Тур на Мадейру без фільтрів – квітень 2025

День 1. Приліт і знайомство з островом
3 квітня 2025

Перші кроки на Мадейрі — це завжди трішки хвилювання, трішки втома після дороги, але й передчуття великих пригод.

В аеропорту я зустрів нашу маленьку групу з 3-х учасників, і вже у повному складі ми вирушили до апартаментів. Втома після перельоту давала про себе знати, тож плани на перший день були мінімальні. Звичайний побутовий вечір у новому місці, коли ще не до кінця розумієш, що ти — посеред Атлантики, на острові, де все попереду.

День 2. Левада Нова, водоспади та знайомство з Фуншалом
4 квітня

Прокинулись рано — о 7-й ранку, поснідали і вирушили розпочати тур на Мадейрі з Леваду Нова. Старт маршруту — від церкви в селищі Каррейра, де зручно залишити авто. Початок треку проходить уздовж нижньої левади — ця ділянка не дуже вражаюча, але дуже легка. Справді цікаво на верхньому маршруті — стежка веде повз два водоспади і проходить тунелем, пробитим просто під ними. Ця частина маршруту є родзинкою Левади Нова.

Попри знак про закриття, ми все ж пройшли далі — проте я не раджу так ризикувати. На Мадейрі все частіше штрафують за ігнорування заборон (а їх тут багато), тож варто попередньо перевіряти актуальний статус маршрутів.

Після треку заїхали на Кабо Жиро — один із найвідоміших оглядових майданчиків острова. Вхід коштує 3 €. Вигляд тут справді чудовий, особливо на заході сонця.

Вечір провели у Фуншалі: прогулянка до старого форту, по міських вуличках і парках. Центр затишний і дуже доглянутий. Заглянули на Rua de Santa Maria — вулицю з десятками ресторанчиків, а також відвідали місцевий ринок із фруктами. Однак варто мати на увазі: екзотика тут дорога, і ціни часто «для туристів».

День 3. Фанал, Порту Моніш і Achadas da Cruz
5 квітня

Цей день видався насиченим і непередбачуваним. Вирушили з самого ранку в бік Фаналу. Обрали коротший маршрут через високогір’я, але на нашому шляху виявився зачинений тунель. Довелось повертатися й об’їжджати майже весь острів — за цей час встигли зробити коротку зупинку на оглядовому майданчику Miradouro dos Ilhéus da Ribeira da Janela, звідки відкриваються краєвиди на океан та скелі біля берега.

У Фаналі — популярному магічному лісі лаврових дерев — було доволі людно, незважаючи на холод та сильний вітер. Туману, яким славиться це місце, не було. Прогулялися близько двох годин по хвойному й моховому лісу, подолали близько 5 км. Левада, якою планували дійти до Порту Моніша, виявилась зачиненою — тому сіли в авто й вирушили до Порту Моніша.

Порту Моніш — це невелике прибережне містечко на північному заході Мадейри, відоме своїми лавовими басейнами, створеними природою. Це вулканічні заглиблення, які заповнюються океанською водою й утворюють безпечні природні купальні з кришталево чистою водою. Вода прохолодна, але враження — незабутні.

День ще не завершувався, тож ми вирішили поїхати до канатної дороги Achadas da Cruz, на далекий північний захід острова. На жаль, вона вже зачинялася, тож замість спуску кабінкою вирішили йти пішки — і це виявилось справжньою знахідкою. Стежка доволі крута (приблизно 400 м перепаду висот), але неймовірно красива, особливо під вечірнє світло заходу сонця. Внизу — повна тиша і жодної людини, адже остання кабінка вже піднялась нагору.

Пройшли весь маршрут туди-назад за 3 години (близько 6 км). Назад до апартаментів їхали вже в темряві — втомлені, але задоволені пригодами.

