Маршрути сходження на Кіліманджаро
Кіліманджаро, «гора, яка виблискує» – найвища точка Африканського континенту і одна з «Семи вершин». Сходження на Кіліманджаро можливе по одному з шести маршрутів, п’ять з яких починаються в Танзанії, а один в Кенії.
Маршрути сходження на Кіліманджаро
Два з них обладнані притулками і хатинами – Марангу (місцева назва «Кока-кола») і Мачаме («Віскі»:). Решта чотири – Лемошо, Умбве, Шира і Ронгаі – кемпінгові. Для спуску існує окремий маршрут – Мвека, ним повертаються ті, хто піднімався по Мачаме, Лемошо, Умве або Шира. Для Марангу і Ронгаі спуск здійснюється по Марангу.
Марангу (Marangu) і Умбве (Umbwe) починаються з південного схилу гори і займають 5-6 днів разом зі спуском. Мачаме (Machame) теж починається з півдня, але тривалість його 6-7 днів, як і для Ронгаі (Rongai), єдиного, який бере початок з північного схилу. Найдовші – Шира (Shira) і Лемошо (Lemosho). Сходження ними займе 7-8 днів шляху.
Розглянемо докладніше кожен маршрут.
Марангу
Місцеві гіди прозвали шлях «Coca-cola», тому що більшість туристів вибирають для сходження на Кіліманджаро саме його. Для цього є кілька причин. По-перше, він пологий без довгих перегонів, по-друге, обладнаний найбільш комфортабельними ночівлями. Тут є вода, туалети, місткі будиночки, добре налагоджена робота рятувальників, деякі притулки навіть охороняються від диких звірів. У притулках можна купити бутильовану воду, пиво, б \ а напої, туристам видаються матраци з подушками. Відповідно Марангу переповнений в будь-який сезон, що відноситься до основних його мінусів. За статистикою найбільший відсоток туристів не доходить до вершини саме на цьому шляху. Оскільки Марангу визнаний найбільш легким, непідготовлені люди йдуть цим маршрутом і їм не вистачає часу на акліматизацію. Сходження на Кіліманджаро по Марангу не порадує око великою кількістю панорамних пейзажів, якщо порівнювати з іншими шляхами на вершину.
Назва маршрут запозичив у своєї вихідної точки на висоті 1800 м. – воріт нац. парк Марангу. За перший день шляху широка стежка веде екваторіальним лісом до притулку Мандара Хат. Набір висоти складає 900 м, час проходу – 4 години, тут багато шансів зустріти блакитних мавп та інших представників місцевої фауни. У притулку є кілька халупок, 60 двоярусних ліжок і їдальня, зливні вбиральні, вода, варта.
На другий день за 6-ти годинний перехід туристи досягають притулку Хоромбо (3720 м). Ліс змінюється заростями незвичайного деревовидного чагарника Сенеції, або деревовидного крестовника (Senecio kilimanjari, Tree groundsel). Рослини нагадують величезні стовпи висотою до 7 метрів, увінчані стосами листя. Сенеції тут ростуть між брилами чорних каменів, колись розкиданих виверженням Мавензі. Це унікальне місце вважається однією з визначних пам’яток маршруту Марангу. Будиночки притулку Хоромбо колись побудували норвежці, умови тут комфортабельні, 60 двоярусних ліжок і хатини побільше, ніж в Мандара. Поруч можна сходити до скелі Зебра-рок або до підніжжя Мавензі, що робить стоянку відмінним місцем для проведення додаткового дня акліматизації.
3-й день походу закінчується в притулку Кібо Хат на висоті 4700 м, що біля підніжжя вулкана. Кібо складається з кам’яних бараків і туалетів, їдальні немає. Звідси і починається сходження на Кіліманджаро. З притулку відкривається вид на стрімкі стіни кратера Кібо.
