Коли Кавказ кличе додому | Звіт про Грузію в липні
Початок липня 2019. Кажуть, що на Кавказ ще ходити рано, АЛЕ не сидіти ж бо вдома — відповідаю я :).
Це була моя друга подорож до країни Високих Гір, смачної їжі та неймовірно добрих людей. Маршрут цього разу вибрала зовсім «релаксовий»: Батумі — Земо-Сванетія — Батумі. І він на 100% вирішив задачу, яку на нього поклали — перемкнути мозки та дати їм час на «СТОП». Цей похід оптимально опише фраза «Зупинись, миттєвісте, ти — прекрасне!»
Грузія як вдома
Думаю, немає у світі людини, яка побувала в Грузії і після цього не поверталася, як до себе додому. Пріслівуте гостинність народу — це, звісно, добре, але є ще кілька важливих моментів, які пояснюють феномен домашності. По-перше, грузини дуже веселі і дотепні, спілкуватися з ними легко і цікаво, до кожного підберуть ключик. По-друге, вони ненав’язливі. Якщо людина не виявила бажання поговорити, від неї швидко відстануть. По-третє, вони добрі за натурою. І це відчувається сильніше, ніж радість від вигляду гостя на порозі. Терпимість до слабких, щире співчуття проблемі ближнього — ось що передусім приваблює в грузинах. Потрапляючи в таке середовище, відчуваєш себе в безпеці і ніби серед своїх. Іноді навіть безпечніше, ніж серед своїх)))
Батумі
Місто вільних поглядів і віри в те, що кожному є місце під цим сонцем. Багато портів відрізняються такою ментальною вільністю. Просто Батумі, до того ж, неймовірно красиве) Не вдається відзначити якусь виняткову архітектуру, ні. Основна частина Батумі збереглася ще з часів Совітів. А помітна легка лінь, якою, серед іншого, відрізняються грузини, час від часу виринає облупленим штукатурним шаром, недобудованими будівлями або чимось гіршим. Навіть в «блискучому» центрі міста певна занедбаність нахабно кидається в очі.
Ні, Батумі відрізняє природа, адже ми в серці найбагатшого регіону Грузії — Аджарії. Тут проходить нульова ізотерма нашої півкулі, і Батумі, наче перший оплот субтропіків на континенті. Тут вологий і м’який клімат, море добре компенсує спеку. Від холодних вітрів Аджарію захищає Великий Кавказ.
В такому благодатному кліматі природа буйно розцвітає. Вулиці буквально тонути в розкішних, добре насичених представниках флори. Клумби, сади, паркани і навіть стіни пахнуть і дзижчать. По суті, саме природа — безцінна корона цього прекрасного міста.
Чорне море
Заслуговує на окрему увагу. Батумський порт — другий за глибиною на Чорному морі після сухумського. Коли заходиш у воду на пляжах уздовж набережної, дно зникає за 2-3 метри від берега — любителям поглибше це точно сподобається ).
Хвилі тут також класні. Це, звісно, не океан, але набагато вищі, ніж, наприклад, в Одесі. Взагалі відчувається помітна сила стихії — знову ж таки, завдяки глибині. Пляжі в Батумі, до речі, покриті досить великим гравієм, поліруваним до ідеальної гладкості. На мою думку, це чудово, оскільки нічого не прилипає, і можна валятися без рушника. В жаркий день камені розігріваються і прекрасно прогрівають загораючого тюленя, який зажав гроші на шезлонгу, а якщо трохи рухатися, то ще й роблять безкоштовний масаж. Єдиний мінус — після тривалого розслаблюючого запливу боляче ходити. Відзначу крайню чистоту, в якій все це зберігається. Завдяки цьому в цілому пляжний відпочинок в Батумі не загрожує бути нудним або тривіальним.
Про їжу та вино… є прекрасні статті, якими я керувалася)
У наших географічних широтах літом діє залізобетонний закон: якщо не знаєш, куди хочеш — їдь в Грузію ;). Осінню і весною він трансформується на «їдь в Туреччину», але про Туреччину іншим разом.
У моєму випадку цей закон працює без збоїв, як і для всіх, кого я знаю. Хоча не тільки він керував мною — вирішальним фактором стала гостра нестача Кавказу в крові.
Цей фізіологічний феномен знають усі, хто бачив ці гори. Просто прокидаєшся вранці і раптом накочує… поклик Кавказу непереможний, і треба було їхати. Так я знову опинилася в Сванетії.
