Звіт про піший похід на Тенеріфе
Ідея організувати похід в спекотних країнах під час зими прийшла до мене давно. Дуже хотілося трохи зігрітися після зимових походів по Карпатах. Для зігрівання були обрані Канарські острови, а саме острів Тенеріфе. “Острів вічної весни”, один з найпопулярніших в Європі курортів у Атлантичному океані, давно приваблював мене вулканом Тейде. Він підноситься посеред острова на висоту 3720 м.
Одразу хочу сказати, що зігрітися нам не вдалося – взимку на Тенеріфе теж зима. Звісно, не наша, але ми добряче змерзли під час трекінгу. Однак краса, яку нам вдалося побачити, та чудова команда людей, що зібралася в похід по Канарських островах, зробили цей відпочинок таким, який запам’ятається на все життя. Отже, як це було.
14.02.2014. Зустріч на Тенеріфе
Ми зустрілися в північному аеропорту острова Тенеріфе, в містечку Ла Лагуна. Хоча більшість із нас прилетіли на Канари заздалегідь. Я прилетів ще 12 лютого, щоб вирішити всі бюрократичні та організаційні питання перед походом.
Перш за все, я хочу подякувати Сергію Шаповалову за незамінну допомогу у організації трекінгу на острові Тенеріфе. Це дуже добра людина, яка завжди приходила нам на допомогу, не шкодуючи свого часу, а також допомогла вирішити всі бюрократичні проблеми, яких тут вистачає для піших туристів.
Ставити намети на острові можна лише у спеціально відведених для цього місцях – кемпінгах. У свою чергу, не кожен кемпінг розрахований на розміщення наметів. Тому маршрут пішого походу по Тенеріфе доводиться планувати так, щоб зупинятися строго у визначених законом місцях. Частина ночівель у нашому маршруті були у готелях, через відсутність офіційних місць для ночівлі у наметах.
Щоб поставити намет у кемпінгу, потрібно мати дозвіл від місцевої влади, причому на кожен кемпінг – свій дозвіл, де вказана точна дата ночівлі. Лісники дуже ретельно контролюють усіх піших туристів, тому обійтися без дозволу не вдасться. І штрафи тут серйозні – від 100 до 1500 євро.
Отже, познайомившись з усіма учасниками трекінгу на Канарах, ми на громадському автобусі поїхали в гори Анага, що розташовані на самому півночі острова, всього за 10 км від аеропорту. Зробивши пересадку в Ла Лагуні, дісталися до одного з поселень на схилах гір Анага.
Через півгодини ходу дорогою, дісталися до місця нашої першої ночівлі – кемпінгу Лас Мерседес. Чудове місце з усією необхідною інфраструктурою для відпочинку – туалети, місця для барбекю, вода, столи. Оскільки більшість з нас прилетіла на острів лише сьогодні – була заплановане днювання для відпочинку після довгого нічного перельоту на Канари.
Але на моє здивування, всі учасники були свіжі та бадьорі, тому було вирішено піти на радіалку лісами та околицями кемпінгу Лас Мерседес. Тут проходить гарна маркована стежка, яка обладнана демонстраційними стендами, які знайомлять нас з історією та природою острова, а також древнім народом гуанчі.
Повернувшись до табору через кілька годин, усі зайнялися облаштуванням бівуаку. Розбили намети, зварили чай. До речі, розпалювати багаття у кемпінгах можна лише в світлу пору доби. А газові балони в магазинах у більшості випадків сумісні з системою Campingas – так що врахуйте це при самостійному плануванні активного відпочинку на Канарах.
Як тільки стемніло, до нас в гості завітав лісник, який заявив, що незважаючи на офіційний дозвіл нам не можна залишатися в Лас Мерседес на нічліг, оскільки очікується погіршення погоди. Це нас зовсім не порадувало, і ми вступили з ним в дебати. До речі, з англійською на острові не дуже добре, тому бажано володіти іспанською, хоча б на початковому рівні. Нам пощастило, бо в групі з нами була Лена, яка володіла іспанською досконало.
У результаті переговорів, лісник заявив, що не проти того, щоб ми залишилися, але остаточне рішення прийме не він, а поліція!!! Ось так, вже на перший день походу по Тенеріфе, нам довелося мати справу з місцевою поліцією. На їх візит не довелося довго чекати. Дві патрульні машини прибули в Лас Мерседес.
Поліція була непохитною – ніякої можливості залишитися в наметах немає, оскільки наближається шторм, і погода має різко погіршитися. Поліцейські вибачилися за те, що переривають наш відпочинок, і надали нам офіційні документи, що підтверджують погіршення метеоумов. Ми були зворушені такою турботою поліції про нас. Офіцери світили нам ліхтариками та допомагали збирати табір. У той час, як ми пакували рюкзаки, стражі порядку шукали по телефону оптимальний готель для нас.
Далі вони зупинили рейсовий автобус і зняли його з рейсу, щоб він доставив нас прямо до нашого готелю. Ось якою виявляється буває поліція. Скільки веселих жартів і приколів прозвучало під час цієї пригоди, важко навіть передати. Трансфер у готель був здійснений для нас абсолютно безкоштовно, що згодом спонукало нас частіше звертатися до місцевої поліції.
Поселили нас в готелі “Берлін”, що в Ла Лагуні, де до нас приєдналися Міна та Міша з Фінляндії. Їх літак затримали, і вони пропустили евакуацію з гір Анага. Вечір ми провели за веселим застіллям в холі готелю з місцевим вином. Як тільки лягли в ліжка, за вікном хлинув дощ і піднявся сильний вітер. Негода бушувала всю ніч.
15.02.2014. Трекінг в горах Анага
Вранці на вулиці продовжувало лити. У готелі не було кухні, тому суп ми приготували на газовому пальнику прямо в номері. Через дощ вирішили не йти з рюкзаками до готелю Альбергуа де Анага, а дістатися туди на автобусі, а вже без наплічників, радіально пройтися по південних схилах цих гір.
Під дощем ми пішли на автовокзал Ла Лагуни і трохи помилилися, бо виявилося, що їх тут два, і ми прийшли до старого, який вже не працює. Але язик завжди допоможе, тому незабаром ми вже сиділи в автобусі і милувалися чудовими пейзажами навколо.
Готель Альбергуа де Анага – це спеціалізований притулок для тих, хто бажає походити по горах Анага. Він розташований на вершині головного хребта. Тут є кухня і кафе з чудовою терасою, з якої видно океан та Санта Круз де Тенеріфе. Номери тут 6- і 4-місні. Все зроблено просто шикарно, продумано до дрібниць. Тут ми провели дві ночі. Вартість за ніч з людини 14 євро.
Приготувавши покушать і освоївшись у номерах, ми вийшли на радіалку. Гори Анага – це найстрогіший заповідник, де збереглися давні “лаврові ліси”, релікти третинного періоду. Колись багато тисяч років тому, такі ліси покривали всю Європу та Північну Африку. Зараз вони збереглися лише на кількох островах.
Стежка вела спочатку через ліс, а потім почала спускатися по крутих південних схилах гір. Скрізь росли кактуси і екзотичні рослини. Натрапляли навіть на спілі плоди опунції. Дув сильний вітер, і час від часу йшов дощ. Але краса навколишніх гір більш ніж компенсувала тяготи негоди.
Ми повернулись до готелю вже у темряві. Всі сильно втомились, і після вечері та гарячого душу розійшлись спати.
16.02.2014. Спуск до океану
Сьогодні нас чекав великий день – належало спуститися від готелю гірською стежкою на північних схилах гір Анага до океану, а потім повернутися назад до готелю іншим шляхом. Загальний перепад висот – 800 м.
Спуск проходив стежкою, якою явно рідко користуються, вона місцями заросла і мала багато важкопрохідних та слизьких ділянок. Зате можна було насолодитися справжнім, недоторканим лавровим лісом.
Невдовзі ми вийшли на безлісі ділянки, звідки нам відкрилися неймовірні види гір. Трекінг без рюкзаків давав можливість долати великі відстані і вдосталь насолодитися навколишньою природою. Ось так, насолоджуючись, ми і доповзли до берега океану неподалік від селища Альмасіга.
Хоча на вулиці було прохолодно, деякі учасники походу по Канарах все-таки наважилися зануритися в пінистий океан. Це було не просто – адже хвилі були просто величезні, таких на морі не побачиш.
