Новорічний похід Мармароським хребтом 2013
Кожного року я зустрічаю Новий рік удома – все те саме, і ця нудьга й одноманітність уже набридли. Хотілося змін, зустріти його якось по-новому, не так, як завжди. І раптом мені спала на думку ідея – піти в похід на Новий рік. Тим більше, взимку я ще не ходив, але давно хотів спробувати.
У Карпатах я бував і раніше, але на Новий рік хотілося чогось зовсім незнайомогоі не дослідженого мною. Тому, обираючи маршрут, я зупинився на зимовому поході Мармароським хребтом. Ніколи там не бував, але чув багато розповідей про красу тих місць.
Рішення прийнято – їду! Але тут мене чекав неприємний сюрприз із квитками. Моєму розчаруванню та обуренню не було меж: як так, подумав я, більше ніж за місяць до поїздки – а квитків уже немає! Я перевернув увесь інтернет, обдзвонив попередні каси й зрозумів, що гори мені не світять, як власні вуха. Але вирішив не здаватися – мета поставлена, треба йти до кінця. Щодня я дзвонив у каси, і удача мені усміхнулася – я зміг дістати квитки!!!
Отже, квитки на руках, спорядження в рюкзаку, все готово – залишалося лише чекати початку походу. А це очікування чогось нового для мене виснажувало найбільше.
Приїхавши о пів на п’яту ранку, Івано-Франківськ зустрів мене темними та вкритими льодом вулицями. І тут я зрозумів – похід уже почався. Діставши трекінгові палиці, я пішов шукати готель, який забронював мені Роман. Мій готель був десь у центрі, неподалік від міської ратуші. Після кількох кіл навколо неї я вирішив запитати місцевих, де ця вулиця. Але з місцевих були лише двірники, які, на моє здивування, взагалі не знали ні такої вулиці, ні готелю. Зробивши ще одне коло навколо ратуші, час від часу ухиляючись від бурульок, що падали з дахів, я зустрів чоловіка, який допоміг мені знайти готель.
Поселившись, я дізнався, що житиму там сам. Було трохи сумно. Але до вечора в мій номер заселилася Світлана. Познайомившись, ми вирушили гуляти вечірнім Івано-Франківськом. Новорічні прикраси в центрі міста, вбрана ялинка – усе це залишило незабутнє враження й створило відчуття наближення Нового року. У розмові Світлана виявилася дуже цікавою людиною і справжньою мандрівницею, яка побувала в багатьох країнах світу. Було надзвичайно цікаво з нею спілкуватися – за що їй велике спасибі!!!
Наступного дня ми вирушили на зустріч з нашою групою, прийшли на годину раніше, оскільки нікого ще не було. Прийняли рішення кудись зайти перекусити. Після знайомства з групою та провідниками Вовою і Ромою, сіли в бусик і вирушили в село Ділове, до місця старту нашого походу.
Після реєстрації та розподілу продуктів розпочався наш перший день походу! Дорога була вкрита льодом, снігу було мало – здавалося, що в горах зараз не зима, а весна чи пізня осінь. Як виявилося, ми були не єдиною групою – позаду нас рухалося ще кілька груп.
Наш провідник Вова вирішив заночувати в першій же колибі, що була на маршруті, побоюючись, що дальші можуть бути зайняті іншими туристами. Дійшли до неї буквально за 40 хвилин – а хотілося ще йти і йти, адже тільки розігрілися! Колиба була цілою: всередині місце для багаття, викладене з каміння, у даху отвір для виходу диму, а біля дверей – металева сітка. Вперше побачивши таку конструкцію, я не міг зрозуміти, чому тут немає пічки й димоходу)
Часу було багато, тож ми вирішили піти за дровами та набрати води для чаю. З дровами виникли труднощі – довелося підніматися вище, щоб знайти щось сухе. Але навіть там усе гілля було промерзлим, і дрова не хотіли горіти. Багато диму валило з усіх щілин та отворів – зі сторони могло здатися, що горить сама колиба)) Увечері до нас завітав лісник, побачивши клуби диму, поцікавився, коли ми підемо, і спокійно зник у темряві))
Нарешті, коли вдалося розпалити багаття і приготувати вечерю, ми ще раз познайомилися одне з одним. Ігор зіграв кілька пісень на гітарі – одразу стало тепло й затишно, за що йому велика подяка. Надалі фраза «давайте познайомимося» вже натякала на розпиття міцних напоїв))
Коли лягли спати, стало зрозуміло, що як тільки згасне багаття, буде холодно. Надворі було -7…-8°C, а вночі температура точно опустилася ще нижче. Я прокинувся від того, що мій ніс замерз і навіть щипав від холоду, а зовнішня сторона спальника стала крижаною – на тканині утворилися шматочки льоду. Усередині ж було тепло, але тільки коли лежав на лівому боці – в інших позах одразу ставало холодно.
