Велика експедиція в Чилі 🔥 Острів Паски

Учасники експедиції збираються в хостелі в центрі Сантьяго. Сьогодні наша мета — огляд визначних пам’яток. Погуляємо на знаменитій Пласа де Армас (центральна площа). На фунікулері піднімемося на пагорб Сан-Крістабаль і помилуємося панорамою яскравої латиноамериканської столиці. Увечері відчуємо її бурхливий ритм в численних пабах і ресторанах кварталу Беллавіста – познайомимося ближче;)

Перелітаємо в м. Калама, беремо на прокат машину і їдемо в найсуворішу і посушливу пустелю планети. Її створили дві найпотужніші сили природи Південної Америки: холодні течії Тихого океану з одного боку і стіна Анд з іншого, між якими вона тягнеться тонкою смугою. Рослинності і тварин майже не видно, тільки рідкісні кактуси, лами і морські птахи можуть вижити в таких умовах. Зустрінемо захід у Місячній долині, названої так недарма – це дійсно один з найбільш “космічних” пейзажів в світі.

*Під час експедиції по Атакамі ночуємо в хостелі в автентичному містечку.

Їдемо досліджувати солоні озера, розкидані серед пісків немов перлини. Піднімаємося на унікальне високогірне плато Альтіплано. Як кажуть астрономи, немає зоряного неба чистіше, ніж тут. Дивовижний клімат створив неземні ландшафти, де, немов у калейдоскопі, змінюють одне одного піски, солончаки, скелі, гейзери і вулкани. Тут живуть дивовижні популяції рожевих фламінго, за якими ми поспостерігаємо.

Складно зрозуміти, ЯК в пустелі можуть бути такі яскраві, соковиті і різноманітні фарби! Білі солончаки, червоний пісок, чорна лава…

Оглянувши все, що можна, розіб’ємо табір і приготуємося до святкування Нового року! Замість феєрверків — дорогоцінні розсипи зірок, замість олів’є – гуакамоле 🙂 Ми зустрінемо 2021 на одному з незвичайних куточків планети 💙, а значить, і проведемо цікаво! Уявіть, як Чумацький Шлях відбивається в дзеркалі солончака…

Вранці відвідаємо поле Ель Татіо — найвисокогірніше в світі! Понад 80 активних гейзерів вивергаються на висоті 4500 метрів над р.м. До речі, Ель Татіо — третє за величиною гейзерне поле на планеті (після Єлоустоуна і Камчатки). Поспостерігаємо і пофотографуємо дим і пар, які вириваються прямо з-під наших ніг. У сейсмічно активних куточках Землі згадуєш, яка міць таїться в її надрах.

На черзі пам’ятник Рука Пустелі, створений чилійським скульптором як нагадування про марність буття і самотність. Спробуємо зрозуміти складний задум художника і просто помилуємося незвичайною гротескною скульптурою. До речі, по Атакамі проходить знамените Панамериканське шосе, по якому ми і їздимо більшу частину часу :).

Далі їдемо в прибережне місто Антофагаста, але по дорозі відвідаємо ще одну визначну пам’ятку — 43-метрову арку Ла-Портада, яка здіймається з блакитних вод океану. Узбережжя, на якому ми опинилися, дуже красиве, з купою гротів і обривів. Трохи подихаємо прохолодним морським повітрям, настільки приємним після спеки Атаками, і поїдемо влаштовуватися на ніч в мальовничому містечку.

Відлітаємо в Темуко, звідки їдемо в місто Пукон, розташоване поруч з нац. парком Вільярріка. Контраст разючий: після суворої пустки ми немов перенеслися в Едем! Буйні вологі джунглі і тропічні квіти буяють на багатій породі, адже ми зовсім поруч із вулканами :). Погуляємо жвавими вуличками, вбираючи в себе строкаті запахи і звуки багатої провінції Арауканія.

Йдемо в серце первозданної природи, яка чекає нас прямо за воротами парку Вільярріка. Ми зараз в зоні араукарієвих лісів Південних Анд, яка особливо охороняється від втручання людини. Тут є все, про що може мріяти досвідчений треккер: блакитні озера, річки і водоспади, гори і пагорби, суцільно вкриті смарагдовою зеленню, свіженькі вулкани, купа диких тварин і птахів. Пройдемо оду з наймальовничіших стежок, родзинкою якої стануть приголомшливі ендемічні дерева араукарії чилійські. Точно в таких-от велетенських лісах бродили динозаври! А тепер погуляємо і ми, уявляючи собі світ таким, яким він був мільйони років тому.