Перші ж хвилини, проведені біля самої води, принесли перші жертви – було затоплено 3 фотокамери та замочено не один комплект одягу. Ось так суворо нас зустрів океан. Але сумувати було ніколи – навколо була така краса. Пляжі навколо повністю складалися з чорного піску. З води піднімалися грізні скелі.
Пообідавши, ми відправилися в місцеву кафешку, щоб підзарядитись гарячим чаєм, а потім продовжили подорож. Шлях пролягав вздовж берегової лінії і вів до маленького поселення Ель Драгіліо. Звідси стежка вздовж крутих урвищ з неймовірними краєвидами почала поступово підійматися вгору. Важко передати всієї краси, яку ми побачили цього дня. І жоден фотоапарат, на жаль, не в змозі відтворити її. Це треба бачити власними очима.
Піднімалися ми довго крутими схилами, обходячи високі скелі. День вийшов непростий, ми подолали понад 20 км, а останні кілька кілометрів йшли вже з налобними ліхтарями. У хостелі нас чекав гарячий душ, вечеря, дружні розмови і такий солодкий відпочинок.
17.02.2014. Переїзд до вулкана Тейде
Сніданок ми провели у святковій атмосфері – сьогодні в Тетяни, учасниці нашого трекінгу на Тенеріфе, був день народження. Привітавши її зі святом та побажавши всього найкращого, ми зібрали речі та сіли в заздалегідь замовлені автобуси. Сьогодні ми залишали гори Анага і переїжджали до підніжжя вулкана Тейде.
Оскільки наша група складалася з 14 осіб, нам довелося їхати на двох автобусах, які доставили нас у маленьке село на схилах Кальдери вулкана Тейде. Тут нас чекав Сергій зі своїм другом. На двох машинах, за два рейси, вони перевезли нас до кемпінгу Ель Контадор.
Всі залишилися святкувати день народження в кемпінгу, а я з Сергієм та кількома хлопцями поїхав у цивілізацію, щоб поповнити запаси провіанту. Хочу відразу зауважити, що на Канарах дешеві та дуже якісні продукти. Набір продуктів чудово підходить для потреб піших туристів.
Повернувшись до табору, я дізнався від хлопців, що приходили лісники і сказали, що місце, де можна ставити палатки, знаходиться в 3 кілометрах від кемпінгу Ель Контадор. Але там немає води. Також виявилося, що під час негоди, ще в перший день нашого походу на Канарах, високо в горах випав сніг. Це була погана новина, адже тоді вершину Тейде могли закрити.
Я вирішив все ж таки сходити до місця, де можна ставити палатки (Лос Ліанос), і подивитися, яка там ситуація. Виявилося, що там лежить сніг, який на сонці повільно перетворювався в кашу. Тут же місцеві каталися на санчатах та ліпили сніговиків. Перспектива ночувати в мокрому снігу мені не сподобалася, і ми залишилися на нічліг в Ель Контадоре. Лісники більше не приходили.
18.02.2014. Марафон уздовж кальдери Тейде
Ми прокинулися дуже рано. Перша ніч у наметах була досить теплою. Поки всі збирали палатки, чергові швидко приготували сніданок на багатті в одній з барбекюшниць, якими був наповнений кемпінг.
Шлях проходив переважно лісовою дорогою, що йшла траверсом уздовж кальдери вулкана, не набираючи та не втрачаючи висоту. День був сонячний, і всі нарешті одягли шорти та відігрілися. Прийшло відчуття, що ми на Канарах.
Незабаром дорога вперлася в глибокий каньйон, на дні якого текла річка. Не одразу вдалося знайти стежку, що перетинала його – хоча вона була добре відмічена стрілкою. Звідси було видно засніжені вершини кальдери.
Пройшовши трохи далі, ми натрапили на ще один кемпінг, який не був нанесений на карти. Він називається Мадре дель Агуа і представляє собою мережу маленьких будиночків. Ставити намети тут заборонено. Дорога тут закінчувалась, і далі ми йшли по стежці.
Місцевість була дуже незвичайною – вулканічний туф, давні потоки лави та острівці сосен, що пробиваються крізь стихію вулкану. Незабаром ми досягли місця, яке називають – “Місячний пейзаж”. Це справжня Каппадокія. Такі ж стовпи з капелюшками на верхівці, тільки менші, утворились тут під дією аналогічних сил ерозії, що і в центральній Туреччині.