Чому Сванетія?
Сам трек досить насичений і різноманітний — як для першого разу)) Піти по ньому знову мене змусило розуміння того, що на жодному іншому простому маршруті я не побачу СТІЛЬКИ Великих Вершин одразу. Ушба, Шхара, Тетнульд, Лайла… офісно-планктонний спосіб життя ніхто не скасовував, а Сванетія ніби створена для ненапруженого активного відпочинку. Плюс похід був без рюкзаків. До речі, анітрохи не шкодую. Гестхауси дали чудову можливість добре поспілкуватися з місцевими і змусили їсти локальну їжу безперервно. Занурення в культуру!
Клуб Pohіd V Gory знає, де поселити своїх туристів 🙂
Що подивитися в Сванетії
По горах мені максимально подобаються три локації, заради яких, власне, і їхала:
Озера Корульди
З оглядового майданчика над Местією чудово видно ту саму Ушбу, і це — самодостатня причина лізти в таку височінь) Чудово видно Тетнульд, Лайлу і Бангуріані. З озер Корульди вже можна роздивитися схили Великого Кавказу. Рекомендую, до речі, залізти трохи вище за них — людей немає і вид шикарний. В нашому поході туди піднялися не всі, але кожен, хто дійшов, прослухав Manowar “We are warriors of the world”))) Взагалі, фішка цієї радіалки в тому, що на другий день треку ти раптом опиняєшся в епіцентрі Високих Гір, про які мріяв. Миттєвість того, що сталося, наштовхує на думку, що сюди тебе перенесла чарівна фея.
Перевал Чхундери
Звідси видно льодовик Лардаад, який спливає з Тетнульда. І Ушбу видно, і Сванські гори… Там дуже красиво, навіть епічно, відчувається та сама могутність. На цьому треку немає таких близьких зустрічей з льодовиком, як на Чхундери, і він справді вражає.
Цього разу на Чхундери не потрапила (захворіла + дощ), тому фото 2017 року.
Льодовик Шхари
Радіалка, яка дозволяє навіть прогулятися по льодовику. Що можна сказати про Шхару??? Перше зіткнення зі стіною Безенги змінює сприйняття світу, вивертає мозок навиворіть, і повернутися звідти в первісному стані фізично неможливо. Початок липня, який не дуже люблять “досвідчені туристи”, Шхара ще зовсім біла, а підхід до неї — це окремий атракціон. Громадезна річкова долина, по якій проходить основна частина треку, в цей час справжній квітник. Вона пульсує життям, благоухається до небес, розцвічена жовтим, рожевим, білим, синім, фіолетовим та ще безліччю відтінків, яким немає і не буде назв у мовах людських. А серед цього розмаїття пурхають МЕТЕЛИКИ. Тисячі, десятки тисяч різнокаліберних метеликів не просто літають по луках. Вони зграями сидять на дорозі, якою ти йдеш, і при кожному кроці піднімаються, обгортаючи тебе щільним хмарою мрії, яка могла б бути у тебе, якщо б ти знав, що таке взагалі можливо в цьому світі.
Ну аСмугаста, так перекладається з грузинської назва Шхари, невблаганно наближається, поки не закриває собою добру половину неба.
Є в світі такі вершини, які виглядають як витвір мистецтва. В них гармонійно все: форма, лінії, кольорова гамма. І Шхара для мене входить до першої десятки, мінімум. Важливо не тільки її зовнішній вигляд, ні. Атмосфера гір захоплююча. Трек продуманий до дрібниць. Ти приходиш вже морально готовим зрозуміти і прийняти Красу. А що коштує вигляд з Ушгули! Насправді не часто зустрічається варіант піднятися на льодовик п’ятитисячника, при цьому розглядаючи його буквально на кожній хвилині підйому.
Йти до Шхари — справжнє задоволення. Яка мінлива ця гора! Як грає сонце на її гранях, як ріжуть хмари її гострі вершини, як змінюється тембр голосу її льодовикової річки, як висота її схилів тасує екотопи…
Сам льодовик закінчується, як зазвичай, величезним полем “живих” каменів різноманітних розмірів. Йти по такому дуже неприємно і небезпечно, а тому надзвичайно цікаво 🙂 Тут можна побачити на власні очі місце, де закінчується морена! Особисто я була в бігових кросівках і зовсім одна (так було задумано спочатку), тому високо, тобто до нормального льоду, не піднімалася, а те, що я там бачила і думала, повинно залишитися між мною і Шхарою)))
Одне можу сказати про це місце точно: там безумна харизма переповнює все навколо, воно тихе, дике і навіть лякаюче — саме своєю харизмою, тишею і дикістю. Первісна могутність. Навколо нічого, що нагадує звичне. НІЧОГО. ТІЛЬКИ ГОРА І ТИ.
