Травневі хроніки | Карпатський Памір
Це був похід гучних і веселих пісень.
Це був похід, у якому щовечора ми говорили про зорі, спостерігаючи за ними й постійно сперечаючись про розташування сузір’їв на безкрайньому небі над нами. Ми бадьоро крокували крізь сніг, річки, гори й ліси.
Ми багато сміялися й жартували, коли ставало важко.
Ми грілися на галявині серед яскравих крокусів у променях весняного сонця.
Ми пили талу воду. І вона була найсмачнішою у світі.
А ввечері на стоянці, зібравшись навколо вогнища, ми обговорювали способи захисту від ведмедя. Планували шляхи відступу та тактичні моменти нападу.
Ми з’їжджали зі сніжного схилу на п’ятій точці — по одному, втрьох, з собакою.
Ми розповідали один одному історії з життя: веселі й не дуже.
Щоранку ми ділилися пластирями, заклеюючи мозолі на ногах.
Ми обідали в мальовничих місцях, з апетитом наминаючи бутерброди й халву.
І, звісно ж, обговорювали, що купимо найперше, щойно доберемось до першого магазину.
Ми спостерігали за яскравими блискавками, що розтинали темно-синє небо над горами з нашої затишної хатини.
Ми сплавлялися бурхливою гірською річкою Чорний Черемош, завзято працюючи веслом.
Ми стали рідними й близькими один одному за ці дев’ять днів.
Як же так вийшло? У чому секрет?
Почну спочатку.
Травневий похід на Памір 2018
Одного яскравого сонячного ранку зібралася відчайдушна команда з 12 людей і собаки, щоб активно провести травневі вихідні на маршруті «Карпатський Памір». Стійко витримавши тривалу подорож крізь колоритні, подекуди діряві дороги гірських сіл і пробите колесо в автобусі, наша група з передчуттям пригод висадилася з рюкзаками на лісовій галявині. Прощавай, цивілізаціє! Ми більше не потребуємо сірих і запилених міст. Нас чекають неймовірні пригоди в самому серці диких буковинських гір.
Коротка дорога рівною стежкою, два переходи вбрід через струмки — і ми на нашій першій стоянці. На невеличкій галявині вздовж дороги, в оточенні високих хвойних дерев, затишно облаштований критий стіл із лавками та місцем для багаття. Мрія кожного туриста! Розклавши намети та смачно пообідавши в тиші лісу, розповідаємо про себе — ідеальний початок походу.
Другий день присвячений закинутій радіолокаційній станції на вершині гори Томнатик.
Неймовірно атмосферне місце. Блукаючи поміж величезних білих куполів, відчуваєш себе першовідкривачем чогось таємничого й невідомого. І справді, ця військова база була засекреченою для звичайних людей аж до середини 90-х років 20 століття.
Досі серед місцевого населення ходить чимало чуток про цей об’єкт. А ми ж, вдосталь нагулявшись і пообідавши в затінку одного з куполів, рушили далі. Наш шлях веде до гори Гнатася, до кордону між Україною та Румунією.
День третій — це приблизно 18 км підйомів і спусків
Сонце яскраво світить над нами, галявини, всипані крокусами, манять до себе, наші пісні чути на багато кілометрів.
Відвідали скелі Баби
Ці кам’яні глиби заввишки 10–12 метрів розташовані майже біля самого кордону країни. Найдопитливіші з нас видерлися на них і були винагороджені захопливим краєвидом на румунські Карпати.
Заночували на полонині Великий Пер’є. Колись це місце слугувало літнім випасом для корів, але, судячи з розваленого будинку, господар тут давно не з’являвся. Навколо нас буяння стиглої весняної зелені й неймовірна тиша віддалених куточків Карпат.
День четвертий — дорога до гори Чивчин
Помісили трохи снігу ногами, пили талу воду з потічків, засмагли ще більше й під перші краплі дощу зайшли до хатинки. Місця там багато, пічка хороша. Але довелося трохи прибрати після «свиноподібних» попередників.
Біля хатинки стоять стіл і лавка. Вид відкривається фантастичний. Наступні кілька вечорів — це наше місце для відпочинку.
Днівка. Наші ноги її заслужили. Так приємно вранці нікуди не поспішати, насолоджуючись гірськими краєвидами за сніданком. Це чудовий час розслабитись і відпочити. Але ми, туристи, розуміємо відпочинок по-своєму — і от уже йдемо на вершину гори Чивчин. Там прекрасно. Так спокійно й красиво. У густій траві снують юрби моторних ящірок, а на небі хмари несуться за примхою вітру, збиваючись у химерні фігури. З іншого боку гори ще лежить сніг — і ми, не втрачаючи нагоди повеселитися, прокотилися по ньому на п’ятих точках. Збуджені після такого пригоди, ми повернулися до хатинки на обід, по дорозі розглядаючи ще грізно навислі карнизи снігу на вершині.
День шостий — коли плани змінюються в дорозі. Спочатку ми планували дійти до полонини Роги. Але того дня ми задали чудовий темп і до обіду подолали майже весь маршрут.
Тоді й з’явилася думка присвятити один день нашого походу підкоренню гірської річки. Зійшовши з попередньо запланованого маршруту, наша команда спустилася до селища Буркут. Воно славиться своїми мінеральними джерелами. Вода справді дуже смачна, хоч і зі специфічним запахом. Нею ми запивали перекус, влаштувавшись біля великого розлогого дерева обабіч дороги. Ночували в селі Шибене.
День сьомий — ще одна гора з загадковою спорудою на вершині. Це мав бути складний трекінговий день…
Сходження на вершину гори Піп Іван Чорногірський
Великий набір висоти й такий самий непростий спуск. Але ми легко подолали всі підйоми й чудово провели час на вершині біля легендарної обсерваторії «Білий слон».
Чому білий і чому слон? Відвідайте цю гору взимку — і відповідь постане перед очима сама собою. Зараз же тут цвітуть квіти, обідають туристи, а місцеві рятувальники потроху відновлюють колишню велич польської обсерваторії.
На зворотному шляху відпочили біля гірського озера Марічейка, схованого в лісі. Увечері знову співали — без гітари, згадуючи на ходу слова улюблених пісень.
День восьмий. Водний. Переїхали до села Ільці. Встановили намети й одягли гідрокостюми. Було, звісно, незвично бачити одне одного без рюкзаків і в такому спорядженні на тлі гір. Більшість учасників нашого походу ще ніколи не були на рафтингу. В таборі панувало легке хвилювання перед сплавом. Але результат перевершив очікування — бурхлива річка, дружна компанія і знову гучні пісні запам’ятаються надовго. Увечері гучно святкували наші перемоги. А засинали під заспокійливий шум дощу по тенту намету.
День дев’ятий — найсумніший.
І знову дорога. Уже в автобусі чутно перші нотки завершення нашої пригоди. Повернення завжди таке — водночас хочеться і додому, і назад у гори. Повернувшись у місто, ми вже були іншими. У нас є своя похідна пісня й свої жарти, зрозумілі тільки нашій групі. На фотоапаратах сотні красивих знімків, які ми будемо показувати знайомим і близьким, з захопленням розповідаючи про свій похід. Але є дещо невимовне, що залишилося за кадром — це частинка нашої душі, яка тепер вільно й голосно співає пісні на гірських просторах Карпат.
Вам також буде цікаво:
