Звіт про трек у регіоні Лангтанг | Langtang, Непал
Двома словами і навіть у кількох звітах не описати, чим для мене є гори. Гори – це мій лікар, психолог, друг, коханий … Зараз я розповім Вам про мого кращого друга – Гімалаї.
“Тож мені, здивувала” – скажете Ви. Адже зараз кожен знає, що таке Еверест і майже кожен другий чи навіть перший обирає своїм першим досвідом знайомства з горами – Трек до базового табору Евересту (Everest Base Camp Camp EBC). І знаєте я що скажу: непоганий варіант для початку ))) до речі, у моїх улюблених Pohіd v Gory є такий маршрут 4 рази на рік!
 >> Трекінг до Евересту з клубом Pohіd V Gory ➡Гори, які повинен побачити КОЖЕН! |
А я розповім Вам про регіон Лангтанг, який маловідомий в українців та росіян, але як виявилося пізніше – цілком популярний у французів і австралійців)
Мені хотілося відпочити душею і дізнатися про новий маршрут, тому ми з моєю гірською подругою вирішили пройти цей трек удвох.
Трек в долині Лантанг
Лангтанг – вузька долина, розташована на півночі від Катманду і межує з Тибетом, що ще більше привабило нас в цей регіон. Ця територія з 1971 року належить до Лангтанзького національного парку, тому нам довелося, як і скрізь у Непалі, оформити індивідуальні TIMS ( реєстраційну картку трекера) та сплатити недешевий збір за відвідування національного парку.
Наш шлях починався з села Сябрубесі (Syabrubesi), куди ми приїхали автобусом з Катманду.
1 день. Сябрубесі (1450м) – Лама Готель (2470м)
Скажу відразу, маршрут по днях і кілометражу ми знайшли на просторах наших дружніх компаній, яким вони водять простих непідготовлених людей, тому ми не особливо замислилися, що в перший же день нам доведеться набрати більше 1000 метрів у висоту і близько 15 км. Село Сябрубесі задоволене милою, це кінцева зупинка місцевих автобусів, правда до неї в районі села Дунче нас зупиняли військові і перевіряли весь наш багаж, думаємо це через близькість саме до Тибету. Їхали з Катманду всього годин 8: всього 2 рази нудило місцевих жителів, всього 2 рази не могли з першого разу розмитою дорогою в’їхати в гору, всього 2 жінки спали на нас стоячи і всього двох дітей годували грудьми на підлозі. Тож вважатимемо, що дісталися ми чарівно за Непальськими мірками.
У цьому селі багато лодж для туристів з гарним безкоштовним вай-фаєм, але чомусь холодним душем)))
Рівно о 8-й ранку без портерів зі своїми рюкзаками (про що потім разів 5 шкодували, особливо перших 2 дні)) ми вийшли на маршрут, який, як завжди, починався чарівно з класичних підвісних містків. Ми йшли вгору і знову вгору, розуміючи, що нам треба набрати 1000 метрів, але потім наша стежка спускалася різко вниз до річки, а потім знову піднімалася вгору. З урахуванням того, що це був перший день, нам здавалася вона нескінченною і навіть страшно подумати про сумарний набір висоти))))
Ледь не забула розповісти Вам про головну особливість цього дня! Адже десь близько 1,5-2 км цієї стежки ти йдеш крізь ліс канабісу. Ні, я серйозно, саме ліс – вас оточують не кущики, а справжні кущища канабісу (марихуани), а подекуди й майже дерева! Запах такий, що й курити не треба )) Думаю, тільки ця особливість змусить багатьох кинутися на цей трек)) Так, це було весело! Фотодокази в наявності )))
А далі ми йшли тропічним лісом у компанії мавпочок та іспанських пенсіонерів))) Взагалі, стежка дуже мальовнича, але раджу зробити так, як ті іспанські пенсіонери: розбити цей день на два ходових і зупинитися на ночівлю в красивому місці з видом на долину річки. Наприклад, у Namaste Guest House, що знаходиться рівно посередині маршруту. Ми там смачно пообідали й навіть поласували шматком шоколадного пирога (ммм…). Або ж можна зупинитися в місці Bamboo – варіантів для відпочинку достатньо, щоб не виснажуватися в перший день. Але це було не про нас. Ми таки дотягли до Lama Hotel до 17:30, коли вже сутеніло. У цього місця є одна особливість: воно зручне для ночівлі як на підйомі, так і на спуску, тому тут усього 5-6 лодж, і для великих груп краще бронювати місця заздалегідь. Тут був платний, але більш-менш теплий газовий душ і, як нам здалося, дорога вода – 200 рупій за пляшку. За номер ми заплатили 500 рупій. З харчуванням нам щастило: у Непалі величезні порції, тож ми брали одну на двох і так економили, що було важливо для нашої бюджетної подорожі.