День 4. Зефірна стежка та Левада 25 Фонтанів
6 квітня

Вранці вирушили на Зефірну стежку. На жаль погода зіпсувалась: стояв туман і дув сильний вітер, тому краєвидів ми практично не побачили. Пройшли лише 3 км, адже далі маршрут досі закритий після минулорічної пожежі. Повноцінний перехід до Піку Руйву наразі недоступний.

Після короткої прогулянки в тумані ми вирушили до Левади 25 Фонтанів. Levada das 25 Fontes — один із найвідоміших і наймальовничіших маршрутів на острові Мадейра. Її назва походить від каскаду з понад 25 струмків, які збігають по скелях у невеличке гірське озеро, створюючи магічну атмосферу, особливо після дощу.

Маршрут пролягає через Лаурисильвовий ліс (дощовий субтропічний ліс, занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО), тому на шляху можна побачити ендемічні рослини та почути спів рідкісних птахів. Довжина стежки — приблизно 11 км у два боки, перепад висоти помірний, але є вузькі ділянки, де знадобиться уважність.

Похід починається від паркувального майданчика біля Casa do Rabaçal. До початку самої левади веде асфальтована дорога, яку можна подолати пішки або на трансфері. Поруч також розташована ще одна популярна левада — Risco, де можна побачити високий водоспад, який падає з вузької ущелини.

Ранок зустрів нас у новому місці — в затишному містечку Ribeira Brava. Після сніданку вирушили на північ острова, до Сантани — регіону, відомого своїми традиційними мадерськими будиночками з гостроверхими дахами. Але першою зупинкою стала канатна дорога Rocha do Navio.

Це справжня перлина, схована на краю скелі. За 8 євро вона вмить спускає вас до узбережжя Атлантики, де внизу — спокій, стежки, зелень і майже жодної людини, якщо приїхати вранці. Ми прогулялися вздовж моря, дихаючи свіжим океанським повітрям і ловлячи тишу цього місця.

Далі наш шлях проліг до вершини Achada do Teixeira — саме звідси починається маршрут на найвищу точку острова — Піку Руйву (1862 м). Дорога туди — одна з найлегших на Мадейрі: лише 4 км в один бік, з набором висоти усього 200 м. Стежка широкою дугою проходить серед химерних скель і низькорослого лісу, а ближче до вершини з’являється притулок з кавою, чаєм і навіть гарячим супом. Сам Піку Руйву зустрів нас сильним вітром і туманом — видимість була майже нульова. Але навіть у таку погоду місце відчувається величним. Кажуть, у ясну погоду тут можна побачити майже весь острів.

Повернувшись назад до Сантани, вирішили не йти в тематичний парк — будиночки в традиційному стилі ми вже побачили в самому центрі містечка. Пообідали в місцевому ресторані, а під вечір ще раз заїхали до Rocha do Navio — на цей раз, щоб зустріти захід сонця. Вечірнє світло, скелі та тиша створили ідеальну фінальну ноту цього дня.

Після кількох днів активного трекінгу й постійних переїздів група відчула, що час трохи сповільнитися. Нарешті — день без ранкового підйому. Прокинулись о дев’ятій, неспішно поснідали, і вже після цього вирушили до Фуншала, у парк Monte Palace — один із найкрасивіших ботанічних садів острова.

Сади Монте — справжнє поєднання естетики та спокою. Мости через ставки з коропами, алеї пальм і папоротей, японські дворики, водоспади та численні скульптури. А ще тут є кілька невеликих музеїв — можна загубитися надовго. Ми провели тут понад чотири години — і цього виявилось замало.

Після обіду спустилися вниз до Фуншалу, де кожен отримав трохи вільного часу: хтось пішов по сувеніри, інші — просто блукали затишними вуличками. Вечір завершився спокійно — з келихом вина і видом на захід сонця над океаном.

