Похід в Бразилії 2025
Бразилія зазвичай асоціюється з футболом, тропічними лісами та карнавалом — але аж ніяк не з горами. І хоча більша частина країни справді — рівнини та амазонські ліси, гори тут є, і це означає лише одне: нам обов’язково потрібно було приїхати й піти в похід в Бразилії.
Наш похід складалась із кількох основних модулів:
🔸 Гірський блок – похід в Serra dos Órgãos.
Тут ми провели триденний похід із проходженням найцікавішого маршруту — класичної траверси Терезополіс – Петрополіс.
🔸 Лайтовий трекінг біля океану – острів Ілья Гранде.
Справжній тропічний рай: пляжі в стилі Баунті, строкаті джунглі та яскраві тропічні ліси. А ще — цікаве сходження на вершину Папуги.
🔸 Водоспади Ігуасу.
Представляти їх майже не потрібно — це одна з найвідоміших локацій світу. Ми відвідали водоспади з обох боків: аргентинського та бразильського.
🔸 Амазонські джунглі.
Чотири неймовірні дні на Амазонці: проживання в автентичних бунгало, прогулянки річкою, спостереження за рожевими дельфінами та навіть риболовля на піраній.
🔸 І, звісно, Карнавал.
Неймовірне дійство в Ріо-де-Жанейро, яке ми традиційно відвідуємо, адже проводимо наш похід саме в період Карнавалу.
Ріо-де-Жанейро
Знайомство з Бразилією найчастіше починається саме з Ріо-де-Жанейро. Сюди, як правило, найдешевше прилітати, адже аеропорти Ріо та Сан-Паулу мають вигідні стиковки й прямі рейси з багатьох куточків світу.
Жили ми в районі Копакабана — тому самому, де розташований знаменитий пляж Copacabana Beach. Загалом Ріо вважається доволі небезпечним містом, але саме Копакабана — один із найбільш безпечних і туристичних районів. У Бразильських мегаполісах завжди варто бути обережним, проте за межами великих міст атмосфера зовсім інша: у місцях на кшталт Петрополіса та Терезополіса почуваєшся значно спокійніше і комфортніше.
Одним із головних пунктів програми став підйом до статуї Христа-Спасителя на горі Корковадо. Ми піднімалися туди на історичному червоному трамвайчику. З вершини відкривається вражаюча панорама всього міста — бухта Гуанабара, пляжі Іпанеми та Копакабани, гори, хмарочоси і навіть наш гірський масив Сєрра-дус-Органус, де ми згодом проходили трек. Місце дійсно культове — не лише через статую, а й через неймовірний оглядовий майданчик.
Центр Ріо теж вартий уваги. Тут збереглося чимало колоніальних соборів і церков, прикрашених позолотою та дерев’яною різьбою. Ми відвідали головний міський собор — сучасний кафедральний храм Святого Себастьяна. Це величезна конусоподібна будівля, яка зовні виглядає досить стримано, але всередині вражає масштабом та кольоровими вітражами заввишки 60 метрів. У місті взагалі дуже багато цікавих місць — усе й не перерахуєш.
Але найбільше мене вразила гора Пан-ді-Асукар (Pão de Açúcar, або «Гора Цукру»). Сюди веде одна з найкрасивіших канатних доріг світу, що складається з двох відрізків і піднімає вас просто на вершину гранiтної скелі віком понад 600 мільйонів років. Цікаво, що саму канатну дорогу відкрили ще у 1912 році — і це була одна з перших таких доріг у світі. Ми потрапили сюди на захід сонця, і навіть попри велику кількість людей видовище було неймовірним: коли місто під ногами поступово занурюється в золото й фіолет, це справляє враження, яке не забувається.
Тур по фавелам
Окремим і дуже незвичайним пунктом нашої програми стала фавела Рочінья — найбільша й одна з найвідоміших фавел Ріо-де-Жанейро. Це зовсім інший світ, який різко контрастує з туристичними районами Копакабани чи Іпанеми. Ми відвідали її з місцевим гідом — інакше сюди йти не варто, адже фавели мають свою неписану внутрішню систему правил і без супроводу легко потрапити не туди.
Рочінья розташована на схилі гори, тому забудова тут височіє каскадами. Вузенькі вулички-лабіринти, яскраві будинки, місцеві магазини, бари, школи — фавела живе повноцінним життям, хоч і дуже відмінним від того, що ми звикли бачити. Найбільше вражає контраст: з оглядових майданчиків відкривається шикарна панорама океану та дорогих районів, але поруч — складні умови, бідність і дуже щільна забудова.
Попри свою репутацію, Рочінья зовсім не виглядає як «страшне місце». Тут є спільноти, мистецькі проєкти, футбольні школи, багато привітних людей, які щиро посміхаються туристам. Проте зрозуміло, що життя тут непросте — і саме це робить фавелу настільки вразливою й водночас унікальною.
Для нас це був дуже цікавий досвід, який показує Ріо зовсім з іншого боку — не лише як місто пляжів та хмарочосів, а як місце з глибокими соціальними контрастами та живою, емоційною культурою. Після Рочіньї краще розумієш, наскільки багатогранне це місто.
