Звіт про піший похід по Ісландії
Ісландія, безумовно, одне з найунікальніших місць на планеті, які мені пощастило відвідати. Тут усе здається якимось неземним. Особливо вражає природа – з дивовижно яскравими кольорами і киплячою водою, змішаною з льодовиками та айсбергами. Це просто Мекка для любителів суворої природи півночі.
25-26.07.2014. Золоте Кільце Ісландії
Через затримку рейсу я прибув до Ісландії на день пізніше запланованого. Літак приземлився в аеропорту Рейк’явіка після півночі. Лив дощ, було сиро і холодно. Всупереч очікуваному полярному дню, на вулиці була непроглядна темрява. Це мене дуже засмутило, адже я очікував побачити тут хоча б сутінки.
З аеропорту до міста регулярно ходять автобуси, квитки на які продаються в спеціальній касі. В Ісландії всюди приймають кредитні картки, тому за весь похід у мене так жодного разу і не було місцевих грошей. Карткою можна розрахуватися навіть за туалет десь далеко в горах, де цивілізацією і не пахне. Тож для подорожі в Ісландію просто покладіть гроші на картку і не хвилюйтеся про готівку та обмінники.
До кемпінгу Рейк’явіка від автовокзалу можна дійти пішки за 30 хвилин. У кемпінгу вночі ще кипить життя, хоча вся адміністрація спить. Зізнатися чесно, це найбільший і найлюдніший кемпінг, який я бачив. Ледве знайшовши вільне місце, ми встановили намет і заснули.
Прокинувся, коли було вже зовсім світло, і вискочив із намету, підозрюючи, що проспав. Побіг вмиватися і глянув на годинник – близько 4 години ночі. Виявляється, полярні дні існують. Просто через дощ усе небо було вкрите товстим шаром хмар, які повністю закривали світло.
У кемпінгу потроху вже прокидалися люди, і я зайнявся пошуком учасників нашого походу по Ісландії. Це було не так вже й легко серед такої кількості туристів. До 11 години дня всі вже були в зборі, але у Сергія в аеропорту зник багаж, тому виходити на маршрут сьогодні у нас ніяк не виходило. Щоб не втрачати день, було вирішено поїхати на екскурсію по Золотому Кільцю Ісландії.
Такий тур коштує близько 9000 крон. Автобус забрав нас прямо з кемпінгу, і ми помчали чудовими дорогами з неймовірними пейзажами. Вразили уяву електростанції, що працюють на термальних водах. Посеред безкрайної тундри підіймаються клуби гарячої пари.
Першою зупинкою екскурсії був заповідник Тінгведлір (Thingvellir), де знаходиться стикування Європейської та Північно-Американської літосферних плит. Крім цього, тут ще в доісторичні часи засідав найперший парламент у світі. Нам пощастило навіть посидіти на тому місці, де працювали перші парламентарії.
Далі нам показали гейзер Строккур, який б’є кожні 7 хвилин на висоту близько 14 метрів. Це місце нагадало мені фотографії з Йеллоустоуну. Гейзер працював точно як годинник і збирав навколо себе натовпи народу. Зробивши заповітні фото і відео, ми вирушили далі.
Родзинкою Золотого Кільця Ісландії, звичайно ж, є водоспад Гюдльфосс. Величезна річка падає з висоти 32 метри, створюючи грандіозний каскадний водоспад. Кількість бурлячої води настільки велика, що в повітрі постійно висить пара. Як результат – у сонячну погоду над водоспадом стоїть чудова веселка.
У цьому місці хотілося залишитися на цілий день, але до Рейк’явіка ще далека дорога, і нам довелося виїжджати. Вечір закінчився посиденьками в кемпінгу.
27.07.2014. Початок походу. Ландманналаугар
У цій країні все організовано для туристів. Автобус до Ландманналаугара, звідки стартував наш похід по горах, забрав нас прямо з кемпінгу. Для цього він спеціально зробив тут зупинку. В Ісландії дуже багато ґрунтових доріг, і в дикій місцевості часто відсутні мости. Тому автобус більше нагадує повнопривідний джип на величезних колесах.
Пейзажі за вікном знову радували око, тож відстань було подолано зовсім непомітно. Погода поступово псувалася, починався дощ. Саме в таку погоду схили довколишніх гір набувають дуже насиченого салатового кольору. То тут, то там пасуться сніжно-білі вівці.
Ландманналаугар – це кольорові гори. І вони справді кольорові. Тут можна побачити гірські породи будь-яких відтінків – від зеленого і яскраво-синього до червоного та жовтого. Автобус забросил нас в одноимённый кемпинг величезних розмірів. Неподалік текла річка з гарячою водою. Звісно, більша частина населення кемпінгу знаходилася у воді і піддавала негоді тільки голови.
