Зимова Норвегія. Звіт про липневий похід
2015 рік виявився просто божевільним у плані погодних умов у різних частинах нашої планети. Не винятком стала і Норвегія, куди нас занесло у липні у складі 21-ї людини. Нам належало пройти через національний парк Йотунхеймен, піднятися на найвищу гору в Норвегії – Гальхёпігген і вийти до Согнеф’йорду. Майже все із задуманого нам вдалося реалізувати, незважаючи на всі примхи природи.
03.07.2015. Осло
Перший день походу по Норвегії традиційно був присвячений збору групи, всі учасники прилітали до Осло різними авіарейсами та добиралися до місця збору – кемпінгу Екеберг, що знаходиться на вершині пагорба неподалік від центру міста.
Поступово нас ставало все більше і невдовзі частина групи пішла оглядати місто, а ті, хто втомився, залишилися відпочивати у тіні дерев та чекати ще не прибулих товаришів. На жаль, не обійшлося без пригод, один багаж таки було втрачено, через що нам довелося вибиратися із складної ситуації.
У кемпінгу я зустрів знайомого, який зі своєю дівчиною перед нами намагався пройти той же маршрут. Від них дізналися дуже насторожливі новини. Цього року в горах випало аномально багато снігу, усі перевали покриті глибоким снігом і пройти заплановане нами буде зовсім не просто.
Юрію, одному з інструкторів у цьому поході, довелося залишитися в Осло разом з Мариною, чий багаж було втрачено, а також Іллею, якому належало знайти та купити в Осло черевики для походу. Так, розділившись на 2 групи, ми починали нашу пригоду.
04.07.2015. На берегах озера Генде.
О 8.45 з центрального автовокзалу Осло ми поїхали автобусом на північ – до національного парку Йотунхеймен. Дорога зовсім не близька, близько 5 годин шляху. Але нудьгувати нам не доводилося, адже за вікном були просто чудові види фьордів, численних озер та невисоких гір, серед яких розмістилися комфортабельні котеджі норвежців.
Чим вище дорога піднімалася у гори, тим більше зростало моє хвилювання. Незабаром ми виїхали на перевал, завалений снігом, який, судячи з усього, вже не встигне розтанути цього року. Попередження хлопців виправдовувалися.
Доїхавши до притулку Г’єндешейм на березі озера Генде, пересіли на катер, який курсує по озеру та перевозить численних любителів трекінгу в норвезьких горах. Озеро Генде зовсім не маленьке, завдовжки близько 30 км і нагадує фьорд.
Висадилися біля притулку Мемарубу і поставили намети прямо на березі озера. Погода стояла відмінна, світило сонечко, і ми не встояли від спокуси купатися в холодній та кристально чистій воді. Освіжившись, розпалили вогонь та приготували чай.
Ввечері вирішили піти на невелику радіальну прогулянку та піднятися на вершину, що була за 2 кілометри від нашої стоянки. Оскільки в цей час року в Норвегії ще білі ночі, здавалося, ніби ще середина дня. Підніматися догори довелося по снігу, але всі швидко впоралися з завданням і вже невдовзі милувалися озером і навколишніми горами зверху. Вечір провели біля вогнища, співали пісні під гітару і насолоджувалися тим дивом, що було навколо нас.
05.07.2015. Штурм Бессватнета і возз’єднання групи.
Ніч плавно перетворилася на ранок без натяку на звичайну для нашого розуміння темряву. Приготували сніданок та почали збирати табір, і вже через годину піднімалися по стежці до озер, що лежать на схилах гір над озером Генде.
Людей тут було дуже багато. Доводилося тіснитися на стежці, ніби на рок-концерті. Це місце дуже популярне в Норвегії, і в гарну погоду тут натовпи туристів.
Більшість озер, які лежать вище на 300-400 метрів від рівня Генде, все ще покриті льодом. Але види від цього ставали ще апетитнішими. Невдовзі ми досягли вузької скельної дамби, яка не дозволяла озеру Бессаген повністю перелитися в Генде. Минулого року негода застала нас на цьому місці, і нам довелося зупинитися табором тут. Сильний вітер тоді зламав кілька наметів та сильно потрепав нам нерви.
Пообідавши та зваривши чай на горілці, почали підніматися по вузькому скельному гребеню на гору Бессватнет (1740 м). На моє відчуття, тут одні з найкрасивіших видів у всій Норвегії. Карабкатися по скелях з рюкзаком – нелегке завдання, тому ми провозилися тут трохи довше, ніж очікувалося.
