Звіт про похід на вулкан Тейде у червні. Канарські острови
Після невдалої спроби сходження на вулкан Тейде під час лютневого походу по Тенеріфе, мені випала можливість все-таки завершити те, що розпочав зимою. На цей раз ми вирушили на Канарські острови у червні і змогли пройти весь запланований маршрут.
18.06.2014. Коло світу по Тенеріфе
Я прилетів на острів у середині дня в Південний аеропорт острова. Тут мене зустрів мій друг і просто чудова людина Сергій. Інші учасники походу по Канарах прибували лише завтра, тому у мене було ще час вв запасі.
Сергій вирішив познайомити мене з національною кухнею острова, на що мені, з якихось причин, ніколи не вистачало часу. Ми поїхали до ресторану десь на південних схилах Тейде і спробували дивовижно смачне м’ясо, канарську варену картоплю і свіжовижаті соки з манго, опунції та апельсинів.
Після такого гастрономічного свята ми вирушили на захід острова, де зустріли дивовижний красивий захід сонця і побачили Тейде. І лише після всього цього Сергій привіз мене до Санта-Крузу, де я завтра мав зустріти групу. За час цієї подорожі ми перетнули практично весь острів Тенеріфе.
До речі, Сергій може допомогти всім, хто бажає відпочити на пляжах Канарських островів. Щиро рекомендую звертатися саме до нього.
19.06.2014. Зустріч групи в Санта-Крусі
Усю першу половину дня я провів, закуповуючи продукти для походу, а також вирішуючи бюрократичні проблеми, пов’язані з отриманням дозволів на встановлення наметів і підйомом на вулкан Тейде.
Пізніше до мене приєдналась Ксенія, і ми продовжили закуповувати продукти разом. Після всіх цих турбот пішли прогулятися по місту, яке, хоч і невелике, але дуже яскраве та цікаве.
Коли вже зовсім стемніло, прилетіли Люба і Катя зі Львову, а також Володя. Усі ми поселилися в одному готелі і вирушили в місто на пошуки вечері.
20.06.2014. Гори Анага
З самого ранку ми вирушили автобусом до міста Лал-Лагуна, де пересіли на автобус номер 77 і поїхали ним до селища Баладейро, в туристичний притулок, де ми мали провести 2 ночі, роблячи радіальні виходи в гори.
Дорога була дуже крутою з великою кількістю серпантинів. На жаль, не всі з нас легко переносили такі поїздки, багатьох дуже нудило. Проте навіть не дивлячись на це, пейзажі за вікном все компенсували. Автобус їхав практично по самому гребеню гір, і з обох боків час від часу було видно океан.
В притулку нас поселили в одному номері з двоярусними ліжками. Проте у нас не було змоги марно гаяти час – тож ми вирушили в радіальний похід по південних схилах гір Анага.
Порівняно з походом по Канарах зимою – схили гір вигоріли і пожовтіли, але вічнозелений лавровий ліс залишався, як завжди, вологим і соковитим. Ці ліси ростуть лише на верхній смузі гір Анага – там, де практично щоденно зависають хмари, які живлять вологою ці буйні ліси.
Спустившись нижче, ми потрапляємо в царство кактусів. Скрізь цвітуть опунції і величезні молочаї. У лютому тут була річка, але зараз русло абсолютно сухе.
Досягнувши будиночків місцевих мешканців, стежка повернула вгору. Ми піднімалися досить довго, і вже на вершині хребта Анаги зустріли захоплюючий захід сонця. На Канарських островах заходи сонця завжди захоплюючі. У хостелі є всі можливі блага цивілізації: гарячий душ, тепле ліжко, інтернет, кафе, телевізор… Одним словом, до умов походу тут поступово звикаєш.
21.06.2014. Радіальний похід до океану
Прокинулись раніше, оскільки сьогодні у нас був запланований найдовший перехід на всьому маршруті. План – спуститись вниз по північному схилу гір Анага до океану, помити в ньому ноги і повзти назад вгору через селище Ель Драгільо. Весь цей шлях складає 24 км.
Взявши всі необхідні речі та запас продуктів на день, ми знову опинилися в ендемічному лавровому лісі. Цього разу стежка була менш, ніж протоптана, постійно доводилося прориватися через зарості папороті та гілки кущів. Виникало почуття до історичності краєвидів довкола. Здавалося, що будь-якої хвилини з гущі можуть з’явитися гуанчі – древні мешканці Канарських островів, знищені іспанцями під час колонізації островів.
Спустившись на висоту 500 метрів, ліс зник і його місце зайняли опунції та рідкісні городи. Гори Анага на півночі обриваються в океан чудернацькими скелями. Місцеві пляжі мало підходять для купання через сильні хвилі та багато каменів. Проте ми все ж таки не втрималися і покупалися біля селища Альмасіга.
Крім нас, тут було багато серферів. Порівняно з лютневим походом по Тенерифе, цей пляж був набагато живіший. Перекусивши після купання в океані ми рушили далі.
Стежка спочатку йде вздовж узбережжя до селища Ель Драгілио. Тут стежка розгалужується, і є можливість піти коротшим або довшим шляхом. Ми, звичайно ж, обрали довший шлях. Іноді на нашому шляху зустрічалися драконові дерева (древовидна драцена) і старі опунції розміром з дерево.
Протягом цілого дня ми дуже втомилися і ледве тяглися вгору. До нашої великої удачі, коли вийшли вже на гребінь гір Анага, зловили автобус і під’їхали декілька кілометрів до хостелу. Сьогодні всі спали, як убиті.
22.06.2014. Переїзд до вулкану Тейде
Автобус до Ла-Лагуни ходить лише один раз на день, о 11:30, тому у нас була можливість виспатися по повній програмі і спокійно зібратися. Далі розпочався справжній похід по Канарах, з ночівлями в наметах.
По дорозі до масиву вулкана Тейде ми змінили 4 автобуси. Найбільше очікування між рейсами відбувалось у містечку Гуімар. Тут розташовані відомі піраміди Гуімар, одна з давніх архітектурних загадок Канарських островів.
Дослідженню цих пірамід багато часу приділив Тур Хеєрдал – відомий мандрівник і експерт з питань пірамід і контактів давніх цивілізацій. Саме він заснував тут чудовий музей, в якому ви зможете побачити не лише давні піраміди гуанчів, але й дізнатися багато про історію острова, повсякденне життя місцевих мешканців, а також подорожі та наукові роботи самого Тура Хеєрдала.
На жаль, ми мали лише 1 годину на відвідання музею, а хотілось прогулятися набагато довше. Проте ми поспішали на останній сьогодні автобус, який доставив нас до селища Вілья-де-Аріко. Тут нас чекав цікавий сюрприз. Ми потрапили на дуже красивий і вражаючий католицький святковий захід – “День Килима”.
Місцеві жителі вистилають справжні килими з барвистого піску. На таких “килимах” зображені різні сцени з Біблії. У цей день маленькі діти йдуть на своє перше Святе Причастя.
Довго затримуватися, щоб побачити всю церемонію, ми не могли, адже нам потрібно було ще піднятися до кемпінгу “Ель Контадор”, який знаходився за 7 кілометрів від селища. Йшли ми довго, і дісталися місця ночівлі, коли вже повністю стемніло. На примусі швидко приготували поїсти і, встановивши намети, пішли спати.
23.06.2014. У країні канарської сосни
Спати на природі було чудово, але ця ніч виявилась досить прохолодною. Ранок був сонячним і багатообіцяючим. Наш шлях починався з тривалого підйому вгору.
Але наші муки тривали недовго, адже після підйому нас чекав майже ідеально рівний траверс. Довкола стояв дивовижний ліс з канарських сосен. Це унікальне дерево відоме тим, що може майже повністю відновлюватися після пожеж.
Але це ще не все. Канарська сосна своїми довгими голками поглинає вологу з океанічних хмар і через кореневу систему віддає її в землю. Таким чином, левова частка прісної води на острові Тенеріфе накопичується саме цими унікальними деревами.