Швидко пообідавши на холодному вітрі, ми вирушили в путь. На стежці було дуже багато народу, але це майже не помічалося через інопланетні ландшафти навколо. Крім різнокольорових гір, навколо траплялися фумароли і маленькі гейзери. У повітрі пахло сірководнем.
Подолавши кілька невеликих перевалів, вийшли на величезне плато, на якому ще лежав сніг. Почався дрібний дощ з неприємним вітром. Через деякий час до всього додався ще й туман.
Незабаром ми прийшли до невеликого озера бірюзового кольору. На березі стояла табличка, що попереджала про те, що температура води в озері +90°C. Тож, постоявши на березі, можна було непогано зігрітися. Цікаво, що річечка, яка впадала в це озеро, взагалі кипіла.
Ближче до вечора ми дісталися до кемпінгу Хоскулдскалі. Місцевість навколо була дуже кам’яниста, і місця для наметів були на вагу золота. Тут також знаходився притулок з усіма зручностями. Ми навіть боялися уявити собі, скільки коштує в ньому переночувати.
Поставили намети біля входу в притулок і весь вечір нахабно просиділи у вхідному передбаннику. Тут приймали їжу, готували і проводили дозвілля. На вулиці піднявся дуже сильний вітер. Коли я зливав воду з макаронів, вона так і не проливалася на землю, а відлітала з шаленою швидкістю в горизонтальній площині.
Добре натягнуті намети – запорука хорошого сну. Ніч пройшла голосно, але тепло.
28.07.2014. Озеро Альфтаватн
Ранок нас не пощадив – погода залишилася без змін. Після сніданку збираємо намети і продовжуємо похід. Пройшовши кілька сотень метрів, зігріваємось, і погода перестає псувати настрій.
Йдемо через сніжники та річечки, місимо болото, поки не дійшли до краю плато. Як тільки спустилися трохи нижче, туман і вітер залишилися позаду. Внизу перед нами розкинулася величезна яскраво-зелена рівнина, в кінці якої синіло велике озеро.
Радіючи покращенню погоди, рушили з удвічі швидшим темпом. Внизу нас чекав сюрприз у формі переправи. Нікуди не подітися, знімаємо черевики і ліземо в крижану воду.
Полярний день абсолютно дезорієнтує в часі, і складається враження, що можна йти 24 години на добу. Тому орієнтуватися доводиться не за часом, а за станом організму.
На березі озера Альфтаватн, звичайно ж, знаходиться кемпінг. Вартість з людини – 150 крон (як і в більшості інших кемпінгів в Ісландії). Поставили табір, пообідали і пішли прогулятися навколо озера перед сном.
29.07.2014. Притулок Ботнар
Погода почала нас все більше радувати. Іноді визирало сонечко, і ставало зовсім не по-ісландськи спекотно. Ми перетинали вулканічну пустелю. Поверхня тут ідеально рівна, а ґрунт вкрита дрібним чорним піском.
Тішили око красиві білі квіти, що росли практично всюди, навіть у пустелі. На горизонті виднілися яскраво-зелені пагорби.
На шляху було кілька переправ і, звичайно ж, потужний водоспад. Вода тут так голосно бурлила, що почути співрозмовника було зовсім неможливо.
Вже наприкінці сьогоднішнього маршруту ми вийшли на край пустельного плато і побачили неймовірний пейзаж гір і льодовиків, що обрамляли національний парк Тосмьорк.
Кемпінг, у якому ми сьогодні зупинилися, був зовсім крихітним. Нам вдалося зайняти гарне місце на терасах, спеціально відведених для наметів. Традиційно тут були маленькі гест-хауси.
По ґрунтовці сюди доставляли продукти та вантажі треккерів, які рухалися налегко і ночували в притулках. Дуже зручно, але, звичайно ж, дуже дороге задоволення.
Оскільки тут у цей час не темніє, то складається враження, що ще зовсім не пізно. Тож і зараз, вже після вечері, нам здалося, що ми ще повні сил і хочемо ще прогулятися. Було вирішено піти до великого каньйону Свартікрокур, що знаходиться зовсім поруч.
І ми не пошкодували, що пішли. Каньйон виявився дуже мальовничим і глибоким.
30.07.2014. Національний парк Тосмьорк
Складалося враження, що чим ближче ми просувалися до океану, тим тепліше ставало. Сонце світило на повну, і можна було сміливо йти в шортах і футболках.
Стежка знову перетинала бурхливу річку через міст. Каньйон тут теж був захоплюючим. Ми спускалися дуже плавно, і скоро нам показалися перші дерева, які ми побачили в дикій природі Ісландії.
Це були карликові берези та верби, серед яких дуже часто траплялися гриби. Місцеві та туристи чомусь не звертали на них уваги. Але ми, зі своєю властивою нам запасливістю, взялися їх збирати. Тож увечері нас чекав грибний суп.