Підкорювати вершину починають опівночі при сяйві зірок і налобних ліхтариків, а світанок сміливці зустрічають вже на краю першого кратера Гіллманс Пойнт (5685 м). Якщо небо чисте, то звідси видно весь кратер Кібо. Стежка йде до піку Ухуру уздовж східного краю великого кратера Кібо, і в неї вливаються маршрути Мачаме (біля Стелла Пойнт, 5700 м), Мвекка і Умбве. Звідси до мети подорожі – Ухуру Пойнт – залишається година шляху.
маршрут Ронгаі
Він бере початок біля кенійського кордону в містечку Лойтокіток, іноді так називають і сам маршрут. Тутешні пейзажі вважаються не такими красивими, як при підйомі зі сходу чи заходу, і набагато менше туристів вибирають цей шлях. Ронгаі підійде людям, які хочуть усамітнення та спілкування з природою, не люблять товкучки навколо. Він проходить через заповідник, часто мандрівники зустрічають диких тварин: мавп колобусів, іноді навіть слонів. Трек досить пологий, без довгих переходів. Ліс на початку маршруту сосновий і дуже красивий, перший табір зазвичай розбивають на висоті 2600 м на виході з лісу – звідси відкривається панорама на рівнини Цаво і Амбоселі. За другий день і 7 годин шляху туристи набирають 1000 м висоти і розбивають табір біля печери Kikelewa Caves. У третій день трек стає більш крутим і мальовничим, ночівля біля гірського озера Мавензі Тарн під самим вулканом Мавензі. Схили вулкану тут стрімкі й це місце має славу найкрасивішого на маршруті. На 4 день Ронгаі зливається з маршрутом Марангу в притулку Кібо Хат.
Ронгаї найменш вітряний і дощовий, його рекомендують в міжсезоння, коли метеоумови мінливі та нестабільні. Він хороший лише для підйому, а спуск – по Мвека чи Марангу.
маршрут Мвека
Лобовий і стрімкий, з різкими наборами висоти, дуже швидкий і не дуже популярний. Але багато людей вибирають його для спуску після інших підйомів. Початок треку біля Коледжу Дикої Природи (1400 м) в місті Моші. Притулки: Мвека (3000 м) і Бараф Хат (4600 м). Це невеликі халупки з металу без зручностей, сплять тут лише поодинокі туристи, групи ж стають табором неподалік. У Бараф Хат досить багатолюдно, часто тут розбивають намети туристи з сусіднього маршруту Мачаме. На останньому етапі сходження стежка крута і нестабільна. Якщо сніг вже лежить, то без страховки не пройти. Біля Стелла Пойнт Мвека зливається з іншими маршрутами, що проходять з цього боку кратера.
маршрут Умбве
Це прямий і складний шлях. Починається він в селищі Моші з так званих Воріт Умбве на висоті 1800 м. Сходження на Кіліманджаро цим шляхом радять сильним і витривалим туристам, оскільки переходи тут швидкі з великим перепадом висот. Існують два варіанти цього маршруту – старий і новий (простіший). У перший день сходження після 2100 м тропічний ліс змінюється крутим гребенем і ущелинами між рівнинами Лонцо і Умбве. Уже на цьому переході відкриваються чудові види на Кіліманджаро. Ночівля – Печера Умбве (2800 м) або Бівуак Кемп (2940 м). Другу ніч туристи проводять на висоті 3950 м, тут стоїть колиба Барранко і багато місць під намети. Місце людне і популярне, але трохи вище є ще одна зручна стоянка, біля підніжжя Барранко Уолл. Ще один перехід відокремлює туристів від Лава Тауер Хат (4650 м) – штурмового табору піку Ухуру для західних маршрутів.
Західні маршрути – Мачаме, Шира і Лемошо, вважаються найбільш мальовничими, але сходження на Кіліманджаро цими шляхами неможливе без фізичної витривалості і вправності.