Майже весь день ми йшли в густому тумані, і лише в обід нас наздогнав дощ. Погода була ідеальною для переходу, адже було абсолютно не спекотно. Але на жаль, видами нас не потішили в цей день.
Після перетину глибокого каньйону з порівняно великою, як на Тенеріфе, річкою ми прибули на місце нашої стоянки – кемпінг “Мадре дель Агуа” (Мати води). На жаль, зупинитися в кемпінгу ми не могли, адже там відпочивали місцеві школярі, і він був закритий для інших відвідувачів. Але ми без проблем знайшли рівну площадку в лісі та там розбили наш табір.
24.06.2014. Місячний пейзаж
Найцікавіше сьогодні нас чекало у першій половині дня. Відразу після виходу з табору потрапили в дивовижно красиве місце, яке найбільше нагадує мені Каппадокію в Туреччині. Це “місячний пейзаж” – дивовижний ландшафт, що утворився через ерозію вулканічного туфу.
Видимість була відмінною, світило сонце, і ми милувалися скелястими краями кальдери вулкана, які ховали від нас конус самого Тейде. Після обіду ми пересувалися лісовими дорогами, доки не вийшли на асфальт.
На жаль, цей ділянку дороги довжиною 7 км довелося пройти по узбіччю шосе. Але краєвиди навколо це з лишком компенсували. Океан знизу не видно через щільний килим хмар. Тому ми наче витали в небі – сюрреалістичне та повсякденне видовище на Канарах. Ближче до вечора дійшли до кемпінгу Лас Лахас, розпалили багаття та зайнялися наметовим побутом.
25.06.2014. Кальдера вулкана Тейде
Сьогодні нам потрібно було подолати гірський хребет кальдери вулкана Тейде. Стежка вела постійно через пересічену місцевість, жодних лісових доріг, лише скелі та каміння. Незабаром ми піднялися вище за соснові ліси та потрапили в царство квітучої природи.
Рідкісні кущі, що тут мали форму подушок, були повністю покриті квітами. Усюди стояв солодкий фруктовий аромат, дзижчали бджоли – справжній рай.
Було дуже цікаво зустріти безліч цвітучих синяків – рослин, які зустрічаються тільки на Канарських островах. Так ми непомітно для себе піднялися на вершину гірського хребта і побачили сам вулкан Тейде. Це було грандіозне видовище.
Внизу розстилалася величезна платформа із застиглої лави, посередині якої височів крутий конус Тейде та Піко В’єхо. Серед накопичення каміння ледве можна було розрізнити автомобільну дорогу та готель Парадор.
Саме цей шикарний готель був нашою сьогоднішньою метою. Кальдера Тейде є абсолютно заповідною зоною, і зупинятися тут з наметами категорично заборонено. Тому ніч нам потрібно було провести не у польових умовах, а по-царськи.
Спустившись по крутій стежці з гребеня, перетнули кам’янисту платформу і дісталися до скель Гарсіа, біля яких стоїть готель. На здивування, людей було дуже мало, готель стояв практично порожній.
Ми поселилися в шикарні номери і відразу ж побігли в душ. Такий контраст між комфортом наметового табору та розкішного готелю – дуже цікавий досвід. Незабаром з’ясувалося, що тут є ще й басейн – куди ми одразу ж і помчали.
Вечір був дуже насиченим благами цивілізації. Захід сонця ми пішли зустрічати до скель Гарсіа та знаменитого каменя, який носить назву – “палець Бога”.
26.06.2014. Сходження на вулкан Тейде
Розбещені комфортом готелю Вова та Ксенія вирішили скористатися канатною дорогою, щоб піднятися до притулку Альтавіста. Люба та Катя принципово хотіли піднятися на вулкан пішки.
Так ми зранку розділились на 2 групи. Скрегочучи зубами, все-таки залишили зону абсолютного комфорту та пішли стежкою через кальдеру в напрямку підйомника. Нас оточувала квітуча, але сувора пустеля.