Переправившись через широку, але мілководну річку, ми потрапили вже в справжній ліс, який здавався чимось дуже незрозумілим у тутешніх ландшафтах.
Кемпінг у нац. парку Тосмьорк дуже великий. Тут були магазинчики, де можна купити пиво та деякі продукти, а також турбаза. Звідси можна виїхати на автобусі-всюдиході назад до Рейк’явіка.
Поставивши намети в лісі, було вирішено трохи відсвяткувати. Сергій вирушив у магазин по пиво, поки решта стояли в черзі на гарячий душ. Через деякий час Сергій повернувся з величезним пакетом пива, яке нам було зовсім не під силу.
Виявляється, замість того, щоб зняти з його картки вартість кількох банок пива – 6000 крон, продавчиня випадково зняла 60000 крон. Гроші Сергію, звісно, повернули, а як компенсацію додали ще безкоштовного пива.
Боролися ми з пивом ще довго і згадували цей смішний інцидент.
31.07.2014. Перевал
Сьогодні нам належало набрати 700 метрів висоти і піднятися на найвищу точку маршруту – перевал між льодовиками Ейяфьядлайєкюдль і Мірдальсйєкюдль. Чесно кажучи, це не вимагало особливих зусиль, оскільки вся увага була зайнята спогляданням неймовірних видів навколо.
Гори були дуже крутими і настільки складно влаштованими, що око губилося, і було важко уявити собі об’ємну модель мільйона тріщин, жандармів і контрфорсів. Цій ілюзії також допомагали яскраво-зелений і вугільно-чорний кольори ландшафту.
Над усім цим безладом синіли величезні льодовики.
Через деякий час ми перетнули невелике плато і прийшли до місця, де у 2010 році сталося виверження вулкана. Лавовий язик все ще димів сірководнем, але червоної лави вже не було видно.
З льодовика витікала річечка, яка обрушувалася вниз водоспадом з високої скелі біля язика.
Невдовзі ми вже підходили до перевалу. Скрізь лежав сніг, з якого піднімалися невисокі шапки вулканів. Вони все ще диміли, а земля тут була настільки теплою, що можна було лягти і грітися.
Не втримавшись, ми вскарабкались на найвищий з вулканів.
З перевалу ми нарешті побачили Атлантичний океан і почали поступово спускатися вниз. Стежка йшла по сніжниках і перетинала недавно відступивший льодовик. По дорозі ми минули 2 притулки, в яких не виявилося проточної води. Топити сніг і мерзнути на такій висоті ми не хотіли (тут температура була від’ємною). Тому пройшли ще кілька кілометрів, втративши висоту.
Зовсім втомлені, поставили табір недалеко від річки.
01.08.2014. Водоспад Скоугафосс
Мабуть, це найбільш насичений водоспадами день походу по Ісландії. Ми пройшли зовсім небагато. Стежка вела нас уздовж річки, на якій постійно зустрічалися дуже красиві водоспади. Після цих видів важко називати водоспади Карпат водоспадами.
Дуже скоро ми остаточно спустилися з гір на рівень океану і прийшли до 60-метрового водоспаду Скоугафосс. Прямо біля нього знаходиться кемпінг. Недалеко проходить шосе і, як результат, дуже багато людей.
Було вирішено залишитися тут на ночівлю. Усі розійшлися по кафешках і магазинчиках із сувенірами або насолоджувалися шумом падаючої води.
02.08.2014. Льодовикова Лагуна
Вранці зібрали речі та сіли на автобус, що прямував до Льодовикової Лагуни – Йокюльсаурлоун. Дуже радує те, що ці автобуси, окрім своєї комфортабельності, також зупиняються біля різних визначних пам’яток. У вас є час вийти та швидко оглянути їх.
Наша перша зупинка була в селищі Вік. Тут дуже гарний пляж із химерними скелями, які стоять у відкритому океані. На прибережних скелях гніздяться тупики – дуже кумедні пташки та символ Ісландії.
Далі ми зупинилися біля водоспаду Гюдльфосс, унікального тим, що можна пройти просто під ним. Дивовижне видовище – дивитися на падаючу річку з-за дзеркала.
По дорозі нам вдалося спробувати місцеве морозиво та відвідати маленький краєзнавчий музей. Незабаром прибули до Льодовикової Лагуни.
Тут від величезного льодовика Ватнайокудль відколюється безліч айсбергів, які спрямовуються з прісної лагуни у відкритий океан. Уся лагуна просто завалена айсбергами химерної форми та різних відтінків синього та блакитного.
Поставивши табір просто на березі лагуни, ми вирушили кататися на амфібії по лагуні.
Поплавати між айсбергами – незабутній досвід. Ніколи не думав, що лід може бути таким різнобарвним. Іноді повз нас пропливали тюлені. Вік льоду в околишніх льодовиках – близько 10 тисяч років!
03.08.2014. Повернення до Рейк’явіка
