Лист туриста | …або що насправді думають про травневі походи :)

Після травневого походу на Говерлу-Петрос на нашу пошту надійшов незвичний відгук-звіт від учасника Андрія Місієнка. Чесно кажучи, погода була навіть не поганою, а відверто жорсткою))), і ми з острахом чекали відгуків від туристів, які вже відігрілися… Тож цей лист був для нас особливо приємним. Публікуємо без змін :), додавши лише кілька фото з походу — для повноти картини.

Лист про Говерлу на травневі

«Добрий день, Сергію!

Ще раз дякую за чудові вихідні!

Сумуючи у поїзді, вирішив накидати кілька рядків у вигляді відгуку про похід.

Не знаю, чи існує поняття “формат” для таких “творів”, тож викладаю текст як є).

Поїзд, верхня полиця, 18 годин у дорозі, більшість з яких (годин 13) я проспав, не звертаючи уваги ні на плач дитини за перегородкою, ні на змінних галасливих попутників, ні на телефонні дзвінки типу: “Я в поїзді! Зв’язок поганий, передзвоню пізніше! В ПОЇЗДІ Я КАЖУ! ЗВ’ЯЗОК ПОГАНИЙ! Я В ПОЇЗДІ!!”)) Втомився) І це на фоні вже майже звичних крепатури, мозолів, спраги… Але, блін (проситься, звісно, інше слово)), воно було того варте!

Йдеться про похід “Сходження на Говерлу та озера Чорногори. (28.04.19 – 30.04.19)”

У подібному поході я був уперше і мав дуже слабке уявлення про “відпочинок” такого роду) Як не мав і належного спорядження, одягу, взуття… Лише розмиті очікування та палаючі очі моєї дівчини Насті після слів: “ок, я згодна, записуйся”) Але повторюсь, блін (ага, знову цензура)) як же це було круто! Крок за кроком, крізь багнюку, сніг, каміння, долаючи важкість рюкзака і пивного животика, йти туди, де (епічна музика на фоні)), відкриваєш себе справжнього) Де телефон тримає заряд 3 дні, де стискати руків’я трекінгової палиці приємніше, ніж ручку келиха, де навичка гри в тетріс знаходить практичне застосування і допомагає упакувати рюкзак (плюс, звісно, трохи фізичної сили)) Перелічувати можна довго, і так — це емоції. Мої емоції, мій погляд, мій досвід, моя преєєєлесть)) Тому й вирішив написати зараз, поки ще гаряче, поки не сів у кабінетне крісло, розбавляючи барви вражень буденністю. Міг би, звісно, додати деталей, детальні описи переходів, ночівель, підйомів і спусків, фотографії, перелік матюків, коли згортаєшся під дощем, але знову ж — це будуть спогади з моєї скарбнички, і передати в повній мірі їхню силу я не зможу.

Ну і, звісно, коротенький абзац про організаторів походу. Професіонали. Усе) Те спокійне впевнене ставлення, досвід і бадьорий настрій інструкторів (а також “Андрюш, відійди від краю” від Насті)) дарували відчуття надійності й невидиме “всебудегаразд”, дозволяючи насолоджуватись чудовими краєвидами могутньої природи) Щиро дякую всій вашій команді! Було приємно прокачатися поруч із вами)

Також окремі слова подяки тим, хто йшов поруч, хто хропів поруч (ну або навпаки — міцно спав, поки хропів я)), з ким ділились водою і мінялись кашами) Друзі, радий знайомству! Сподіваюся, ще якось перетнемося (на всяк випадок — я Андрій з Дніпра, ну той… небагатослівний)

І привіт Насті — дякую, що підсадила)) Коли йдемо знову?

Усього доброго!)”

Привіт усім учасникам від вашого інструктора (і менеджера)) Сергія Воскобойника, привіт від Зеника. До речі, незважаючи на погоду, група піднялася на обидві вершини. Дякуємо всім за стійкість духу, особливо під час першої ночівлі 😉 Ви супер!

Дякуємо Андрію за відгук. У такі миті розумієш, що життя ще однієї людини змінилось — таки заразили гірською хворобою, і робота клубу набуває нового сенсу. А щодо наступних походів — з такою командою ми б і самі ще не раз вирушили 😉 ЧЕКАЄМО ВСІХ У ГОРАХ!

↓ А це — та сама перша ночівля)) ↓