників того незабутнього пригодницького походу, написані безпосередньо під час мандрівки.
Женя Касінський, Чернівці
Безперечно, цей тур — одна з тих подій, які запам’ятовуються на все життя! Яскраво, вражаюче, незабутньо!
Неповторний калейдоскоп яскравих подій — постійно щось нове й цікаве. Змінюються ландшафти, природа, погода, архітектура: купання в каньйоні, гранатові сади, круті схили Тахтали, чудові пляжі Чиралі та Андрасана, руїни Олімпосу та багато іншого.
Їхав сюди з метою повністю “відключити мозок”, відволіктися від думок про роботу. Мета виконана на всі 100%.
Жоден відпочинок за системою “все включено” в готелі не дасть навіть сотих часток цих вражень.
Окрема подяка Роману (Поход в гори). Чудовий провідник, усе продумано до дрібниць, легко й невимушено. Повністю довіряєш йому — і отримуєш фантастичний відпочинок.
Саша Олійник, Чернівці
Похід був чудовим. Такий тривалий період часу я ще не був у мандрівці. За цей час я відчув розслаблення й спокій. Варто знаходити час для таких подорожей. Гірський туризм — це окремий вид відпочинку, і ним не варто нехтувати. Під час мандрівки Лікійським шляхом я познайомився з цікавими людьми, багато чого для себе почерпнув. Дякуємо Ромі за похід та організацію туру. Все було бездоганно.
Лєна
Незвичне нічне небо — зорі дивилися на нас зовсім інакше, не так, як удома. Я ніколи раніше не бачила, як ростуть гранати, і тим більше — який у них смак, щойно зірваних. У поході нам дуже пощастило з компанією — веселі й чуйні люди. Наш маршрут не можна назвати легким, не все було просто, але ми впоралися — і дуже задоволені!
Діма
У 2007 році я піднімався на гору Тахтали на фунікулері. Тоді бачив туристів, які йшли пішки. Відтоді захотів піднятися на 2365 м своїм ходом. І ось здійснилося: “сам, власними ногами” приніс на своїх черевиках козячі какашки в помпезне кафе на вершині гори. 🙂
Діна і Діма
Зібралася неймовірно дружна компанія! Так весело, з жартами і сміхом я давно не ходила в гори. Роман — наш чудовий провідник — водив нас різними стежками, зокрема й тими, що проходили вздовж гранатових і апельсинових садів. Наші шлунки були неймовірно раді такому маршруту. Сам маршрут цікавий і загалом нескладний. Дуже вразило відвідування каньйону Гьойнюк! Це неймовірно красиве місце. А в поєднанні з розповідями харизматичного гіда Алі, який нас вів каньйоном, — вийшло зовсім чудово.
Дуже сподобалась “радіалка” на кораблі до мису Гелідонія. Отак можна ходити в гори, скажу вам! Поки частина нашої групи йшла до маяка, решта “матраcників” чудово проводили час на борту корабля — купалися і засмагали на березі маленької й дуже гарної бухточки. Не по-туристськи, скажете?.. Може й так. Але зате дуууже круто!!! Захопливі краєвиди, надзвичайно прозора бірюзова вода!!! Дуже привітна команда корабля, смачні спагеті болоньєзе на обід, диня, міцний турецький чай… М-м-м… Просто казка!
Найскладнішим, на мою думку, був підйом на Тахтали. Але знову ж таки — дружна команда нашої групи “Обжорки”, нескінченне веселощі та купання в морі зробили цей похід дуже й дуже класним!
Окремо хочеться подякувати Ромі, який був неймовірно уважним до кожного учасника, з готовністю реагував на всі наші гастрономічні (і не тільки) прохання, запитання та побажання!
Туреччино, ми ще повернемося!
Настя
Лікійська стежка: перший похід або мої пригоди на турецьких просторах
Похід Лікійською стежкою — мій перший похід узагалі. Хотілося нових переживань, позитивних емоцій, тепла, сонця (хто ж знав, що навіть у Туреччині восени бувають холодні ночі, під час яких мені було важко зігрітися навіть із теплим спальником, кількома флісками і сусідами по намету)). Виокремити найяскравіші враження дуже складно — їх сила-силенна. Почну з чудової природи Туреччини: сосни, кедри, гірські струмки, мальовничі валуни, неймовірно гарне зоряне небо. Особливо запам’яталась нічна гроза, яка трясла наші намети громовими розкатами і осяювала небо нескінченними блискавками. Дуже незвичне відчуття беззахисності перед природною стихією — не вкладалося в голові, як таке може відбуватися зі мною, мешканцем мегаполіса XXI століття, та ще й у компанії майже незнайомих людей. У той момент дуже хотілося опинитися вдома під захистом громовідводів і бетонних стін — було справді страшно.