Маршрут Мачаме, або “Віскі”
На сьогодні визнаний найбільш красивим шляхом для підкорення «даху Африки». Його назвали «Віскі Рут», протиставляючи «кока-колі» Марангу. Маршрут піднімається лісами західних косогорів і траверсує південні під скельно-сніговою стіною Брич-Уолл, що дозволяє розглянути Кіліманджаро з усіх ракурсів і насолодиться безліччю пейзажів і утворень. Зараз там іноді навіть більше туристів, ніж на Марангу, притулки не вміщують всіх бажаючих. З усіх західних це найбільш прямий і короткий шлях, але і він не простий – доведеться переходити річки, лазити по камінню, будуть стрімкі схили і слизькі місця.
Початок стежки біля однойменного парку (1830 м). Ліси на цьому схилі гори чудові і є окремою візиткою маршруту. У перший день близько 5ти годин стежка в’ється лісами і виводить подорожніх на вологі рівнини, порослі кущами, у місцевих «Мурленд». Ночівля в таборі Мачаме (3100 м) дає відпочити перед завтрашнім крутим підйомом на плато Шира. Шира – пустельна високогірна місцевість з поодиноко рослинами, характерними для альпійського поясу. На ньому стоїть притулок Шира Хат (3840 м), спільний для західних маршрутів. На наступний день групи підкорюють пік Лава Тауер (4630 м) і спускаються в кемп Барранко (3860 м). При тому, що Барранко на одній висоті з Шира Хат, він більш мальовничий в плані флори – тут ростуть Сенеції. У таборі багато народу і завжди шумно.
На наступний день – сходження на Барранко Уолл, крутий підйом на шляху до стоянки Каранг Кемп (4200 м). Від Карангу до штурмового табору Бараф Кемп туристи піднімаються ще на 400 м траверсом через два каньйона. Як і з Кібо Хат зі сходу, звідси сходження на Кіліманджаро починається теж вночі. Шлях спочатку нескладний, але біля Стелла Пойнт стає крутим та небезпечним – серпантин прокладений по скельних виходах. Часто стежка йде через великі скельні ділянки і тверді породи, в той час як з Кібо Хат майже весь час доводиться підніматися по дрібному сипуну. В цьому відношенні тут йти простіше, ніж зі сходу. Від Стелла Поінт залишається година шляху др вершини, і сходження на Кіліманджаро можна вважати виконаним. Спускаються звідси через Бараф Кемп до Мвека Кемп (3100 м), а в останній день до Мвека Гейд.
маршрут Шира
Дуже довгий і повільний варіант сходження, який вимагає мінімум шість діб. Через свою тривалість він не популярний, хоча не менш красивий, аніж Мачаме. Обладнаних ночівель тут немає, умови дуже нагадують дикі і природа максимально первозданна. Цей шлях обирають, коли хочуть подивитися незайману красу цих місць і возз’єднається з природою. На плато Шира маршрут зливається з іншими західними, так що людей стає значно більше.
маршрут Лемошо
Тягнеться паралельно маршруту Шира, але огинає вершину Шира з іншого боку. Тут ще менше людей, ніж на Шира, хоча Лемошо легко може посперечатися за першість в плані краси і мальовничості. Сходження на Кіліманджаро цим довгим шляхом дає можливість побачити майже всі кліматичні пояси планети, а пройшовшись стежкою Лемошо, можна подивитися ще й безліч природних зон. Тропічні і високогірні ліси, напівпустелі, високогірні пустельні плато і льодовики при мінімумі людей навколо – це і є основна перевага маршруту.
«Прямий західний»
Існує прямий шлях із західного боку, який в кінці веде відразу через кратер, а не шляхом Бараф. Маршрут відомий як SHIRA WESTERN BREACH CAMP IN CRATER ROUTE, «Шира Вестерн Брич Кемп Кратер» і використовується дуже рідко через небезпеку втратити дорогу в тумані. Трапляються тут обвали і каменепади.
Для професіоналів є окремі маршрути, розташовані на південних схилах і біля Брич Уолл. Тут дуже небезпечно, користуються ними тільки аси альпінізму і скелелазіння, чому є безліч об’єктивних і смертельно небезпечних причин.
