Вулкани Каппадокії | Хасан, Ерджіяс + долина Гереме

Інструктор чекає учасників на місцевій автостанції в Гереме (є прямі рейси з Кайсері і Анталії, добратися легко). На місці потрібно бути до 11:00. Закидаємо речі в пансіон, снідаємо і йдемо на першу екскурсію – уздовж Блакиної Долини до скельної фортеці Учхісар. М’які пухкі вулканічні породи дозволили створювати химерні за формою і грандіозні за розмірами підземні і скельні споруди: фортеці, монастирі, навіть цілі міста! До першої такої фортеці, повністю висіченій у скелі, ми сьогодні прийдемо. Піднімемося на вершину Учхісара, звідки оглянемо Каппадокію і два вулкани, які нам належить підкорити. Повертаємося по Долині Любові, в якій з-під землі «виростають» дивні кам’яні гриби. Дуже оригінальне видовище :). Ночуємо в Гереме.

Треккінг 12 км.

Ранок виділяємо на польоти, адже повітряні кулі стали головним атракціоном, візиткою регіону, і багато хто з нас не упустить шанс політати над чудовими вулканічними ландшафтами. На світанку різнокольорові кулі заповнюють небо, це видовище навіть з землі заворожує красою і магією.

До сніданку польоти вже закінчуються, ми підкріплюємося і їдемо до наступної пам’ятки – підземного мегаполіса Деринкую. Він вміщував 12000 чоловік + домашню худобу, мав місцями до 16 рівнів, був оснащений системами вентиляції і каналізації. Навіть звичайні міста таких розмірів в 10 столітті н. е. вважалися величезними, що вже говорити про підземні?! Оглянемо це диво інженерної думки стародавніх хеттів і підемо в каньйон Іхлара, відомий скельними поселеннями і церквами з унікальними розписами. Під кінець відвідаємо Селіме і повертаємося в пансіон.

Пройдемо ~ 13 км.

Встати доведеться рано, щоб встигнути оглянути пам’ятки, які нам ще залишилися. Йдемо через сюрреалістичну Долину Мечів і строкату Рожеву Долину, милуючись грою фарб на камені. Після обіду приходимо в селище Чавушин, де розміщений один з найграндіозніших скельних монастирів в світі (тут знімалося безліч голлівудських шедеврів – Ви здивуєтеся, як добре знайомі Вам ці місця :). На ніч повернемося в наш хостел на відпочинок перед завтрашнім переїздом.

Трек: 12,5 км.

Прощаємося з марсіанськими пейзажами і їдемо в нац. парк Аладаглар, де здіймається в небо найвищих гірський хребет Тавра (висота до 3500м). По дорозі зупинимося на березі мальовничого Yay golu, де із задоволенням поспостерігаємо за птахами, які обмилували цю водойму. Під’їжджаємо до знаменитих Семи водоспадів Капузбаші. Кілька сильних потоків вириваються прямо зі скелі, напір води в одному такий сильний, що підійти до водоспаду можна тільки на 30 метрів. Струмені розбиваються об кам’яні схили на тисячі дрібних каскадів, створюючи химерні візерунки. Найвищі досягають 70 метрів.

Далі їдемо до озера Меке. Воно утворилося в кратері згаслого вулкана (4 мільйони років тому!) Потім вулкан прокинувся і по центру Меке утворився новий невеликий конус. Нещодавно під час посухи рівень води впав і почався масовий ріст червоних мікроорганізмів, які відповідають за дивні насичені барви Меке Маар. Береги населяє безліч птахів, людей практично немає – дуже відокремлений куточок Туреччини.

Проїдемо ~ 500 км.

Їдемо до підніжжя Хасана — другого за висотою в нашому регіоні. На його вершині знаходиться величезна кальдера діаметром 5 км, десятки лавових полів і конусів з попелу. Колись місцеві добували на схилах обсидіан, з якого робили приголомшливі вироби. Знаходять навіть обсидіанові дзеркала. Останнє виверження зафіксовано в наскельних малюнках епохи неоліту. Трохи піднімаємося до базового табору (на 2000м) і лягаємо спати рано — сходження розпочнеться ще вночі.

Переїзд 120 км, треккінг 3 км.

Інструктор піднімає всіх учасників близько 4:00, збираємося, одягаємо налобні ліхтарики і починаємо підйом. Зустрінемо сонце вже майже на вершині – неймовірне видовище! Видно гори Тавра, Анатолійське плоскогір’я і навіть знайому Каппадокію. Але таких гір, як наша, в окрузі немає, тому висота тут відчувається гостро і відразу. Види – як на гугл мапі або з літака! Насолоджуємося панорамою і починаємо спуск. Завантажуємо речі в транспорт і їдемо до наступного чуда природи Азії — солончака Туз.

Величезне солоне озеро Туз восени майже пересихає, формуючи величезні солончаки. Якщо погода буде безвітряною, ми побачимо неймовірне видовище: перетворення солончака в дзеркало. На берегах живуть рожеві фламінго, а іноді в озері розмножуються червоні водорості і забарвлюють воду в рожевий колір. У будь-якому випадку відпочинок на березі Туз зарядить енергією перед Ерджіясом 🙂

Сходження: 6 годин, переїзд ~ 150 км.

Їдемо до станції канатної дороги під Ерджіясом. Ми залишаємо непотрібні речі в машині і з бівуачним спорядженням піднімаємося в базовий табір. Йти недовго, але жарко, адже з водою на цій горі проблема. Розбиваємо табір, рано вечеряємо і йдемо спати – вставати ще раніше, ніж перед Хасаном.

Треккінг: 4 км. Вертикальних 600 м підйому.

Починаємо нічне сходження і побачимо світанок вже високо на схилі. Ми на найвищій горі центральної Анатолії, і навколо – тільки скелясте нагір’я. Щохвилини — лише простір і свобода! Піднімаємося на вершину. Кратер облямовують суворі засніжені скелі з чорної обвітреної лави… Красиве і спокійне місце, яке запам’ятається нам на все життя. Спускаємося до речей, пакуємо рюкзаки і їдемо в Кайсері – святкувати сходження на вулкани Каппадокії!

Складно уявити, що в Туреччині можуть бути снігопади, але ми йдемо на вулкани заввишки майже 4 км! Як в будь-яких серйозних горах, тут можливо все. А наші самотні вершини до того ж не захищені жодними гірськими хребтами, і якщо вже негода – то на всі 100%. Тому ми припасемо сьогодні «на всякий випадок». Якщо сонце посміхнеться, знайдемо цікаве заняття (ми ж на машині). Поїдемо кудись або погуляємо по Кайсері – Резиденції царів Каппадокії.