День 2. Лама Готель (2470 м) – Langtang (3450 м)
Ще хотілося б сказати, що весь перший і другий день ти йдеш і не бачиш засніжених вершин, як на інших непальських треках, що, звісно, трохи засмучує.
Другого дня нас не чекав відпочинок, як ви могли б подумати 😊, а чекав ще один серйозний ходовий день – знову набір 1000 метрів і 13 км шляху. Але зате нарешті ми зможемо побачити їх – засніжені вершини величних гір… Моя порада всім, хто збирається цим маршрутом: візьміть портера (людину, яка нестиме ваші речі замість вас). Можна найняти одного на двох чи трьох, і саме на цьому маршруті він справді буде корисним )
І юхууу, цього дня на нас нарешті чекали маленькі неприємності (ну а що поробиш, якщо вони вже нас чекають).
Лангтанг — це регіон, який найбільше постраждав від землетрусу у 2015 році. Тут навіть траплялися доволі небезпечні підвісні містки.
Зазвичай у всіх країнах і горах ми ходимо за картами Maps.me, але будьте обережні: після землетрусу багато стежок завалило, а карти не оновили інформацію, тож на нас чекало чимало сюрпризів. Наприклад, у середині дня маршрут за картою показував, що потрібно йти лівим берегом річки, але раптом ми натрапили на абсолютно новий міст, який вів на інший бік, і двох гідів, які переконували, що нам теж слід йти за їхніми групами. Ми люди наївні й дуже довірливі, тож після цього моста близько 2,5 годин йшли строго вгору. Сказати, що ми трохи втомилися, — це нічого не сказати )))) Але ось нарешті з’явився ще один новий міст, який повернув нас на лівий берег річки, а там і село, де на нас чекав обід… і вода вже по 250 рупій за пляшку…
Після обіду тропічні ліси змінилися хвойними, а підйоми стали більш терпимими. Або, можливо, це просто чарівний снікерс на обід зробив свою справу?)))
Найбільшим потрясінням цього дня на маршруті стала величезна купа каміння, що виникла при підході до самого селища Лангтанг — каміння, яке зійшло згори, як зсув, і по якому прокладено нові, не найкращі стежки. А ось вже пізніше на треку біля озер Госайкунд ми познайомилися з чудовим мандрівником із Камчатки, який виявився сейсмологом за професією, і він розповів нам багато цікавого. Наприклад, що ця купа каміння перед підходом до нової селища Лангтанг — це і є стара село Лангтанг до землетрусу… Її не було можливості розкопати… Тобто, ми йшли прямо по чиїхось домах, і, можливо, під нами були люди, що залишилися там, під нашими ногами… Пам’ятаю, мене так вразила ця новина, що я ще довго не могла заснути того дня…
Зараз Лангтанг це вже не маленьке, знову відбудоване село і там досі чутно звуки будівництва… Але атмосфери в ньому немає… воно складається повністю з лодж для туристів…
3 день. Лама Готель – К’янжі Гомпа (3850м)
Зрештою! Нарешті на нас чекав легкий день! Всього 400 метрів нерізкого набору висоти з видами на снігові вершини та 8 км ходьби. Звичайно цей день не сказати, що прямий легкість, тому що організм починає відчувати висоту і швидкість ходьби різко падає. Але нарешті ми бачимо більше місцевих жителів у національному одязі, ступи та монастирі, нехай і відновлені.
Великий мінус, звісно, в тому, що після землетрусу місцеві жителі залишилися з єдиним способом заробітку – від туристів, і між ними виникла велика конкуренція… Взагалі, почесно кажучи, такого в Непалі ми ще не зустрічали — що на кожному кроці нас обманювали, кажучи, що в селі, куди ми йдемо, немає місць. І боротьба за клієнтів у Кьянджі Гомпа була серйозна: бабуся проводила нас до своєї лоджії цілий кілометр, кожну секунду повторюючи, що нам обов’язково треба йти в Мун-отель… Це трохи доставляло дискомфорт, але все компенсувалося нашим номером «люкс» з панорамними вікнами.
