Звіт про сходження на Говерлу та Петрос в липні 2017
У червні 2017 року ми вирушили у триденний похід на Чорногору. Головною метою трекінгу було зробити якомога більше фотографій, тож його сміливо можна назвати фотопоходом :). Група зібралася маленька, але маневрена — нас було всього троє. Тим часом ще одна група клубу Pohid V Gory під керівництвом Віталія Таборського вирушила в похід уздовж усього Чорногірського хребта. Недовго думаючи, ми об’єдналися — компанія вийшла весела й галаслива.
Одна з учасниць чорногірського треку (а тепер уже й наша гідеса) — Наталія Гочева — взяла з собою в Карпати кумедну собку на ім’я Тора. Тора стала нашим талісманом і повноправною супутницею в просторах Чорногори, виручала навіть у найскладніших ситуаціях і прикрашала наші фото :).
День 1. Підніжжя Петроса
Ми вирушили з Лазещини, і початок підйому не віщував жодних труднощів. Група була сильна й мотивована. Усі з захопленням дивилися навколо — цьому сприяв пологий підйом. На жаль, малина, якої тут безліч, ще не дозріла, тож ми з заздрістю поглядали на зелені грона. Швидко дійшли до місця першої ночівлі, залишили речі й здійснили першу спробу підкорити Петрос. Утім, не дійшовши якихось 100 метрів, гроза змусила нас швидко повернутися назад…
У таборі ми зігрілися, відновили сили, а ввечері здійснили ще одну спробу приборкати норовливу гору. Була надія побачити захід сонця з вершини, але погана видимість зруйнувала наші плани. Повернулися вже зовсім пригнічені, розвели багаття й довго сиділи, спостерігаючи за танцем полум’я.
День 2. Вершина Говерли
Прокинулись о 4-й ранку — вирішили зустріти світанок і зафіксувати барви ранкового неба. Та коли вийшли за межі лісу, побачили, що все навколо заволокло щільними хмарами — розгледіти щось чи зробити фото було нереально.
О 8-й ранку я зі Стасом, одним із учасників, вирушила на вершину вже з принципу. Попри те, що на самому верховинні панував суцільний туман, ми таки підкорили Говерлу.
Цікаво, що водночас хлопці, які залишилися в таборі, зробили чудові світлини! Вони були нижче хмар — сонечко визирнуло й дало змогу зняти красиві панорами Горган.
Повернувшись, ми зібрали речі й рушили на Говерлу. Хоч погода була не надто сприятливою, але зелень карпатського лісу нас вразила. А про момент сходження на вершину й говорити зайве — неймовірні враження!
Коли підіймаєшся на таку висоту, тебе охоплює відчуття повної свободи. Здається, що час зупиняється і світ належить лише тобі… Коли ми стояли на вершині, хмари розсіялися, і ми побачили Роднянські Альпи та мій улюблений Мармароський масив, знаний ще як Гуцульські Альпи.
Сил вистачало, тож ми вирішили йти до озера Несамовите. Але десь на півдорозі гроза з градом скоригували наші плани.
Ночівля на Пожижевській
Мокрі до нитки, ми кинулись до лавинної станції Пожижеська, де нас гостинно прийняли Юра і Люба. Добре, що ми з Віталіком добре знали ці місця й людей, які тут працюють :). Не позаздриш тим, хто залишився на висоті під час цієї грози…
Схід сонця на Чорногорі
Наступного ранку знову встали дуже рано — це був наш останній шанс зробити «космічні» фото Карпат. І нам це вдалося! Такі барви бувають тільки в горах. Спочатку планували просто трохи пофотографувати й повернутися в теплу постіль на метеостанції. Але полонина Пожижевська, на якій ми перебували, зачарувала нас красою та прозорістю повітря…
Ми провели кілька незабутніх годин у розмовах і з камерами в руках, після чого вирушили далі. З Віталіком і його групою довелося попрощатись — вони пішли ще глибше в гори. Їхній маршрут передбачав ще три дні трекінгу Чорногірським хребтом до обсерваторії на горі Піп Іван.
Спуск до Заросляка подарував нам зустріч із первозданною природою та прохолодою лісу. Спустившись до турбази, ми поїхали до мого рідного Іван-Франківська. Там традиційно зібралися в пабі Десятка, де скуштували найсмачніший банош із бринзою, який тільки можна знайти на Прикарпатті ;). До того ж були деруни, журек та багато іншого 🙂
На такій веселій ноті завершився наш фотопохід на Говерлу та Петрос, і взагалі — на Чорногору. Дякую всім за драйв, гарний настрій і позитивне мислення. До зустрічі на стежці!
Ваш гід — Василь Шуляр