Ще затемна ми виїхали на Зефірну стежку, щоб побачити схід сонця. На парковці вже було людно, тому машину залишили нижче й трохи пройшли пішки. Але воно було того варте: перші промені сонця прорізали небо над хмарами, що стелилися горами, і весь острів ніби на мить затамував подих.

Ми пройшли весь відкритий фрагмент маршруту (3 км), часто зупиняючись, щоб сфотографувати ще один неймовірний ракурс. Це було саме те ранкове натхнення, якого не вистачало.

Після легкого обіду в Сантані ми вирушили до старту нового маршруту — до Кальдейра Верде. Це був зовсім інший світ: стежка, що тягнеться в глиб ущелини, крізь тунелі, папоротеві зарості та шум водоспадів. Сам шлях до Кальдейри займає близько 4 км — і кожен метр вражає.

На жаль, саме тут я втратив свого дрона — сигнал GPS зникає, і вітри між скелями не прощають помилок. Ми ще довго залишалися на місці, намагаючись його знайти, але безрезультатно. Зрештою, повернулися назад на парковку в сутінках — втомлені, і засмучені.

Ранок ми почали зі спроби піднятися на ще одну вершину — Pico Ruivo do Paúl. Підйом — легкий, але особливої естетики чи панорам звідси не відкривається. Тож вершина не справила враження.

План на день передбачав ще леваду PR16 (Fajã do Rodrigues), але група дружно вирішила зробити перерву в «походах» — сили вже не ті. Ми змінили ритм і поїхали знайомитися з культурною стороною Мадейри.

Спершу — коротка зупинка біля затишної церкви Capela de Nossa Senhora de Fátima, а потім — виноробня Quinta do Barbusano, де можна скуштувати традиційне місцеве вино та мадеру. Вид звідси відкривається чудовий: тераси виноградників спускаються вниз аж до океану.

На завершення дня — релакс на одному з найвідоміших пляжів острова: Praia do Porto do Seixal. Чорний пісок, сформований лавою, створює відчуття, ніби ти на іншій планеті. Ми скупалися в Атлантиці, освіжились і попрямували на захід сонця у Ponta do Sol. Це місце дійсно виправдовує свою назву — «Точка Сонця»: захід тут був захопливим.

Почали день з підйому на гору Penha de Águia, що здіймається між містечками Фаял і Порту-да-Круш. Стежка коротка, близько 5 км, але технічно не з найлегших: потрібно мати гарне взуття та трекінгові палиці, адже є круті підйоми і слизьке каміння. Натомість тут дуже мало туристів, а маршрут пролягає крізь вологий ліс із вражаючими видами на північне узбережжя.

Після обіду вирушили на Vereda do Larano — один із найживописніших треків на острові. Стежка проходить траверсом уздовж океанського узбережжя, з краєвидами на круті скелі, хвилі й дикі пляжі. Це легкий маршрут без великих перепадів висот, хоча і без левади. На жаль, погода сьогодні не сприяла — увесь час йшов дощ, і це значно ускладнило проходження.

Одна з найпопулярніших локацій на Мадейрі — вузький кам’янистий півострів, що врізається в океан. Через велику кількість туристів парковка заповнюється ще зранку, тож краще приїжджати якомога раніше. Стежки добре облаштовані, але є слизькі ділянки, особливо після дощу. Взуття потрібне надійне.

Маршрут нескладний, палиці не обов’язкові, проте вітряно, тому бажано мати з собою вітрозахисний одяг і перекус. У ресторані — черги.

Ми провели тут понад три години, гуляючи повільно, зупиняючись для фото та споглядання краєвидів. Маршрут чудовий для тих, хто любить масштабні пейзажі океану, скелі й свіже повітря. Увечері повернулися в Мушику, де зустріли захід сонця на пляжі.

Наступного дня ми попрощалися і вирушили по домівках, залишивши позаду яскраві дні пригод, шалені краєвиди Мадейри й купу спільних спогадів, які ще довго будемо згадувати з теплом і усмішкою.