Місцевість тут неймовірно красива. Але до нашої мети – кемпінгу Лас Лахас було ще дуже далеко. Незабаром стемніло, і ми продовжили наш шлях при світлі ліхтариків. Перехід виявився дуже складним, ми подолали близько 28 км. Дійшовши до кемпінгу, навіть не стали щось готувати – випили чаю та лягли спати.
19.02.2014. Похід до вулкану Тейде
З самого ранку до нас в гості завітав лісник, який, зрозуміло, був незадоволений нашою появою, оскільки за його словами ми розбили намети не у тому місці. Розпалили вогнище, приготували їжу і трохи зігрівшись під променями ранкового сонця, рушили в дорогу.
Підійматися на кальдеру вулкана було досить спекотно, але ми швидко впоралися з цим завданням. З вершини відкривався неймовірний вид на сам вулкан Тейде. Внизу, десь дуже глибоко, проходила траса до готелю Мірадор. Нам належало туди спуститися.
Рельєф на вершині хребта досить складний, тому преодоліти 5 км по гребеню виявилося не такою простою задачею, як я припускав. Стежка все не закінчувалася, місцями лежав досить глибокий сніг. На горизонті було видно сусідні острови Канарського архіпелагу.
Невдовзі я зрозумів, що піднятися пішки по схилу вулкана Тейде до притулку Альтавіста нам не світить. Він знаходиться на висоті 3200 м, і після заходу сонця клімат тут зовсім не підходить під наш літній одяг. Нам потрібно було поспішати, щоб встигнути на останній вагончик канатної дороги, яка могла нас доставити одразу до Альтавісти.
За 15 хвилин ми майже на крилах злетіли до готелю Парадор, звідки планували дізнатися все про час роботи канатки. Те, що ми дізналися, викликало у нас у відчай. По-перше, канатку і навіть притулок Альтавіста закрили через негоду, по-друге, вулкан закритий через сніг і лід на схилах, по-третє, в Парадорі не було місця для нашої групи, по-четверте, останній автобус вже від’їхав. Нам натякнули, що нам пора звідси просто зникнути.
І тут нам на допомогу знову прийшов Сергій – на двох машинах відвіз нас двома рейсами до кемпінгу Чіо. Оскільки на Тейде нам піднятися не вдалося, з’явилася ідея з Чіо сходити радіально на Піко Вьєхо (3100 м). Але поглянувши скільки снігу на схилах і наскільки складний рельєф – ця ідея у нас відпала.
По дорозі до Чіо ми спостерігали, як місцеві мешканці катаються на санчатах. Сніг тут велика рідкість і викликає у мешканців Тенеріфе дике захоплення. Часто зустрічалися автомобілі, на капоті яких прикрашався маленький сніговик. Ось такий канарський прикол.
У Чіо ми розбили намет і весь вечір грілися біля вогнища. День вийшов насиченим і важким.
20.02.2014. Похід до Аренас Негрос
Ранок був досить теплим. Ми прокинулися вище хмар. Під нами аж до горизонту простяглися хмари. Ми бачили небесний океан, під яким лежав такий же безмежний океан води. Сьогодні нас чекав найкоротший пішохідний перехід за весь похід по Тенеріфе.
Спочатку ми йшли вздовж дороги, а потім перейшли на милі стежинки, прокладені через затверділі поля лави. Пемза тут була двох кольорів – вугільно чорного і червоного. Над цим надзвичайним пейзажем височів вулкан Тейде.
Після цього ми перетнули сосновий ліс і вийшли до кемпінгу Аренас Неграс. Одночасно на нас налетіли хмари, і почався дрібний неприємний дощ. Розбивати намети ми не стали, так як не знайшли на місці лісника і, як завжди, не хотіли мати з ними неприємностей.
Ми розпалили вогнище і почали готувати суп. У цей час я і Олександр пішли в село, що знаходилося нижче на 400 метрів від кемпінгу. Ми хотіли купити вина, щоб приготувати глінтвейн і зігрітися. Чим нижче ми спускалися, тим сильніше став дощ. Наш намет просто знаходився в самому верху дощової хмаринки, і там дощик лише моросив.