Похід в бразилії – гори Сьєра Душ Органус
Гори Сьєра душ Органус свого часу стали для мене справжнім відкриттям. Вони маловідомі серед туристів, але вражають з перших хвилин — химерні скельні вежі, стрімкі стіни, гострі хребти та ущелини створюють ландшафт, який взагалі не схожий на інші гірські райони Бразилії. Недарма назва «Organos» походить від форми піків, що нагадують труби церковного органу.
Ми провели тут три дні, проходячи найвідоміший маршрут — траверс Петрополіс – Терезополіс. Класично його проходять у повному автономному стилі: з важкими наплічниками та ночівлями в наметах. Але для нашої групи ми організували підвищений комфорт — нас супроводжували партери. Один портер може нести близько 15 кг групового спорядження, проте у його рюкзаку є й власні речі, тож повністю позбутися свого вантажу все одно не вдається — щось доводиться нести самостійно.
Ночівля на маршруті суворо регламентована — тільки в спеціально відведених таборах біля притулків. Усередину хижі пускають лише під час негоди або щоб приготувати їжу та поїсти за столами. Самі притулки дуже компактні — швидше нагадують карпатські колиби або румунські кабани. На кожному з них чергує ренджер національного парку.
Маршрут досить динамічний: набір і скидання висоти сумарно перевищують 1000 м. Але найбільш незвичне на цьому треку — дві технічні ділянки, де необхідна мотузка та система для страхування. Місцеві ренджери принципово не встановлюють стаціонарні перила, тому туристи мають проходити ці ключові місця зі своїм спорядженням і вміти ним користуватися.
Самі гори — це окрема магія. Світанки тут просто неймовірні: хмари пропливають між скельними хребтами, а перші промені сонця забарвлюють піки в мідний колір. Погода часто мінлива й дощова — нам теж не пощастило з першою ніччю: намети промокли до нитки, тож довелося проситися на ночівлю в притулок. Але навіть це стало частиною пригоди — атмосферної та справжньої.
Карнавал у Ріо
Після гір ми повернулися до Ріо — і потрапили просто в епіцентр Карнавалу. Місто вже кипіло від ритмів самби, гучної музики та нескінченних колон людей, які святкували на повну.
Карнавал у Ріо — це не просто свято, а частина культурного ДНК Бразилії. Його витоки сягають колоніальних часів, коли африканські традиції змішалися з португальськими маскарадами. Цікаво, що навіть проливний дощ не зупиняє святкування — кажуть, що на Карнавалі «дощ не мокрий», адже всі настільки захоплені процесією, що просто не звертають уваги.
Вулиці міста під час свята — це окрема реальність: тисячі людей у барвистих або навпаки мінімалістичних костюмах (а частіше в майже повній їх відсутності), музика з кожного двору та нескінченна атмосфера свободи й радості.
На Самбодромі все зовсім інше — тут панують порядок і дисципліна. Вхід лише за електронним квитком, жодного скла, великих пляшок води чи їжі. Але всередині створено всі умови: фуд-корти, охорона, туалети. Це величезна арена, спеціально збудована саме для Карнавалу.
Більшість секторів — стоячі, але для нашої групи ми забронювали комфортний центровий сектор зі стаціонарними місцями. Щоправда, ближче до середини ночі сидіти вже ніхто й не думав — вся трибуна перетворилася на один великий танцмайданчик.
А сама процесія шкіл самби — це щось поза межами реальності. Гігантські платформи, сотні танцюристів, фантастичні костюми, феєрія світла й звуку. Карнавал триває п’ять днів, але нам здалося, що за одну ніч перед нами пройшла вся Бразилія.
В готель ми повернулися о 5-й ранку — втомлені, оглушені ритмами самби, але щасливі. Поспали кілька годин і вирушили далі — у справжній тропічний рай.
Острів Іля-Гранде
Іля-Гранде — один із найкрасивіших островів узбережжя Бразилії, розташований у штаті Ріо-де-Жанейро, приблизно за 150 км від самого міста. У минулому тут були поселення піратів, карантинна станція й навіть тюрма суворого режиму, а сьогодні острів перетворився на справжній тропічний рай із десятками пляжів, мальовничими бухтами та густими атлантичними джунглями. Цікаво, що Іля-Гранде входить до природоохоронної зони, тому майже весь його простір — це джунглі, водоспади та маршрути для трекінгу.
Дісталися ми сюди на швидкісному катері, який доставив нас у головне містечко острова — Віла-ду-Абрао. Автомобілів на острові немає зовсім, немає і доріг — лише стежки крізь тропічний ліс та стежини вздовж океану. Атмосфера повної відмінності від материка відчувається одразу, щойно ступаєш на берег.
Ми поселилися у віллі посеред густого лісу, подалі від шуму вулиць і пляжів Абрао. Навкруги все неймовірне: дерев’яні тераси, пахощі тропічних рослин, тиша джунглів і кришталево чистий басейн, у якому можна перевести подих після дороги.
Після заселення ми вирушили на один із місцевих пляжів — білий пісок, теплий океан і повна релаксація.