Наступний день походу обіцяв бути насиченим – Вова сказав, що сьогодні доведеться багато ходити. Вранці температура була -8°C. Ми розпалили багаття, приготували сніданок і вирушили в дорогу.
Спочатку снігу було мало, зате льоду багато. Йшли то лівим, то правим боком дороги, де ще залишався сніг. По дорозі зустріли мисливців. Потім почався підйом – снігу ставало все більше, а підйом усе не закінчувався й тривав далі. Усі спітніли, почали роздягатися й переодягатися. До того ж було сонячно, і нагорі вже відкривалися гарні панорами гір. Дійшли до першої колиби, біля якої вирішили зробити привал і зварити чаю. Звідти добре було видно Піп Іван Мармароський.
Щоб не було холодно, Свєта з Женею грали в сніжки або просто бігали по білосніжному снігу. Перекусивши, ми вирушили до місця другої ночівлі. На підході було багато снігу, на якому були сліди великої тварини — чи то собаки, чи то вовка, а потім і заячі сліди. Колиба була стара, і її треба було готувати до ночівлі. Назбирали лапника, почали закривати щілини, а також вирубували сніг у вигляді цеглинок і зашпаровували дірки. Було весело — почувався як ескімос, що будує іглу))
Цього разу з дровами все було добре: ми знайшли чудову ялину з сухими сучками. Розвели гарне багаття, на якому приготували їжу і підсушили мокрі речі. Знову «познайомилися» чудовим коньяком від Свєти та віскі Ігоря. Закусили мандаринками та сливами від Ігоря, що було незвично. Ігорю респект за винахідливість! І лягли спати. Цієї ночі було неймовірно красиве зоряне небо, можна було дивитися на зірки прямо лежачи в спальнику через щілини в даху або дірку для диму)
На ранок наступного дня нам потрібно було якнайшвидше зайняти нижню колибу, адже це була наша новорічна ночівля! Після сніданку та не довгих зборів ми вирушили в дорогу. До нашого щастя, колиба була порожня, тож залишили рюкзаки та взяли з собою тільки найнеобхідніше, і вирушили на гору Берлебашку. Погода була просто чудова, і коли ми дійшли до роздоріжжя на Піп-Іван і Берлебашку, спершу вирішили йти на Піп-Іван, але він був у тумані, тож Вова прийняв правильне рішення йти на Берлебашку. На підйомі було багато снігу, місцями провалювалися по коліна. І ось ми на вершині — навколо масивні гори, вкриті снігом, та зелені смереки!
Після численних фотосесій ми почали спускатися, бо стояти без руху стало прохолодно, а ще треба було готуватися до Нового року!
При поверненні вже почало темніти, і ми активно почали готуватися до свята. Розвели піч, приготували чай і вирішили піти за ялинкою. Їх було дуже багато, ми вибрали найкрасивішу. Принесли її в колибу і почали прикрашати. Свєта взяла з собою маленьку світлодіодну гірлянду та звичайну. І наша ялинка засвітилася різнокольоровими вогниками! Відсвяткували Новий рік гарно. Ігор роздав нам шапки Санти-Клауса, а Свєта приготувала подарунки для кожного. Було дуже приємно і несподівано, велике їм спасибі за це!!! Коли пробили куранти, запалили бенгальські вогні та вибухнули хлопавки, було дуже весело, тепло і душевно!!!
Першого числа нас чекав Піп-Іван Мармароський. Але зранку вставати не хотілося після «знайомства»)). І все ж ми зібралися і вирушили в подорож, йти було легше, бо ми самі собі протоптали стежку. І ось перед нами, з-під смерек, відкрився Піп-Іван у всій своїй красі. Цього дня над ним не було туману, і ми змогли насолодитися красивою сніжною вершиною, що переливалася на сонці, як у казці!!! А коли піднялися на верх, побачили неймовірно красиву панораму Румунських гір і вершин Феркеу і Міка-Маре.
Повернувшись до колиби, ми продовжили відзначати Новий рік, розпиваючи анісову настоянку на спирту. Вечором спробували розпалити піч, але дрова вогкі, і довелося йти в ліс за сухими, по дорозі милуючись зоряним небом.
Наступного дня нам потрібно було спускатися до цивілізації, а так хотілося залишитися ще на кілька днів і насолодитися цією красою і тишею зимових гір!
Другого числа після довгих зборів і залишивши залишки продуктів господарю колиби Віталю)) ми стали спускатися в село Костилівку. Спустившись, ми пройшли через лісопилку і перетнули річку по хиткому мосту. Там нас чекав водій. Прибувши до Івано-Франківська, ми попрощалися з Оленою та Женею, а потім хлопці проводили мене на поїзд.
Друзі, велике всім спасибі! за компанію, було дуже весело і душевно, а головне — цей Новий рік був особливим, не таким, як всі інші!!!