Цікаво було познайомитися з «нематрасною» стороною Туреччини, побачити, як живуть місцеві жителі. Гранатові сади, інжир, виноград, зелені апельсини, вирощені працьовитими руками турецьких селян — це чудове доповнення до «важкого» шляху нашої команди з промовистою назвою «Обжорки»))
Другий момент, який хочеться відзначити, — це побутова сторона походу. Як я вже писав, я — новачок, і багато речей були для мене абсолютно новими: смачна каша з багаття, вечірні чаювання з печивом, ночівлі в наметах, важезні рюкзаки, підйоми, спуски, ще раз спуски і знову підйоми. Іноді здавалося, що сил не залишилось і не зробиш більше ні кроку. Але ось ще один день позаду, всі труднощі подолані, і всі «тяготи й позбавлення» — забуті, перетерті й пересміяні.
Але найголовніше в поході — це, безумовно, люди. Саме чудовий колектив хлопців і дівчат, з якими мені пощастило зустрітися, зробили цей відпочинок незабутнім. Підтримка, поради і, звісно, нескінченний потік блискучого гумору — це основа чудового походу. Кількість жартів і приколів, які супроводжували наші підйоми й спуски, привали й перекуси, заряджала енергією і дарувала потужний позитив.
Дуже дякую всім і кожному окремо — за навчання складанню рюкзака, пакуванню спальника, руку допомоги на складних ділянках, лагодження сидушки, останню фліску для нічного зігрівання, неоціненну допомогу в поїданні непідйомної кураги (поки Рома не бачить)), за горбушки й кашу без ковбаси)))
Наш провідник Рома зробив наш маршрут цікавим, веселим і драйвовим. З увагою ставився до всіх наших запитів, зокрема гастрономічних))) І не втомлювався відповідати на безліч запитань, прохань і коментарів. Ромо, твій позитив, цілеспрямованість і доброта — запорука чудового проведення часу і нашого згуртування як команди однодумців.
Для мене цей похід став чудовою можливістю познайомитися з прекрасними людьми, перевірити власну витривалість, пізнати й зрозуміти себе, переглянути життєві орієнтири, активно відпочити, насолодитися гірськими пейзажами, посміятися з себе і просто посміятися.
Ігор Ремміх, Гамбург
На початку — величезна подяка Ромі та учасникам походу (тепер уже друзям) за ці прекрасні 11 днів. Усе, чого я очікував від походу, було в такій кількості, що запам’ятається надовго, а, можливо, й назавжди. Ще раз переконався, що спортивний туризм — це справжня насолода. Пізнаєш себе, знайомишся з цікавими людьми, насолоджуєшся природою. Дуже сумуватиму за тими вечорами біля вогнища з жартами, історіями та анекдотами (якщо сміх подовжує життя, то наше буде довгим).
Макс Валіахметов
Що може сказати наймолодший учасник походу про подорож, яка йому дуже сподобалася? Лише те, що я пишаюся собою (не буду скромничати ;-)), адже завжди йшов на рівні з усіма, не скиглив, не просив полегшити мій рюкзак.
Але що я все про себе та про себе! Розповім про похід. Було і важко, і легко, і образливо, і весело (кожного вечора біля вогнища), і холодно, і спекотно. Особисто мені завжди подобалась зміна місць, рух уперед, але після цього походу я переосмислю свої погляди на життя.
P.S. Мені 13.
Кирило
Лікійська стежка не підвела… Маршрут виявився не монотонним. Підйоми й спуски були різної складності. Особливо запам’ятався другий день. Після розслаблюючого каньйону був крутий підйом, який, як виявилося, став для мене найскладнішим. У групі було 13 осіб, і спочатку це мене лякало. Але всі трималися разом і підбадьорювали мене, бо часто я був у самому хвості. Їжі вистачало. Велика подяка Роману за організацію походу.
Люда
Похід залишив величезне й незабутнє враження. Однозначно — позитивне. Звісно, були свої труднощі й проблеми, як-от важкі для мене підйоми та неправильно зібраний рюкзак, який у результаті виявився надто важким. Через це, на мій сором, довелося викинути частину речей, щоб полегшити собі життя. Цікаві переходи, чудові краєвиди, смачні фрукти, шалене веселощі вечорами біля вогнища — усе це відсунуло на задній план усі труднощі. Дякую Роману й усім членам нашої команди за яскравий спогад, що залишиться в моїй пам’яті.
Павло
Важко написати короткий відгук, майже завершивши повноцінний звіт, і при цьому не повторитися. Та ще й під час прощального застілля.
Класний похід, цікаві місця, смачна їжа, фруктові сади, чудова команда. Головне відкриття — гранатом не можна наїстися, його можна їсти, поки він не закінчиться або поки руки не почнуть злипатися від соку. Трекінгові палиці — справжня сила: чотири точки опори суттєво зменшують втому, залишаючи сили на те, щоб потім знайти дрова, поставити намет, збігати в кущі, принести води й ще посидіти біля вогнища.
Обов’язково треба брати з собою теплі речі: +10 вранці чи ввечері — це взагалі ніщо. І маленький рюкзак.
Складно перелічити все, чим запам’ятався цей похід. У такі мандрівки я їжджу вже 11 років, і з кожної з них залишаються безліч спогадів і фотографій на стіні в кімнаті — те, що потім розповідатиметься біля вогнища. Можу сказати так: є одне бажання, яке я загадую собі після кожної подорожі. А саме — більше ніколи не ходити в похід. І глибоко в душі я сподіваюся, що це бажання ніколи не здійсниться. Дай Боже.