У селі все було закрито. Людей практично ніде не було. Нам вдавалося знайти лише двох чоловіків, які впустили нас до свого гаражу, щоб зарядити телефон. Як не хотілося повертатися назад вгору під дощем. Але варіантів не було.
Коли ми прийшли в наметове містечко, виявилося, що лісник так і не приходив. Усі досить замерзли і почали розбивати намети. Частина людей обрала для ночівлі громадський туалет, який був дуже великим і абсолютно чистим – мов його збудували вчора і ще ні разу не використовували за призначенням. Ось так ми і провели ніч на Канарах – в мокрих наметах і громадському туалеті. Цікаво, яка була б реакція лісників, побачивши, як ми використовували приміщення туалета.
21.02.2014. Ущелина Маска
Зранку всі поспішно зібралися і були дуже раді покинути найхолоднішу і вологу ночівлю за весь трекінг на Канарах. Зійшли до дороги дуже швидко дійшли. Трохи часу шукали зупинку автобуса, але як кажуть, “язик і до Києва доведе”. Через декілька хвилин ми вже мчалися на автобусі.
Взагалі громадський транспорт на Тенеріфе розвинений дуже добре. Практично скрізь на острові можна дістатися на зелених автобусах. Вони бувають різного розміру, але ходять практично порожні. Так що нашу групу з 14 людей з рюкзаками вони ковтнули легко.
З однією пересадкою ми дісталися до містечка Сантьяго-дель-Тейде, звідки вирушають екскурсії в каньйон Маска. Тут ми купили квитки на останній катер з Маски до Лос Гігантес, який відходить о 17:30. Вартість катера – 10 євро.
На черговому зеленому автобусі дістались до селища Маска. Дорога зайняла, мабуть, пів години, але була дуже захоплюючою. Схили тут неймовірно круті, і ми їхали крутим серпантинами. Іноді було страшно дивитися у вікно. У Масці панувала справжня спека. Нарешті ми змогли одягнути шорти і впевнено сказати: “Ми на Канарах”.
Каньйон Маска дуже важко описати, а побачене там не передадуть слова, і тим більше фотографії. Це найвеличніший каньйон, про який мені довелося розповідати. Довжина маршруту в каньйоні – 5 км, спуск – 800 метрів. Схили складаються з крутих стін з пемзи, висотою по кілька сотень метрів.
Стежка йде по дуже пересіченій місцевості. Постійно доводилося лізти по скелях, стрибати по каміннях, балансувати над річкою. Одним словом, нудно не було. Спускатися з рюкзаками було не дуже комфортно. Річка в Масці дуже чиста, а в кінці долини є невелика площадка – так що можна залишитися тут ночувати з наметами.
Спустившись до океану, ми опинилися на маленькому пляжі. Океан знову був неспокійний, і нам так і не вдалося покупатися. Незабаром приплив катер, і ми відправилися в Лос-Гігантес. Капітан катера, відпливши від берега, почав маневрувати човном, щоб привабити дельфінів. І йому це вдалося. Зграя дельфінів пливла за катером, і це було просто захоплююче.
Лос-Гігантес – модний курорт, куди прибувають яхти. Тут немає хостелів, а житло дуже дороге. Нам довелося поїхати на зеленому автобусі до селища Алкала, де є доступний гостьовий будинок. Поселившись, ми влаштували вечірку в номері. Було тісно, але дуже весело.
22-23.02.2014. Завершення трекінгу на Канарах
Вдосталь відпочивши всі пішли купатися на пляжі з чорним піском. Вода була прохолодною і освіжаючою. Те, що треба після вчорашньої вечірки. У другій половині дня група розділилась – більшість виїхали до Санта-Крус, а частина групи залишилась в Лос-Гігантесі і звідти виїхали в південний аеропорт Тенеріфе.
Вечір провели у релаксуючих прогулянках по місту, а наступного дня відвідали “Лоропарк”. Це чудовий зоопарк-акваріум, де можна побачити унікальних і дуже рідкісних тварин. Всім рекомендую відвідати “Лоропарк” – умови утримання там тварин заслуговують найвищої похвали.
Отже, так пройшов наш похід по Тенеріфе. І хоча нам не вдалося піднятися на вулкан Тейде через погодні умови, ми чудово провели час, і я вже думаю, коли знову повернуся на Канарські острови, щоб підкорити вулкан.