Частина шляху пролягала по шосе, адже пересуватися по бездоріжжю тут просто неможливо. Застигла лава усіяна тріщинами та гострими валунами. Цікаво, що серед цього розпеченого кам’яного хаосу зустрічається багато кроликів.
Усю другу половину дня ми піднімались на сам вулкан. До притулку Альтавіста потрібно було набрати 900 метрів висоти – по розпеченій сипусі, і це завдання не з легких. Стежка пролягала по схилу гори Монтана Бланка. Порівняно з навколишніми породами, вона дійсно виглядала білою. Весь її схил складався з дрібної сипухи, яка дуже нагадувала звичайний керамзит.
На вершині Монтана Бланка ми побачили відоме “яйце Тейде” – величезний камінь базальту, викинутий вулканом під час останнього виверження. Стежка петляла нескінченним серпантином, перетинаючи породи різного кольору та походження. Плато кальдери залишалося десь далеко внизу.
Невдовзі ми таки дісталися до притулку Альтавіста, що знаходиться на висоті 3150 м. Притулок є базою для сходження на вулкан (не рахуючи тих, хто піднімається канатною дорогою). Правила перебування в притулку дуже строгі: вхід до притулку відкривається о 15:00, заселення в кімнати відбувається о 19:00, а вже о 21:00 настає повний відбій і закривається кухня. Туристи зобов’язані покинути притулок до 07:30 ранку.
Дочекавшись 19:00, нас поселили в кімнату, де ми познайомилися з Романом. Він запропонував нам цікаву авантюру – піднятися на вершину Тейде ввечері та зустріти там захід сонця. Хоча ми й були дуже втомлені після підйому до Альтавісти, але погодилися.
До заходу сонця залишалося півтори години, і сили у нас були на межі, але ми повільно та впевнено лізли вгору. Стежка виляла між камінням, у повітрі витав запах сірки. Час від часу нам траплялися маленькі гейзери, що викидали гаряче повітря, насичене сіркою.
Від притулку до вершини ми піднялися за годину. Сонце саме готувалося до заходу. Вулкан спокійно спав, випускаючи клуби диму та сірки. Такого видовища я раніше ніколи не бачив. Велетенська тінь від вулкана падала пірамідою на острів та океан, що лежали безнадійно внизу.
Зі всіх боків на Тенеріфе накочувалися хвилі хмар, під якими іноді проглядалася водна гладь океану. Західне сонце заливало все навколо дивним червоним світлом, і від цього здавалося, що ти на іншій планеті. Абсолютна тиша та гармонія світу оточували нас.
З вершини ми також змогли оцінити шлях, який чекав на нас завтра. Незабаром сонце повністю сховалося за горизонт, і на Тенеріфе настала ніч. У нас були налобні ліхтарики, тому в темряві ночі ми відчували себе досить впевнено.
Внизу різнокольоровими вогниками запалали міста та села острова. В хостел ми прийшли вже після відбою. Кухню вже закрили, і начальник хостелу зовсім не був радий нашому пізньому візиту. Але нам все-таки вдалося вмовити його дозволити закип’ятити чайник води та приготувати чай.
Виснажені, голодні, але безнадійно задоволені собою, ми лягли спати і миттєво відключилися.
27.06.2014. Спуск через Піко В’єхо
Зранку нам потрібно було знову подолати частину шляху, пройденого вчора, але тепер уже з рюкзаками. Дійшовши до станції канатної дороги, трохи відпочили, запаслися водою та почали спускатися західним схилом Тейде у напрямку вулкану Піко В’єхо.
Стежка вела старим лавовим потоком, і пересуватися по ньому було не просто. Весь час потрібно було стрибати з каменя на камінь. Це якось нагадувало мені наші походи по Горганах в Карпатах. Ще й до того, як на зло, розболілося коліно, і спуск став зовсім сумним.