Найемоційніше випробування чекало вночі. О 2-й годині ми вирушили на сходження на одну з найвищих вершин острова — пік Папуги (Pico do Papagaio, 982 м). Нічні джунглі — це завжди адреналін, шурхіт тварин та справжній дух пригод. Але коли ми піднялися на вершину й зустріли світанок над океаном — стало зрозуміло, що кожна недоспана хвилина була того варта. Небо розфарбувалося в рожеві та золоті тони, а весь острів прокидався під нашим поглядом.
Після спуску ми повернулися в Абрао, трохи перепочили й вирушили у трекінг уздовж океану — через бухти, джунглі, приховані пляжі й дерев’яні містки. Іля-Гранде — це острів, який неможливо не полюбити: він поєднує дику природу, краєвиди і справжній бразильський вайб.
Водоспади Ігуасу
З Іля-Гранде ми вирушили до Сан-Паулу комфортним нічним автобусом. Провели тут одну ніч і встигли побачити трохи міста. Сан-Паулу — це справжній мегаполіс, найбільше місто Південної Америки, хаотичне, контрастне та неймовірно різноманітне. Тут варто відзначити кілька місць, які формують його характер:
- Авеніда Пауліста — головна артерія міста з музеями, галереями та хмарочосами;
- Парк Ібірапуера — “бразильський Централ-Парк”, зелена оаза серед урбаністичного хаосу;
- Історичний центр з кафедральним собором та колоніальними кварталами;
Після короткої зупинки ми вирушили літаком до містечка Фоз-ду-Ігуасу — прикордонного вузла між Бразилією, Аргентиною та Парагваєм, звідки починається знайомство з одним із найбільших природних чудес світу.
Водоспади Ігуасу — це більш ніж 270 окремих каскадів, розташованих у гігантській підкові довжиною майже 2,7 км. За легендою, їх назва з мови гуарані означає «велика вода», і це найточніший опис — тут усе дихає силою стихії.
Спершу ми відвідали бразильську сторону. Вона компактніша, тут один основний маршрут, який веде до панорамних оглядових майданчиків. Вид — просто космічний, водоспади видно одразу в усій величі. Але спека та велика кількість туристів інколи трохи псують враження — простір обмежений, і всі оглядові розміщені щільно.
Зате наступного дня ми опинилися на аргентинській стороні, і це вже зовсім інший рівень. Парк у кілька разів більший, маршрути довші, натовпи зовсім не ввідчуваються. Тут ми пройшлися верхніми та нижніми стежками, відвідали знамениту Горлянку Диявола (Garganta del Diablo).
Окремі слід згадати додаткові розваги:
- катання на швидкісному катері просто під стіну водоспадів;
- політ на гелікоптері над Ігуасу для тих, хто хотів адреналіну.
Ігуасу — місце категорії “must-see”. Воно завжди вражає — незалежно від кількості туристів чи погоди. Мені пощастило побувати тут вже багато разів разом із групами, які йшли у походи в Патагонії з Pohid V Gory. І кожного разу ці водоспади відкриваються по-новому.
Амазонка
Після Ігуасу ми полетіли до Манауса — найбільшого міста в самому серці Амазонії. Це справжній «портал» у тропічний світ: з сучасними кварталами, історичним театром «Амазонас» і хаотичним ритмом мегаполіса, який раптово переходить у дику природу вже за кілька кілометрів від центру.
Звідси ми рушили на стареньких фольксвагенах через нескінченні болота, ґрунтові дороги та хащі тропічного лісу до одного з численних рукавів велетенської Амазонки. Далі — моторний човен, який відвіз нас глибше у джунглі до лоджа, розташованого посеред непролазної зелені. Тут ми провели два дні, повністю поринувши в світ найбільшої річки планети.
Досвід вийшов неймовірно цікавим. Місцевий гід водив нас стежками, які знає лише людина, що виросла в лісі. Він розповідав про місцеві рослини, які лікують чи вбивають, про отруйних комах, про звички тварин і про те, як вижити в тропічному лісі без жодних інструментів. Нам пощастило побачити лінивців, змій і безліч птахів, які зустрічаються лише в Амазонії.
Але найбільшим подарунком стали рожеві дельфіни — ініні. Момент, коли вони з’являються в полі зору, — це справжня магія: настільки ніжні та дивовижні створіння, що їх важко порівняти з будь-чим іншим.
Ми також вирушили на риболовлю в надії піймати піранью. Досвід був неабиякий, але зловити бодай одну нікому не вдалося — всі зривалася з гачка в останню секунду.
Хоча ця ділянка Амазонки вражає, мушу зазначити, що мене особливо захопила дика природа верхів’їв річки в Перу, Болівії та особливо в Еквадорі, де ми підіймалися на вулкан Сума́ко. Там ліс ще більш первісний та могутній.
Після нашої амазонської пригоди ми повернулися до Ріо — і тут завершилася наша велика мандрівка. Маршрут вийшов надзвичайно насиченим, різноманітним і по-справжньому унікальним. Я щиро рекомендую цю подорож — вона подарує вам враження, які точно залишаться на все життя.