Піднявшись на платоподібну вершину, всі вже досить втомилися. На щастя, далі стежка спускалася вниз до місця нашої ночівлі. Тут нас уже чекали Юрій, Марина та Ілля, які знайшли загублений багаж та купили трекінгові черевики для Іллі. Вечір закінчився купанням у озері та вживанням Єгермейстера.
06.07.2015
Цей день, як кажуть, “зробив наш похід” і без перебільшення запам’ятається кожному учасникові на все життя. Проснувся я від звуків барабанящого по намету дощу. Ну що ж, який похід без дощу? Швидко приготували сніданок, зібрали рюкзаки в наметах і вирушили на маршрут.
Усе навколо обволокло туманом і сипав щільний, всепроникаючий дощ. Стежка перетворилася на справжній струмок, і все час доводилося стрибати з каменя на камінь. В таких умовах дісталися до берегів величезного озера Руссватен, де через міст перейшли витікаючу з нього бурхливу ріку.
Далі наша стежка почала поступово набирати висоту і плавно повинна була вивести на перевал. Після годинного підйому нас чекав неприємний сюрприз – підвісний міст через бурхливу ріку обвалився. Це означало тільки одне – треба переходити ріку вбрід. Але тут це було неможливо через сильну течію та кількість води.
Почали спускатися назад вниз, щоб знайти місце спокійніше для переправи. Вода просто на очах прибувала і ускладнювала наше завдання. Всі вже добряче промокли і почали трохи мерзнути, а все цікаве все ще було попереду.
Ближче до озера ріка розділялася на кілька рукавів, кожен з яких був нелегким випробуванням на нашому шляху. Важко перелічити, скільки разів ми падали у воду і промокали до нитки, лаючи обвалившийся міст.
Закінчивши з річками, почали підніматися на перевал, під ногами почав з’являтися сніг, ставало все холодніше, а дощ і не думав припинятися. Усі вже промокли, і мало кому допомогли мембрани та інші сучасні технології.
Чим вище ми піднімалися, тим глибшим ставав сніг, точніше не сніг, а мокра каша, яка провалювалася під ногами, а під нею чекав сюрприз – крижана річка 🙂 Так ми і барахталися в цій холодній каші аж до самого перевалу. Усім було дуже важко та холодно. Але всі хлопці проявили велику витримку та силу волі. Крок за кроком ми піднялися на перевал і почали спуск.
Ставало зовсім холодно, через те, що весь день провели у воді та снігу, але на горизонті вже був видно притулок Гліттерхейм – наша сьогоднішня мета. Діставшись до нього, ми не стали ставити намети, а поселилися в велику спільну кімнату. Радості не було межі – нас оточували сухість, тепло та комфорт. Приготувавши суп та прийнявши душ, ми ще знайшли в собі сили влаштувати посиденьки, але вистачило нас ненадовго.
07.07.2015. Спіттерстулен.
Після вчорашнього дня потрібно було трохи відновити сили, тому вихід на маршрут сьогодні був пізнішим. Неспішно зібрали рюкзаки та неохоче вийшли на вулицю. Погода була набагато кращою, адже дощу не було.
Перейшовши річку по імпровізованих містках, пішли вгору по гірській долині та почали підніматися до озер на перевалі. Ще у притулку нас попередили, що сьогодні буде ще одна переправа, і всі йшли в передчутті повторення вчорашніх подвигів.
Минувши перевал, вийшли на безкінечне засніжене плато, де зустріли 77-річного діда з рашки, який мандрував тут на самоті. Його голова була перебинтована, і виглядав він втомленим. Виявилося, що вчорашній дощ застав його на плато. При переході через річку він упав у воду і сильно вдарився головою об камені. Від певної загибелі його врятувало диво. Тепер він спускався до притулку Гліттерхейм і запевняв, що у нього все добре.
На наше щастя, зловісна річка сьогодні вже зовсім обміліла, і ми перейшли її, стрибаючи з каменя на камінь, навіть не промочивши черевиків. Ще година, і ми біля підніжжя гори Гальхёпігген у притулку Спіттерстулен. Частина групи оселилася в готелі, решта поставили намети за кілометр від притулку.