Але все це з лишком компенсувалися оточуючими нас красотами. Незабаром ми вже стояли на краю кратера Піко В’єхо (3100 м). Цей велетенський вулкан є частиною Тейде. Сам кратер нагадав мені фотографії, зроблені марсоходами Спіріт і Опортюніті.
Спускаючись нижче та нижче, нашим очам відкривались все нові кратери, кожен трохи менший за попередній. Ми також пройшли повз наймолодшого кратера на острові. Він вивергався всього 105 років тому. Вниз від нього тягнуться дуже вражаючі, чорні як вугілля лавові потоки.
Спустившись до підніжжя вулкана, ми вийшли на трасу, що йшла через кальдеру. Пройшовши по ній деякий час і зробивши кілька скорочень через пересічену місцевість, наша група нарешті дійшла до кемпінгу Чіо.
Тут ми розбили табір та відправилися відпочивати. Спалося в цьому поході просто чудово. Мабуть, причиною цьому була денна викладка на маршруті.
28.06.2014. Похід до Аренас Негрос
Згідно з програмою нашого походу по Канарах, сьогодні у нас днювання. Оскільки на вулиці стало нестерпно спекотно, а йти до наступного місця стоянки потрібно було всього 7,5 км, було вирішено вирушати на маршрут після обіду.
Так ми й провалялися в тіні дерев до 6 вечора, а коли спека трохи спала, зібрали рюкзаки і пішли до наступної цілі – кемпінгу Аренас Неграс. Стежка йде майже без перепадів висоти та перетинає дуже красиві та екзотичні ландшафти.
Ми пройшли через лавові поля, побачили Тейде вже з протилежного боку, перетнули дивовижні чорні піски. Місця просто фантастичні. В кемпінг прийшли на одному диханні, навіть не відчувши перехід.
Розбили табір і ще довго сміялися і веселилися біля багаття.
29.06.2014. Ущелина Маска
І ось настав заключний день нашого походу по Канарських островах. Зібравши свої речі, ми рушили вниз стежкою до селища Монтаньєта. Там сіли на автобус і з однією пересадкою дісталися до Сантьяго дель Тейде.
Тут на нас знову чекав сюрприз – католицьке свято Святого Петра. Місцеві жителі, всі урочисто одягнені, брали участь у богослужінні та процесії вулицями селища. З собою вони котили статую Святого Петра на спеціальній платформі.
Ми покинули Сантьяго-дель-Тейде та вирушили до селища Маска, звідки починається стежка через однойменний каньйон. Дорога тут надзвичайно мальовнича й проходить через дуже круті схили. Автомобілям дуже складно розминатися й вписуватися у круті серпантини.
Каньйон Маска – дуже популярне місце на Тенеріфе, але сьогодні тут було мало людей. Тривалість стежки – 5 км, з втратою висоти – 900 м. Увесь шлях дуже кам’янистий. Потрібно бути надзвичайно обережним, дивитися під ноги (а це важко робити, коли навколо така краса) і не боятися труднощів.
У Масці нас оточили величезні скелі, які просто нависали над нами. Навіть GPS-приймач відмовляється працювати в такій глибокій розщелині. Тут ми зустріли багато ящірок і цілий виводок цікавих птахів.
Стежка закінчується на узбережжі океану, на маленькому пляжі серед величезних скель, які колись гуанчі називали “пекельними скелями”. На пляжі купили квитки на останній катер до Лос Гігантеса і ще встигли поплавати в освіжаючих водах океану. Було дуже круто, охолонути після денного переходу.
Катер рвався по океану з величезною швидкістю, а місцеві моряки прямо з рук, на ходу, годували чайок – дуже цікаве видовище. Чайки переслідували нас з великою швидкістю і їм вдавалося вихоплювати хліб просто з рук.
По прибуттю до Лос Гігантесу ми здійснили нашу атаку на супермаркет і закупили там всі можливі смаколики. Ночували в готелі у містечку Алкала. На цьому наш трекінг по Канарських островах завершився. Ребята залишилися на острові, а я вилетів наступного дня додому. Хочеться сказати спасибі всім учасникам цієї чудової подорожі, і до нових зустрічей!
