Навколо Монблану з наметами | … або Мій європейський трекінг

«Тепер, коли побачені в дорозі пейзажі відбилися в моїй пам’яті, ледь чи я зможу прожити хоча б один день, не згадавши їх і не отримавши чергову порцію щастя від споглядання, хай навіть і мисленного, цих чудових образів.»

У. Вордсворт. Альпи, 1790р.

Я заздрю своїм очам – в них ще мерехтить відображення високих сніжних вершин гірського масиву Монблан і зелених пагорбів, цілком вкритих альпійськими квітами. Я заздрю своїм ногам – вони ще пам’ятають перевали, лісові стежки і круті підйоми. Неймовірно, як просто і легко бути в дорозі. Кожного дня зустрічати незнайомі горизонти, знайомитися з людьми навколо, дізнаватися щось дійсно нове і мріяти.

Існує два варіанти проходження туру де Монблан: за годинниковою стрілкою і проти. Маршрут круговий, під час якого турист проходить три країни – Францію, Італію та Швейцарію. Трек починається з французького боку.

Зустріч нашої групи відбулася в Шамоні. Це не просто містечко. Він є центром світового альпінізму, де щороку проводиться церемонія нагородження кращих альпіністів. “Золотий льодоруб” можна порівняти у світі підкорювачів вершин з кінематографічним Оскаром. Саме містечко надзвичайно антуражне. По вулицях прогулюються натовпи скелелазів та альпіністів. На плечах у них мотки мотузок, а з рюкзаків торчать льодоруб та каска. Усміхнені та засмаглі, з неймовірними очима, ці люди є серцем Шамоні.

Я була вражена від міста. Акуратні маленькі вулички, балкони, яскраво розфарбовані квітами, і ріка білого кольору, що тече уздовж центральної вулиці. А над усім цим височіють вічно білі вершини, відтіняючи собою яскраво блакитне літнє небо.

Другий день походу і перший день трекінгу почався з поїздки в автобусі. Нашій групі треба було дістатися в сусіднє містечко. Здавалося б, громадський транспорт, що може бути нудніше? Але не в самому центрі альпінізму та туризму. Усіх переповнювало хвилювання, адже пасажири цього транспорту сьогодні починали свої маршрути, підй

оми та підкорення. Усі з туристичними рюкзаками, одягнені у модний трекінговий одяг. Однозначно – я перебуваю в цікавому місці.

Піднявшись по канатній дорозі з дуже привітною і усміхненою провідницею, ми потрапили на перевал, звідки й розпочнемо наш піший маршрут. Тут неймовірно красиво. Гори різної висоти обступають зі всіх боків.

І ось, ми подолали наш перший перевал на треку. Зусилля, витрачені на підйом, варто того.

Перед нами розкинулася широка гірська долина, уздовж якої витівато прокладала своє русло річка. Далі наш шлях пролягав у маленьке мальовниче містечко Ле – Контамін Монжуа.

Незважаючи на те, що туди ми прибули ввечері, спека ще була сильною. Розглядаючи опрятні будинки з яскравими квітковими газонами, наша група рухалася до кемпінгу, який знаходився за містом.

Кемпінги в Європі – це окремий захват, особливо для карпатського туриста. Ідеальні майданчики під намети, завжди гарячий душ і чисті туалети, спеціально обладнані місця для приготування їжі, маленький бар з місцевими напоями та усміхнений персонал. В цілому культура загородного відпочинку там розвинута зовсім на іншому рівні. Величезний відсоток європейських жителів проводить свою відпустку на природі в таких ось облаштованих кемпінгах, насолоджуючись комфортом і горами одночасно.

Третій день почався з поступового набору висоти. По дорозі ми спостерігали за зльотом і посадкою вертольотів рятувальників. Для тих країв це цілком рутинні заходи, нас же вид цього повітряного транспорту в роботі затримав хвилин на п’ятнадцять. В цей день у нас насичена програма – одразу кілька перевалів і найвисокогірніша ночівля в поході на перевалі Col de la Criox du Bonhomme біля кам’яного туристичного притулку. Сьогодні не вдалося насолодитися мальовничими пейзажами на перевалі – вслід за нами по п’ятах слідувала гроза.

Добре, що до стоянки було вже недалеко, і, жертвуючи неспішним обідом, ми просунулися далі. Після вечері пішли знайомитися з місцевими мешканцями – величними турами, які, як домашні корови, паслися біля притулку.