Тут звичайно вже дуже прохолодно і саме тут час діставати теплу термобілизну та спальники. А ввечері гори припорошило снігом і це справжнє диво!
4 день. Сходження на Кьянджі Рі
(у різних джерелах від 4400 до 4750 м)
У цьому милому селі К’янжі Гомпа трекери зупиняються зазвичай на 2-3 дні, звідси можна зробити 2-4 радіальних виходів на довколишній вершини Кьянджі Рі (4600 м) та Тцерго Рі (5000 м), подивитися льодовики та озера.
Скажімо чесно, за ці 3 ходові дні ми неслабо втомилися і у Жені, моєї гірської подруги, почала нагадувати про себе коліна і нам не хотілося рано вставати, тому ми вибрали вершину ближче – К’янжі Рі. І тут знову Мепс ми)))) у двох словах у результаті ми дерлися по стрімкому схилу вгору без стежки ))))
так що для нас і це сходження виявилося не найлегшим))) але види все компенсували! Ох, це ті самі види, від яких захоплює дух, два справжніх льодовика близько, гірський масив Лагтанг, незважаючи на пронизливий вітер і втому, хочеться затриматися тут довше, фото не зрадять цієї атмосфери! Ну і потішити самолюбство))) Адже Ви не просто прогуляєтеся за видами, а підкорите одну з вершин Гімалаїв!
Після сходження особливо приємно забігти в «Бекері» і біля печі випити гарячого шоколаду або чаю обліпихи зі шматочком шоколадного пирога або булочки з корицею, ммм.
 >> Трекінг в Непалі з клубом PVG ➡Гори, які має побачити КОЖЕН! |
5-й день. К’янжі Рі – Лама готель
Засиджуватися довго в цьому селі ми не стали, тому що на нас ще чекала друга частина подорожі – священні озера Госайкунд. А для цього всього за 1 день треба було спуститися тією ж стежкою до Лама готель, а це втрата висоти 1500 метрів і близько 23 км.))) Легкі дні знову закінчилися))) Дуже сподобався опис цього дня в одному звіті: збігаємо вниз відомою нам стежкою»… . Позаздрили прямо їм))))
6 день. Лама Готель – Туле Сябру (2250 м)
Сьогодні половину дороги ми йдемо по відомому нам шляху і не дуже улюбленому: вгору-вниз і знову вгору і знову вниз))) доходимо до покажчика Тулі Сябру і звідси дорога нарешті йде тільки вгору дуже колоритними джунглями з великою кількістю мавп навколо. Тут тихо і чутно, як мавпи стрибають по гілках.
Потім ми переходимо дуже красивий підвісний міст з видом на долину, і через пів години опиняємося в затишному селищі з великою кількістю дуже цивілізованих і комфортних гестхаусів. Тут безкоштовне проживання за умови замовлення їжі та безкоштовний якісний Wi-Fi. Селище не маленьке, тут навіть є госпіталь. Було так затишно, що, сидячи за пляшечкою пива «Еверест», нам захотілося якось приїхати сюди на тиждень і просто пожити.
Звідси починається найдушевніша частина маршруту, яку я б із радістю повторила ще не один раз. Йдемо разом? )))
День 7. Туле Сябру – Сінг Гомпа (Chandanbari) (3300 м н.р.м.)
Сьогодні нас знову чекав важкий ходовий день, і, здавалося б, ми вже звикли до таких випробувань на цьому треку… Але цей безкінечний підйом у 1000 метрів здавався нескінченним ))))
Зате після такої роботи обід у чайному домику з видом на засніжені вершини здався набагато смачнішим! )))
Після обіду виявилося, що йти залишилося всього годину через казковий ліс, атмосферу якого неможливо передати на фото – її можна тільки відчути. Добираємося до селища, де всього три гестхауси, і я дуже рекомендую заздалегідь бронювати місце в «Red Panda», бо нам там місця не вистачило, і довелося ночувати в готелі Як. Там нас ще й насварили за те, що ми мало їмо і витрачаємо гроші… Таке ставлення в Непалі зустрічається вкрай рідко, тож цей неприємний момент добре врізався в пам’ять. До речі, в цьому селищі є сирна фабрика, і сир там дуже смачний – обов’язково рекомендую купити! А власник цієї сироварні – ще той колоритний персонаж, у нього є кілька жовтих гумових чобіт, які круто поєднуються з образом сировара.