08.07.2015. Сюрприз під Кіркою
Вранці знову почався дощ. Ну що ж – ми в Норвегії, і морально до цього готові. У проміжках, коли розсіювався туман, було видно стада північних оленів, що підходили до нас практично впритул. Через погану видимість і дощ приймаємо рішення не підніматися на Гальхёпігген, а рухатися далі за маршрутом.
Перехід не був складним, оскільки стежка йшла вгору по гірській долині, дуже повільно та непомітно набираючи висоту. У верхів’ях річки все вже було покрите снігом. Тут нам вдалося перейти річку по каменях. На жаль, все довкола було огорнуто густим туманом, і ми не могли побачити оточуючі нас гори.
Незабаром ми досягли озер під горою Кірка, але всі вони були засипані снігом. Прийшовши до озера Leirvatnet, ми виявили, що в усій долині немає жодної ділянки вільної від снігу. Тут було значно холодніше, ніж на попередніх стоянках. Оскільки ми не дуже розраховували ночувати на снігу, всі поселилися в чудовий притулок, що стоїть прямо на березі озера.
Вечір був просто чудовий. У місцевому ресторанчику Марина та Роман грали на фортепіано та гітарі, співали пісні та насолоджувалися затишком та теплом. У такі моменти розумієш, що щасливий, бо знаходишся в горах з такими чудовими людьми.
Норвезькі притулки більше нагадують готелі. Тут є ресторан і їдальня, сушильна кімната, де можна за ніч просушити все спорядження, гарячий душ, туалети, і все це на високому рівні.
09.07.2015. Спуск по долині річки Сторутла.
Вранці туман розвіявся, і ми нарешті побачили знамениту Кірку та навколишні гори. Світило сонечко, і на душі було радісно. Після дуже ситного сніданку в притулку ми почали спуск по засніженій долині річки Сторутла.
Йти вниз було легко. Усі спілкувалися між собою і практично не помічали, як летить час і долаються відстані. Чим нижче ми спускалися, тим менше ставало снігу. По дорозі ми минули маленьке водосховище з дуже красивим штучним водоспадом.
Броди через річки нас уже не лякали, і більшість навпаки вимагала ще більше розваг у вигляді перешкод на нашому шляху. Дійшовши до зеленої трави та квітучих кущів, ми зупинилися на обід.
Ввечері розбили табір на березі річки та розпалили довгоочікуване вогнище. Співали пісні під гітару та відпочивали – ось воно, щастя.
10.07.2015 Радіальний маршрут до льодовика Gjertvasstind.
Оскільки через негоду ми не пішли на Гальхёпигген, у нас залишався ще один день у запасі, який ми вирішили витратити на радіальний вихід до льодовика Gjertvasstind. А ті, хто вже достатньо втомилися, залишилися відпочивати у таборі на березі річки.
Підніматися без рюкзаків було дуже легко й весело. Льодовик загрозливо нависав на схилах гори Styggedalstinden, з-під нього з гуркотом виривалася річка і падала вниз, розбиваючись об камені.
Ми піднялися до перевалу, звідки були видні засипані снігом озера і гірські долини. Тут ми пообідали і посиділи, милуючись горами. Повертаючись назад у табір, чудово покаталися на снігу. Південна прогулянка пішла всім на користь, адже завтра нас чекав довгий перехід.
11 липня 2015 року. Водоспад Віттасвофен.
Не хотілося залишати вже обжиту нами стоянку, але нас чекали нові місця. Спустившись 2 км нижче, ми прийшли до притулку, де трохи відпочили і купили чай, який у нас вже закінчувався. Система притулків у горах Норвегії просто вражає. Тут можна вільно подорожувати від готелю до готелю, не несучи з собою практично нічого, крім гаманця. Правда, гаманець має бути дуже важким.
І хоча за логікою та програмою ми мали спускатися, на нас чекав тривалий підйом на 200 метрів у висоту. Ми знову покинули зону лісу та вийшли до снігів. Краєвиди були просто чудовими.
Зупинившись на обід, після чаю всі на деякий час заснули. Після такого поповнення сил почався спуск, який незабаром привів нас на поляну, де стояло кілька домиків, зайнятих відпочиваючими.
Таких хижин у горах Норвегії дуже багато. Усередині є все необхідне, аж до продуктів харчування. Щоб орендувати таку хижину, потрібно зайти в офіс Den norske turistforening – DNT (Норвезька асоціація трекінгу) в Осло, заплатити гроші та отримати ключ від хижини.