Ладно, про Шхару можна писати вічно, але чи допоможе це? Треба бачити 🙂 Повернулася (з трудом, правда — не хотілося) вже в сутінках, а по дорозі трохи познайомилася з місцевими биком і собаками, які якраз вели стадо до села. Добре, що підібрав мене один добрий молодець, та ще й за традицією провів культурно-історичну екскурсію в головній церкві Ушгули. Люблю Грузію)))
Грузія в липні
Само собою, розумні люди йдуть на Кавказ з кінця липня до середини вересня. Офіційно сезон трекінгу відкривається з середини червня, але до цього часу погода справді мінлива. Можна потрапити на спеку, сніг, туман і грози — за тиждень треку. Однак я наполегливо продовжую планувати поїздку в Грузію на початок липня, і в цей раз зрозуміла, чому.
Гори ПОВИННІ бути наповнені життям. Вони буяють, жужжать, вони як палітра імпресіоніста. Вони рухаються, вони наелектризовані. В кожному їх прояві відчувається напруження: повітря кидає розряди блискавок, хмари рвуться об скелі вершин, все живе в екстазі насолоджується пробудженням від сплячки і жагуче прагне безмежно рости і розмножуватись. Ох, який же він капризний — Кавказ в цей час! Наче красива жінка: вперта, своєрідна, вітряна, сексуальна. Багатоликість, властива горам на початку сезону, ідеально підійде людям без шаблонів, які шукають справжні сильні емоції. Треба просто хотіти прийняти таку його красу.
Ушгули
Хоча на папері це н-ська громада з чотирьох поселень, вони вже зовсім злилися в затишне село під Стеною Безенги. Шхара… красуня, розумниця, лялечка-Шхара височіє прямо над сванськими баштами. Це саме ТЕ, за чим їдуть у Сванетію, квінтесенція походу. Реальність тече повільно, а інколи і зовсім замирає в розпеченому літньому повітрі. Болото замість вулиць, діряві будинки. Стада корів, свиней і собак. Табуни туристів. Але тобі пофіг, ти дивишся на Шхару поверх сванських башт і щасливий. По-справжньому, беззаперечно, ігноруючи всі мінуси і розуміючи, що вони — лише відтінок смаку цього гострого блюда, яке тобі подали на святі життя.
Не знаю, що думають люди, які потрапляють в Ушгули одразу автобусом. Іноді мені здається, що шість попередніх днів треку — це розрахована моральна підготовка до того, що чекає нас там. Вважаю, що, не впитавши атмосферу Грузії, в Ушгули робити нічого, принаймні перший раз. В будь-якому випадку особисто я віддаю перевагу зберігати його на потім).
Местія
Не варто чекати від неї чогось надзвичайного. За нашими мірками це вгодоване село, орієнтоване на туриста. Центр можна обійти за п’ять хвилин, він обмежується площею, оточеною кільцем старих кам’яних будівель, і статуєю Цариці Тамари.
Але на день там є чим зайнятись. Центр, хоч і маленький, але безумно своєрідний. Над кам’яними будинками, потемнілими від часу, нависає Бангулагірі. Викладені каменем вулиці переповнені кав’ярнями на будь-який смак. Навколо безліч сванських башт, які хочеться сфотографувати з усіх ракурсів. Є два цікавих музеї: музею сванської історії та будинок Михайла Хергіані (ДУЖЕ відомий альпініст — варто відвідати).
Халде
Серед вищезгаданого мені воно здалося трохи прісним. Руїна, так, але в Сванетії всюди так))). Однак воно стоїть на березі фантастичного каньйону і тоне в зелені (добра половина якої — кропива). Загалом, Халде вносить необхідне різноманіття в загальний пейзаж походу.