Тут увечері ми спостерігали, як неспішно повз нас повзли хмари не десь зверху, а саме поряд… У ці моменти ти й відчуваєш, який чудовий світ, який нас оточує!
День 8. Сінг Гомпа – Озера Госайнкунд (4450 метрів)
Знову нам треба подолати висоту понад 1000 метрів, але зараз ми вже точно звикли. Йшли не кваплячись, вийшли не рано, дорога була затягнута хмарами, з висотою явно холоднішало, і дув сильний вітер. Пообідали в селищі Лаурібіна і піднялися на вершину Лаурібіна, де до землетрусу був храм, а зараз залишилася тільки його покрівля і статуя Будди.
Після вершини підйом став більш пологим. Ми йшли в хмарах, під ногами була червона земля і квіти, серед яких траплялися едельвейси.
У цьому районі є багато озер, але ми поступово побачили три найголовніші: Сарасваті Кунд, Бхайраб Кунд і Госайнкунд. Друге озеро нагадує тризуб Шиви, і всі ці озера є священними для індуїзму, тому тут можна зустріти багато паломників, переважно молодь з Індії. До речі, більшість із них підіймається сюди більше заради того, щоб побачити сніг! )))
На березі третього, найбільшого озера, ми зупинилися в гостьовому будинку Namaste (це найпоширеніша назва в Непалі) з «панорамним вікном» на озеро. Вартість їжі та води тут досягла свого піку, наприклад, пляшка води коштувала 400 рупій, а холод також відчувався найбільше)))
Але тут панує особлива тиша, сила природи, краса неба і гір – саме за цим люди вирушають у непальські треки. Тут стає добре. Можна зробити кору навколо озера або просто посидіти на березі. Висота, звісно, відчувається – 4450 метрів, але ми вже акліматизувалися.
Гори Лантанга
Як Ви зрозуміли, легких днів у нашому треку не багато))) і сьогодні ми встали рано, щоб встигнути спуститися в селище Дунче на 2500 метрів вниз. Скажу, що багато хто звідси йде через інші перевали ще 2 дні і спускається прямо в Катманду, але ми не бачили в цьому сенсу.
9 день. Озера Госайнкунд – Дунче (1950 м)
З самого ранку погода нам усміхалася. Ясний день, а десь далеко внизу – хмари.
Спуски я люблю, тож настрій був чудовий, і ось, на тій самій вершині Лаурібіна, де вчора ми бачили тільки зруйнований храм, відкрилася така панорама, від якої «відвисла щелепа». З упевненістю можу сказати, що такої панорами на Гімалаї більше немає ніде в Непалі. Найближче до нас знаходився гірський масив Лантанг із найвищою вершиною Лантанг Лірунґ (7 227 м), звідки ми прийшли кілька днів тому. У 90 км височіє масив Манаслу (8 163 м), а в 190 км видно масив Аннапурни (8 091 м), а також видно масиви Ганеш-Гімал і гірські хребти Тибету! Це не описати ні словами, ні фото, у останній день цей трек винагородив нас за всі складні дні! Це незабутньо, мурахи по шкірі! Тут ми, звісно, зависли на пів години.
А далі спускалися… спускалися… спускалися… спускалися… спускалися… наші коліна думали, що ми знущаємося з них))) Селище Дунче виявилося жахливо нудним, ми ледве знайшли пристойний готель, прийняли гарячий душ і вранці поїхали автобусом у Катманду.
У підсумку всього цього хочу сказати, що я б із радістю повторила частину треку до озер Госайнкунд, розбивши ці складні підйоми на кілька днів, щоб акліматизуватися, гостьових будинків на маршруті вистачає. І тоді, наприклад, всього за тиждень ви зможете пройти один із найцікавіших маршрутів із краєвидами, гірськими озерами, атмосферою. Рекомендую тим, у кого, наприклад, обмежена відпустка за днями.
Щоразу, коли я бачу Гімалаї, мені хочеться кричати про те, що їх має ОСОБИСТО побачити кожен! Скоріше біжіть за квитком до Катманду і записуйтеся в групи😃