Прийшов час переосмислити межі можливого. Радіально йдемо на лавові поля Вільярріка – чорну пустку, тут і там поцятковану яскравими плямами зелені. А по центру височить майже ідеальний конус, кокетливо прикритий льодовиковою шапочкою). Останнє серйозне виверження сталося в недалекому 2015 році і, як усім молодим вогняним горам, Вільярріці притаманний унікальний шарм. На лавових потоках і шарі попелу лише зароджується життя, розфарбовуючи схили особливими барвами. До речі, його назва означає “Будинок демонів”. Біля підніжжя є цікаве озеро, куди ми теж заглянемо, а може навіть викупаємося 🙂

Впевнено просуваємося на південь, до вічних холодів Антарктиди ❄. Їдемо в Темуко і перелітаємо в Пунта-Аренас — найпівденніше континентальне місто Землі. Ми вже на березі Магелланової протоки! Навколо розкинулися гори, присипані снігом, немов цукровою пудрою. Ну яка ще експедиція в світі може так легко перекидати Вас від пустелі до Антарктики через тропічні джунглі і активні вулкани? 😉

Беремо човновий тур на Магдалену, де проживає одна з найбільших в світі популяцій пінгвінів. По дорозі побачимо колонії морських левів і птахів, якими рясніють скласти острівці Магелланового припливу. На Магдалені ми впритул підійдемо до чарівних пінгвінів і побачимо, як вони живуть, полюють, виховують дитинчат.

Летимо на архіпелаг Вогняна Земля, в невеликий порт Пуерто-Вільямс на березі протоки Бігль. Він конкурує зі знаменитою Ушуайя за звання найбільш південного поселення планети. Тут є військово-морська база, багато морських тварин і смачні рибні ресторанчики, але головна визначна пам’ятка — це, звичайно ж, гори. До речі, на о. Наваріно добувають золото, тут навіть була невеликий спалах Золотої лихоманки.

Йдемо по найпівденнішому пішому туристичному маршруту планети. Наваріно — єдиний в регіоні острів, де ще не прокладені офіційні стежки і можна вдосталь ходити посеред первозданної природи, днями не зустрічаючи людей. Сувора природа, віддаленість і пустельність роблять Наваріно справжнім скарбом для пішого туриста.

Найкрасивіша частина — уздовж хребта Діентес де Наваріно (ісп. Зуби Наваріно).

Тут ми відчуємо подих Антарктики. За Наваріно проходить межа між зонами морського і субарктичного клімату. Ландшафт відповідає: прямовисні гряди скель нависають над смарагдовими долинами, в яких хлюпочуться озера кришталевої чистоти. У долинах ростуть Магелланові ліси — найпівденніша в світі лісова екосистема.

Щодня ми будемо проходити ~ 14-17км

Вранці збираємо табір і проходимо останній відрізок трека до знайомого Пуерто-Вільямса.

Вилітаємо в Пунта-Аренос. Час до відбою використаємо, гуляючи по берегу Магелланової протоки. Набережна красива, на ній можна побачити морських левів і різноманітних цікавих птахів. Ми буквально в серці світу дітей Капітана Гранта! Хто не мріяв побачити ці води, зачитуючись пригодницькими романами ?!

Летимо в Бальмаседу, поруч з якою стартує наш трек. Зараз ми у верхній Північній Патагонії серед суворих і диких Анд. З аеропорту їдемо в національний парк Cerro Castillo. До речі, наша дорога вважається однією з найкрасивіших в регіоні. З вікна спостерігаємо, як пампаси змінюються неприступними стінами скель і мальовничими долинами, порослими буйним лісом. Людей вже майже немає, і до вечора ми будемо в точці старту маршруту.

Напевно, ця частина експедиції стане її родзинкою і запам’ятається назавжди. Виходимо на маршрут у парку, який нарівні з Торрес-Дель-Пайне є символом Патагонії. “Фішка” нашого Серро Кастільо в тому, що він менш відомий і тільки дуже цікаві мандрівники забираються в таку далечінь. Нам же це дасть можливість вільно насолоджуватися воістину первозданною природою — знаменитими блискучими льодовиками і гострими гірськими гребенями. До першого кемпу веде лісова дорога: уздовж кришталевих річок і полян з шикарним видом на гори, через ліси з ленги. А попереду вже видніється головний масив парку, увінчаний льодовиковими шапками. Увечері розіб’ємо табір і, якщо залишаться сили, сходимо в радіалку до озера Glaciar Penon.

Пройдемо: 18 км

Вранці висуваємося раніше — сьогодні буде складно. Піднімаємося на перевал Paco el Penon (1453м). Нехай Вас не обманює невелика висота — на патагонських просторах вона дуже відчувається! По сипусі і валунах піднімаємося до панорами, яка вартує будь-яких зусиль. Перед нами — ВЕСЬ парк і знаменита гора Кастільо, в честь якої він названий. З вершини сповзають три льодовики, формуючи чарівні лагуни. Та й зовсім поруч з нами лежить льодовик — він буквально в декількох сотнях метрів від стежки…

Насолоджуємося пейзажем, фотографуємося і спускаємося в сторону головного атракціону – лагуни Серра Кастільо. Заночуємо в фантастичному кемпі під майже вертикальними стінками хребта.