По дорозі в Сванетію:
Інгурське водосховище на задньому дворі кафе, де ми обідаємо))
Група в поході
Безумовно одна з найкращих, з якими мені пощастило йти. Поганих, до речі, теж не було, але ця була не просто класна, а шикарно цікава! Хто не ходив в походи з турклубними групами — раджу хоча б раз ризикнути. Тут приказка “погані люди в гори не ходять” матеріалізується на повну. В гори ходять не просто хороші, а відбірні представники нашого виду 🙂
Що буде весело, стало зрозуміло ще під час трансферу, коли за традицією всі по колу трохи розповідали про себе. А нам потрапили фізик, ембріолог-генетик, два хіміки, вчитель без кордонів, два програмісти — класичний і не дуже, непонятно чим займаючийся, але регулярно живучий у Кореї батько всім улюбленого Василька (хлопця, який став символом нашої дружної групи), і щоб всю цю інтелігенцію трохи розбавити, дві красуні з Ізраїлю 🙂 Ви уявляєте теми, які піднімались у такому колективі??? Ось практично нереально в повсякденному житті знайти коло людей, здатних придумати й з радістю обговорити питання, що виникають при такому складному поєднанні життєвих досвідів і позицій. А в хороших походах з групою це прийнято вважати нормальним проведенням часу 🙂
Окреме спасибі Васильку, який надихав усіх йти швидше і не жалітися). Діти в поході (хоча Василька і дитиною-то назвати язик не повертається…) так от, діти в поході — це окреме диво. Вони дають зрозуміти, наскільки сильно ми залежні від звичок, комфорту, стандартного відчуття себе. А насправді їм теж складно, тільки вони цю складність сприймають як норму. Складно — ну так. І що?
Дякую Андрію та Олександру за неймовірний рівень спілкування. Я згадую вас, якщо не щодня, то через день. Ваші знання, досвід і спосіб мислення робили світ навколо вас яскравішим, кращим, багатшим — і ви, мабуть, навіть не уявляєте, наскільки.
Сюди ж хочу додати відгук Андрія Молчанова, який я отримала після походу:
«Ми з другом вирішили йти саме в групі без рюкзаків, з огляду на наш вік: нам стукнуло по 63! Для нас це була перша спроба походу в гори в групі з незнайомими людьми, і перед поїздкою ми прораховували ризики, які могли б виникнути через різницю у фізичній підготовці з іншими учасниками, у вихованні різних поколінь, але ми провели чудовий час!
Ось чому.
По-перше — люди, які йдуть у гори і готові саме так провести свою відпустку, заздалегідь мають багато спільного в уявленнях про життєві цінності та інтереси, і це об’єднує їх більше, ніж можуть розділити вікові, національні чи якісь інші індивідуальні особливості.
По-друге — попри неідеальну погоду, на нас справили величезне враження приголомшлива краса гір Сванетії та ні з чим не порівнянна доброзичливість і гостинність людей у Сванетії, та й у всій Грузії.
І по-третє — безумовно високий рівень команди «Похід в гори»: керівник походу Олександр, досвідчений і чудово обізнаний з усіма нюансами маршруту гірський інструктор, Ірина й Наталя — теж досвідчені, чарівні й веселі, які створюють за будь-яких умов відмінний настрій.
Дякуємо, Саші, Ірі, Наталі, дякуємо Василю, координатору з центру, який оперативно відповідає на будь-які запитання туристів, дякуємо «Похід в гори» за прекрасно організований похід! Ми рекомендуємо цю компанію іншим туристам і самі обов’язково постараємося піти в гори з вами ще раз.»
P.S. Про обіцяний фотозвіт пам’ятаю і обов’язково зроблю 😉
Дякую нашій добрій і милій Катерині, якій так неймовірно личили квіти Сванетії :). Твій звіт я чекаю особливо — він має бути таким же красивим, як і ти) Спробуй написати!
І Світлані — за нові знання з ботаніки, і Олексію — за те, що дотягнув мій рюкзак, і вам усім — величезне дякую за цей трекінг. Кожен із вас назавжди залишився в моїй пам’яті, і я з радістю розділю з вами ще не одну стежку. Єдине, про що шкодую за всю поїздку — що не змогла провести з вами весь цей час.
Дякую інструктору Саші — за те, що “заразив” горами трохи вищими. Ти перший, кому це вдалося 🙂 І окрема подяка за камінчики)))
Підсумки
…будуть лаконічними. Десь за рік доведеться повертатися — ну а що поробиш?) Кавказ покличе додому. А хто ще не був: подумайте — може й не треба? А то ж потім до кінця життя так-от кататиметесь)))
