Звіт про похід на Піп-Іван Мармароський

Багато хто ходить в гори, щоб краще зрозуміти себе, перезавантажитися або просто перевірити себе на витривалість. Деякі йдуть для того, щоб зробити фото, інших настільки вражає велич та неприступність кам’яних вершин, що вони забувають про свої фотоапарати.

Похід на Піп Мармароський

Прибуття до Івано-Франківська. Збір групи. Комплектація рюкзаків у офісі Походу. І ось, через +/-4,5 години в автобусі до села Ділове і ми топаємо кам’янистою стежкою до місця нашої першої стоянки. Нема сенсу описувати словами красу тутешніх місць. Уздовж струмка, який є умовним кордоном між Україною та Румунією, дорога нагадує сріблястий килимок.

Втомлені, з незвично важкими рюкзаками, ми були щасливі нарешті дійти до нашого першого місця ночівлі. Був добрий теплий вечір, як і було обіцяно, посиденьки біля вогнища з гарячим чаєм затяглися до півночі. Це було дуже добре. Ми знайомилися і жартували.

Наступний ранок почався чудово, з погодою нам відверто пощастило, що нечасто буває в Карпатах. Ми поснідали, зібралися і рушили в дорогу. Піднімаючись вище, стало видно, наскільки величною є природа наших рідних Українських Карпат.

Шлях до другого табору був недалекий. Ми пройшли його дуже невимушено і вже до першої години дня, розбивши намети на полонині Лисича, що під Попом Іваном і пообідавши, вирушили на вершину однойменної гори.

Радіалка на Попа

Підйом був складний, але круті схили і різкі урвища не давали розслабитися.

Зійшовши на вершину, моя свідомість перевернулася. Панорама заворожувала. Жодними фото не передати/не описати те, що відчуваєш, піднявшись на гору. Неймовірні види на Роднянські Альпи, на гору Говерлу та сусідню румунську вершину – Фаркеу.

Вечір пройшов весело біля багаття.

На Петросі та Берлібашці

На ранок третього дня ми мали колосальні плани. Цього дня ми запланували дві вершини. Сніданок (солодкі каші-просто вогонь! Та й загалом сублімати – це топчик, дякую організаторам), «під рюкзак!» (с.) і знову в дорогу. На цей раз зупинка на полонини біля підніжжя Петроса (Мармарошського!). Радіальний вихід із групою охочих. Вузька стежка через ліс, круті та небезпечні урвища прямо перед виходом на вершину. Дякую хлопцям із Києва за підтримку при сходженні

Спуск на полонину, обід збори і знову дертимемося на загадкову гору, з назвою Берлебашка.

До речі, хто може розповісти історію назви гір на цьому маршруті?

Спуск на однойменну полонину. Зустрічаємо захід сонця, багаття з чайком та розмови/ігри до півночі.

Стає сумно. Завтра сходимо вниз та їдемо додому.

І знову підйом, сніданок, і під рюкзак, але попереду у нас довгий і затяжний спуск (не знаю чому, але мені спуски завжди даються важче, ніж підйоми).

Гори могутні – їхня стихія обеззброює. Вони забирають останні сили, а також дають невимовну енергію. Гори потрібно поважати, а не підкорювати. Вони не прощають образ

…думала я, попрощавшись у Десятці з хлопцями, які на якийсь час стали мені дуже близькі.

Дякую за круту організацію Pohid V Gory, дякую Вам, хлопці, кожному з ВАС!

До нових зустрічей!