Розпаковка походу на Грофу
…Ранок починається не з кави, а з витанцьовування навколо рюкзака зі словами “куди причепити ці велетенські снігоспупи?”. Розпаковка, перепаковка (для кращого ефекту “ранкової бадьорості” тре повторити кілька разів), весела гра у рюкзачний тетріс, відверті благання “ну влізай же”, і ось ми вже мчимо на зустріч пригодам і пухкому снігу у серці Ґорґан.
Нас зустрічає село Осмолода – давнє поселення лісорубів, ведмедів та сірих вовків (далі цивілізації немає – лише гори гори та дикі звірі з туристами на сніданок)). А ще це місце – чудовий старт для безлічі різноманітних гарних гірських маршрутів (водії зі мною не погодяться щодо “чудового старту”, бо дорога туди і досі місцями нагадує кратерну поверхню Місяця)). Назва села походить від гори Молода розташованої неподалік: “Ось Молода!” – “Осмолода” (Осьмоло́да, мі-мі-мі). Внизу живе всього 60 жителів, а трохи вище в горах – в кілька разів більше хвостатих та пухнастих друзів на чотирьох лапах (я особисто чула в цих місцях хор зграї вовків, а нещодавно одна дівчина в соло прогулянці зафільмувала на горі поруч із селом велетенського ведмедя). Ласкаво просимо у дикий куточок Карпат! 😄
Щоб не топити пальцями ніг сніжок що бадьоро залазить всередину черевиків, ми на кемпінгу вдягаємо бахіли (не медичні)) та відправляємось до притулку Плісце. Завзятий снігопад щедро посипає наші шапки та капюшони пухкими білими міні-хмаринками весь день. Ми досліджуємо сліди поперед нас і вичисляємо, що до притулку йшла велика група (і жодного ведмедя). Натрапляємо на дуже хиткий міст над бурхливою крижаною водою і я починаю гру “пошук переправи”: знайди великий камінь, кинь у річку так, щоб він хитро не втопився, перейди по камінчикам на той берег (хто замочить ботінки, той програв)). Далі на нас чекали ще два мостики (в гарному стані, тож цього разу без квесту) та чудовий зимовий ліс.
Маршрут до будиночка дуже легкий із плавним набором висоти, тож ми із задоволенням не поспішаючи доходимо до полонини Плісце та однойменного туристичного притулку. Вечеря, тріскотіння гілок у вогнищі, теплий спальник, міцний сон. Завтра на нас чекають пригоди!)
Сонячний ранок, золотистий світанок, сніг на смереках виблискує веселкою під лагідним світанковим промінням. Сніданок, запаковка маленького рюкзака (вже без тетрісу та і снігоступи вже на ногах), і ми йдемо на вершину гори Ґрофа!
До зустрічі, затишний притулок Плісце, привіт, сонячні пейзажі! Ось ми вже легко топаємо на Ґрофу поміж засніжених смерек, і з кожним кроком, піднімаючись все вище, насолоджуюємось казковими краєвидами на сусідні величні крижані гори. Легке топ-топ-топ вгору і ось ми на вершині і майже в повному молоці, яке розвиднюється зовсім трошки аби подражнити тих, хто туди дерся, весело ковиряючись у снігоступах поміж альпійської сосни. Ґрофа – неймовірно прекрасна гора, яка відкриває чудові ґорґанські краєвиди на всі 360, звісно, якщо Гуцульські боги не зіграють з вами в їх улюблену гру: покажи туристам сонце, а потім сховай вершину у тумані, що й з нами сталося)) По прогнозу ми мали отримати чудову видимість на весь день, але хитрощам Гуцульських богів немає меж))
Швидкий спуск (о, знову включили краєвиди!). Привіт, притулок, перекус. План збігати на Паренки щоб зустріти захід сонця. Старт, вихід, гарний ліс, і ось ми стоїмо під самою вершиною і бачимо, як вперта хмара всілася на хитрі Паренки. Я підозріло скоса спостерігаю за Канусяками, на які хмари чомусь цілий день не всідаються. Вирішуємо проводжати сонце на полонині під вершиною, поки швидкі молочні ґорґанські тумани не встигли до нас дістатись. Робимо багато чудових фотографій завдяки чарівному помаранчево-рожевому морозному світлу і повертаємось у сніжній красі яка іскриться заходом сонця до нашого притулку. Створюємо теплу атмосферу в кімнаті, милуємося нічним зоряним небом, і засинаємо під усміхнені погляди Великого та Малого Канусяка.
Добрий ранок, Канусяки, добрий ранок, гра в тетріс з великим рюкзаком! Повертаємось до Осмолоди тим самим маршрутом вздовж річки Котелець. На нас знову чекає перехід через краєзнавчий ліс та купа стусанів гіллям зі снігом (спонсор – гурт “Засніжена смерека”). Із-за великої кількості опадів, гілля під вагою снігу похилилося і почало нещадно лізти в мордяху (самий сухий той, хто йшов останнім)). Ми побачили чиїсь великі сліди на тому березі річки – хтось зі звірів ходив на водопій (як добре, що це аж на тому березі)). Топаємо знову лісними стежками, переходимо милі мостики, далі широка дорога і переправа із моїх камінчиків, на яких не змогла замерзнути прозора швидка джерельна вода. Ось і Осмолода, ведмежий край, і ми, з ностальгією та легким сумом від прощання з горами, сідаємо в свій теплий трансфер, з неймовірним бажанням повернутись до гірської краси якомога скоріше…)