Четвертий день походу неймовірно легкий та приємний. Невеликий підйом на висоту 2660 м і далі наш шлях веде вниз до ще одного гірського притулку Mottet.

Нікуди не поспішаючи, з цікавістю спостерігали за місцевими коровами – ось звідки з’явилася легендарна Мілка!

Ці тварини великі, спокійні, з величезними рогами та не менш величезним дзвоном на шиї. А місця їх випасу огороджені парканом під напругою. Сьогодні на обід наше меню різноманітнили місцеві сорти сиру. Неподалік від притулку знаходиться старовинна сироварня, де вже не одне десятиліття виготовляють найсмачніші сорти сиру. Не втримавшись, накупили трохи з усього асортименту і побачили на власні очі, як виробляють сир у самому серці Альп.

До вечора накрила сильна гроза, але компенсацією за незручності була неймовірної краси радуга, що розкинулася над кам’яними велетнями в передзаходовому сонці.

П’ятий день походу можна сміливо назвати італійським. Зранку почали підйом на перевал Col de la Seigne, через який проходить кордон між Францією та Італією. Далі наш шлях вів вздовж бірюзової річки.

Колір води в водоймах тут завжди неймовірний за рахунок того, що підтримуються вони в основному від льодовиків. Зупинившись у кафе з дуже смачною кавою, пішли подивитися легко на гірське озеро та льодовик, який спускається з самого Монблана.

Однак відкрившийся вид не особливо вразив. Мабуть, наші очі вже зіпсовані пейзажами, що відкриваються щодня в дорозі. По дорозі в кемпінг нас застала злива з градом, промокли навскрізь, але, не втрачаючи бойового духу, дісталися місця ночівлі. Просторий та гостинний кемпінг неподалік від італійського міста Курмайор дозволив провести один з найприємніших вечорів за всю подорож. На його території розташоване невелике кафе, де ввечері збираються місцеві жителі, щоб за келихом вина обговорити прожитий день. Ми ніби потрапили в саме серце Італії, відчувши на собі, як треба жити,

а не проживати, насолоджуючись кожною хвилиною, відведеною тобі. Ми прислухалися до гучних та веселих розмов італійців, пили вино та грали в настільний футбол разом з місцевими, спостерігали за їхніми собаками, які також перебували в барі разом з господарями. А за вікном все тривала негода.

Шостий день запам’ятався дорогою на перевал Col de Grand Ferret. Навколо сніговими шапками блищать небезпечні скелясті гори-четиритисячники.

Багато місцевих жителів просто засмагають у купальниках на галявинах навколо, а ми йдемо вгору. У другій половині дня непомітно для себе опинилися на швейцарській стороні. Вечір, як зазвичай, проводимо у комфортному кемпінгу.

За сьомий день ми пройшли заплановані шістнадцять кілометрів, щоб потрапити в дуже колоритне село Шампе, яке оточило однойменне озеро.

Нам пощастило, ми потрапили сюди у неділю на місцевий ярмарок. Вулична їжа, де гарячі сосиски спокушають своїм ароматом простого туриста, танцювальні колективи, що виконують свої яскраві номери прямо посередині центральної вулички, натовпи веселих та яскраво одягнених людей – ось так ми провели залишок дня.

Вночі погода остаточно зіпсувалася, і ранок восьмого дня нас зустрів неперервним дощем.

Зібравши намети, вирушили до перевалу Bovine. Крізь туман та імлу дорога не справила враження. Але чашка гарячої кави, куплена на перевалі, була неймовірно смачною.

Останній дев’ятий трекінговий день пройшов легко.

Наші ноги, звиклі до щоденних перевалів, пристосувалися, вага рюкзака значно зменшилася, а обличчя загоріли під альпійським сонцем.

Ця подорож в Альпах відкрила для мене новий вид туризму – європейський трекінг. Щоб милуватися неймовірною гірською природою, не обов’язково жертвувати комфортом. Європейці створили відмінну інфраструктуру. Кемпінги і притулки (рефюжі), стоки на лісових дорогах, лавочки у наймальовничіших місцях, обладнані джерела води на треку, грамотна маркування та вказівники на усіх розвилках. Весь шлях перетворюється в приємну високогірну прогулянку.