Похід по зимовому Мармарошу
Тільки повернувшись з Нового року, який ми провели в поході по Гринявах, мені за два дні треба було вирушити в наступну поїздку – на Мармарош. Цілий день клопітких зборів, організаційних питань – і ось я на вокзалі зустрічаю групу.
Поїзд прибув вчасно, хлопців я впізнав одразу за наявністю рюкзаків, відсутністю лиж та сноубордів. Після короткого знайомства стало зрозуміло, що в нас проблеми з зворотними квитками. Виявляється, Андрій і Марина проспали і наздоганяли поїзд – 400 км на своєму авто! На що тільки люди не йдуть, щоб вибратися в гори.
На такій ноті ми сідали в автобус і вирушили в Центр Європи – в село Ділове, де починався наш похід. Поки я отримував дозвіл у прикордонників, всі пішли на обід до місцевого кафе. Оскільки було лише 14:30 на наших годинниках, я вирішив зробити сьогодні програму максимум і відразу з Ділового вирушити до полонини Берлебаш, пропустивши ночівлю в околицях Ділового, щоб виграти додатковий день для сходження на Піп-Іван Мармароський. Хто знає, які капризи погоди нас чекають.
Водій автобуса довіз нас ще по ґрунтовій дорозі км 5, а далі ми вже почали місити сніг самі. Загалом, щоб піднятися на полонину Берлебаш, треба було набрати 950 метрів висоти – досить важко для першого дня. Однак усі добре виспались у поїзді (крім Андрія, який 400 км їхав на машині) і швидко акліматизувались. Підйом зайняв у нас 8 годин. З яких реально йшли ми 4 години, а ще 4 відпочивали на привалах. Йти довелося з ліхтариками, вночі. У променях світла сніг переливався смарагдовими спалахами. На гори спустився туман, було якось нереально спостерігати за вогниками наших ліхтариків на схилах гір.
Нарешті ми дістались до хатини в долині, і вона виявилась порожньою. Дрова були заготовлені, але сирі. Розпаливши вогонь у печі, почали облаштовуватись і звикати до будиночка. Повечеряли, а потім заснули дуже глибоким сном.
Прокинулись о 9 ранку і неспішно почали готувати сніданок. На вулиці падав сніг. В хатині ми знайшли залишки провіанту попередньої групи «Карпатських мандрівників», які святкували тут Новий рік. Загалом хотілося подякувати їм за прокладені стежки, які хоч і були засипані снігом, але вже не провалювались і були досить зручними для переходів.
Сьогодні був запланований тренувальний вихід на гору Берлебашка. На жаль, хорошої видимості не було, однак зимовий карпатський ліс тішив око неймовірною красою. На схилах Берлебашки було чимало снігу. Підйом був важким, але ми справились досить швидко. На вершині дув сильний вітер. Стихія демонструвала всю свою силу. Хвилинка на фото, і ми вже спускаємось до безвітряної межі лісу. Тут влаштували невеликий перекус і відпочинок. Скоро ми знову були в затишній хатині, на дворі вже стемніло. Довгі зимові вечори доводилось боротись з пічкою, яка постійно диміла і влаштовувала диверсії.
Наступного дня нас чекало сходження на Піп-Іван Мармароський, тому прокинулись ми «рано вранці», і вже о 10 годині вийшли на маршрут 🙂 Хмари були тільки на найвищих вершинах, і нам відкрились неймовірні пейзажі Мармароських гір. На щастя, перед нами пройшла якась група, яка проклала всю дорогу до полонини Лисиця, тим самим заощадивши наші сили та час. На полонині перекусили та відпочили в затишній хатині. Утеплившись, вирушили на штурм вершини. Сніг на хребті під Попом-Іваном був не глибокий, тому пересувались досить швидко. Також піднімались нас мотивували чудові пейзажі Румунського Мармарошу, зокрема гори Феркеу – найвища точка Мармароських гір.
На жаль, на вершині видимості не було зовсім, і нам не вдалося побачити красоти і велич зимового походу на Мармарош – глибокі льодовикові долини та вертикальні скелі Піп-Івану. Вітер був дуже слабким. На вершині була побудована вітрозахисна стінка з снігових блоків. Очевидно, хтось дуже відважний намагався заночувати тут нещодавно. Привітавши один одного з підкоренням вершини, ми почали спускатись. Досить швидко повернулись до нашої хатини.
Сьогодні піч зовсім відмовилась горіти. Кілька годин поспіль ми боролись з нею, і все ж відвоювали свою гарячу вечерю. Ввечері виявилось, що вирішити проблему з квитками дистанційно так і не вдалося, тому було вирішено здати квитки і добиратись автобусом до Києва, а звідти вже по ситуації.
Прокинулись о 6 ранку. Приготували чай на сухому паливі, яке взяв з собою Сергій, прибрали за собою в хатинці і вирушили вниз. На вулиці стояли справжні різдвяні морози, традиційно сипав сніг. Спуск до Костилівки каньйоном Великої Берлебашки був дивовижно слизьким. Вся дорога була вкрита льодом, присипаним 30-сантиметровим ковдрою снігу. Тут нам на допомогу знову прийшли сліди, залишені попередньою групою.
О 12 годині ми вже сідали в автобус до Івано-Франківська. Похід пройшов якось дуже швидко. Компанія зібралась дивовижна, цікава, весела та інтелігентна. Дуже вдячний учасникам походу за відмінну компанію. Це було незабутньо. Далі нас чекали ще пригоди у Івано-Франківську, але на цьому наш похід був завершений. До нових зустрічей в горах!