Розбивши табір, ми відправилися подивитися водоспад Віттасвофен. Справді грандіозне видовище. Вода падає з висоти 270 метрів з крутого скелі. Коли дивишся згори вниз, все всередині ніби замирає.
Зробивши заповітні фотографії, ми повернулись у табір, де неутомний Женя навчив нас грати у “Слона”. Не найбільш підходяща гра для похідних умов, але зате дуже азартна та весела. На щастя, у нас все обійшлося без травм.
12.07.2015 року. Повернення до цивілізації і Согндал.
І знову дощик, але тепер він нам не страшний, адже ми повертаємось до цивілізації. Сьогодні останній день походу. Від самого ранку нам належало здійснити спуск на 400 метрів по дуже крутому серпантину, а потім пройти близько 12 км по ґрунтовій та асфальтовій дорозі до селища Овре Ардал.
Дорога дуже мальовнича, по дорозі зустрічається багато водоспадів гігантських масштабів. Зупинилися пообідати у маленькому ресторанчику і оскільки йшов дощ, нам дозволили сісти зі своїми продуктами всередині закладу.
В Овре Ардале нас чекав затишний і теплий автовокзал, де ми переодяглися в сухе і навіть ухитрилися прийняти душ. О 18:55 сіли на автобус, який повіз нас уздовж Согнефйорда до містечка Согндал.
Фьорд дуже красивий, навіть у таку дощову погоду. По дорозі була паромна переправа на інший берег фьорда. На паромі зустріли нашого 77-річного дідуся. Він їхав туди ж, куди й ми. Коли ми зійшли на берег, його автобус раптово рвонув з місця і поїхав, не зважаючи на те, що дід біг за ним із усіх сил. У автобусі залишився його рюкзак з грошима та усіма документами.
На щастя наш автобус їхав туди ж, і ми кинулись у погоню за рюкзаком. Через деякий час наш водій наздогнав автобус, і дідусь пересів до себе і своїм речам.
Согндал дуже затишне і красиве містечко. Але тут нас чекав неприємний сюрприз – міський кемпінг, де ми планували зупинитися, був закритий. Його ліквідували. Готелі в місті досить дорогі. Але є кемпінг з іншого боку затоки.
Іти туди близько 3,5 км, але ми сильно втомились, тому домовились з таксистом, що він відвезе нас за 3 рейси на мікроавтобусі. Ціна одного рейсу 200 крон.
З кемпінгу відкривались чудові краєвиди.
озбивши намети, всі побігли купатися у справжньому фьорді. Це було неймовірно. Ввечері почався дощ, але в кемпінгу є чудова кухня і їдальня, де ми всі змогли поміститися.
13.07.2015 року. Подорож на катері по Согнефйорду в Берген.
Зранку дощ не припинився. Довелося збиратися під дощем. О 6 ранку нас забрав таксист і знову в 3 рейси відвіз у Согндал, до причалу. Звідси ми вирушили на швидкісному катері через весь Согнефйорд до Бергена – нашої фінальної мети.
Пливти довелося 6 годин. Через сильну хмарність нам мало що довелося побачити, але навіть у тумані фьорд просто вражає. Вертикальні скелі та хребти стоять стінами і, піднімаючись із води, розчиняються в мглі хмар.
Паром постійно заходить у маленькі села та забирає пасажирів. Інфраструктура Норвегії дуже розвинена.
У середині дня дісталися до Бергена, де заселилися в хостелі YMCA, що в самому центрі міста. Вартість за ліжко в 32-місному номері – 195 крон. Далі нас чекала чудова прогулянка по місту, відвідування кафешок, набережної та просто відпочинок у чудовій компанії.
14.07.2015 року. Повернення до Осло. The End
О 7 ранку сідаємо на поїзд до Осло. Частина учасників походу залишається в Бергені, оскільки вилітають додому звідси. Інші ж проводять ще багато годин у норвезькому поїзді.
За вікном традиційно чудові пейзажі фьордів, озер та гір. Поїзд поступово піднімається у гори до висоти близько 1100 м. Тут все в снігу. Як приємно спостерігати за суворою природою, сидячи в теплому та сухому вагоні.
Коли прибули до Осло, заселилися в хостелі та пішли святкувати завершення походу по Норвегії. Дуже шкода, що ця пригода закінчилася. Але я щиро сподіваюся, що ми всі ще не раз зустрінемося на гірських стежках.
