Звіт про трекінг навколо Матерхорна. Альпи 2018
Я приїхала в Цермат, початкову точку походу, пізно ввечері, і з Женеви до Цермата добиралась на поїзді. На жаль, побачити відвислі залізничні шляхи мені не вдалося через час доби, але по дорозі було красиво. Цермат неймовірно милий і дуже затишний містечко, розташоване у підніжжя Матергорна, де взимку багато гірськолижних туристів, а влітку таких, як ми))
Початок трекінгу Матерхорн і Монте Роза
Перший день походу одразу почався з крутого підйому вгору, і зліва ми залишили Маттерхорн. Було важко, але чим вище ми просувались, тим більш красиві види нам відкривались. В цей день у нас були і пагорби, і зустріч з привітними бабусями, і види на далеко розташований Цермат.
Наступного дня, зважаючи на гарну погоду, ми доїхали до Грехена, і звідти піднялися канатною дорогою вгору. Тут нас чекали відвислі скелі з переходами, набір висоти, ліс та найчистіше повітря. Цей день здався нам найскладнішим, адже ми пройшли більше 30 км. Ночівля була в Saas-Fee.
Далі ми продвинулись до озера Матмарк на автобусі, звідки нам належало набрати висоту в 1200 метрів і пройти через перевал Monte Moro на сторону Італії. Сказати, що це було складно, це нічого не сказати. Озеро безумовно красиве, але підйоми були не з легких.
Через перевал Monte Moro
По скелястим каменям з приличним ухилом, крізь осліплюючий сніг (окуляри я втратила в перші дні, як і деякі товариші), ми дісталися до перевалу і тут нас чекала нагорода. Неймовірний вид на Альпійські хребти. 1500 метрів спуску ми пройшли на канатці і опинилися в італійській Macugnaga.
Наступного дня ми вирушили в бік Аланьї. Нас чекали лісові чагарники та трав’янисті пагорби, а ще найтриваліший підйом до перевалу. Він тривав вічність, і здавалося, що він просто не має кінця. На вершині було вже досить холодно, і гід Наташа нас підбадьорювала кожного разу, коли ми робили невелику 5-хвилинну зупинку. Я думала, ми ніколи не дістанемося. Але ми піднялися і здолали близько 1200 метрів за день. Дивовижні пагорби і як завжди відмінна погода. В Аланьї ми нагородили себе італійськими смаколиками за важко прожитий день.
З Аланьї ми піднялися на канатці в напрямку Gressoney-la-Trinité, зупинилися у дивовижного дядька в барі, випили кави, насолодилися хмарами і почали спускати висоту, перетинаючи сніг, потім неймовірне озеро, де ми погрілися на сонці і зробили зупинку. Втомливий день закінчився в Stafal.
Наступного дня група розділилася на дві частини, одна пішла пішки вгору, інша поїхала на канатці, але спуск мали зробити разом. Я пішла пішки, у надії, що через болісне коліно, зможу з’їхати вниз, але не тут-то було. Вся канатна станція внизу на ремонті. Довелося повернутися та хоча б на підйомі пошкодувати коліно. День завершився на висоті, яка значно нижче тієї, що мала бути, бо притулок виявився дорогим і ми вирішили їхати до найближчого кемпінгу після спуску. Був важкий і довгий день.
Коли погода псується…
Але нас чекала розплата за спуск. Наступного дня нам належало набрати 1500 м і 15 км вгору, на висоті нас зустрів туман, мокрі камені і вологість. Кожен підйом здавався крутішим попереднього і сил йти вгору майже не залишалося. Коли ми нарешті досягли позначки 3000, тут сталося те, чого ми боялися весь похід: мокрий сніг з градом, жахливий вітер, холод 3 градуси і туманний невидимий нам Маттерхорн (Я не встигла дістати рукавиці, і руки просто знищив град, одяг промок, поки ми дісталися до канатки. Здавалося, ми потрапили в Норвегію або на північ з її жахливим холодом. Спустилися в Breuil-Cervinia на канатці, та поїхали в Chatillon на автобусі. Мушу визнати, італійська мова стала в нагоді як ніколи))
Тут наш основний трекінг досяг свого завершення, але ми з групою вирішили поїхати до Шамоні у Франції, і товариш переконав нас поїхати до вершини Aiguille du Midi, розташованої на висоті 3843 м.
Імпровізована додаткова програма 🙂
Підйом на Aiguille du Midi
Неймовірні хмари ми торкалися руками, насолоджувалися видом на гори, і 1,5 години на вершині просто пролетіли. Ми бачили купи альпіністів, які блукали по снігу, і я для себе вирішила, що восхождение, навіть маленьке, у мене попереду!
Із Шамоні я переїхала до Женеви і звідти полетіла додому.
Практичні поради та конструктивна критика
Хочеться відзначити: погода виявилася здивуванням, протилежною до очікуваної. Щодня було сонце, хоча постійно передбачали дощі та грози, нам пощастило абсолютно з усім. Від погоди до дрібниць. Трек досить складний (хоча зараз, летячи додому, мені здається, ми могли б і більше).
Не знадобилася шапка (я обійшлася бафами та капюшоном на куртці), рукавиці краще діставати, штани та куртка у мене не були мембранні, але я вижила. Пригодилася пухова жилетка та 2 комплекти термобілизни, без палиць тут робити абсолютно нічого, знищите вже знищені суглоби. Я залишила коліно ще в Швейцарії на 2 доби, і жила на ентузіазмі та ін’єкціях, було важко і я навіть хотіла зійти з треку, але хлопці підтримали, і я дійшла до фінішу.
Окуляри та крем від сонця – must have. У горах внизу досить жарко, нагорі дикий холод, так що 2 принципово різні комплекти одягу потрібно брати.
У італійських кемпінгах душ за гроші, wifi майже немає, потрібно брати побільше грошей і гарного настрою обов’язково!
Я умовчую, як ми один одного підтримували, ділилися тим, що є, скільки було смішних жартів і як багато ми посміхалися, тому що такі довгі відгуки ніхто не дозволяє писати, але ви точно знайдете друзів та однодумців, яких почнете цінувати та поважати. (прим. PVG: ми дозволяємо писати такі довгі відгуки :))
Лечу додому лікувати коліно, підкорена Альпами і залишаю тут своє серце, душу та втомлені усмішки друзів – дуже красиво аж до сліз!!!