Треккінг: 14 км

Йдемо на берег Laguna Cerro Castillo, над якою височіє вершина Кастільо (2675м). Подивимося, як величезний льодовик сповзає між гострих скель-зубів в блакитну воду озера. Гора Кастільо за складністю і гармонією форм не поступається Фіцрою, тільки ось людей тут значно менше). Її назва означає Замок — натяк на неприступність. Зараз ми на найпопулярнішій ділянці треку, але це ненадовго;). Трохи пройдемося з рюкзаками в кемпінг, де розіб’ємо табір.

Швидкий перехід: ~ 15 км

Радіально йдемо до Laguna Duff — одного з найбільш маловідомих льодовикових озер Патагонії. Навколо немає і натяку на цивілізацію. Тишу порушує лише тріск льоду та спів рідкісного птаха. У лісі по дорозі можна зустріти хіба що самотню пуму…

Повертаємося в табір, обідаємо, збираємося і спускаємося в гірське село Villa Cerro Castillo. Тут ми будемо ночувати і радіти призабутому комфорту.

Тривалість спуску: 19 км

Вранці по знайомій трасі їдемо в аеропорт, звідки летимо до столиці. Відпочинемо після насиченого треккінгу і трохи відсвяткуємо, адже найскладніша частина вже пройдена.

Їдемо на екскурсію в місто, яке вважається найкрасивішим в Чилі. Різнобарвне і невгамовне Вальпараїсо розкинулося на сонячних кручах вздовж океану. Мощені вулички і строкаті кольори будиночків буквально променяться життям, веселощами і латиноамериканським темпераментом. Не дарма це прекрасне місце називають візитівкою Чилі! Побродимо, заглянемо в музеї мистецтв та історії, викупаємося в океані, а ввечері повертаємося до столиці.

На жаль, для тих, хто не планує знайомитися з дивовижною культурою Рапа Нуї, наша експедиція закінчується. Ми багато побачили і дізналися, та головне — по вуха закохалися в Чилі і назавжди залишимо тут свої серця. Для інших же починається новий виток пригоди — ми відлітаємо на…

*Ця частина програми — необов’язкова і оплачується окремо. Деталі читайте у вкладці “Інформація”

Чи може людина забратися далі, ніж ми зараз?) Рапа Нуї — найвіддаленіший від материка населений острів на планеті (3514 км). Не будемо писати про унікальність культури, яка розвивалася і еволюціонувала в настільки ізольованому середовищі, це треба бачити. Головна “фішка” Рапа Нуї — статуї Моаї висотою до 20 метрів. Рапануйці вірили, що в них міститься сила предків вождя Хоту-Мату’а, який прибув з Полінезії.

По всьому периметру острова розкидані групи моаї, ритуальні і церемоніальні майданчики аху і місця поховань, а в центральній частині знаходяться древні каменоломні з моаї, яких закинули в процесі висічення (тут ми на власні очі зможемо зрозуміти процес виготовлення кам’яних велетнів). Ми відвідаємо найцікавіші локації: Tongariki, Ahu te pito kura and Anakena, Rano Kau, Orongo, Akivi, Vinapu, Puna Pau. У бухті Анакена є казковий пляж з прозорою водою і білим кораловим піском, оточений пальмовим гаєм. Тут ми перемкнемося з інтенсивного вивчення історії на воістину райський відпочинок.

Рапа Нуї — яскравий приклад того, як діяльність людини може обернутися екологічною катастрофою. Спочатку на родючих вулканічних схилах буйствували лісу. Після прибуття полінезійців почалося активне освоєння території: ліс вирубали під землеробство і будівництво. Культура досягла піку розвитку: створювалися височенні статуї, була розроблена єдина в Тихому океані система писемності — ронго-ронго (побачимо на петрогліфах і табличках, “що говорять”). Чисельність населення зросла до 15 тис. чол., Після чого сталося неминуче. Ерозія грунту, знищення рослин і тварин привели до масового голоду і, як наслідок, війн, канібалізму… Через кілька десятиліть в живих залишилося 2000 рапануйців. Після налагодження контакту з європейцями і чилійцями ситуація стала ще гіршою. Епідемії нових хвороб і работоргівля скоротили населення до 111 осіб. Зараз на острові близько 6000 рапануйців і зайняті вони головним чином в сфері туризму.

По моаї дуже добре видно, як повільно і впевнено розвивалася, а потім деградувала культура рапануйців. Після масового голоду стародавні вірування змінилися примітивним культом Людиноптаха, якому повністю присвячений майданчик Оронго.